Українська правда
Життя

Чи варто забороняти імпорт російської книги?

Версія для друку Коментарі 52
27.01.2016
Ольга Жук, кураторка "Книжкового Арсеналу"
Фото: img.rg.ru

15 січня народний депутат України Остап Семерак звернувся до Уряду з ініціативою заборонити ввезення на територію України книжок та іншої друкованої продукції з Росії. Згодом глава Кабінету Міністрів Арсеній Яценюк дав доручення низці міністрів розглянути цю пропозицію. "Мова йде не про заборону російської літератури чи мови, а про відповідь агресору-РФ на військове вторгнення та пропаганду і про встановлення справедливих і патріотичних правил гри для українських книговидавців", прокоментував Остап Семерак свою ідею у фейсбуці.

Хочу довести до відома депутата Остапа Семерака, автора ініціативи заборони імпорту російських книжок, а також до Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та Кабінету Міністрів, що в сучасному світі поняття вибіркового "ембарго на книги" у сенсі, в якому його наразі розглядають в Україні, є рідковживаним анахронізмом.

Ви зіткнетеся зі значними труднощами перекладу. Словосполучення "ембарго на книги" у міжнародній практиці сьогодні здебільшого стосується не імпорту, а позначає (швидше в алегоричному сенсі) практику протидії спойлерам і нерівним можливостям торгівлі, коли видавництва забороняють медіа цитувати книги до початку продажів, а книгарням – виставляти їх на полиці до певної дати.

Повна ж заборона імпорту книг має дуже специфічні прецеденти – блокада Ізраїлем Сектора Газа, наприклад. Зате на нас очікує поняття цензури з болісним тягарем історичних ремінісценцій, якими радо спекулюватиме російська пропаганда і з яким ми, зрештою, асоціюватимемося.

Асоціюватимемося, бо так працює масова свідомість незалежно від національності. Ярлики на кшталт "цензура" зчитуються і вбудовуються у відповідний малосимпатичний контекст миттєво. А от на другому реченні роз’яснень про тонкощі українсько-російських видавничих відносин і роль пропаганди в гібридній війні закордонний читач/слухач просто закриє веб-сторінку або перемкне канал. C’est la vie.

 Російський поет Лев Рубінштейн на "Книжковому Арсеналі" 2014 року. Чи зможемо ми купити його книги, видані в Росії, якщо ініціатива Остапа Семерака буде реалізована?

Справжню користь таке "книжкове ембарго" принесе лише поодиноким видавцям, які лобіюють власні бізнес-інтереси, бажаючи монополії на видання російськомовної книги в Україні, зате шкоди іміджу України у світі завдасть відчутної.

Хіба у нас мало зовнішніх загроз в інформаційній війні, що ми самі провокуємо нові проблеми і потім муситимемо витрачати на їхнє вирішення ресурси, сьогодні, скажімо відверто, слабкі? Крім того, така міра лише посилить зростання книжкової контрабанди і стимулюватиме корупцію. Дуже раджу забути слово "ембарго" щодо культурного продукту.

Для обмеження імпорту і сприяння національному ринку є інші засоби, що будуть адекватніше сприйняті у світі.

Наприклад, високий податок. Підкреслюю, що за українським законодавством імпортовані книги вже й так обкладаються 20% ПДВ (при цьому українські видавці мають сприяння від держави, ПДВ взагалі не сплачують). Це один із найвищих податків у Європі.

Для порівняння, ПДВ для імпортованих книг у більшості європейських країн складає від 5-ти до 10%, а окремі держави його анулювали чи мінімізували. Так, не оподатковується імпорт у Великобританії й Ірландії, а Іспанія, Італія і Люксембург встановили тариф до 5%. Перевищують десятивідсоткову межу лише Болгарія (20%), Чехія (15%) і Данія (25%).

Додайте до 20% українського податку чималенькі транспортні витрати, з якими стикаються книгопродавці, і загалом утворюється ціна на імпортовану книгу, яка перевищує знижки, надані закордонними видавництвами (вони в середньому складають 30-40 %). Щоб не зазнати збитків, продавець робить націнку, і книга автоматично стає набагато дорожча, ніж там, звідки приїхала, і в рази дорожча української книги.

Загалом імпортовані книги в Україні сьогодні здебільшого купують лише тоді, коли вони справді необхідні – для професійних потреб, навчання, наукової роботи тощо. Якщо від українського видавця є аналогічна пропозиція, що відповідає сфері інтересів покупця, той майже завжди його підтримає. 

Тож варто припинити "плач і стогін" і спрямувати зусилля на створення якісної альтернативи російському продукту.

