Мою дівчину на велосипеді збила машина

8815
26 вересня 2017

Читаючи жахливі новини про ДТП за участі велосипедистів, я не думав, що подібне може трапитися у моїй сім'ї.

За більш ніж 6 років пересування по місту на роликах та велосипеді, завжди відмічав для себе: велосипедисти скаржаться на поведінку водіїв, водії – на поведінку велосипедистів.

Але здавалося, що я їжджу по якомусь іншому місту: якщо показати поворот рукою – то пропускають, якщо підказати, що їдеш прямо, а не праворуч на перехресті, то також відгальмовуються позаду і чекають, доки проїду.

Достатньо лише людяно поводити себе на дорозі та бути помітним.

Звісно, я помічав нахаб, але у межах статистичної похибки. Зважаючи на свій досвід, не надто на них зважав: можливо, хтось у лікарню поспішає чи там що.

Однак трапився день, коли жахлива статистика перемогла.

В ніч з п’ятниці на суботу, 16 вересня 2017, ми групою переїжджали Московский міст у бік Троєщини. Цей міст нажив недоброї слави ще за часів, коли там не було відбійника. Потім ніби покращилося. Але тепер і в моєму житті цей міст залишив жахливий слід.

Наша група рухалася смугою, виділеною для громадського транспорту.

У наш час це найбезпечніша частина на дорозі, бо конструкція пішохідної частини мосту така, що там ледь протиснеться велосипед (і це ще залежить від ширини його керма).

Ще додамо стан покриття: тротуар на мості – це американські гірки та купи сміття, що туди здуває з дороги.

Тому групою ми ніколи не їздимо по тротуару. Тим більше, це заборонено правилами дорожнього руху.

Я їхав попереду, і коли проїхав основну частину мосту, мені повідомили по радіозв'язку, що позаду на мосту збили мою дівчину.

Як так?

Мозок відмовлявся повірити у таке.

Як серед ночі у пустому місті на виділеній смузі може бути збито велоспедиста? 

До місця пригоди я домчав за секунди. Там я побачив те, чого боявся все життя.

Спочатку розтрощену вщент автівку (це вже потім я дізнався, що основні пошкодження вона отримала від удару об відбійник).

Зім'ятий велосипед із синіми ободами (мозок відмовлявся вірити, бо саме такі колеса лише на двох велосипедах у цілому місті).

Далі за відбійником – купу людей, що скупчилась навколо чогось на землі.

Коли я підбіг ближче, побачив на власні очі, то вже почав усвідомлювати, що там за відбійником лежить моя майбутня дружина. У одному кросівку.

За двадцять хвилин прибула швидка. Перший патруль поліції прибув на місце хвилин за п'ять-десять, а останній поїхав о восьмій ранку. І я разом з ним.

Водій в цей час уже розмовляв по телефону, оточений нашими товаришами.

Як мені сказали, до цього він, розмовляючи, швидко крокував у напряму Скаймола. Ця його поведінка здалася підозрілою, тож товариші завернули його назад до місця подій.

Розмовляти з нами він відмовлявся і постійно уникав контакту.

Водієм виявився молодший помічник слідчого Шевченківського УП ГУНП м. Києва. Ми дізналися про це уже о третій ночі, коли це підтвердила поліція.

З цього моменту ми почали підозрювати, що справу можуть закрити, забути або затягнути настільки, що про це всі забудуть.

Я пишу цей текст для того, щоб справу не забули, і щоб її розслідували справедливо.

На ранок після події мені подзвонили колеги водія, з Шевченківського УП ГУНП. Запропонували допомогу, виглядало це так: "Звертайтеся, якщо щось треба".

У понеділок подзвонив водій. Приніс свої вибачення, спитав, як стан потерпілої, чим може наразі зарадити. Домовилися, що він зможе побачитися з нею, як вона трохи прийде в себе. Надалі перша спроба зустрічі не відбулася – водій спізнився на домовлену годину, і нас уже на той момент з лікарні виписали.

Усі знають, як вирішують подібні справи в Україні.

"Хорошим" варіантом вважається, якщо винний оплатить лікування потерпілій.

"Дуже хорошим" – якщо заплатить за ремонт пошкодженого майна.

Але чи є це достатнім правовим рішенням у державі, яка прагне демократичного розвитку, реформи правосуддя і вступу в ЄС?

Ми не хочемо вирішувати ситуацію "договорняком". Ми хочемо чесного розслідування і покарання винних.

Моя дівчина зараз виписалася з лікарні. Лікарі кажуть, вона отримала численні забої тіла. Зробили дослідження голови, шийного відділу хребта, внутрішніх органів, обстеження ніг. Все це викликало у лікарів підозри, але наразі дозволили знаходитися дома із телефоном під рукою.

Ми їхали по місту на велосипедах, і в один момент наше життя круто змінилося. Ані цей міст, ані ставлення до велосипеда, ані здоров’я – ніщо більше не буде таким самим, як раніше.

Якою є реакція суспільства – це індикатор стану його розвитку.

Чи почнуться коментарі "не треба було їздити по дорозі, самі винні" – це показник толерантності суспільства до звинувачення жертви.

Наразі, ми знаємо з попередніх вело-ДТП, рівень звинувачення жертви в Україні дуже високий, як і дуже високий рівень виправдання тих, хто має силу/владу.

Та мене цікавить, якою буде реакція правосуддя. Бо це індикатор розвитку нашої країни. Чи вийшли ми з мертвої петлі "договорняків" та "кругових порук", а чи досі лишилися на рівні розвитку двадцятирічної давнини.

"Главк" на Володимирській, ми знаємо, що справу будуть розслідувати у вас. Не підведіть.

Олексій Мигашко, спеціально для УП.Життя

Титульне фото photographee.eu/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті