Безпритульний Майдан: хто провалив створення Музею Гідності

На другу річницю вшанування пам'яті Небесної Сотні, 20 лютого 2016 року, директор Інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович на сцені концертного залу "Українського дому" закипав від обурення.

"На що перетворився "Український дім"? Попса, шуба і труси! Це те, що нам має нагадувати про Небесну Сотню? Нам має бути дуже соромно!", – заявив В’ятрович, аналізуючи основну діяльність Державного підприємства "Національний центр ділового та культурного співробітництва "Український дім", звідки взимку 2014-го року люди прогнали засідку "Внутрішніх військ" і зробили там тимчасовий притулок для немісцевих "революціонерів".

У цій будівлі, за задумами Інституту національної пам’яті, мав би з’явитися тимчасовий Музей Майдану, допоки не збудують повністю нове приміщення під масштабний проект "Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Гідності".

"Нам обіцяла київська влада, що буде надано земельну ділянку, де через багато років постане меморіальний комплекс, який увіковічить пам'ять героїв. Сьогодні мали закладати камінь на цьому місці – це величезний котлован, нічим не забудований. Нічого не сталося, цього не зробили, бо там має постати якийсь комерційний об’єкт. На місці, де вбивали наших хлопців!", – згадав В’ятрович про пустир за адресою Інститутська, 3-5.

Саме тут – між "Жовтневим палацом" та клубом Кабміну – на голій ділянці понад 1,2 гектара ініціатори створення Музею Майдану задумали будувати цей комплекс. 20 лютого 2014 року поруч із цим пустирем було вбито найбільше людей.

"Що зроблено для того, щоб музей з’явився насправді? Нічого. На музей не передбачено ні копійки", – кинув камінь в город Кабміну В’ятрович.

ЗАСТРЯГНУТИ НА РІВНІ ІДЕЙ

Влітку 2015 року на майдані Незалежності було презентовано проекти переможців міжнародного конкурсу "Територія гідності".

Хоч багато хто й сприйняв їх як остаточні, тобто що саме так буде виглядати реконструйований Майдан, алея Героїв Небесної Сотні, "Український дім" та новозбудований Музей Майдану, насправді це був лише конкурс ідей, організований Департаментом містобудування Київської адміністрації та Міністерством культури.

На міжнародний конкурс "Територія гідності" надійшло 149 робіт з різних країн світу

Хоч багато хто і сприйняв їх як остаточні, тобто що саме так буде виглядати реконструйований Майдан, алея Героїв Небесної Сотні, "Український дім" та новозбудований Музей Майдану, насправді це був лише конкурс ідей, організований Департаментом містобудування Київської адміністрації та Міністерством культури.

Ці ідеї в майбутньому можна взяти за орієнтир, а можуть так і лишитися тільки на малюнку.

Зрозуміло точно, що віртуальними залишаться конкурсні роботи в номінації "Музей Свободи". Адже члени журі не знайшли серед претендентів тих, хто заслуговує на перше і другі місця. Були визначені лише два третіх місця.

Проект з Ірландії, який зайняв третє місце в номінації "Музей Свободи" на конкурсі "Територія гідності"

Замовляти новий конкурс розпорядники створення Музею Майдану наразі не бачать сенсу. Бо, коли саме з віртуальної площини плани та ідеї перейдуть в реальну, нікому не зрозуміло. Хоча з часу трагічних подій минуло вже два роки.

"Сам по собі конкурс вимагає чималих капіталовкладень. Нам треба замовляти не ідеї, а готові проекти, а це треба робити під конкретну ділянку. Але який сенс витрачати кошти на замовлення проектів і проведення конкурсу під конкретну ділянку, якщо вона нам не належить?" – згадує в коментарі УП.Культура про ділянку на Інститутській Ігор Пошивайло, директор "Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні Музей Гідності".

Саме так називається юридична особа, яку зареєстровано в січні 2016 року згідно з розпорядженням Кабміну від 18 листопада 2015 року – напередодні відзначення другої річниці Революції Гідності.

Директор "Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні Музей Гідності" Ігор Пошивайло. Фото: honchar.org.ua

До цього часу Пошивайло координував волонтерську ініціативу "Музей Майдану/Музей Свободи", учасники якої ще під час буремних подій в центрі Києва збирали артефакти для майбутнього музею.