Цю динаміку, зростання попиту на книги українських видавців можуть підтвердити книгарні. Дозволю собі процитувати з публічної дискусії у Facebook коментар Артема Литвинця, менеджера великої інтернет-книгарні Yakaboo, який зазначає, що у них продаж російських книг знизився з 2009-го до 2016 року на 30%, а попит на українську книгу відповідно виріс:

"Ми, як приклад, зростаємо у продажах української книги; викуповуємо тиражі українських видань ( <…> ці гроші максимально швидко реінвестуються видавцями у нові видання українською) і успішно продаємо; <…> лише за останній рік було стільки нових видавничих ініціатив в Україні, скільки не було за п’ять попередніх.

Що буде з українським книговиданням, якщо [у російських видавців, завдяки ініціативі пана Семерака. – О.Ж.] з’явиться можливість друкувати все в Україні російською? Про яку конкуренцію тоді може йти мова? Хто буде йти важким шляхом і робити якісні переклади на українську, а не залучати перекладачів з Росії?

Імпорт – своєрідна перепона для цього і фора для україномовного книговидання + впевненість у тому, що буде конкуренція за якість перекладу, видання, друку".

Ініціатива з ембарго може призвести до кризи або закриття багатьох книгарень, яких і так дуже мало як для такої великої країни. Це позначиться і на продажах українських видавців.

Хочу звернути також увагу на ряд популістських спекуляцій в аргументації прихильників ініціативи пана Семерака, які не мають нічого спільного з реаліями ринку.

По-перше, зовсім не є очевидним припущення, що заборона ввезення книг з Росії автоматично означає, що їх візьмуться друкувати українські видавці або що вони створюватимуть саме той продукт, якого потребує читач. Наприклад, для того, щоб заповнити спустошені полиці та якісно видати велику кількість перекладної літератури, потрібен не лише час, але й достатня кількість професійних перекладачів (не кажучи вже про брак перекладачів на українську з цілого ряду мов світу).

Відвідувачі "Книжкового Арсеналу" цікавляться культурологічною літературою на стенді Альянсу незалежних видавців Росії

Або, наприклад, для того, щоб видавати певну професійну чи академічну літературу, потрібні видавці з відповідною освітою, які глибоко розуміються на тематиці й актуальних потребах аудиторії. Тим часом, поки видавці опанують нові ринкові сегменти (як довго – важко прогнозувати – 2-3-4-5 років?), або поки з’явиться нова генерація видавців, куди спрямує свої кошти читач, який звик сам обирати, а не "їсти те, що дають"? У закордонні інтернет-книгарні, звісно, ніяк не поповнюючи український бюджет.

По-друге, апологети ембарго припускаються іншої логічної помилки – хибного узагальнення, яке виникає тоді, коли очевидні винятки із загального правила цілком ігноруються. Хрестоматійний приклад: "Різати людину ножем – злочин. Хірург ріже людину ножем. Отже, хірург – злочинець" або "Всі вівці, яких я бачив – чорні. Отже, всі вівці чорні".

Ті заходи, які так хотілося би застосувати до російського пропагандистського антиукраїнського книжкового трешу, не буде адекватним застосовувати до якісної інтелектуальної літератури. Так само зневажливі імперські нотки й перекручування фактів у коментарях окремих російських авторів і видавців не представляють позицію усіх загалом (адже були й такі, що ризикували і виходили з "поодинокими пікетами" на підтримку України, які видають сучасних українських авторів і зараз переживають важкі часи).

 Гість "Книжкового Арсеналу" 2015 року – письменник, публіцист і правозахисник Віткор Шендерович – один із тих російських авторів, які не бояться висловлювати підтримку Україні

Також окремо хочу заступитися за тих читачів, яких Олександр Красовицький, директор видавництва "Фоліо" й один із популяризаторів ініціативи ембарго, називає "вибагливими" і вважає, що для них – нормально вдвічі-втричі переплачувати за інтелектуальну імпортовану книгу, нормально купувати її на чорному ринку чи в інший принизливий спосіб.

Хочу нагадати, що "вибагливі читачі" це ті, хто формує рівень освіти, поступ в науці та технологіях для України, це ті, хто покращує її імідж у світі, це також культурні діячі, лідери думок і майбутні лідери студенти.

Ініціатива пана Остапа Семерака аж ніяк не сприяє їхній роботі й розвитку, відповідно – і розвитку України. Замість жваво обговорювати ембарго, варто було би докладати зусиль до впровадження іншої ініціативи. В багатьох країнах, що є членами ЮНЕСКО, навпаки, діють додаткові пільги на імпорт – залежно від змісту і цільового призначення книжок: відповідно до Флорентійської угоди, не оподатковуються видання, пов’язані з культурою, мистецтвом, освітою, наукою, а також такі, що ввозяться на запит бібліотек або навчальних закладів.

