Кров – не вода, з колодязя не набереш

1660
7 липня 2017

Відповідно до рекомендацій, наданих експертами Європейської комісії, Міністерство охорони здоров’я України розробило стратегію створення стійкої самодостатньої національної системи крові.

Дві основні функції, що має виконувати ця система: надання послуг службою крові під управлінням національного трансфузіологічного центру, а також нагляд, що забезпечується незалежним компетентним органом з інспектування.

Щоб врятувати галузь, необхідно терміново втілити у життя означену стратегію.

ВИХІДНА ТОЧКА

Ми часто чуємо нарікання щодо неналежної роботи служби крові.

Одразу зазначу, що в Україні наразі служби крові, як такої не існує.

Функціонують 47 спеціалізованих установ і закладів переливання крові (центри крові, станції переливання крові), що забезпечили 56% обсягів заготовленої крові та її компонентів.

З них 25 обласних та міський Києва; 18 міських в областях (дублери); ще 4 відомчі.

Крім того, 44% обсягів крові та її компонентів заготовляють, переробляють, зберігають та розподіляють 327 спеціалізованих підрозділів закладів охорони здоров’я – це відділення переливання крові та відділення трансфузіології та 83 лікарень без наявних належних умов, оснащення для стандартизації технологічних процесів, контролю технологічних процесів.

Саме тому такі відділення неспроможні забезпечити належні інфекційну безпеку та якість компонентів крові.

Уся діяльність некоординована, відсутні чіткі структура, підпорядкування та розподіл повноважень, міжгалузева взаємодія.

Така ситуація залишилось нам у спадок від СРСР. Галузь завжди фінансувалась за залишковим принципом, тому матеріально-технічна база потребує суттєвого оновлення. Вимоги часу – впровадження новітніх технологій у повсякденну роботу служби.

Негативне враження про роботу галузі у людини, що стикається з донорством складається через наявні проблеми.

У першу чергу проблему планування. Відсутність об'єктивного планування та не досконала організація роботи закладів охорони здоров’я призводить до того, що у лікарнях відсутні достатні запаси безпечних та якісних компонентів донорської крові. Хоч це можливо зробити навіть у нинішніх умовах, завдяки контакту з установами служби крові.

Звісно ця проблема стосується не виключно служби крові, тут важливе суспільне розуміння важливості донорства і підтримка галузі.

ДОНОР – ПЕРЕКЛАД З ЛАТИНИ "ДАРЮ"

Наскільки чітко кожен з нас усвідомлює важливість і цінність донорської крові?

Наразі у світі не існує альтернатив донорській крові.

Відповідно до прогнозів вчених, найближче століття істотного розвитку у розробці альтернативних засобів, що зможуть успішно заміняти донорську кров у процесі лікування, не передбачається.

Отже, донор – це практично здорова людина, яка добровільно виявила бажання безоплатно здати свою кров заради порятунку життя іншої людини.

Тільки така людина – єдине і незамінне джерело донорської крові й усіх її складових, що використовуються з лікувальною метою.

Я, власне, хочу наголосити на двох особливо важливих характеристиках донора крові – добровільності та безоплатності.

Чому саме ці дві характеристики донора такі важливі?

А тому, що саме добровільність і безоплатність донорства має ключове значення для безпеки та якості заготовленої крові та її складових.

Інфекційна безпека – відсутність у донора захворювань, що передаються через кров (вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), вірусних гепатитів В і С, сифілісу). Якість заготовленої донорської крові та її компонентів напряму залежить від стану здоров’я донора, адже це частинка людини.

Відвертість намірів донора надзвичайно важлива. Якщо донор здає кров або її компоненти примусово, або щоб отримати грошову компенсацію, він може приховати імовірні проблеми зі здоров’ям.

У світі активно пропагується, впроваджується і підтримується рух на досягнення 100% добровільного безоплатного донорства крові та її компонентів.

Це підтримується усіма міжнародними організаціями, зокрема ВООЗ.

Саме принцип 100% добровільного безоплатного донорства крові та її компонентів покладено в основу належної роботи служб крові у більшості країн світу. Це одна із перешкод для проникнення потенційно інфікованої донорської крові та її компонентів у національні служби крові та у клініки для пацієнтів.

На жаль, чинний закон України "Про донорство крові та її компонентів" надає донору право вимагати грошову компенсацію за здану кров, чи її компоненти. Нині розмір цієї компенсації становить 16 грн за 100 мл.

Такий стан речей перешкоджає розвитку добровільного безоплатного донорства, а можливість заробітчанства обумовлює підвищений ризик потрапляння інфікованої крові та ї компонентів до служби крові та закладів охорони здоров’я.

Із 623 920 донацій 493419, тобто 79,1%, були платними.

У свій час така законодавча норма була покликана стимулювати розвиток інституту донорства. На практиці ж виявилося, що це навпаки перешкоджає нормальному його розвитку.

Ми намагаємось пропагувати добровільне безоплатне донорство крові та її компонентів і пояснити чому воно таке важливе. Допомагають нам у цьому громадські організації. А застарілу норму закону варто вилучити. При цьому слід передбачити можливість компенсації донору харчуванням щоб відновити сили після донації.

Важливе не тільки добровільне безоплатне донорство, але й інші його характеристики – якісний склад, керованість, плановість.

МАТЕМАТИКА ДОНОРСТВА

Частка безоплатних донацій в Україні складає лише 20,9%.

