Чи отримає Україна гендерне квотування?

994
14 серпня 2017

У передчутті нового політичного сезону експерти і оглядачі губляться у здогадах: чим відзначиться нова парламентська сесія та чим "порадує" Рада.

Так само цікаво, чи вдасться народним обранцям врешті виконати наші міжнародні зобов'язання у сфері забезпечення гендерної рівності та ратифікувати Стамбульську конвенцію.

Адже все ще свіже у пам'яті провальне голосування за пакет законопроектів проти домашнього насильства і саму Конвенцію на минулій сесії.

Невідома доля й законопроекту 1456 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі)", який припадає пилом у стінах парламенту ще з грудня 2014 року.

Хоча варто відзначити зусилля окремих депутаток, які неодноразово звертались до спікера з вимогою винести проект на голосування.

Ця законодавча ініціатива передбачає забезпечення у виборчих списках політичних партій загальне ґендерне співвідношення на рівні не менше 30% і не більше 70% однієї статі у відповідних виборчих списках.

При цьому у першій п’ятірці пропонується запровадити частку представників однієї статі на рівні не більше 60%.

Часто опоненти впровадження гендерних квот (або як визначають їх міжнародні акти – "тимчасових позитивних дій") позиціонують такі заходи як винахід українських феміністок. Але, насправді, ми далеко не перші на цьому полі і перелік держав, які впровадили і практикують квотування, може здивувати.

За даними Міжпарламентського Союзу станом на 1 січня 2017 року кількість жінок у парламентах світу складає 23,3%.

У загальному рейтингу серед 193 країн світу Україна за рівнем представництва жінок у законодавчому органі (12,3%) посідає лише 146 місце.

Забезпечення рівності між жінками та чоловіками, ліквідація дискримінації стосовно жінок, посилення ролі жінок у громадсько-політичному житті є зобов’язанням держав згідно з ухваленою у 1979 році Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, яку сьогодні ратифікували 189 країн світу.

Крім того, у 1995 році Пекінською декларацією та Платформою дій було закріплено вимогу до країн-членів ООН вживати заходи, спрямовані на усунення перешкод, що виникають на шляху покращення становища жінок.

Вона передбачає розширення їхніх прав та можливостей у глобальному масштабі, а також визнає важливість участі жінок у політичних процесах.

У Глобальному порядку денному до 2030 року та Цілях сталого розвитку ООН, затверджених 23 вересня 2015 року, вкотре підкреслено необхідність всебічної та ефективної участі жінок і створення рівних можливостей для просування їх на всіх рівнях прийняття рішень в політичному, економічному та суспільному житті.

Європейським судом з прав людини розвинута доктрина позитивних зобов'язань держави щодо прав людини. У загальному вигляді позитивні зобов'язання держави вимагають від національних органів влади запровадити та вжити всіх прийнятних (розумних) та належних заходів для гарантування прав людини, їх забезпечення, захисту, та сприяння реалізації в кожному конкретному випадку.

Одним із різновидів таких позитивних дій, способом підвищити значення жінки у суспільно-політичному житті, і є застосування, так званого, "ґендерного квотування".

Можна виокремити три основні форми таких квот:

1. Система зарезервованих місць застосовується шляхом закріплення за жінками посад (місць) в парламентах або інших не виборних органах.

Така практика існує у країнах Африки, Азії та Середнього Сходу (сьогодні застосовується у Афганістані, Алжирі, Китаї, Нігері, Гаїті та ін..) і вперше була введена в дію у 1930 році.

Найчастіше відповідні норми закріплюються на конституційному рівні.

Недолік таких заходів полягає у тому, що "не зарезервовані" місця в уявленні громадян та політичних еліт можуть розглядатись як такі, що за замовчуванням належні чоловікам.

2. Законодавчі квоти зобов’язують партії висувати визначений відсоток жінок-кандидатів. Відповідні норми закріплюються, переважно, у виборчому законодавстві.

