Від діабету до демократії: Цукрова архітектура в ІЗОЛЯЦІЇ

1749
12 жовтня 2016

Наприкінці вересня у платформі культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ відкрився проект "Цукрова демократія", для створення якого було запрошено двох художників з Північної Ірландії – Марка Ревелса та Брендана Джеймісона.

У великій залі на другому поверсі збудували футуристичне містечко з кубиків цукру-рафінаду, ажурні будинки, вежі, замки та мости якого з першого погляду нагадували заставку серіалу "Гра престолів".

УП.Культура відвідала виставку та майстеркласи художників.

Проект в ІЗОЛЯЦІЇ для Марка і Брендана не перший – це чергова варіація в циклі цукрових скульптур, які виставлялися в таких поважних локаціях, як галерея Тейт Модерн у Лондоні, Центр Помпіду в Парижі, на виставкових майданчиках у Пекіні, Шанхаї та низці міст США.

Фото: Олександр Пархоменко

Для кожної такої виставки Марк і Брендан створювали окремі артефакти та розробляли окрему концепцію. Так, у Парижі вони збудували цукрове місто за мотивами комп’ютерної гри Minecraft.

Для туру американськими містами, від Нового Орлеану до Сан-Дієго, автори надбудували над своєю архітектурою інші змісти: застерегли від споживання надмірної кількості солодощів, що може призвести до діабету.

Тур мав назву "Перевір свій цукор". Кількість рафінаду, використана в інсталяціях, символізувала цукор, що вживає середньостатистичний американець протягом року – це 20 ложок на день, тоді як ВООЗ рекомендує не більше шести.

Актуальність цієї теми підтверджують, наприклад, виставлені в грудні 2015 року в Лондоні скульптури Джекі Келлі, створені з кількості цукру, яка щохвилини потрапляє у британські організми із солодкими напоями.

Брендан Джеймісон. Фото: Олександр Пархоменко

Щодо актуальності медіуму та форми, то вони так само беззаперечні – на їхню користь говорить, наприклад, проект такого собі Ліонеля Скочімаро, який також займається архітектурою з цукрових кубиків.

До української адаптації проекту ірландські художники підійшли відповідально, попередньо відвідавши Київ у січні цього року, щоб оцінити простір та дослідити історичний контекст. Наслідком цього дослідження стала метафора розбудови демократії в Україні, втілена за допомогою цукру, наданого компанією "Хуторок".

Подібно до того, як інші художники відзначають якість акварельного паперу або щетини для пензлів, Марк і Брендан зауважили на відкритті, що саме рафінад цього бренду був найміцнішим. Доволі елегантний реверанс партнерам проекту.

Отже, центральною частиною інсталяції став майстерно вирізьблений з цукру макет київського Будинку вчителя, який уособлює "місце, де культура та освіта творять демократію", адже в ньому розміщувався перший український парламент – Центральна Рада. Брендан працював над ним протягом трьох тижнів.

Марк Ревелс. Фото: Олександр Пархоменко

Навколо Будинку вчителя розташувалися споруди, сконструйовані Марком за мотивами архітектонів Казимира Малевича. Малевич свого часу створював із гіпсових паралелепіпедів утопічні споруди-архітектони та креслив проекти будинків-планіт, які в майбутньому мали бути збудовані на космічних станціях і в яких жили б земляніти (тобто ми).

Серед інших об’єктів створеного ірландцями міста – футуристичні хмарочоси, мости, фортеці, багато з яких було зроблено за допомогою студентів-волонтерів, які зголосилися взяти участь у проекті.

У певний момент здалося, що в цьому солодкому мегаполісі, овіяному мрією про невідворотній демократичний поступ, присутній тривожний момент – розміщений уздовж однієї з колон водоспад із елементів, які чимось нагадували протитанкові їжаки. До нього прямували колони антропоморфних фігурок. Утім, з розмови з одним із студентів, що брали участь у проекті, стало зрозуміло, що це радше мої авторські похмурі інсинуації.

Одні споруди закріплені клеєм, інші – ні. Вони можуть зруйнуватися, але на їхньому місці можна спорудити щось нове. Відвідувачі виставки були запрошені будувати – і охоче приставали на це запрошенням – свої власні проекти, використовуючи будівельний матеріал зі спеціально насипаних поряд з інсталяцією териконів рафінаду.

Фото: Діма Сергєєв

Ідейна надбудова проекту здебільшого концентрувалася навколо цукру як символу українського меценатства, оскільки в ХІХ столітті багато цукрових магнатів, таких як Терещенки, Ханенки, Симиренки та Яхненки, збирали художні колекції та фінансово підтримували музеї і літературні видання.

Чудово, що в епоху концептуального мистецтва меценати мають можливість проспонсорувати твір, вироблений із власної продукції. Конфлікт і напруга, які лежать в основі значної частини вартих уваги творів мистецтва, можуть набувати несподіваних форм у стосунках художника та спонсора/ґрантодавця. Скажімо, мені було б цікаво побачити водоспад із протитанкових їжаків, зроблений із шоколаду, наданого корпорацією "Рошен".

У проекті "Цукрова демократія" такого конфлікту не передбачається – це, радше, симбіоз, який обіцяє перспективи розвитку культури за сприяння бізнесу. Як сказала на відкритті представниця холдингу "Астарта" Людмила Гарбуз: "Бізнес з вами! Ідемо разом далі".

У контексті питання про демократію тут вбачається неоліберальний підхід, згідно з яким існує лише одна альтернатива: або тоталітарний диктат держави, або співпраця з бізнесменами. Ми самі будуємо власне майбутнє, використовуючи будівельний матеріал, забезпечений бізнесом.

Воркшоп із роботи з цукром-рафінадом. Фото: Валерій Мілосердов

За словами ірландських художників, цукор цікавить їх передусім як матеріал із певною фактурою. Білий кубик рафінаду подібний до чорного квадрату Малевича – це нульовий ступінь форми, з якого можна починати відлік у будь-якому напрямку.

Змісти, які надбудовуються довкола цукру, можуть виникати та змінюватися відповідно до обставин. Таким чином, в одній країні розгортається кампанія, присвячена профілактиці цукрового діабету, а в іншій – прославляються цукровари як меценати мистецтва. Можна припустити, що це антонімічні метафори – адже що більше ви з’їсте цукру, то більше грошей заробить меценат і, відповідно, матиме змогу вкласти в культуру.

Художник, який має справу з чимсь окрім пензля, нерідко стає такою собі машиною з виробництва змістів, тоді як художній критик теж намагається не пасти задніх, перетворюючись на машину з виробництва інтерпретацій.

Критик споглядає інсталяцію, розмішуючи в паперовому стаканчику кави кубики цукру "Хуторок", і питає себе: що я можу вдіяти, щоб не стати такою машиною? І вирішує констатувати, що він щойно побачив ажурні футуристичні вежі, вироблені з цукру.

Ірина Стасюк, спеціально для УП.Культура

Фото: Олександр Пархоменко
powered by lun.ua

Головне на сайті