В Україні зареєстровано 437425 донорів крові та її компонентів, що становить приблизно 1,025% від загальної кількості населення.

Ці донори здійснили 623920 донацій, а отже, на кожного донора щорічно припадає приблизно 1,43 донації.

Достатня чи ні для країни така кількість донорів? А донацій? Які характеристики допоможуть знайти відповіді?

Якщо розглянути донорство з точки зору якісного складу: із 437 425 донорів лише 45 511, тобто 10,40%, були активними.

Активні донори – це ті, хто на постійній основі щорічно здають кров та її компоненти три і більше разів (але не більше 5 на рік). Ці донори становлять основу донорського руху.

Чому важливі саме активні донори?

Вони, як правило, у переважній більшості, здають кров та її компоненти безоплатно і регулярно проходять медичні огляди. Стан їхнього здоров’я контрольований, зокрема і за показниками інфекційних захворювань.

На жаль, у більшості випадків – 89,6% – донори первинні. Ті, що здали кров уперше, або донори резерву – що здають кров та її компоненти не регулярно, не більше, ніж двічі на рік.

Це люди, які здають кров та компоненти для отримання грошової компенсації або ж донори-родичі, які здають кров для лікування рідних.

Такі донори проходять медичні огляди одноразово або не регулярно. Отже, стан їхнього здоров’я недостатньо контрольований, зокрема і за показниками інфекційних захворювань.

Тому не може бути повної впевненості у безпеці і якості заготовлених від них крові та компонентів. Це підтверджують статистичні дані: за показниками маркерів інфекцій, що передаються з кров’ю відсторонено 13932 (3,2%) донорів.

Цьогоріч основне гасло Всесвітнього дня донора крові звучить як "Здавайте кров. Здавайте її зараз. Здавайте її часто".

Це мотивація до донорства на постійній основі для кожного. Таке не стихійне донорство допоможе постійно поповнювати і мати достатні запаси безпечної і якісної донорської крові та її компонентів.

Відповідно до критеріїв ВООЗ, щорічно на одного жителя країни необхідно заготовити від 12 до 15 мл донорської крові.

Нині в Україні маємо показник 9,55 мл на одного мешканця.

Математика надзвичайно проста: кожен повинен розуміти, що кров нізвідки не візьметься, якщо її ніхто не здаватиме.

Донорство, так би мовити, своєрідне страхування власного життя, або ж участь у "касі взаємодопомоги". Коли усі, у кого немає протипоказів, постійно роблять невеликі внески без шкоди для власного здоров'я, а у випадку необхідності зможуть їх використати.

Звісно витрачене необхідно у подальшому відновити.

МЕНЕДЖМЕНТ КРОВІ

Мусимо констатувати, що у переважній більшості випадків донорство в Україні не кероване і не планується належним чином.

Основна причина некерованості – нерозуміння необхідності в постійному здаванні крові.

Кров та її компоненти здають для подолання наслідків аварій, стихійних лих, масових поранень бійців АТО.

Однак у всьому світі це плановий процес, адже щоб підготовити компоненти, що можуть бути використані для порятунку людського життя, необхідно провести важливу і тривалу роботу.  

Серед основних причин відсутності належного планування – нерозуміння керівниками закладів охорони здоров’я необхідності створення достатніх запасів безпечних і якісних компонентів донорської крові та відсутність тісного контакту з центрами та станціями переливання крові.

Ще одна важлива проблема – належне застосування компонентів крові з лікувальною метою.

Процеси децентралізації та автономізації закладів охорони здоров’я покладають відповідальність за належне планування та формування достатніх запасів безпечних та якісних компонентів донорської крові, а також підтримання контакту з установами служби крові на керівників цих закладів.

Аналіз документації показав, що заявки на компоненти крові, які отримують установи служби крові дуже часто не відповідають потребам на рівні регіонів.

Через таке "планування" в одному центрі крові списують еритроцити за термінами придатності, тоді як в іншому їх не вистачає. Загальний показник по країні становить, в середньому, 14,4%.

Парадокс полягає в тому, що при недостатньому рівні заготівлі консервованої крові на кожного жителя країни відбувається списання еритроцитів, отриманих з цієї ж крові, за термінами придатності.

Усі ми неодноразово бачили сюжети, пов’язані з нестачею донорської крові у лікарнях чи потребою у великій кількості донорів для порятунку життя. Усе це ще одне підтвердження неналежного планування і управління запасами.

До речі, хочу розвінчати міф про те, що донорська кров та її компоненти потрібні безпосередньо на полі бою. У разі поранення і крововтрати основне завдання на полі бою – зупинити кровотечу, стабілізувати пораненого і вчасно евакуювати, відповідно до прописаних шляхів, до тилового госпіталю. І лише там, де надається високоспеціалізована медична допомога, застосовуються компоненти донорської крові з лікувальною метою.

На останок, поділюся і гарними новинами – служба крові вже розпочала змінюватися.

Ми впровадили на офіційному сайті МОЗ України обов’язковий моніторинг установ служби крові та відповідних підрозділів закладів охорони здоров’я з 01 червня нинішнього року.

Це дозволить на кожному етапі оцінити управління та економічну ефективність службою крові на рівні регіонів.

У режимі реального часу можна простежити планування обсягів заготівлі донорської крові та її компонентів по кожному регіону, управління наявними запасами компонентів крові.

Крім того це дієвий інструмент для контролю служби з боку громадянського суспільства.

Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я України з питань європейської інтеграції

powered by lun.ua