Українська правда
Життя

Як залишитись красивою у 91 рік: киянка пані Віра вірить у музику і сад

Версія для друку Коментарі 21
10.02.2016
Ірина Сухомлинова, спеціально для УП.Культура
Усі фото авторки

Киянці пані Вірі 91 рік, і вона вважає, що жіноча старість може і повинна бути красивою.

Фотограф Ірина Сухомлинова познайомилась із пані Вірою випадково. Однак ця несподівана зустріч переросла у дружбу і цілий фотопроект "Старість", який незабаром буде презентовано в одній зі столичних галерей.

На прохання УП. Культура, Ірина поспілкувалася зі своєю героїнею про стиль її життя, танці, моду і зміни, яких вона чекає в Україні.

Моє знайомство з пані Вірою відбулося завдяки квітам. Вона побачила, як я саджала рослини біля під’їзду, сказала, що 50 років тут ніхто нічого не саджає, і пішла. 

А наступного дня біля своїх дверей на п’ятому поверсі я знайшла десятилітрове відро з цибулинами ірису і записку. А ще на наступний – таке ж відро із саджанцями бузку.

Квіти я відразу ж висадила, думаючи весь час про те, якими важкими були відра. Пані Віра мешкала через під’їзд від мене.

Це було навесні, а взимку біля нашої хрущівки завелося близько десяти дворових собак. Декому було шкода дивитися в їхні сумні собачі очі, і вони щось їм кидали, йдучи на роботу. Другим не подобалася близькість безпритульних тварин та їхній гавкіт раннього ранку.

Відповідальність за тварин взяла на себе лише пані Віра. Протягом усієї зими, аж доки тварин не отруїли, вона щодня їх годувала: вареною пшеничною чи ячмінною кашею зі шкварками, курячими потрухами, суповим набором.

Іноді з вікна можна було побачити, як пані Віра розрубувала сокирою велетенські коров’ячі кістки. Коли вона хворіла, собаки лишалися голодними.

Спостерігаючи за нею, зрідка спілкуючись, я зрозуміла, що неодмінно щось для себе втрачу, якщо не сфотографую її.

Пані Вірі 91 рік. Це маленька струнка жіночка з великою душею.

Жодних секретів довголіття у мене немає. Щодня, якщо не підіймається тиск, я роблю розтяжку, присідання, віджимання, танцюю. 

 
 

Я не люблю багато лежати і намагаюся більше рухатися: прибираю квартиру, готую улюблені страви, ходжу на закупи і прогулянку. Можу кілька разів на день приймати ванну. 

Взагалі, я завжди вела активний спосіб життя. У мене навіть є грамота за перше місце в жіночому забігу на 500 метрів 1967 року. Тоді мені було 42.

Я просто не думаю про неприємне і ніколи не занепадаю духом. Постійно намагаюся поліпшувати собі настрій, переконувати, що все минеться. Стараюся знаходити те, що може мене надихати.

 

Я не хочу старіти і не старію. Ніколи не соромлюся називати свій вік. Він поважний, але в душі відчуваю себе максимум на 45.

Я не хочу, щоб мене сприймали за стару немічну бабцю, тому тримаю себе в формі, чистоті й ретельно підбираю одяг, в якому виходжу на вулицю. Так, тіло змінюється. Тому я не люблю показувати руки.

 
 

Явважаю, що жінка може бути не лише красивою, але й сексуальною у будь-якому віці.

На моє 90-річчя припав сонячний день. Я одягнула білосніжну сукню і світлий солом’яний капелюх і поїхала до кав’ярні, де на мене чекали мої донька й онука.

 

Чи була я модницею? Моя юність збіглася з тяжким періодом війни, але навіть після неї мати новий одяг було розкішшю, не кажучи вже про модний. У дітей, з якими ми разом зростали, повсякденний одяг не відрізнявся від святкового.

Та завдяки моїй мамі, яка була кравчинею, на свята ми із братами і сестрами завжди мали новий одяг. У такі дні ми були одягнені краще за інших.

Згодом я сама могла оплачувати собі послуги кравчині. Мені подобалося одягатися гарно й охайно. Раніше шила собі одяг за останніми тенденціями на сторінках журналів.

 
 

Я завжди звертала увагу на людей, одягнених зі смаком, наприклад, в опері чи театрі. А під час антракту непомітно розглядала вечірній одяг жінок, які сиділи в ложах.