Загалом зібрано понад дві тисячі експонатів, які зараз зберігаються в Музеї Івана Гончара, де Пошивайло донедавна працював на посаді заступника директора. Лише "йолка" зберігається в Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

"Так не має бути. Ми не хочемо, щоб ці речі зберігалася в ящиках. Тому намагаємося робити якісь переносні виставки, частина речей постійно мандрує. Але той же "Ланос" автомайданціців у нас на подвір’ї просто неба ржавіє", – коментує Пошивайло.

В таких умовах нині зберігаються експонати майбутнього музею. Фото надані Музеєм Гідності

За задумом Ігоря Пошивайла та його однодумців, Музей Гідності має об’єднати не лише революційну історію новітньої історії України, а й відобразити всю національно-визвольну боротьбу нашого народу. Для цього, впевнений Пошивайло, потрібне повністю нове приміщення.

"Сама будівля має бути сучасна, а не старе приміщення з уже усталеними асоціаціями. Хороший аналог – Європейський центр Солідарності в Польщі. Бо мова не лише про експозицію і фондосховище, а про створення громадського центру. Саме приміщення повинно бути й органічне, і світле, площею від 5 до 10 тисяч квадратних метрів.

Це має бути своєрідний експеримент, бо в Україні немає жодного сучасного музею, крім недобудованого музею Голодомору, створеного з нуля, і там лише здана перша черга", – проводить аналогії Пошивайло зі збудованим 2014 року у польському Гданську гігантським музеєм, присвяченим боротьбі польського народу за свої права в комуністичній Польщі.

Український Музей Гідності можна було б побудувати за зразком Європейського центру Солідарності у Гданську, вважає Ігор Пошивайло. Фото: hmarochos.kiev.ua

Архітектурний конкурс на створення п’ятиповерхової будівлі польського Європейського центру Солідарності площею 25 000 квадратних метрів був оголошений 2007 року, 2010-го розпочалося будівництво, а через чотири роки – відбулося офіційне відкриття.

Як пояснює Пошивайло, це досить короткий термін для здачі під ключ такого масштабного музейного комплексу. Зазвичай від старту архітектурного конкурсу до відкриття минає від 10 до 15 років.

"Проте, наприклад, Музей Варшавського постання створювався лише 13 місяців. Але там була політична воля мера Варшави і президента Польщі", – продовжує Пошивайло.

ЧИЯ ЗЕМЛЯ?

Політичної волі українського керівництва директор музею, який існує лише на папері, не бачить. Інакше, на його думку, уже давно було б вирішене питання земельної ділянки між "Жовтневим палацом" та клубом Кабміну.

"До бізнес-плану ще далеко, бо треба розуміти алгоритм дій. Історія цієї ділянки мутна. Там колись була зведена будівля галереї Дирекції виставок Спільки художників, потім її зруйнували, потім вона перепродувалась багато разів", – говорить Пошивайло.

Після реєстрації юридичної структури "Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Гідності" Пошивайло передав клопотання про передачу ділянки під майбутній музей у Київську адміністрацію. Проте досі питання висить у повітрі.

"Це очевидно, що на території, де кров, де пам'ять, вже не вдасться збудувати торговельний центр, готель чи підземну парковку, як планувалось. Сама історія вже визначила це місце під музей та меморіальний комплекс", – переконаний Пошивайло.

Ігор Пошивайло просить КМДА виділити для Музею Гідності земельну ділянку між "Жовтневим палацом" та клубом Кабміну. Фото авторки

У відповідь на запит автора Департамент земельних ресурсів КМДА повідомив, що цільове призначення цієї ділянки – комерційне, а саме – будівництво готелю з торгово-розважальним комплексом та підземним паркінгом ("для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами").

Зараз ділянка є власністю київської громади після того, як 2012 року її судовим рішенням було витребувано в ТОВ "Конвіва". За даними ресурсу "Наші гроші", фірму було утворено за кілька днів до купівлі цієї ділянки в ТОВ "ФКМ-Інвест", яке, своєю чергою, купило її в ТОВ "Історія міста".

ТОВ "Історія міста" придбала згадану землю в Київської міськради в червні 2007 року з грубими порушеннями нібито під будівництво музею, а саме – для "будівництва, експлуатації та обслуговування Музею історії Києва у складі адміністративно-готельного комплексу…". Тоді ділянка в 1,22 гектари оцінювалася в 32 мільйони гривень.