Метою цього міжнародного документа є сприяти вільному обміну ідеями, підтримуючи вільний рух культурних книг через митні кордони й інші торговельні перепони. Наші ж політики усіх цих нюансів не враховують, відкидаючи нас назад, далеко у совок.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, зазначає:

"Такі жанрові ніші, як-от: медицина, інженерія, технології, хімія, генетика тощо, – покриваються переважно за рахунок імпорту з Російської Федерації. І не так власне російських авторів, як перекладів світових бестселерів російською мовою.

Тотальна заборона поставок літератури як такої у довгостроковій перспективі спрацює проти нації, стрімко поглиблюючи її компетентнісну й інтелектуальну деградацію. Буде, як у давньому українському саркастичному прислів’ї: "На зло ворогам корову продам, щоб діти молока не пили".

Крім того, за даними Державної фіскальної служби 2015 року Україна імпортувала з Росії книг на 3 млн. 25 тис. доларів США, в той час як експортувала з України в Росію книг на 12 млн. 187 тис., і це не враховуючи дитячих книжок-картинок, листівок, карт тощо. Передусім це демонструє, що Росія залишається важливим ринком збуту для українського видавця, і різке введення ембарго спричинить кризу не лише для вітчизняних книгарень".

Зрештою, якщо рішення про ембарго російських книг, всупереч здоровому глузду, буде ухвалене, пропоную хоча би подумати над цими винятками. А також над тим, що обмеження самі по собі не створять прориву для українського книговидання.

Держава справді хоче створити сприятливі умови для розвитку книжкової індустрії, а не тепличні преференції для кількох видавців?

 Історик Карл Шльогель дає інтерв'ю Deutsche Welle на національному стенді України на Франкфуртському книжковому ярмарку. Фото: Aliona Solomadina

Тоді варто не забороняти, а працювати над тим, що досі не було зроблено: підтримувати проведення національних соціальних кампаній для підвищення інтересу до читання, давати пільги не лише для українських видавців, але й для книжкових магазинів (наприклад, у низьких орендних ставках муніципальної нерухомості), створювати програму підтримки перекладів, своєчасно фінансувати представлення українського національного стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку та інших важливих міжнародних форумах, підтримувати українські книжкові фестивалі і ярмарки тощо.

У нас попереду дуже багато роботи і викликів, справжніх.

В нас скоро почнуть друкуватись книги про подвиги "Мотороли" Гіві". І обов"язково :штаби па-рускі" і "так красівше".
Alexander Krot _ 29.01.2016 11:00
Росія знищила виробництво друкарського паперу в Україні. Росія зробила все, аби знищити друковане слово в нашій державі. В першу чергу Українське. Тож маємо захищати свій ринок, свою культуру, свою ідентичність. Російськомовна література повинна обкладатися додатковим податком, друкована в Росії - заборонена взагалі.
Oleh Feschowetz _ 28.01.2016 18:00
Чистої води дурниця, набір примітивних постсовкових штампів, що не має нічого до діла з нашою реальністю. Загалом представляє думку доволі вузького кола (одні-одних знають і одні на одних посилаються) посередників, спекулянтів на культурі, що нічого власними руками не зробили. Це, що б вони не говорили, совок, хоча від совка вони відхрещуються і вживають ліберальні слівця, змісту яких не розуміють. Симулякри від симулякрів.
Roman80 _ 28.01.2016 14:52
Раби рабами. Забрали ошийник, а воно боїться вийти зі стойла!Більшого Маразму і дибілізму придумати й годі. ПИШІТЬ УКРАНСЬКОЮ! ПЕРЕКЛАДАЙТЕ УКРАЇНСЬКОЮ! Ні, знайтеться який дурачок, який буде казати, що ми раби і можемо зашкодити нашому твердому іміджу всюдизалежного раба. Як такий маразм можна писати про самих себе???!!! Вас справді як худобу треба заганяти, писаки грьобані!
Vladyslav Khlystun _ 28.01.2016 13:28
незгодний з автором... якщо не створювати умов, то як в нас з'явиться україномовна інтелектуальна література? і про які 2-7 років мова?! маячня! попит на україномовних перекладачів швидко заповниться... відсутність якісного перекладу - єдиний вагомий аргумент автора, який проходить через весь допис, всі решта: "хірург", "проукраїнські автори" - відноситься до жування шмарклів...
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте