Фестиваль європейських літератур: Україна в центрі уваги

12
19 листопада 2012
Андрій Курков у французькому місті Коньяк отримав приз читацьких симпатій. Фото Віталія Лямічева
Марія Матіос втратила голос через хворобу, але не приховувала радості - скоро французькою мовою вийде її роман "Солодка Даруся"
Розмова про життя гуцулів привернула величезну увагу французьких відвідувачів. Про українську екзотику їм розказували фотограф Юрій Білак і письменниця Марія Матіос
Зустріч в Українському літературному клубі зібрала більше півсотні українців, які живуть і працюють в Парижі. В центрі їхньої уваги - Андрій Курков, Антон Кушнір, Любко Дереш
Микола Кравченко, Елеонора Симонова і столик з українськими книжками. Представлені зокрема книжки видавництв "Кальварія", "Нора-Друк", "Родовід"
Тут і далі зустріч письменників із читачами в місті Коньяк. Аншлаг зібрала дискусія з авторами номінованих на "Премію читачів" книжок. В кадрі Андрій Курков, Юрій Андрухович, Любко Дереш, Марина Левицька та Анна Шевченко
Андрій Курков спілкується з читачами і роздає автографи
Афіша
Вручення премї читачів Андрію Куркову
Андрій Курков отримав карафку коньяку з вигравіруваним іменем
Крамничка сувенірів - матрьошки, писанки та інші цікаві речі
Черга за автографами українських письменників. У кадрі - Андрй Курков, Юрій Андрухович, Любко Дереш
Альманах українських письменників. Цей альманах створено видавцями з української групи, відтак до нього цілком закономірно потрапили насамперед письменники представлених видавництв
Стенд книжок Андрія Куркова
Виставка фотографій про життя гуцулів Юрія Білака
Британська письменниця українського походження Марина Левицька
Олекса Плющ, перекладач української літератури французькою мовою
Перекладачка української літератури французькою мовою і "мотор" участі України у Фестивалі європейських літератур Ірина Дмитришин

Можливо, скоро у Франції почнеться мода на українську літературу. Принаймні, мені дуже хочеться в це вірити.

Звісно, йдеться про Україну як спеціального гостя Фестивалю європейських літератур. Цей фестиваль регіональний – відбувається на теренах південно-західного регіону Пуату-Шарант. Він же – міжнародний, бо приймає в себе чимало письменників з усієї Європи.

У літературному меню: Плющ, "Українські зошити", боротьба України за демократію, дебати про Україну як "незнайомку", традиційна музика у виконанні Тараса Компаніченка, життя гуцулів у об’єктиві Юрія Білака та на сторінках Марії Матіос, пошук свободи молодими українцями, розмова про історію/історії України, різдвяна українська кухня, розмова про "матч смерті" та вплив "ядерної" теми на письменників, а також дискусія з письменниками про Україну та її проблемні сторони 

В місті Коньяк Україна опинилась у хорошій компанії. Про неї говорили нинішні зірки європейської літератури. Крім того, Україна як спеціальний гість не потрапила в компанію рідкісних екзотичних "маленьких" літератур. Навпаки: 2011 року гостем була Іспанія, 2012 – Україна, 2013 гостем буде Італія. Це хороший контекст і вдале оточення країн із чітко забрендованими літературами.

Фестиваль європейських літератур в центрі уваги ставить саме літератури – в множині. Тобто участь України одразу позиціонує нашу літературу в контексті європейської літературної мапи. Це важливо, бо, по ідеї, має дозволити і читачам, і письменникам, і видавцям побачити себе самих у глибшій перспективі. 

Інший важливий момент пов’язаний із Премією читачів, про яку "Українська правда. Життя" вже писала. І тут є декілька важливих нюансів.

Перший нюанс – незвичний для українського літературного життя досвід живого контакту з зарубіжним читачем.

Річ у тім, що в Пуату-Шарант стараннями організаторів фестивалю, бібліотекарів і книгарень створено мережу "своїх" читачів – їх понад 600 осіб. Щороку їх стає більше.