І хоча від часу судового рішення про повернення ділянки минуло три роки, за даними Департаменту земельних ресурсів, колишні власники намагаються повернути землю. Зокрема, в Міжнародному центрі для вирішення інвестиційних спорів зареєстрована справа за позовом компанії Krederi LTD (власник – ТОВ "Феноріс Груп", яке володіє 99,99% статутного капіталу ТОВ "Конвіва").

В КМДА повідомили, що ділянка між "Жовтневим палацом" та клубом Кабміну може використовуватися тільки з комерційною метою – для будівництва готелю з торгово-розважальним комплексом. Фото авторки

Водночас на цю ділянку, крім ініціаторів створення Музею Гідності, претендує релігійна громада церкви Воскресіння Христове "Небесна сотня" УПЦ КП, яка у вересні 2015 року надіслала клопотання в КДМА про надання землі в постійне користування для будівництва церкви.

Проте розгляд клопотання зупинений, оскільки досі не закрита кримінальна справа з незаконним привласненням землі ТОВ "Історія міста".

"Згідно з листом Генпрокуратури від 21.01.2009 року земельна ділянка на Інститутській, 3, визнана речовим доказом у кримінальній справі та не неї накладено заборону на оформлення права власності та відчуження", – йдеться у відповіді на запит.

Зважаючи на те, що уже минуло сім років і земля досі фігурує як речовий доказ, незрозуміло, як довго ще може тягнутися ця історія.

"Це питання політичної волі. Волі вищого керівництв держави", – певен Ігор Пошивайло.

ТАМ, ДЕ НЕМАЄ МІСЦЯ МУЗЕЮ

Проте політичної волі керівництва держави наразі не спостерігається навіть у пошуку тимчасового приміщення під музей.

Про потребу в тимчасовій експозиції, допоки за років п’ять-десять з часу виділення ділянки побудують повністю новий музей, ішлося неодноразово.

Перед першою річницею розстрілів на Інститутській в лютому 2015 року в парламенті був зареєстрований "Проект закону про увічнення пам'яті про Революцію Гідності 2013-2014 років", у якому передбачалося "повернути у державну власність майновий комплекс підприємства Федерації професійних спілок України "Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України" ("Жовтневий палац") та створити на його базі Музей Майдану".

Проте після відзначення першої річниці про законопроект одразу забули і до розгляду в сесійній залі він так і не потрапив.

У самій Федерації профспілок України категорично не сприймають намір перетворити палац на музей.

За законопроектом, який був зареєстрований у парламенті в лютому 2015 року, Музей Майдану мав бути створений на базі "Жовтневого палацу". Фото авторки

"У Києві існує лише два концертні майданчики такого класу – це "Палац Україна" і наш. Тому навіщо київській громаді відмовлятися від такого залу?" – заявив авторці в телефонному коментарі представник прес-служби ФПУ, який відмовився вказати своє ім’я.

Сьогодні ця будівля єдина, що має поштову адресу – Алеї Героїв Небесної Сотні, адже перейменовано лише кількасот метрів вулиці Інститутської.

В листопаді 2014 року рішенням депутатів Київради частину вулиці Інститутської перейменували на алею Героїв Небесної Сотні. Фото авторки

Тут ці події згадують з негативом. "Після подій 2013-2014 років ми віддирали, відмивали, білили і фарбували. Уявляєте, скільки людей там перебувало, хто як хотів так і перебував – те відбили, те побили", – після такого "голос" прес-служби не розуміє, чому вони мають віддавати палац на державні потреби, якщо держава навіть не допомогла його відремонтувати.

Серед афіш, що висять на фасаді палацу від початку березня, кожна друга – з російськими акторами. Частина вистав комедійні.

Афіша "Жовтневого палацу". Фото авторки

"Я читав в інтерв’ю В’ятровича, що він би хотів контролювати репертуар "Жовтневого палацу". На якій підставі!? В якій державі ми живемо?! Демократичній!?", – обурився "голос" прес-служби. Адже Інститут національної пам’яті у випадку розташування експозиції Музею Гідності хоче контролювати репертуар, бо, за словами В’ятровича, "якісь танцюльки і попсові заходи є неформатними для приміщення, в якому ще у 37-му році мордували і біля якого вбивали людей вже в 2014 році".

