"Дом о шести покоях"

Про одну особливу, висококультурну подію на Чернігівщині я дізналася від своїх шляхтичів. Я маю за честь інколи поспілкуватися з ними.

Мені видається дуже правильним, коли люди цікавляться своїм родовим древом. І незважаючи на те, якого ти походження, шляхетського, селянського, козацького чи кріпацького, і навіть, якщо зовсім не знаєш своїх батьків - однак маєш почесну можливість: або стати гідним своїх благочестивих предків, або заснувати нову династію.

Минулої суботи мені випала щаслива нагода цілий день бути в родинному колі нащадків знатного роду Березовських. Їхній предок - видатний український композитор, співак Петербурзької придворної півчої капели, автор першої в Україні опери "Демофонт" - Максим Созонтович Березовський (1745-77 роки).

Всю дорогу з Києва до Чернігова Олена Малишко (Березовська) згадувала свою прабабцю Марію Павлівну, яка залишила по собі товстий зошит мемуарів і 7 годин надиктованих спогадів. У них і про родинний маєток в селі Старий Білоус під Черніговим. Туди ми і їхали.

2008-го Олена Малишко несподівано для себе (прабабуні на цьому світі вже не було) з'ясувала, що їхній маєток вцілів!

"Бабуся Манечка" чомусь думала, що його знищили, як і дворян, а боліло настільки, що навіть боялася поцікавитися долею свого родового гнізда. Тихесенько, щоб ніхто не почув, розповідала своїй правнучці, радянській школярці, що це був "дом о шести покоях", тобто музична вітальня, їдальня і чотири спальні - типова шляхетська садиба дворян середньої руки.

І уявіть собі стан правнучки, коли два роки тому вона вперше завітала в Старий Білоус і побачила маєток предків...

Після того життя Олени Малишко і її родини змінилося. Тепер є мрія викупити будинок, в якому колись була сільська школа, і який довгий час стояв пусткою - і створити там приватний музей "Садиба Березовських" - з бібліотекою, архівними фондами, музичною вітальнею, залом для наукових доповідей, тобто перетворити садибу на культурно-науковий осередок.

Наразі родина Малишків орендує дім у сільської ради і організовує в ньому "Старобілоуські читання". Цього разу були вже треті.

Будинок причепурили. Старі стіни з обдертими шпалерами прикрили кокетливим драпіруванням.

У передпокої на авторському кованому вішалі - старовинна шаль, вінтажна сумочка, шляхетні черевички. Ніби дореволюційна панянка завітала...

На стінах вітальні - світлини членів роду Березовських і ноти, які встигли нашвидкуруч забрати з собою, коли 1918 року довелося тікали. Дякувати Богові, їх попередила покоївка, що прийдуть вночі "панів громити"...

Олена Малишко і її прабабуся в світлій сукні

Зала повна. Науковці з чернігівських вишів та музеїв, нащадки шляхетських родів Чернігівщини, місцеві бабуні й зрозуміло, священик, який у вступному слові наголосив, що "дворянство - это потомственное служение".

Старобілоуські бабуні уважно слухали історію роду Силичів-Березовських. Серед предків Олени Малишко рідний брат знаменитого Максима Березовського - композитора, чиє прізвище стоїть під №12 на мармуровій дошці Болонської музичної академії, де він вчився, а під №11 - Вольфганг Амадей Моцарт (!), - а також чернігівські полковники Силичі, соратники Богдана Хмельницького. Підпис Оникія Силича стоїть в документі Переяславської ради від 1654 року.

Старобілоуські бабуні слухали історії родів та наукові сенсації з таки-и-им захватом - ніби серіал дивилися.

Нащадок чернігівського роду Ягодовських, київська галеристка Олена Ягодовська, розглядає вінтажні речі

Старший науковий працівник Чернігівського історичного музею ім. Василя Тарновського Олена Ісаєнко поділилася сенсаційною знахідкою. В музей зі США передали сотню листів доньки Хижнякова В.М. - він був головою Чернігівської міської думи з 1875 року.

Це завдячуючи йому провели в місті водогін (до цього пили воду з Десни) і поклали бруківку на центральних вулицях. Епістолярний жанр - це безцінне джерело інформації для дослідників. І ось в одному з листів йдеться про буреломні 1917-1918 роки.

"Сравнительно с окружающим и со всем, что делается по всей России, у нас еще благополучно. Все кругом разгромлено. Вокруг Кезей (назва села) осталось, может быть, 5-6 имений не разгромленных, а очень близко от нас все имения разгромлены - в 8, 10, 12 верстах, например, имения Подольских в Антоновичах, Посудевских в Плехове, Комаровского в Шебериновке... Из этих всех имений хозяева выехали, а вот в Карховке старик Подольский оставался, ему, кажется, 90 лет, его раздели и водили в мороз по селу, пока один крестьянин не сжалился, одел его и повез в Чернигов. Все эти большие имения, а маленькие, как наше, пока уцелели. Но, если бы уехать из Кезей, так думают все - и интеллигенция, и крестьяне - то принялись бы и за наше. Оставленные имения скорее грабят. Соседняя деревня Павловка уже не раз обращалась к кезевцам с советом рубить нашу рощу.