Саме вони зголошуються читати номіновані книжки та голосують за ту, що сподобалася найбільше. Таким чином до участі в фестивалі долучаються живі люди "з вулиці" - пенсіонери і студенти, ділові люди, фермери і домогосподарки.

Живий приклад співучасті цілого міста до фестивальної справи стався зі мною особисто.

Українські зустрічі в місті Коньяк збирали справжні аншлаги 

В музеї історії міста Коньяк, поки я купувала квитки та магнітики на сувеніри, розговорилась із касиркою.

Вона виявилась однією з "конкурсних" читачок, голосувала за Куркова. Тому дуже зраділа новині про його перемогу і довго обговорювала зі мною роман "Садівник із Очакова". Вам часто траплялося з касирками говорити про українську літературу?

Українські письменники під час зустрічі з читачами в Inalco - Національному інституті східних культур. Справа - Оксана Мізерак-Гомола, яка організовує зустрічі в Українському літературному клубі 

Другий нюанс – це короткий список номінованих книжок. Це "Садівник із Очакова" Андрія Куркова, "Дванадцять обручів" Юрія Андруховича, "Культ" Любка Дереша, "Печера" Марини та Сергія Дяченків, "Коротка історія тракторів по-українськи" Марини Левицької та "Спадок" Анни Шевченко.

Тобто: дві книжки від британських авторок українського походження  -  Левицької та Шевченко, дві  російськомовні книжки  – Куркова  і Дяченків, дві україномовні книжки – Андруховича та Дереша. З  цього списку видно, що перемога роману "Садівник із Очакова" - це перемога поза вузьким колом "своїх".

Остання загальна річ, на якій я би хотіла наголосити – це робота організаторів із кінцевим споживачем. Тут на повну працює звичка до децентралізації.

Перші дні фестивалю – це поїздки запрошених письменників у сільські школи, ліцеї та бібліотеки. Туди приходять тільки ті, хто хоче. На кожну зустріч набирається декілька десятків тих, хто прочитав французький переклад роману котрогось із українських учасників і хоче про це поговорити.

Тобто література підходить трохи ближче до свого читача і не боїться маленьких аудиторій.

Крім цього, мене особисто вразив контингент відвідувачів. Серед них дуже багато літніх людей, пенсіонерів. Вони щиро цікавляться літературою, бо на пенсії нарешті знайшли час для читання.

Я розумію, що не можна порівнювати життя пенсіонерів в Україні та Франції. Але Пуату-Шарант – теж не найбільш благополучний французький регіон, радше навпаки.

Українці з Канади представили в місті Коньяк репринтне видання Реймського євангелія Анни Ярославни 

До речі, відчуйте різницю. Фестиваль європейських літератур, окрім іншого, фінансують місцеві підприємці. Тамтешні фірми можуть підтримати котрусь із премій фестивалю або тільки один окремий захід. І їхня участь важлива і підкреслена в тексті програми – незалежно від суми підтримки.

Натомість в Україні досі не знайшлося місцевих підприємців, які би пожертвувати бодай тисячу гривень на потреби учасників з України. Тому вже традиційно участь України відбулася за підтримки фондів одного політика і одного олігарха. Адже українські видавці не можуть дозволити собі власним коштом взяти участь у подібних імпрезах.

В програмі фестивалю європейських літератур мені видалася дуже цікавою розмова про Україну з письменниками-номінантами на премію читачів. Вони дискутували про питання мови, стереотипи в літературі, українських чоловіків тощо.

Дискусія 

Розмова крутилася навколо  "генетичного знання" та інтуїтивного чуття мови письменниками. Це цікаво, бо письменники-дискутанти мають різні мовні досвіди. Наприклад, для Марини Левицької англійська мова була "секретною мовою", якої не знали її батьки.

Важливим був епізод про двомовність України та прийняття "закону про мови". Юрій Андрухович наголосив, що цей закон позбавляє російськомовних українців привілею вивчити ще одну мову – українську.

Андрій Курков звернув увагу на абсурдність публічного зневажання української мови політиками як "мови для жартів", а також підкреслив ненормальність факту, що партія одного українського регіону направляє розвиток усієї країни.

Британка Марина Левицька наголосила на тому, що "суміш – це смертельно", і розповіла, що внаслідок змішання української та російської може вийти хіба що якийсь суржик.

Вона додала, що в Україні люди обурюються, коли вона говорить російською "імперіалістичною мовою". На це Курков відповів, що справжня "імперіалістична мова" - це англійська.

Під час діалогу з залом можна було зробити висновки про те, що привабило французьких читачів у текстах українських письменників і текстах про Україну. Вони говорили про потужне гумористичне начало, про використання стереотипів, абсурдність художнього світу, обов’язкову наявність "другого дна" в будь-якому навіть найлегшому тексті.

Для мене особисто найбільшим сюрпризом фестивалю стали довгі черги французьких читачів за автографами українських письменників. Здається, що у фестивальній книгарні книжки "наших" розходилися як гарячі пиріжки.

Я б не інтерпретувала участь України в ролі спеціального гостя як вибуховий успіх. Натомість я би інтерпретувала її як важливий прецедент і перший крок до майбутнього успіху.

Любко Дереш 

Перша ластівка і перший привід для оптимізму вже є.

Минулого тижня французький видавництво "Gallimard" і Марія Матіос підписали угоду про видання роману "Солодка Даруся" французькою мовою. 

Перекладачка української літератури французькою мовою Ірина Дмитришин пояснила, що процес був тривалим і складався з багатьох елементів.:

"Це був довгий процес, бо видавництво "Gallimard" дуже виважено обдумувало. Ми зустрічались із Жаном Маттерном у Києві. Думаю, саме після цього він прийняв остаточне рішення".

"Це видавництво просило порадити їм "вічну літературу". Саме роман "Солодка Даруся" видався французьким видавцям достатньо вічним".

"Важливим промоутером Марії Матіос у Франції був і Андрій Курков, який завжди рекомендував Марію Матіос, коли його просили порадити українського письменника для участі у літературних заходах".

Є і друга ластівка успіху. В перші дні фестивалю друком вийшла книжка "Nouvelles d’Ukraine" у колекції  "Miniatures" видавця "Magellan & Cie". Книжку видано за підтримки фонду імені одного українського політика.

Збірка "Українські новели" з серії "Мініатюри". Раніше в цій серії видавали малу прозу країн Гаїті, Лівану, Ізраелю, Корсики, Туреччини, Сербії, Тунісу, Аргентини, Марокко тощо. До збірки увійшли новели Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Андрія Куркова, Марії Матіос, Тараса Прохаська 

До збірки українських новел потрапили тексти Андрія Куркова, Оксана Забужко, Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Сергія Жадана, Марії Матіос. Їх переклали Настазія Даюрон і Івлін Дюльєр, Ірина Дмитришин, Олесь Плющ .

З виданням цієї книжки пов’язана цікава історія про взаємини видавця і перекладача. Річ у тім, що упорядник серії "Мініатюри" та книжки П’єр Астьє редагував тексти перекладів без участі перекладачів.

Перекладачка новел Матіос, Забужко і Андруховича Ірина Дмитришин розповіла, що їй вдалося відстояти свої переклади і врятувати їх від зайвих правок.

Натомість із іншими перекладачами редактор не радився. Відтак у збірці французький переклад "БотакЄ" Тараса Прохаська не зберіг оригінальної структури українського тексту.

Цей досвід книжково-перекладацького успіху важливий. Річ у тім, що французьким видавцям неможливо диктувати, що видавати, а що – ні.

Тобто вже починають давати плоди участь України у фестивалі в місті Коньяк, а також попередні поїздки на Salon du Livre, просвітницька робота Ірини Дмитришин, створення альманахів і каталогів тощо.

Про справжні результати цієї роботи можна буде говорити за рік-два. Якщо французький переклад "Солодкої Дарусі" отримає яку-небудь престижну літературну премію Франції, то можна буде чекати початку справжньої моди на українську літературу. Вона не буде довгою, але стане найкращим способом презентувати країну світові.

powered by lun.ua