Квотування знайшло своє поширення у 1990-х роках і сьогодні широко застосовується у таких країнах, як Бельгія, Португалія, Франція, Словенія, Вірменія, Румунія, Киргистан, Узбекистан та ін.

Зазвичай, такі законодавчі квоти передбачають включення до списку кандидатів у співвідношенні не менше 25-50% представників іншої статі.

Відмінними є механізми такого квотування: якщо, наприклад, у Франції його метою є "сприяння доступу", то в інших країнах (Аргентина, Бельгія) встановлюються й конкретні рекомендації щодо висування кандидатів та кандидаток до виборчого списку та їх розміщення у ньому.

3. Партійні квоти (добровільні партійні квоти) є більш розповсюдженими ніж законодавчі. Вони являють собою зобов'язання окремих політичних партій включити до виборчого списку певний відсоток жінок – членів партії.

Такі заходи, як правило, впроваджуються через партійні статути, партійні програми та додаткові внутрішні правила.

Згаданий різновид квот застосовується у таких країнах, як Швеція, Ісландія, Норвегія, Австрія, Чехія.

До прикладу, в Іспанії застосовується і законодавче, і партійне квотування.

Цікавим також видається й досвід Швеції, де з 1920 року жіночі рухи здійснюють громадський контроль за процесом відбору кандидатів та кандидаток до партійних списків.

Проте, на думку деяких дослідників, враховуючи особливості національних правових систем, партійні квоти є менш ефективними на відміну від законодавчих. Це обумовлюється тим, що даний механізм квотування може ефективно функціонувати лише за наявності розвиненої внутрішньо-партійної та політичної культури.

Існує також думка, що затвердження квот для жінок – членів політичних партій неможливе без введення цього положення до корпоративних документів – статутів партій. Оскільки відповідні корпоративні норми матимуть більшу практичну спрямованість, ніж норми права, та є більш адресними

Як свідчить міжнародний досвід, запровадження того чи іншого різновиду ґендерних квот в кінцевому результаті призводить до суттєвого зростання представництва жінок у політичній сфері.

Наприклад, після закріплення в 2005 році відповідних законодавчих змін у Словенії відсоток жінок у парламенті збільшився з 12,2% до 36,4%.

У свою чергу, досвід Ісландії підтверджує ефективність застосування партійних квот: сьогодні представництво жінок у парламенті Ісландії складає 47,6%.

У деяких країнах (Італія, Іспанія, Об’єднане Королівство) квоти свого часу були сприйняті як порушення конституційних принципів рівності.

Хоча  запровадження ґендерних квот як позитивних заходів об’єктивно обґрунтовано відповідними положеннями Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок.

Так, у статті 4 Конвенції зазначається, що "вжиття державами-сторонами тимчасових спеціальних заходів, спрямованих  на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками,  не вважається, як це визначено цією Конвенцією, дискримінаційним, проте  воно ні в якому разі не повинно тягнути за собою збереження нерівноправних або диференційованих стандартів; ці заходи повинні бути скасовані, коли будуть досягнуті цілі рівних можливостей і рівноправних відносин".

Як висновок зауважу, що суто формального дотримання ґендерних квот при реєстрації списків кандидатів не достатньо для досягнення реального рівноправ’я жінок і чоловіків у даній сфері суспільних правовідносин.

І правове регулювання має провідне значення для формування ґендерної культури в українському суспільстві. Але задля утвердження ґендерного балансу у суспільно-політичному житті необхідно, перш за все, сформувати у правосвідомості громадян адекватні уявлення про ґендерну рівність, шляхи і способи її досягнення.

Запровадження комплексної ґендерно-чутливої політики, яка поєднуватиме законодавчі, просвітницькі, фінансові та організаційно-методичні заходи, сприятиме підвищенню якості політичних процесів та зміцненню інститутів демократії в Україні.

Олександра Веденьєва, голова громадської організації "Ліга захисту прав жінок "Гармонія рівних", консультант голови підкомітету Верховної Ради з питань гендерної рівності та недискримінації

powered by lun.ua