У моїй пам’яті назавжди лишився внутрішній дворик, в якому ми гралися з братами, сестрами та іншими дітьми.

У сусіда з верхнього поверху була радіола, яку він любив ставити на підвіконня. Лишень він її вмикав, музика починала лунати на все подвір’я, і діти починали танцювати.

Піднявши голову, можна було побачити щасливі обличчя батьків, сусідів, які визирали з усіх вікон, аби помилуватися нашим танцем.

Я вмію танцювати фокстрот, ріо-ріту, танго, вальс. Я навчилася їх танцювати вдома, на нашому подвір’ї, та в Пушкінському парку на вечорах самодіяльності.

 

Можна сказати, що вся моя молодість пройшла саме у цьому парку. Я завжди першою виходила на майданчик, відкриваючи танцювальний вечір.

Мій батько був музикантом. Він грав на гітарі, мандоліні, банджо, скрипці, балалайці. Тому я люблю дуже різну музику.

Головна моя справа сьогодні — це мій сад. Найбільше я шкодуватиму за ним, тому що ніхто його не любитиме так, як я. Поряд із ним я забуваю про все на світі.

Я розмовляю зі ним, черпаю у ньому натхнення, він дає мені сенс життя. Взимку я дуже сумую, що не можу в ньому працювати.

 

Моя найпотаємніша мрія — побудувати криницю в моєму саду, щоб поливати квіти, дерева й городину.

Також колись я мріяла стати професійним кухарем, і тепер у мене багато часу для вдосконалення своєї майстерності.

 

Я би хотіла, щоб в Україні ставилися з більшою повагою до людей похилого віку.

Щоб їм подавали руку в тролейбусі, поступалися місцем, розмовляли з ними. Щоб вони були такими ж повноцінними членами суспільства, як і всі інші.

І щоб діти не віддавали своїх батьків до будинків для літніх людей.

 

***

Фотовиставка Ірини Сухомлинової "Старість", до якої увійдуть портрети пані Віри, відкриється 4 березня о 18:30 у столичній галереї "Ра". Фотопроект було реалізовано як дипломну роботу в Школі фотографії Віктора Марущенка.

-Vesna- _ 15.02.2016 10:09
Ота ще фота з квіткою на передньому плані ( третя знизу). Вона неймовірна. Атмосферність....

Оце і є життя цієї старої пані. Все в одному кадрі.

Не треба було її для зйомок стригти, вдягати в якісь штучні лахи ( яких вона не носить вже років 50)....

Фотограф, навіщо?
Iryna Maximowa _ 14.02.2016 13:41
Прекрасна жінка. Але фотограф просто образила її своїми фотографіями. Можна показати красоту цієї жінки по-іншому, в іншому одязі і ракурсі. Моя мама 89, веде активнивне життя, як пані Віра, але на першому плані в неї наша ненька Україна, солдати АТО. В курсі всіх політичних новин. Пошила і сама вишила вишиванки дітям, онукам і правнукам. Шьє для себе плаття, робить зарядку
Nadejda Luneva _ 13.02.2016 16:08
Леа: Леа! Зачем так резко с фотографом? Вы бы лучше в словарь заглянули, как некоторые слова правильно написать (о стилистике я молчу). Высказывать замечания можно и нужно, но грамотно. Как-то так...
Леа _ 13.02.2016 01:31
фОТОГРАФ! Вы же не насекомое снимали!!! Зачем эта резкость и вообще...Стул можно было пониже, что бы нога не была так задрана и в ванной свет мягче и каффель не к чему с пустой ванной, хомут с красными глазами черте что...Наклацали блин, лучше две, но нормальные, продуманные композиции ...Подать можно было шикарно и глубоко! а не этот деревенский стриптиз...
Багато неприємних коментарів. Я завжди захоплююся такими людьми,для них час не існує. Мрію бути такою ж ,як Віра,колись,в далекому майбутньому. Ця жінка зберегла в свої роки і зовнюшню красу і добру,чуйну душу. Дякую їй за турботу про собак,сама така. Дякую,Вам Ірино,за чудесний матеріал. Віро,я бажаю Вам міцного здоров"я,нехай життя подарує Вам ще багато ранків для гімнастики,сили,щоб доглядати за своїм садом. Я зарядилась енергією від цієї чудової жінки,піду прибирати в квартирі)))))
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте