Який мир нам потрібен

1168
21 вересня 2017

Вже 36-й раз світ відзначає Міжнародний день миру ("День миру"), одноголосно заснований в 1981 році на 55-й сесії Генеральної асамблеї ООН.

21 вересня затверджено, як день відмови від насильства і припинення вогню в усьому світі.

Звичайно ж, однією резолюцією неможливо зупинити всі війни, але в цей день заведено думати про мир, бути з тими кому потрібен мир і цінувати мир там, де він ще є.

Лише один мирний день, на тлі нескінченної низки конфліктів, руйнувань і смертей, адже з моменту підписання резолюції про "День миру" минуло більше сотні конфліктів та загинули мільйони людей. І ніби стан війни для людства –природній стан, і мир встановлюється лише на короткі миті між безкінечними війнами.

Багато з нас пам’ятає заїжджену фразу "аби не було війни", яка вже у часи мого мирного дитинства майже остаточно втратила змістовне навантаження, та була порожнім звуком, відлунням дідівських та бабівських спогадів, які я слухала немов казки – занадто складно було у них повірити.

Нині, я часто буваю серед війни, я знаю як живуть і поступово прилаштовуються до війни люди, вмію розрізняти звуки війни, знаю що робити під час обстрілів і ще багато корисної інформації непотрібної у мирний час.

У багатьох мешканців/ок вздовж лінії фронту сформувалися нові навички та звички. Наприклад, спати у військовій касці, або в коридорі у вечори посилених обстрілів.

Або ж ходити митися у спідньому – дуже практично, у разі чого бути вже майже вдягнутою, аби не бути вбитою голою і не лежати так посеред вулиці, бо це не гарно.

Що це, спитаєте ви?

Це змінена війною свідомість пристосована до потреб війни і це у війнах найстрашніше. Ми всі поступово підлаштовуємся під війну, и починаємо дивитись на світ скрізь приціл, плутаючи перемогу із миром.

Сьогодні я розумію різницю між війною і миром.

За чотири роки війни на сході, багато хто розуміє.

По правді кажучи, я швидше розумію що таке війна: це біль, сльози, відчай, ненависть, помста, смерть, порожнеча.

Але що ж таке мир?

Можливо, це той стан дійсності, де немає місця для всього що перераховано вище, але можливо це буде не мир, а скажімо – рай, або будь-яке місце поза цим життям та за межами цієї реальності.

Намагаючись уловити зміст миру для нас сьогодні я звернулася до колежанок, що працюють поряд із лінією розмежування, надають підтримку постраждалим від конфлікту та добре знаються на темі війни.

У відповідь я отримала багато цікавих думок, на яких варто зупинитися. Отже МИР – це:

– безпека дітей;

– компромис и условное понятие во времени и географии;

– безпека бути тим, ким хочеш у суспільстві, заснованому на солідарності, де дотримуються прав людини;

­– период стабильно существующего поля возможностей решать социальные конфликты/разногласия без применения силовых ресурсов, исключительно с помощью мирных средств – договоров, реформ и т.п.;

– покой и ровное дыхание. А вот когда мы приехали в 14-м году, вечером, было уже тёмно, вышли с детьми на улицу. Это было непередаваемое чувство свободы и лёгкости. Представляешь, темно, а я с детьми на улице! И нас никто не убьёт. Это мир, нет МИР. Но это наверное невозможно объяснить словами и хочется чтоб никто никогда не испытывал этого чувства, оно прекрасно и невероятно, но цена этого чувства слишком высока;

– Сегодня для меня мир – это мечта, цель всех моих начинаний и работ. Я думаю, что не просто так нам дано пережить все это. Я переосмыслила и переоценила всю свою жизнь. Мир – это свобода. Свобода говорить, что думаешь, петь, что хочешь, общаться с тем, с кем хочешь и там, где хочешь. Возможность поехать домой в любой момент, не боясь никого. Да и не только домой, а куда хочешь;

– душевное спокойствие и физическая безопасность;

– когда не страшно вступать в диалог;

– это способность видеть, уважать и ценить различия и взаимодействовать с их учетом без насилия;

– безопасность моих родных, свобода и не навязанный образ жизни;

– возможность развиваться;

– это не думать о войне.

Узагальнюючи, хочу процитувати ще одну колежанку – Ясмінку Дріно Кірліч, шкільна вчителька із невеличкої розділеної громади, боснійська активістка миротвориця.

Вона теж дуже добре знайома із війною, але у БіГ вже встигли познайомитися і з миром. Такі її думки:

– Я хочу миру, при якому я зможу реалізувати усі свої права. Я хочу брати участь у розбудові миру в своїй країні та своєму регіоні, і хочу бути відповідальною за мир, в усіх прошарках суспільства. Я не хочу лишатися поза процесом, бо якщо так, то в мене не буде жодної відповідальності.

Мир – це не розіграш; мир – це не те, що є "поки воно не стріляє".

Мир вимагає стратегій, ідей, мислення – з ким, проти кого та що?

Мир не чекатиме. Хтось інший забере його, якщо ми чекатимемо. Мир це "не будь ласка", мир це "я вимагаю".

І просто аби бути впевненою, що я не забула про це – навіть коли мирний договір вже підписано – війна нікуди не йде. Вона у головах, в погрозах, у страхах, у зброї, у виборчих бюлетенях…

Мир – це ненасильницьке діяння, це діяння проти несправедливості, і мир відкриває дискусію про найскладніші частини наших життів і вказує на проблеми.

Мир це розсудливість; мир це творчість у знаходженні рішень. Мир це про розбудову довіри й відновлення почуття солідарності поміж нами. Мир це коли ми постійно – я кажу постійно – запитуємо себе: "Чи я живу в мирі?", "Чи я в мирі із собою?", "Що я можу зробити?", "Які мої страхи та дилеми?" та "З ким я будуватиму мир і як?"

Чи завжди у своїх прагненнях миру ми розуміємо якими мають бути подальші кроки.

Звідки береться мир?

Ми не можемо розраховувати на те, що нам його піднесуть вже готовим у подарункові коробочці із бантиком. Бо тоді це буде не наш мир, мир для якихось інших людей, яким непотрібно буде жити у такому "мирі". Як це сталося у Боснії і Герцеговині, після підписання Дейтонської мирної угоди, де на довгі роки було закріплено сегрегацію за національними ознаками, і такий "мир" не влаштовує більшість населення.

Отже, у день миру я пропоную подумати про те, якого миру ми прагнемо, на яких принципах ми хочемо його будувати та у які державі ми мріємо жити, чи буде у цій державі місце для різноманітності та справедливості, чи будуть можливості для рівного доступу до можливостей, якою буде освіта та медицина у наших дітей та чи будуть вони нам вдячні.

Що ми – кожен та кожна з нас, можемо робити для цього вже сьогодні.

Варто пам’ятати мир це не війна, бо продовження миру це діалог, а продовження війни – знищення.

І будувати квітуче майбутнє, не втілюючи у життя цитати класиків "Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила" (Джордж Орвелл).

Ніна Потарська, консультантка Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (Швейцарія)

powered by lun.ua