Прем’єри тижня: "Щоденник покоївки", "Людина-мураха" та "Цей незручний момент"

Від 16 липня в український кінопрокат виходять: мелодрама Щоденник покоївки", екранізація коміксу "Людина-мураха" та романтична комедія "Цей незручний момент".

"Щоденник покоївки" / "Journal d'une femme de chamber"

Режисер: Бенуа Жако

У ролях: Леа Сейду, Венсан Ліндон, Клотільд Моле, Венсан Лакост

Жанр: мелодрама

Виробництво: Франція, Бельгія, 2015

"Щоденник покоївки" – чергова екранізація роману Октава Мірбо, який був опублікований 1900 року і наробив багато галасу через свій зміст. Написаний від імені покоївки Селестіни, цей твір дає уявлення про Францію кінця дев’ятнадцятого століття у багатьох вимірах – соціальному, політичному, культурному, і, не в останню чергу, сексуальному. Власне останній чинник чи не найскандальніший, адже головна героїня роману має доступ до найінтимніших подробиць життя своїх господарів.

Тут і далі фото Кino-teatr.ua

Основним сюжетом твору є оповідь Селестіни про останнє місце роботи, у родині Ланлер, які проживають у провінційному норманському містечку Меніль-Руа. Ведучи мову про своє теперішнє життя, про господарів, сусідів, слуг та власні відчуття Селестіна також згадує попередній досвід.

І у цих спогадах багато як ліричних, так і брутальних, а також сатиричних моментів. Октав Мірбо не пошкодував нікого – ні буржуа, ні аристократів, ні мистців, ні простих людей. Це доволі сердитий твір, який оповідає про класову та майнову нерівність, людський цинізм, одержимість марнославством та грішми усіх верств населення тодішньої Франції. Немаловажним був також політичний аспект, пов’язаний зі справою Дрейфуса.

Центральним персонажем роману властиво є сама покоївка Селестіна, чиїми очима ми дивимося на світ. Це доволі амбівалентний персонаж, однаковою мірою схильний до добра та зла. Селестіна виросла у бідній родині, рано втратила батька, залишилася з матір’ю-алкоголічкою, передчасно познайомилася з дорослим світом. У ній був великий резерв щирості, добре слово могло перетворити її на найвідданішу людину на світі, проте добрі слова їй говорили нечасто.

Водночас Селестіна часто піддавалася гніву, не тямила себе, чинячи імпульсивні вчинки, через що часто залишалася без роботи. Її характеристики більшості своїх господарів сповнені щонайменше іронії, проте найчастіше саркастичні аж до непристойності.

Роман був кілька разів екранізований, найвідомішими є дві попередні переробки – здійснений 1946 року у Голівуді Жаном Ренуаром "Щоденник покоївки" та французька версія, зафільмована Луїсом Бунюелем 1964 року. Крім того, є ще дві телеверсії та варіант "за мотивами", створений Джессом Франком 1974 року. Його картина має назву "Селестіна – покоївка для всіх" і ця назва говорить сама за себе. У фільмі Франко Селестіну зіграла нова муза режисера, ексгібіціоністка Ліна Ромей, яка більшу частину фільму цілком передбачувано оголена.

Власне образ Селестіни – центральний для кожної екранізації. У картині Ренуара її зіграла Полетт Ґодар, голлівудська зірка, яка зробила зі своєї героїні чергову Попелюшку. Водночас фільм Ренуара максимально оминав неприємні моменти, зміксувавши кілька сюжетних ліній у мелодраму зі щасливими фіналом.

У Бунюеля Селестіну втілила Жанна Моро, але і вона не виявилася щедрою щодо мотивів власної героїні. Зрештою, це цілком характерно для Бунюеля, у фільмах якого жіночі персонажі здебільшого так і залишаються загадками. Для Моро ця роль також по-своєму звична, бо вона не в перше і не востаннє зіграла жінку-сфінкса, чия незалежність та розкутість не піддається прогнозуванню.

Відтак роман Октава Мірбо дотепер залишається не стільки екранізованим, скільки переосмисленим на свій копил кількома кінематографістами різних поколінь.

І, найголовніше, в усіх попередніх екранізаціях майже не звучав або звучав дуже вибірково (як у Ренуара) голос самої Селестіни.

Саме з цих міркувань нову екранізацію роману, здійснену режисером Бенуа Жако, дехто вважає найближчою до оригіналу. Частково так воно і є. Тут збережено композицію роману – головний сюжет чергується з численними поверненнями у минуле; тут справді більше самої Селестіни, її голосу та інтонацій. Не переписано також фінал роману, як це траплялося раніше.

І все ж нова екранізація Щоденника покоївки" більше скидається на скоромовку, у якій глядач, який не читав роману, мало що втямить. Автори сценарію прибрали контекст багатьох подій і самого твору, і тодішньої епохи, залишивши тільки згадки про антисемітизм одного з героїв.

Тут відсутні цілі сюжетні лінії, а ті, що залишилися, ледь позначені. Головна увага у картині приділена його візуальному складнику – йдеться і про фактуру, матеріальний бік тодішньої епохи, включаючи інтер’єри, костюми та меблі, і про візуальне вирішення самої стрічки.

Головну роль у картині зіграла популярна сьогодні Леа Сейду, яку всі називають новою дівчиною Бонда" (нам вона пам’ятна з „Життя Адель" Абдельлатіфа Кешиша), безумовно, виразна акторка, проте, як на мене, мало придатна для цієї ролі.

Оцінка фільму – 3 з 5.

"Людина мураха" / "Ant-Man"

Режисер: Пейтон Рід

В ролях: Пол Радд, Майкл Даглес, Еваджелін Ліллі, Майкл Пенья

Жанр: пригодницька комедія

Виробництво: США, 2015

Комікс про "Людину-мураху" планували екранізувати ще наприкінці вісімдесятих років минулого століття, проте проект весь час відкладався. Теперішній фільм є також наслідком тривалого процесу, який розпочався 2006 року. Тоді за нього взялися два британці – Едгар Райт і Джо Корніш, автори кумедних кінострічок та адаптацій, у який часто пародіювалися популярні кіножанри.

Врешті-решт, їхній сценарій був запущений у роботу, проте згодом зазнав переписувань. До проекту долучився актор Пол Радд, сценарист Адам Маккей, а також режисер Пейтон Рід. Усі вони відомі співпрацею з продюсером Джадом Апатовим, який прославився своїми реалістичним переосмисленням американської комедії.

Всі ці подробиці потрібні для того, аби зрозуміти, чим є "Людина-мураха". Представник славетного "Кінематoграфічнoгo Всесвіту "Марвела", він тут виявляється прямою протилежністю його останніх втілень – від "Залізної людини", "Тора" та "Капітана "Америка" – до "Месників".

Перед нами історія колишнього інженера, а тепер кримінального злочинця Скотта Ленґа, який виходить з тюрми, проте на вoлі не може ніяк вписатися у соціальні правила гри. Він розлучений, не має роботи, власного житла, не годен платити аліментів, відтак не може стрічатися зі своєю донькою. Зате у нього є спільники, які пропонують йому пограбувати якогось пенсіонера, у чийому підвалі є загадковий сейф.

Сам ж пенсіонер, Генк Пім, є винахідником, який володіє технологією зменшення матеріальних об’єктів, у тому числі органічних. Свого часу він заснував корпорацію, проте так і запустив у виробництво свій винахід. Його колишній учень дійшов до технології вчителя самостійно, і тепер він прагне продати винахід військовим. Аби врятувати світ, старий вчений звертається до Скотта Ленґа.

Фільм грає на пониження усього героїчного, більшість його подій відверто мультипліковано, ніби створено для споглядання найменшими глядачами. У картині доволі умовне насилля, супергерой співпрацює з різними видами мурашок, що робить історію ще затишнішою.

Водночас у картині є кілька жартів для дорослих, у яких мастак виконавець головної ролі Пол Радд.

Якщо порівнювати "Людину-мураху" з іншими недавніми екранізаціями коміксів, то найближчою до неї може бути хіба Зелений шершень" Мішеля Ґондрі з Сетом Роґеном у головній ролі.

Майже те саме поєднання гумору та спеціальних ефектів, ось тільки "Мураха" все ж намагається утриматися в межах пристойності, а "Шершень" не боїться через них переступити. Рекомендовано для родинного перегляду.

Оцінка фільму: 3 - з 5

"Цей незручний момент / "Un moment d'égarement"

Режисер: Жан-Франсуа Ріше

В ролях: Венсан Кассель, Франсуа Клюзе, Лола Ле Ланн, Еліс Ісаас

Жанр: романтична комедія з елементами трилеру

Країна: Франція, 2015

Фільм є рімейком однойменної картини режисера Клода Беррі 1977 року і розповідає про відпочинок двох татусів, які вирушають на Корсику без дружин, проте зі сімнадцятирічними доньками. Саме там стається роман між сорокап’ятирічним Лораном та сімнадцятирічною Луною, донькою кращого друга.

Луна ініціює стосунки, сподіваючись на продовження роману. Проте Лоран їхню близькість вважає помилкою і хоче все припинити. Аби його стимулювати, дівчина скаржиться батькові на дії невідомого коханця, істотно старшого чоловіка, який спокусив і покинув її. Батько прагне розшукати та покарати кривдника, запрошуючи Лорана до тісної співпраці.

Різниця між старою та новою версією загалом не дуже істотна, новий фільм зберігає сюжет оригінальної картини, проте додає нові фарби.

1977 року стрічка виглядала не настільки екзотичною – головною проблемою нерівних стосунків була дружба між чоловіками, яка опинилася під загрозою. Це був той самий незручний момент, якого слід було подолати. Звісно, старший коханець мав й інші сумніви, проте всі вони були класичного штибу і мало залежали від контексту часу.

2015 до всіх сумнівів додалися інші проблеми. Після істерик з педофілами на Заході, подібна історія сама по собі вже є скандалом. І тепер усі події опиняються під суворим поглядом сімнадцятирічної доньки Лорана Марі, яка рішуче засуджує подібні стосунки. Відстань між поколіннями перетворилася на прірву.

Тепер подібна ситуація схиляється не стільки до жанру романтичної комедії чи мелодрами, скільки до трилера. Сцени з полюванням на кабанів і самі кабани тут позначають небезпечну заборонену пристрасть, яку слід якнайшвидше вгамувати.

До чеснот стрічки варто додати красу Корсики, яка заступила у новому фільмі курорт Сен-Тропе. Виразно спокусливою є також виконавиця ролі Луни, дебютантка Лола Ле Ланн.

Варто також додати, що 1984 року американці зняли свій рімейк картини Клода Беррі – комедію "У всьому винувате Ріо" Стенлі Дoнена з Майклом Кейном у головній ролі.

Це була суто американська історія, у якій роман старшого чоловіка та юної доньки його друга виявилися лише засобом для родинної терапії. Звісно, у всьому винувате гаряче Ріо, тому слід повертатися додому, до пуританських джерел. У цьому сенсі обидва французькі фільми кращі за один американський.

Оцінка фільму 3 - з 5