Кури, зубри, собаки та бджоли: 5 особливих дитячих книжок 2016 року

3444
16 грудня 2016

Для тих людей, хто у щоденній лавині інфоприводів шукає позитивні новини, у мене є одна така: в Україні цьогоріч вийшло багато чудової дитячої літератури.

І це безперечний привід порадіти, бо сучасні діти мають змогу читати прекрасно ілюстровані, вишукані та змістовні книжки.

З кожним роком у цьому сегменті книжкового ринку посилюється конкуренція, адже в умовах обмеженого бюджету на полиці юних читачів потраплять лише особливі видання, ті, які вирізнятимуть за змістом та якістю з-поміж інших.

Але для читачів ця тенденція є радше позитивною: ми бачимо, що видавці зараз ретельно продумують кожну книжку.

Щоб розпочати знайомство з найцікавішими виданнями 2016-го можна подивитися рейтинги Книги року BBC і БараБуки. Окрім того, зараз формуються списки ЛітАкценту (кожен охочий може запропонувати видання до цього списку), незабаром свій довгий список оприлюднить Рейтинг критика.

Ці переліки дозволять створити перше враження про цьогорічні тенденції дитячого книговидання. Я ж хочу детальніше зупинитися на кількох творах, які УП.Культура відзначила в  2016 році як варті особливої уваги.

Попри те, що названі нижче тексти призначені різним читачам, всі ці книжки об’єднують кілька властивих їм рис.

По-перше, примітною є мова цих видань. На жаль, у дитячій літературі досі нерідко трапляються випадки, коли книга чудово оформлена, але її текст рясніє стилістичними, орфографічними недоліками чи хибодруками.

Таке явище ми спостерігаємо здебільшого в перекладах, натомість особливістю українських авторів є потяг до надміру правильного письма, так наче ми не дитячу книжку читаємо, а збірник диктантів. Згадані далі видання далекі від цих крайнощів: з одного боку, мова в них жива й сучасна, з іншого, цілком відповідає граматичним нормам.

По-друге, ці п’ять книжок є вдалим прикладом взаємодії між ілюстраціями і текстом, коли зображення не намагаються перетягнути на себе увагу читача, а гармонійно доповнюють письмо.

По-третє, кожне з цих видань за певних умов (однією з яких є обговорення прочитаного між батьками й дітьми) може мати терапевтичний ефект. Ці історії розказують про те, що люди помиляються, втрачають близьких, переборюють страхи, шукають себе – і з цього досвіду формується життя.

"ГОЙДАЛКА ПІД КЛЕНОМ / THE SWING UNDER THE MAPLE TREE"

Галина Ткачук, Оксана Була, видавництво "Братське"

"Гойдалка під кленом" – це українсько-англійська книжка, написана Галиною Ткачук та проілюстрована Оксаною Булою. "Гойдалка" стала п’ятим виданням в серії білінгв від видавництва "Братське".

 

У цієї книжки є кілька визначальних рис: короткі текстові блоки, які полегшують читання початківцям; паралельне представлення тексту українською та англійською, що робить книжку гарним помічником у вивченні цієї іноземної мови; лаконічне й водночас емоційно насичене художнє оформлення, яке гармонійно взаємодіє з текстом.

Якщо стисло переказати зміст, вийде доволі пересічне повідомлення: дівчинка Ніна ненавмисне розтоптала квіти, які дбайливо висадив її сусід, отримала за це дошкульні зауваження, засмутилася, але її батько допоміг виправити ситуацію та знайти нові саджанці. Нічого екстраординарного, еге ж? Але за цією буденною фабулою приховано чимало сюрпризів.

У загалом невеликому тексті ми бачимо широкий спектр представлених почуттів і різні види суспільної взаємодії – дружбу, стосунки між дітьми й батьками, а також між сусідами. Центром оповіді є Ніна – особа, з якою дітям легко ідентифікуватися, тож юні читачі перебувають на цій емоційній гойдалці разом із дівчинкою.

Талановите художнє оформлення посилює атмосферу тексту змінами палітри залежно від описуваних подій. В книжці також відбилися два підходи до ненавмисно заподіяної шкоди: традиційне присоромлення ("Що ти наробила?!") та сучасна тенденція уважного ставлення до емоцій дитини ("Тато, глянувши на мене, міцно пригортає").

Більше того, ми бачимо, як змінюється світ дитини залежно від застосування того чи іншого виховного методу. Все це робить "Гойдалку під кленом" примітним виданням, яке варто читати й обговорювати в родинному колі.