У "профспілках" взагалі не бачать проблеми, що в палаці постійно гастролюють російські актори. Так, рівно за тиждень після вшанування героїв Небесної Сотні, 27 лютого, тут ставили виставу "Двое на качелях" з Григорієм Антипенком у головній ролі, який, за словами української акторки Ірми Вітовської, підтримував окупацію Криму.

"Ми самі нікого не запрошуємо. До "Жовтневого палацу" звертається українська національна концертна агенція, а не конкретний російський артист. Зрештою, ми не СБУ, щоб перевіряти кожного артиста", – відповіли автору в прес-службі.

Доки влада зволікає зі своренням і будівництвом Музею Гідності, музеєм для українців лишається сам майдан Незалежності в Києві. Фото авторки

На закиди директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича про те, що трагічна історія будівлі не передбачає заходи розважального формату, тут відповідають, що ще за президентства Віктора Ющенка після аналогічних звинувачень керівництво Федерації профспілок звернулося до Служби безпеки України й отримало спростування інформації про катування і розстріли НКВС.

"Від СБУ ми отримали офіційну відповідь, що там ніколи не розміщувалося ніяких катівень. Розстріли проходили трохи далі, де зараз перебуває клуб Кабміну. Та й, зрештою, нинішній палац після війни наново відбудований", – відкинув закиди "голос" прес-служби ФПУ.

Водночас на сайті Інституту національної пам’яті йдеться, що саме "в глибоких підвалах" "Жовтневого палацу" катували та розстрілювали "ворогів народу". І вже багато років перед фасадом палацу стоїть кам’яний хрест з написом – "Жертвам репресій 30-х - початку 50-х років".

Пам'ятник жертвам репресій 1930-1950 років було встановлено 1992 року за ініціативою Українського товариства "Меморіал" ім. В. Стуса. Фото авторки

Ще одним місцем для музею його ініціатори розглядали Будинок профспілок на майдані Незалежності, який за два роки після пожежі досі не завершили ремонтувати. Зважаючи на те, що ремонт відбувається за кошти приватного інвестора та благодійні пожертви, а не за рахунок державного бюджету, місце для державного музею тут навряд чи знайдеться.

"Хто атакував будинок профспілок? Хто його спалив? Держава в особі спецпідрозділу "Альфа" Служби безпеки. Ми не раз зверталися до державних органів, щоб нам відбудували будинок. Але врешті його відбудовує приватний інвестор, за шо ми маємо передати йому 30% приміщень на першому поверсі. То де тут роль держави?", – обурюється представник прес-служби ФПУ.

Після пожежі 19 лютого 2014 року фасад Будинку профспілок завісили соціальним банером. Фото: rian.com.ua

Схожа позиція і в керівництва "Українського дому", який в Інституті національної пам’яті називають найоптимальнішим приміщенням для тимчасового музею.

"За два роки ніхто пальцем не поворухнув, щоб його відновити після Майдану. А майна тут було знищено на 6 мільйонів гривень, плюс – нам дісталися борги за оренду, суди", – каже авторці Юрій Стельмащук, призначений на посаду директора "Українського дому" влітку 2014 року.

Хоча "Укрдім" і перебуває на балансі Державного управління справами, але, як і будь-яке державне підприємство, згідно із законом, має сам себе фінансувати.

Один із варіантів тимчасового приміщення для Музею Гідності – "Український дім" на Європейській площі. Фото: dt.ua

Тому директор готовий відстоювати кожен квадратний метр, який дозволяє заробляти кошти на самоутримання. Влітку 2015 року Стельмащук навіть не пропустив делегацію КП "Київреклама" для демонтажу гігантського рекламного банера на фасаді будинку, який в Київський міськадміністрації визнали незаконною рекламою.

Поки в концертній залі "Українського дому" 20 лютого, в день Героїв Небесної Сотні, відбувалося вшанування пам’яті загиблих, на верхніх поверхах торгували шубами продавці ярмарку хутряних виробів, а в холі майоріли банери з рекламою майбутніх поп-концертів.

У день Героїв Небесної Сотні в "Українському домі" тривав ярмарок хутряних виробів. Фото авторки

На критику директора Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича "на що перетворився Укрдім" Стельмащук образився.

