Як виростити молодого перекладача?

В суботу 13 лютого почався щорічний Тиждень Франкофонії. Цього року він особливий, оскільки участь у підготовці акцій взяло не лише посольство Франції, але й посольства Канади, Швейцарії, Бельгії та інших франкофонних країн.


Під час Тижня Франкофонії відбулася і відбувається купа цікавих акцій – показ фільмів, які ніколи не були в українському кінопрокаті, цікаві незвичні концерти, прем’єри нових вистав за п’єсами сучасних французьких драматургів, літературні презентації.

З-поміж усіх цих акцій, була одна, що привернула увагу більш спеціалізованого кола українських любителів французької мови та культури. Якщо говорити емоційно, то це – просто диво з точки зору нинішнього культурного мікроклімату в Україні.

Диво відбулося 18 березня під час перекладацьких майстерень "(Пере)Творення тексту", що відбулися в приміщенні Київського національного лінгвістичного університету.

На добровільних засадах, не вимагаючи жодних гонорарів і компенсацій, 4 визнані Майстри перекладу – Олег Жупанський, Всеволод Ткаченко, Віктор Шовкун і Галина Чернієнко – прийшли, щоб передати таємниці та тонкощі своєї роботи молодим людям, які мріють перекладати невідому Україні літературу.

З півсотні потенційних представників наступного покоління перекладачів спробували розібратися з різноманітним суто практичним проблемам перекладу.

Як перекладати дитячу поезію? Як висловити українською французькі слова, що майже не надаються для перекладу? Як перекласти французький модерний поетичний текст? Як інтерпретувати українською текст-опис сюрреалістичної картини?

Запитання вкрай складні – їх дуже живо обговорювали, сперечаючись про правильні відповіді. Але дискомфорт і шарм цієї роботи полягає (як мені здається) в неможливості існування такої відповіді – тут сила в множинності тлумачень.

Хоча списів зламали немало, була одна спільна думка, не раз і не двічі озвучена під час роботи Майстерень: щоб перекладати, потрібна любов до слова. Думаю, це слушно, особливо беручи до уваги українські гонорари перекладачів художньої літератури. Напевно, підживитися тут справді можна хіба любов’ю.

А ще надією. Чомусь у четвер, виходячи з майстерні Віктора Шовкуна, я усвідомила, що впродовж цілого дня могла сидіти в одній аудиторії з кимось, чий опублікований переклад коли-небудь читатиму. І, може, напишу рецензію чи пораджу почитати своїм студентам.


Реклама:

Головне сьогодні