Тест

Книжки травня: Виходимо з анабіозу

Травень традиційно вибухає літературними подіями. Після анабіозу травневих свят митці поступово повертаються до роботи.

Це останній шанс презентувати щось нове перед новою хвилею тиші влітку.От-от почнеться поетичний фестиваль "Київські лаври" та його побратим у Харкові 16 травня проведуть круглий стіл про літературну критику. В п’ятницю 18 травня почнеться чергова книжкова виставка в Українському домі.

Протягом наступних тижнів презентуватимуть нові книжки. Поки їх нема, "Українська правда. Життя" традиційно знайшла щось свіженьке для огляду.

Василь Кожелянко. Діти застою (Книга ХХІ)

От-от на полиці книгарень потрапить посмертно виданий роман Василя Кожелянка. Письменник є класиком "альтернативної історії" в сучасній українській літературі.

Новий роман називається "Діти застою". Цей текст не належить до жанру "альтернативної історії". Він радше нагадує іронічну варіацію на тему історії України останніх 60-50 років.

Роман "Діти застою" присвячений долі заморочених "совком" українців. Кожен з них є героєм свого часу. Саме "совок" і його "застой" є витоком психотравм. У заголовку "застой" вказує на сукупність ментальних проблем України і її homo soveticus.

В центрі уваги оповідача – пересічний українець Пантелеймон Людинюк та його друк Серафим Кадилко.

Пантелеймон пережив певне одкровення в софєтській армії. Він усвідомив хибність влади та почав мріяти про У.Б.Н. Та "дисидентська" діяльність радше імітована, але несе з собою "нестрашний" виклик у КДБ, участь у Русі 1990-х, торгівлю на базарі, несподіване багатство від майже чесного бізнесу на "гуманітарні", помаранчевий 2004 рік…

Серафим - онук-священика-буддист-даос. Він шукає прихованих сенсі у житті. І знаходить їх у майже щасливій історії любові до глухонімої вагітної проститутки. Парадоксально ця лінія в романі – чи не найбільш лірична.

Роман "Діти застою" побудований на фундаменті стереотипів. Їх використано як своєрідний гумус, на якому проростають дотепні речення та абсурдні іронічні спостереження.

Вражає діапазон обраних тем. В роману є свій ключ – це "Пісня про Довбуша". Довбуш за дівку пропав, і сучасні герої роману – так само. Любовний сюжет має ще й більш очевидне дзеркало – це ретроспективи в історію сотника УПА на прізвисько "Довбуш".

Мова роману дуже жива. В тексті звучать діалектизми, лайка, літературна українська мова, діаспоритянська українська мова, "скрипниківка" тощо.

Читачів цей роман порадує своєю іронічністю, мовною палітрою та глибиною перспективи. Ну а для політично ангажованих – буде нагода поговорити про "Україна гине".

Іван Андрусяк. Вісім днів із життя Бурундука (Грані-Т)

В центрі повісті – школяр Івась Бондарук на прізвисько Бурундук. Це опецькуватий хлопчик, відмінник у навчанні, якого недолюблюють однокласники, і який мріє грати у футбол разом із найкращою командою класу. А ще мріє, щоб одна дівчинка звернула на нього увагу.

Івась постійно відчуває дискомфорт через нелюбов однокласників та усвідомлює свою не ідеальність. Адже ідеал – це жвавий хуліганистий і футбольно обдарований хлопчик.

І тут ніби випадково в бабусиному сараї він знаходить чарівне яйце "зносик", з якого можна виростити особистого чортика. Хлопчик намагається вісім днів мовчати та виконувати магічну процедуру правильно.

Власне цей абсурдний кульбіт сюжету і є головним. Мовчання для маленької дитини стає першим досвідом промовляння до самого себе. Не випадково фінал повісті – дидактичний. Івась зробив виховні висновки та несподівано став популярним у класі.

Розв’язка дещо надміру дидактична. До того ж, герой повісті є доволі унікальним персонажем-підлітком, для якого висловлювання батьків мають більшу цінність, аніж погляди популярних однолітків-лідерів.

Але повість читається легко. Написана з гумором та піднімає важливу тему "непопулярної" дитини.

"Вісім днів із життя Бурундука" - це і повість про самопізнання та вибір справжніх цінностей, і своєрідна доросла фантазія на тему досконалої розумної і внутрішньо доволі "дорослої" дитини.

Дитячий світ повісті – це дитячий світ, яким його хотіли би бачити дорослі. Можливо, це й зовсім непогано: дитяча література може (повинна?) бути одним із острівців перепочинку від "чорнухи".

"Вісім днів із життя Бурундука" варто читати всією сім’єю. Буде чудова нагода поговорити про шкільні справи та дорослішання.