"Це не справедливо, бо з чотирьох тисяч заходів, проведених в 2015 році, 60% були безкоштовними на благо України. Водночас за січень ми заплатили 264 тисячі гривень за електроенергію, фонд зарплат – 340 тисяч. Якби ми підключили опалення, то влетіли б ще на 1,5-2 мільйони гривень. А де заробити ці кошти?" – скаржиться Стельмащук.

Майбутні заходи в "Українському домі". Фото авторки

За його словами, в "Укрдомі" немає приміщень, які постійно простоюють, щоб передати їх у безоплатне користування Музею Гідності. Тому він готовий говорити про музей на території підприємства лише тоді, коли йтиметься про платну оренду.

"Ми за такі ініціативи і за такий музей. Але щоб ми не пішли в мінус, повинні бути закладені кошти в держбюджеті на його утримання", – пояснює директор.

ДЕ ГРОШІ?

Але на оренду приміщень під Музей в держбюджеті кошти не закладені. За версією В’ятровича, на 2016 рік взагалі ні копійки не виділено на створення Музею Гідності.

Хоча розпорядження Кабміну про створення "Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні Музей Гідності" зобов’язує Міністерство фінансів разом з Міністерством культури "передбачати під час підготовки проекту Державного бюджету України на 2016 та наступні роки головному розпоряднику кошти на утримання державного закладу".

Головному розпоряднику створення музею – Інституту національної пам’яті – на всю його діяльність на 2016 рік передбачили 5 мільйонів гривень. Така сама сума була передбачена в бюджеті й на 2015 рік. Тільки тоді не було завдання створювати музей.

"Тобто нам розширили статтю витрат, включивши туди створення музею, а додаткових коштів на це не передбачили. На 2016 рік залишили ті самі 5 мільйонів гривень, які були заплановані на 2015 рік", – пояснює В’ятрович.

Директор Інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович вважає, що українській владі має бути соромно, що через два роки після трагічних подій на Майдані в Києві досі не створено Музей Гідності

У Міністерстві культури, куди ми звернулися за поясненням, заперечили твердження В’ятровича. Дійсно, в бюджеті на 2016 рік передбачено лише 5 мільйонів гривень на всю діяльність Інституту національної пам’яті, але, як кажуть в Мінкульті, – це значно більше, ніж минулого року. Бо минулого року із запланованих 5 мільйонів гривень фактично виділили лише 3 мільйони.

"У зв’язку із секвестром бюджету, видатки на зазначену ціль було зменшено до 3,0 мільйони. Фактично за 2015 рік Інститутом здійснено видатки у сумі 2,8 млн. гривень", – йдеться у відповіді Мінкульту на журналістський запит.

[L]Там же вказано, що "навіть незважаючи на відсутність приміщення" з тієї суми 5 мільйонів гривень, яка закладена на діяльність Інституту національної пам’яті на 2016 рік, на створення та забезпечення діяльності Музею Гідності передбачено 1,2 мільйони гривень (у тому числі заробітна плата з нарахуваннями – 1 мільйон гривень, оплата комунальних послуг та енергоносіїв – 0,2 мільйона гривень).

Але, за словами директора музею Ігоря Пошивайла, він ще жодного разу не отримував зарплати і фактично далі проводить роботу на волонтерських засадах.

Дві тисячі експонатів майбутнього музею нині зберігаються в Музеї Івана Гончара. Фото надане Музеєм Гідності

Виявляється, Бюджетний кодекс України дозволяє використання державних коштів лише на музеї національного рівня. Статус "національний" дається указом Президента. За два місяці після реєстрації Музею Гідності як юридичної особи та майже за три після прийняття бюджету на 2016 рік відповідного указу досі немає.

У бік Банкової це не єдина претензія від Інституту національної пам’яті.

"Соромно, що Адміністрація Президента не може передати бодай в тимчасове користування музею простір в Українському домі", – написав у своєму блозі на "УП" з нагоди другої річниці розстрілів на Інститутській Володимир В’ятрович.

І дописав: "Мені як керівнику державного Інституту національної пам'яті соромно бачити, що єдиним пам'ятником тим, хто загинув на Інститутській, досі є зроблені через кілька днів після трагедії капличка, хрест і портрети героїв, обкладені бруківкою. Мені соромно дивитися в очі тим, хто зображений на портретах, обкладених бруківкою, тому, що я знаю – вони заслуговують більшого".