Як подолати 30% безробіття серед української молоді

Система професійної освіти, яка повинна забезпечувати левову частку потреб ринку праці, досі страждає від радянських пережитків.

У Західній Європі та США кількість тих, хто навчається у професійно-технічних закладах (vocational schools) переважає або дорівнює кількості студентів вишів.

Наприклад, у 2012 році 64% жителів Німеччини були випускниками професійних навчальних закладів, у той час як лише 18% мали вищу освіту.

В Україні співвідношення є протилежним: молодь радше вступає у будь-який виш, аніж отримує професію у закладі професійно-технічної (середньої спеціальної) освіти.

Охоплення молоді вищою освітою становить аж 79%.

Але чи здатна наша система освіти підготувати до викликів ринку праці?

На жаль, рівень освітньої та трудової міграції до Європи та США, ВВП на душу населення та місця українських вишів у світових рейтингах говорять не на нашу користь.

Тенденції безробіття серед молоді на українському ринку праці набули загрозливих масштабів.

У 2017 році рівень безробіття молоді зріс до 30%.

Для порівняння, середній рівень безробіття молоді в Європейському Союзі у відповідному році становив 18,7%.

У пострадянській Україні склалось уявлення, що чи не кожна дитина повинна навчатись у виші, аби не потрапити до системи профтехосвіти.

Батьки віддавали останні гроші аби оплатити контракт у третьосортному університеті, який, насправді, не давав нічого окрім ілюзорного престижу.

Цінність вищої освіти як інституту, який повинен готувати еліту у всіх галузях суспільного життя, втрачено.

З іншого боку, професійно-технічні заклади також не відповідають вимогам часу та не мають зв’язку з ринком праці та бізнесом.

Найголовнішими проблемами ПТО є застарілість мережі закладів, пристосованої ще до радянської мережі підприємств, та матеріально-технічної бази, відсутність їх автономії, нездатність випускників профтехзакладів знайти роботу за професією.

Таким чином, ані вища, ані професійна освіта не забезпечують належний перехід молоді до дорослого життя та конкуренції на ринку праці.

Після Революції Гідності в Міністерстві освіти та науки усвідомили необхідність реформування галузі та зробили певні кроки у цьому напрямку.

Так, ще за каденції Сергія Квіта було внесено законопроект "Про професійну освіту". Проте, парламент його так і не розглянув.

Наступниця Квіта Лілія Гриневич після вступу на посаду також внесла законопроект "Про професійну освіту", який передбачає поділ професійної освіти на два рівні: професійно-технічну та вищу професійну; різні джерела фінансування (державна субвенція на здобуття повної загальної середньої освіти, державне та регіональне замовлення).

Передбачено, що підприємства будуть залучені до дуального навчання учнів, працевлаштування випускників, стажування викладачів закладів професійно-технічної освіти, сприяння модернізації матеріально-технічної бази, кваліфікаційної атестації учнів та громадського контролю за діяльністю закладів.

Зважена та важлива ініціатива, яку, тим не менш, з моменту реєстрації (жовтень 2016 року) не те що не внесли до порядку денного, а навіть не завершили розгляд у профільному комітеті.

І це питання не лише до парламентарів, але й до Міністерства освіти, яке виявилось неуспішним із його просуванням.

[L]Україна потребує швидких, іноді непопулярних кроків, аби реформувати систему освіти так, щоб випускники освітніх закладів мали пристойні шанси на отримання роботи, а не чули від викладачів на початку лекційного курсу співчуття: "Ви – потенційні безробітні".

Верховній Раді треба нарешті прийняти закон "Про професійну освіту", який зробить можливою кооперацію бізнесу та освітніх закладів.

Ректорсько-чиновницькі лобісти в парламенті мають припинити думати лише про розподіл державних коштів на користь свого вишу, а взяти до уваги інтереси всієї екосистеми освітніх закладів.

Цей закон зробить можливим створення від 50 до 100 регіональних багатопрофільних центрів професійної освіти по всій країні, та нарешті приведе професійну освіту в Україні у відповідність до закону "Про освіту".

Професійні стандарти освіти мають формувати незалежні та прозорі ради зацікавлених сторін, тому що в першу чергу впливати на зміст профтехосвіти мають роботодавці та представники професійних спільнот відповідних галузей.

Система дуального навчання дасть змогу не тільки дати молоді теоретичні професійні знання, а й забезпечить їх оплачуваним стажуванням на підприємствах, а найбільш наполегливі студенти зможуть отримати роботу одразу після закінчення навчання.

Для батьків та молоді реформа професійно-технічної освіти стане відходом від ілюзій до реальних інвестицій у своє майбутнє та майбутнє своїх дітей.

Краще отримати освіту та отримати реальну професію, на яку дійсно є попит у бізнесу, ніж вступати у виш без жодних кар’єрних перспектив.

Олександр Кучинський, член бюро "ДемАльянс Київ", випускник освітнього проекту Реанімаційного пакету реформ "Відкритий університет реформ", спеціально для УП.Життя