Як розмовляти з невиліковно хворим

6129
31 січня 2018

Що переживає людина, яка знає, що в неї невиліковна хвороба?

Бувають складні захворювання, але ми говоримо саме про випадки, коли одужання неможливе.

Як бути в цій ситуації рідним, знайомим, друзям? Казати чи не казати про діагноз?

Що переживає людина, яка знає, що в неї невиліковна хвороба? Фото DragonImages/Depositphotos

Головне – показати людині, що вона не самотня. Що б не відбувалося в житті, якщо людина відчуває себе серед близьких, біль перестає бути нестерпним.

Часто пацієнти, які дізнаються про невиліковне захворювання, залишаються один на один зі своєю правдою. Усі ці "тримайся" і "будь сильним" не підходять.

Тому що: "Як ви можете мене зрозуміти, у вас же такого немає?" або "Я не буду розповідати близьким, щоб їх не травмувати". Або просто не знають, як поговорити про це.

Буває ізоляція іншого роду: людина зі смертельним захворюванням розповідає про свій діагноз, а оточуючих немовби паралізує. Вони бояться бути недоречними, не хочуть поставити дурне запитання. Або думають, що своїми питаннями завдають ще більше болю.

Насправді люди зі смертельним діагнозом у більшості випадків хочуть про це поговорити.

По суті, коли співрозмовник невиліковно хворого відчуває цю незручність, утворюється "прірва". Навіть якщо він дійсно хоче допомогти, поговорити і побути поруч.

Частина людей лякається настільки сильно, що самі ізолюють себе від пацієнта, пропадають.

Що робити в таких ситуаціях?

Завжди можна питати. І важливо питати!

Адже нічого поганого не трапиться, якщо запитати в людини: "Скажи, наскільки тобі комфортно говорити зі мною про твою хворобу? Або мені варто уникати цієї теми?".

Поставивши таке питання, ви, швидше за все, отримаєте конкретну відповідь. І більше не доведеться губитися в здогадах або домислювати її за іншу людину. І це – повага до права особи самій вирішувати, яку інформацію про себе повідомляти.

А головне – ви передаєте таким чином людині установку: "Я хочу бачитися з тобою, спілкуватися".

Знаючи про смертельний діагноз особи, не варто в спілкуванні з нею занадто часто вживати фрази на кшталт "сподіваємося на диво" або "все налагодиться".

Якщо особливої надії на одужання немає, то ваші слова можуть стати не підтримкою, а додатковим приводом для засмучення.

Наприклад, лікарі, повідомляючи пацієнтові діагноз, часто говорять: "Я не даю ніяких прогнозів, нічого не обіцяю". Щоб людина не мала ілюзій, налаштовуючись на чудесне зцілення, яке їй пообіцяли, а потім не відчувала себе обдуреною. Ілюзії руйнуються і провокують додатковий стрес.

Грань між тим, щоб намагатися робити найкраще з можливого, і створювати ілюзії – тонка. Але потрібно шукати цей баланс, інакше зустріч з реальністю може бути травматичною.

Знайте, що слово "тримайся" дратує смертельно хворих. Воно здається нам невинним, але варто його уникати.

Краще сказати: "Я з тобою, я можу бути поруч. Якщо знадобиться, можеш на мене розраховувати". При цьому не варто обіцяти того, чого не зможете виконати.

Універсальних рецептів не існує.

Щоб зрозуміти, що зараз хоче почути невиліковно хворий пацієнт, потрібно запитати, що він відчуває. А потім спробувати різні варіанти.

Ольга Чигир, психотерапевт, ініціатор створення Центру паліативної допомоги, співзасновник Громадської організації "Змінюємося разом", психолог благодійного фонду "Запорука" в Національному інституті раку, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua