Косово: несамостійна незалежна країна. Фото

Розділяє їх річка Ібар. По один бік лунає албанська мова, ходить євро, всі таблички на латиниці, розвиваються синьо-жовті косовські прапори та червоно-чорні - визвольної армії. На машинах номер з позначкою Косова - KS. На стінах будівель іноді можна побачити старі плакати "Дякуємо США". Тут слов'янам краще спілкуватися англійською мовою.

Перейшовши через міст на північ, опиняєшся в іншій країні, де всі написи сербською, в ходу динари та на площі прямо перед мостом розвивається трикольоровий стяг. На машинах сербські номери. На стінах висять роздруковані на принтері плакати "Хочемо російську армію". На українську та російську мову тут реагують із захопленням. Лише міст через річку об'єднує територію Косово, яке оголосило свою незалежність рік тому.

Для сербів північна частина Митровиці - це блокпост. "Митровиця - це символ. Якщо її здати, сербської общини в Косово не буде", - заявив голова Центру розвитку громадянського суспільства Мормчіло Арлов.

Такий міст розділяє Митровицю навпіл. З кожного боку мосту - колючий дріт та військові. Рухатись можна вільно. Лише під час сутичок його перекривають. Митровиця

Однак, незважаючи на те, що десять років тому завершилася війна, на мостах досі розміщені знаки, що означають, з якою швидкістю має переїжджати їх танки, а в Митровиці досі буває чутно розриви гранат. Це найнебезпечніша зона в регіоні.

Військові KFOR вирушають до місця сутички. Брджани

Вже протягом тижня кожного ранку в селищі Брджани поблизу Митровиці серби як на роботу йдуть протестувати проти спорудження п'яти будинків на пагорбі. Там албанці, які мали до війні свої поселення, вручну закладають фундаменти. Порядок на схилі охороняють натівські бійці з французького підрозділу KFOR.

Стовп - це умовна межа, за яку сербам не можна заходити. Далі хмарки сльозогінного газу. Брджани

Кожного ранку серби, переходячи через умовну лінію розподілу, яку символізує обгорілий телеграфний стовп і за яку їм заборонено йти, отримують від військових попереджувальні постріли, а потім сльозогінний газ. А сербські діти після цього пропонують краплі, щоб промити постраждалим очі.

Один з албанців, який будує своє помешкання, розповів, що він раніше тут жив, тому тепер, коли настав мир, мріє повернутися в місця, де пройшло його дитинство. "Ніщо не може мене спинити, якщо я тут народився і хочу тут жити, і я готовий заради цього померти", - зізнався він.

Серби ж вимагають, щоб будівництво відбувалося лише за згодою з ними, оскільки побоюються, що таким чином албанці намагаються вигнати їх з північної частини Косово.

Під час сутичок у машини натівців у відповідь на газ іноді летить каміння. Брджани

Водночас серби не проти албанського повернення, а лише хочуть, щоб у відповідь серби, які раніше мешкали на півночі, також могли повернутися.

Влада Косово відновлює будинки для сербів власним коштом, однак ті бояться повертатися, опікуючись своєю безпекою.

Переважна більшість сербів мешкає в північній частині Митровиці та в маленьких анклавах, звідки намагаються виїжджати нечасто. Раніше вони боялися, що їх можуть вбити або просто втягнути у бійку, а тепер заявляють, що влада використовує інші важелі - вимикає воду, електропостачання тощо.

Такі знаки поширені на дорогах Косово

"Я можу їхати у Митровицю вільно, але чим скоріше їде моя машина, тим я спокійніше почуваюся", - розповіла сербський поміркований політик Рада Трайкович.

Вона представляє тих сербів, які прийняли рішення співпрацювати з косовською владою і погоджується, що хоча б в тих анклавах, де мешкають серби, вони мали змогу впливати на процеси, бути у владі та у інших інституціях.

"Я прихильник децентралізації, щоб хоча б на цих територіях збереглися серби. Треба керуватися не серцем, а розумом", - наголошує Трайкович.

"Я лікар - хірург, і оперую всіх - сербів і албанців, а іноді на кареті швидкої допомоги везу албанців у Белград", - поділилася вона.

За різними оцінками серед 1,8 - 2 мільйонів населення, 120 -130 тисяч з них становлять серби. В столиці Косова Пріштіні з населенням близько півмільйона, проживають лише 68 сербів.

Незважаючи на те, що в Косово офіційні дві мови: сербська і албанська, не всюди їх можна почути. За словами Трайкович, більшість офіційних документів друкується виключно албанською.

"Раніше всі мали знати дві мови, але тепер для спілкування потрібен перекладач", - розповів голова Центру розвитку громадянського суспільства Мормчіло Арлов, який перебуває на сербській території Митровиці.

Для Трайкович же перемогою є те, що в Пріштіні вже можна говорити сербською. "І це - величезна заслуга міжнародних організацій. Але жити сербам в Пріштіні не можна", - сказала вона, обумовивши це питанням безпеки.

Так само не можна поки залишати без нагляду православні церкви, адже в 2004 році під час спалаху ворожнечі між сербами та албанцями, понад 130 монастирів по всій території Косова було спалено. Тому тепер їх захищають військові НАТО.

На охороні православного храму в Грачаниці

Наприклад в невеличкому містечку Грачаніца, де мешкають серби, патрулює шведський підрозділ KFOR, а на вході до православного храму XIV століття стоїть озброєний солдат, а мур у кільцях колючого дроту.

"Навіть за останній рік після проголошення незалежності Косова, була спроба напасти на цей храм і викрасти якісь предмети давнини", - розповів нам один з мешканців селища.

В передмісті іншого міста - Печ - вже італійські військові так само оберігають сербську святиню - монастир XIII століття, звідки і пішла сербська церква. Кілька років тому тут було побудовано величезний мур і також проведено колючий дріт, оскільки часто радикально налаштовані албанці кидали у монахів каміння. Щоб потрапити всередину, потрібно пройти крізь два пости. На другій пропускній, про таку ворожнечу свідчать чисельні сліди від куль на стінах будки.

Перший пропускний пункт до храму в Печі

Після надання інформації про групу журналістів та збору паспортів, рух було дозволено

В іншому великому місті Косова - Прізрені - взагалі немає діючих православних церков. Є два зруйнованих храми, оточені колючим дротом. Їхню територію охороняють німецькі підрозділи KFOR, а на паркані висять таблички із попередженням, що в разі необхідності військові мають право використати силу.

Православний храм оточений дротом. Охороняється косовською поліцією. Прізрен

На території руїн храму перебувають німецькі військові KFOR. Прізрен

В кількох хвилинах ходу, без дротів та пунктів пропуску діє католицький храм, який користується чималою популярністю серед албанців-католиків.

В самому центрі Пріштіни німим докором албанцям стоїть недобудований православний храм із позолоченим хрестом нагорі. Всі входи до нього загороджені колючим дротом.

За останні роки в країні побудовано багато мечетей. Однак не можна сказати, що в країні, яка офіційно є мусульманською, існує радикальний іслам. На вулицях дуже мало жінок, одягнених у хустки. В основному їхній одяг нічим не відрізняється від того, що носять на вулицях Європи, або колишнього Союзу.

Мода для жінок по-косовськи. Прізрен

Єдине, в чому є різниця - це взуття. Через погану якість доріг, якщо вони обирають високі підбори, то це повинні бути черевички на масивній платформі, і ніякої шпильки.

Залежна незалежність

Косово в односторонньому порядку оголосило свою незалежність від Сербії більше року тому. І навіть попри визнання 58 країнами, які складають дві третини світового ВВП, воно не стало самостійною державою.

Майже все за уряд тут роблять європейські структури. Вони мають право навіть впливати на призначення чи звільнення чиновників, аж до прем'єр-міністра, здійснювати функції поліції, правосуддя. На думку заступника організації Eulex - місії ЄС в Косово, яку визнають і серби, і албанці - влада Косово ще не в змозі управляти державою самостійно.

Іще одна організація, яка складається з країн, що визнали незалежність Косова - це ICO (міжнародний громадський офіс), вона допомагала владі писати Конституцію та слідкує за її виконанням.

Європейці називають Косово чорною дірою в Європі та вбачають вирішення конфлікту у приєднанні країни до Європейського союзу адже все більше стає зрозуміло, що Косово вже ніяк не повернути в Сербію. От європейці і вважають, що єдиним способом є вступ всіх країн колишньої Югославії до ЄС.

Однак рівень життя у Косово важко назвати європейським, економіка в країні майже не працює.

Мечеть та православний храм в центрі міста Прізрен

Своєї валюти країна не має - тут в ходу євро. Гроші надходять від міжнародних інституцій. Минулого року уряд Косово вибив у Європи обіцянку виділити 1,2 мільярди євро. Албанцям допомагають їхні родичі, які виїхали з країни. Також підтримка надходить від албанської діаспори.

В Косово немає свого виробництва. Майже все, що споживає країна - імпортовано. Навіть салат, який можна вирощувати на своїх землях, возиться з-за кордону. На експорт йде лише купа металобрухту, бо країна не в змозі його переробляти.

В країні досі не працює залізниця. Дороги відновляються, але в багатьох місцях вони ще в поганому стані. Наприклад, дорогою до міжнародного аеропорту, доводиться зупинятись, щоб пропустити стадо корів.

Траса до міжнародного аеропорту в Пріштіні

В країні майже 45% населення безробітні, серед них них кількість молодших за 35 років становить 70%. Понад 40% мешканців Косово живуть на менше ніж 2 долари на день, 15% - у бідності.

Середня зарплатня складає близько 250 євро, пенсія - від 45 до 80 євро. "Однак Белград платить Косовським сербам більше ніж у Сербії в два рази, пояснюючи це тим, що у них складні умови. Таким чином Косово сплачує лікарю - 250 євро на місяць, а косовський серб отримує 800 євро", - розповів журналістам економіст Шпенд Ахметі.

Серби в Косово не платять податки та комунальні послуги. Багато хто пояснює це тим, що сплачуючи податки косовській владі, вони би визнавали її незалежність від Сербії. У відповідь їм виключають електроенергію.

Однак сербам на півночі пощастило більше - до них протягнуті електромережі з Сербії. А от на півдні їм доводиться домовлятися з владою. В Косово постійні перебої з водою та електроенергією, тому майже в кожному дворі знаходяться генератори, а на зиму мешканці припасають дрова.

Дрова та генератор на випадок відключення електроенергії. Печ

Однак не зважаючи на таку складну ситуацію, в Косово як на дріжджах ростуть будинки. Ахметі пояснює це тим, що у кожної сім'ї є родичі, які працюють за кордоном, але сподіваються колись повернутись додому. Саме тому вони і висилають гроші не лише на те, щоб утримувати своїх близьких, а й на своє помешкання.

Найкраще в країні розвинута система обслуговування: невеличкі готелі, ресторанчики з місцевою та європейською кухнею, кафе, бари, магазини з турецьким і достатньо відвертим задля мусульманської країни одягом.

Незважаючи на те, що для в'їзду в Косово не потрібна віза, готелі та ресторани скоріше розраховані на всіх тих іноземців, які працюють в міжнародних організаціях, адже лише в одному Eulex трудяться близько 3000 осіб.

Всі, з ким доводилось спілкуватись, були одноголосні, що Косово не повернути до Сербії. На думку Трайкович, має змінитися кілька поколінь політиків в Сербії, щоб Белград міг визнати самостійність Пріштіни.

Поки ж сербів і албанців можуть об'єднати економічні інтереси. Наприклад на півдні в сербських анклавах є єдиний гірськолижний курорт. "Там непогана взаємодія між сербами та албанцями, бо є економічний інтерес", - наголосив Ахметі.