Да, много горечи на душе и личной обиды за папу. И, может быть, так оно и было бы, если бы, как Вы пишите, папа знал, что будет, то предпочел бы умереть. Не думалось, что столько дикости и подлости в людях"...

А історик Віра Зайченко приголомшила всіх історією одного нешляхетного кохання, що заплямувало репутацію представників трьох шляхетських родів Чернігівщини - Лизогубів, Комаровських та Апостолів.

Віра Зайченко, яка дослідила за архівами кохання, що стало прокляттям

Пані Віра, науковий співробітник Історичного музею ім. В.Тарновського, своєю кропіткою архівно-пошуковою роботою простежила за документами XVIII-XIX століть долю кількох родів і з'ясувала, як справи сердешні відгукуються в поколіннях і чому вони можуть стати родовим прокляттям...

У 1778 році один із синів генерального обозного Якова Юхимовича Лизогуба - Василь взяв собі за дружину Ірину з заможного роду Комаровських, ті мали в Чернігівському повіті маєтності, млини і 1104 душ підданих. Прожили разом Василь та Ірина 7 років. Мали двох доньок.

Злим роком став для цього шлюбу майор Апостол, син генерального хорунжого, онук лубенського полковника, правнук гетьмана Апостола. В родословнику від 27 грудня 1785 року є запис: "Увезена была из дома мужа майором Михаилом Даниловичем Апостолом".

Спокушена Ірина Комаровська закохалася настільки, що покинула чоловіка і двох своїх доньок. "Кохання" швидко розвіялося і "чернігівська Анна Карєніна", нещасна Комаровська, зраджена, покинута всіма, в тому числі і батьками, була на рік відправлена в Ніжинський монастир з накладанням єпитимії на 6 років.

1 грудня 1786 року рішенням Чернігівської духовної консисторії і 13 вересня 1788 року рішенням Синоду - шлюб Ірини і Василя був анульований, діти залишилися з батьком, який вже в квітні 1787 року, ще до розлучення синодом, одружився з Ганною Вальковською та мав з нею доньку.

Найстрашнішим покаранням стало для Ірини, коли її під наглядом духовного отця відправили в її рідне село, де мешкав колишній чоловік з новою дружиною та росли покинуті нею доньки. Цього випробування нещасна жінка не винесла. Померла... а може вкоротила собі віку?

Через 12 років помер і екс-чоловік. Не довго жили і їхні доньки. Погас рід Василя Лизогуба.

А спокусник майор Апостол одружився з донькою генерал-майора Чорби. Єдиний його син помер у дитинстві. Того ж року помер і він... Згас рід Апостола. Щоб не вмерло прізвище, один з родичів, генерал-майор Матвій Артемович Муравйов додав до свого прізвища "Апостол".

Він був сенатором, відомим дипломатом, письменником, мав трьох синів. Всі троє брали участь у повстанні декабристів. Сергій Муравйов-Апостол був страчений, його брат Іполит застрелився, Матвій заарештований...Прізвище "Апостол" стало для них трагічним...

І ще одну містичну історію слухали, затамувавши подих, старобілоуські бабуні - про життя після смерті чернігівського дворянина і офіцера царської армії Володимира Красовського.

Він загинув на початку Першої світової під Львовом. На прохання батьків тіло сина було муміфіковане, доставлене в Чернігів і поховане в цинковому саркофазі на цвинтарі Воздвиженської церкви, розбомбленої у Другу світову.

У 1974 році, коли на місці тієї церкви велося будівництво, знайшли труну. Відкрили. Побачили молодого русявого офіцера у формі царської армії з золотим образком, хрестиком, медальйоном з портретом дівчини і локоном її волосся...

Труну зарили на сільському цвинтарі без жодних розпізнавальних знаків... тому що офіцер царський, а не пролетарський...

Через 36 років потому подружжя Андрія та Олени Малишків віднайшли могилу поручика Красовського і встановили пам'ятник. А коли спадкоємиця роду Березовських перечитувала оповідання Івана Буніна "Холодна осінь" http://ilibrary.ru/text/1055/p.1/index.html- знепритомніла... Відчула серцем, що це історія поручика Красовського...

Почала досліджувати. З'ясувала, що письменнику переповіла історію свого розстріляного кохання одна пані, емігрантка з Російської імперії. Вона зустрілася з Іваном Буніним у Франції, в Ніцці. А коли дослідниця шляхетського походження зіставила факти, впевнилася, що події бунінського оповідання розгортаються якраз на Чернігівщині, в маєтку нареченої поручика Красовського, неподалік від Старого Білоуса...

Кава-брейк - це можливість показати світлини зі своїх родинних архівів. Нащадки шляхетних родів Софія Товстоліс (зліва) і Надія Галковська (справа) готові свідчити, що няні й покоївки їхніх гербоносних предків були звичайними сільськими жінками, але вони стали рідними для панських родин і їхні світлини дбайливо зберігають фотоальбоми, що передаються з покоління в покоління...

А потім в садибі Березовських зазвучало фортепіано і залунав романс.

У світлі хвилини завжди здається, що ти в обіймах роду, що маєш особливе благословення предків і тобі так хо-о-о-о-четься бути гідним нащадком...

Леся Сакада, яка живе в якійсь зовсім іншій Україні...