Травневі в Києві. Які виставки можна подивитись найближчими тижнями

Традиційно улюблені в народі так звані "травневі" свята є гарним приводом не лише для лінивого ескапізму від міського галасу та напружених новин на дачу чи в гори.

Вихідні дні у звільненому від машин зеленому Києві дають чудову нагоду присвятити час естетичним та інтелектуальним вправам, влаштувавши інтенсивний тур виставками в декількох столичних мистецьких просторах.

Окрім вже згаданого нами спірного "Кодексу Межигір’я" в НХМУ та рідкісної виставки гравюр Франсiско Гойї в Музеї Ханенків, "Українська правда. Життя" рекомендує неодмінно відвідати наступні проекти.

Приморський протоконцептуалізм. Твори з колекції Петра Ширковського.

Closer (Нижньоюрківська, 31)

Варто відвідати, тому що сьогодні більше ніде в Україні одеська концептуальна сцена кінця 1980-х – початку 1990-х рр. не представлена публічно такою великою та продуманою селекцією.

Юрій Лейдерман, Леонід Войцехов, Сергій Ануфрієв вважаються сьогодні піонерами сучасного мистецтва в Україні, чия практика не лише мала суттєве значення для подальшого розвитку художнього середовища Одеси, але й помітно вплинула на так звану Московського школу концептуалізму.

Серед найбільш цікавих та дійсно раритетних творів – малюнки Володимира Федорова (aka Федота), чомусь менш відомого учасника славетного колективу "Інспекція Медична герменевтика".

Експозиція виставки "Приморський протоконцептуалізм"

Не менш примітною є постать володаря цього зібрання – москвича Петра Ширковського, режисера та колекціонера, відомого в московській столиці гучними "квартирниками" у власних апартаментах, адреса яких час від часу змінюється.

Принагідно декілька слів про сам виставковий простір.

Галерея Closer відкрилася в жовтні 2013 року на території старої швейної фабрики. Заснували її колишні співробітниці центру М17, а нині – засновниці власного агентства ОК projects Ксенія Малих і Ольга Бекенштейн.

Експозиція виставки "Приморський протоконцептуалізм"

Галерея Closer є виключно некомерційним проектом та працює на паритетних умовах з дружнім однойменним клубом, що дозволяє зберігати певну автономію та робити дійсно некон'юнктурні виставки.

Принаймні, перші три проекти, представлені в цих приємно потертих стінах – трансформація простору від "Відкритої групи", фотосерії Олексія Салманова та колекція mail art'у львів'янина Любомира Тимківа – зробили досить багатообіцяючу заявку.

Варто також звернути увагу на різноманітну музичну та лекційну програму Closer'а , аби точно знайти привід не полінуватися та відшукати в хащах Подолу красиву будівлю зі старої червоної цегли.

Микола Рідний, "Укриття"

Центр Візуальної культури,Петрівська, 34 (галерея розташована на території гаражного кооперативу вглибині вулиці)

Варто відвідати, тому що соціально-критичні роботи Рідного є черговим переконливим підтвердженням провісної ролі актуального мистецтва.

Відео та об’єкти художника, створені в різні роки та вже неодноразово виставлені на різних майданчиках (включно з національним павільйоном Венеційської бієнале) отримали на виставці нове аранжування та набули ще більш гострого звучання.

Центральний мотив проекту – пошук або створення захищеного простору (фізичного та соціального) як реакція на вороже ставлення держави до своїх громадян та, загалом, на непривітну соціальну дійсність.

Микола Рідний. Об'єкти із серії "Сховище"

Різноманітні типи сховищ (покинуті бункери, приватні погреби, барикади Майдану) не лише виступають такими потенційно безпечними просторами, але й зчитуються як своєрідні пам’ятники іншим нещодавнім, проте, вже підзабутим кризовим періодам, як то пізньорадянські роки фантомного страху перед війною (відео "Сховище"), або ж часи економічної нестабільністі 1990-х (відео "Історія батька").

Микола Рідний. Демонстрація відео "Історія батька" в підвалі галереї

Оскільки для глибокого художнього осмислення нещодавніх подій Майдану та теперішньої напруженої ситуації в країні часова дистанція ще не є достатньою, саме такі виважені спостереження за симптоматичними рисами нашого суспільства видаються найбільш промовистими та влучними рефлексіями на сьогодення.

"Уявний Архів". Куратори – Ґреґорі Шолет та Ольга Копенкіна (Нью-Йорк), співкуратор – Лариса Бабій

Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, (Володимирська, 23в (уточнюйте години роботи виставки за телефонами +380674457122, +380679429214)

Варто відвідати, тому що проектпідіймає нагальне на сьогодні питання непевного ставлення у суспільстві до різноманітних свідчень власного історичного й культурного минулого та колективної пам’яті про нього.

Іноді "Уявний архів" працює при світлі ліхтариків

Представлена на виставці колекція справжніх та фіктивних документів й артефактів, за задумом авторів, свідчить "про (якесь) минуле, чиє майбутнє не відбулося (але можливо могло або мало би відбутися)" та "пропонує зазирнути в минуле і привернути увагу до забутих і маргіналізованих точок, що не потрапляють в домінантний історичний дискурс".

"Уявний архів" (Imaginary Archive) є подорожуючим проектом нью-йоркських кураторів й дослідників та вже був продемонстрований у різних варіаціях в Новій Зеландії (2010), Ірландії (2011) та Австрії (2013).

"Уявний архів"

Чергове його втілення в Києві належить до тих нечастих для столичної культурної програми виставок, що не є багатими на видовищні об’єкти (хоча й тут не обійшлося без інсталяції з шин), але натомість пропонують аналітичну поживу для розуму – іншими словами, це виставка, на якій треба думати, а не милуватися.

В час, коли живі враження та персональна пам’ять вже не видаються надійним інструментарієм для "перетравлення" безкінечного потоку подій, потреба в альтернативному підході до осмислення історії, що розгортається в нас очах, стає більш ніж доречною.

Дуже своєчасний та непересічний проект.

Мирослав Вайда, "Зимно"

Карась Галерея, (Андріївський узвіз, 22б)

"Зимно" Мирослова Вайди

Варто відвідати, тому що нова виставка київського закарпатця Вайди – найпоетичніша з усіх згаданих в даному огляді.

Створені протягом останніх 2 років картини-об’єкти поєднують технологічне начало, закладене в самому авторському способі їх виготовлення, із суто органічними мотивами – ледь вловимими обрисами лісу та майже абстрактним орнаментом, що ледь на тактильному рівні нагадує вогкий земляний покрив.

"Зимно" Мирослова Вайди

За першим, суто візуальним враженням, уважний глядач вловить глибший смисловий шар – дуже щире і "автопортретне" висловлення Вайди навколо теми пам’яті, болю та зростання, які в контексті цієї виставки набувають не лише особистого, але й політичного значення.