"ПЛУТОН"

Валентина Вздульська, Інна Черняк, видавництво Vivat

Чимало літературних історій оповідають про те, як малята випрошують дозволу завести тварину та змальовують ніжну дружбу дітей з хатніми улюбленцями. Часто батьки вважають, що наявність песика чи котика може сприяти розвиткові в дитини позитивних рис характеру – відповідальності, вмінню доглядати за кимось – тож у багатьох сім’ях живуть пухнасті друзі.

 

Але, на жаль, наші улюбленці не вічні, і діти рано чи пізно переживають біль втрати. Саме ця емоція є ключовою в книжці Валентини Вздульської "Плутон", яку оформила Інна Черняк.

Це оповідання про хлопчика Марка і його собаку Плутона. Пес з’явився в сім’ї до Маркового народження, був для хлопця нянькою і другом, аж доки не став жертвою аварії. І ніби вже рік пройшов, але думки про собаку не полишають дитину.

Марко переконаний, що дух його загиблого улюбленця переселився на однойменну планету, тож нетерпляче чекає, коли космічний зонд передасть на Землю зображення Плутона. Тим часом мама Марка вирішує, що найкращою розрадою для хлопчика стане нове цуценя, і приносить в дім Ванільку. Так виникає основний конфлікт твору: Марко вважає, що звернути увагу на Ваніль – значить, зрадити пам’яті про Плутона.

"Плутон" – непростий текст. Це не та книжка, яку діти охоче перечитуватимуть щодня, проте вона справді варта уваги. По-перше, в оповіданні описане поступове переживання травматичного досвіду аж до моменту, коли з’являється надія на його прийняття.

По-друге, поряд із основною лінією розвивається додаткова – про планету-карлик Плутон, про історію її відкриття й дослідження, про її супутники тощо. Таким чином, разом з оповіддю про хлопчика і собаку юні читачі дізнаються про космос, обсерваторії, метеоритний дощ і про те, скільки триває подорож від Землі до Плутона. Валентина Вздульська майстерно сплела між собою ці дві теми, поєднавши їх у щемку історію про дружбу і втрату на тлі безмежного космосу.

"ЗУБР ШУКАЄ ГНІЗДО"

Оксана Була, "Видавництво Старого Лева"

Ім’я Оксани Були добре відоме серед поціновувачів сучасної дитячої книги. Молода художниця оформила такі видання, як "Мій тато став зіркою" Галини Кирпи, "Хто росте у парку" Катерини Міхаліциної, "Середина світу" Андреаса Штайнгьофеля та вже згадану вище "Гойдалку під кленом". Цього ж разу Оксана не лише проілюструвала нову книжку, але й дебютувала в ролі автора тексту, і дебют видався напрочуд вдалим.

 

"Зубр шукає гніздо" – це кількарівнева літературна казка, в якій зображення нерозривно переплетені з текстом, а закони природи – з фантазією авторки.

На одному рівні ми бачимо цілком реалістичну історію про те, хто з лісових звірів взимку спить, а хто ні. На другому дізнаємося про загадкових лісових духів туконі, які вкладають звірів спати восени і будять навесні. На третьому стежимо за симпатичним зубром, який і собі вирішив, попри свою природу, проспати всю зиму.

Приємно дивує письменницька вправність Оксани Були: текст лаконічний, без зайвих розлогих описів, і заразом цілісний та сюжетно довершений. Завдяки продуманим ілюстраціям книжку можна "читати" без слів, і тут навіть форзаци відіграють певну роль, адже на них ми бачимо художні пролог та епілог цієї казки.

Добра й світла історія дозволяє поговорити з дітьми про явище зимової сплячки та про те, що є бажання, а є природні потреби організму. А ще це просто гарна, спокійна казка на ніч. До речі, вже анонсовано вихід продовження, яке має промовисту назву "Ведмідь не хоче спати".

"МОЯ КЛАСНЮЧА ДІВЧИНКА"

Марина Павленко, видавництво "Wise bee"

Поява цілої низки підліткових книжок від українських авторів стала чи не найпомітнішою тенденцією в дитячій літературі цього року. Раніше молодим читачам пропонували здебільшого перекладні твори, відтепер вони отримали змогу оцінити та підтримати власних письменників.

 

Судячи з оформлення, видавці зараховують цей сегмент книжкового ринку радше до дорослої, аніж до дитячої книги, тож на виході ми маємо текст на економному варіанті паперу з невеликою кількістю ілюстрацій або взагалі без них. Проте трапляються винятки, і одним з них є повість "Моя класнюча дівчинка".

Марина Павленко не є новачком у дитячій літературі. Авторка п’ятикнижжя про русалоньку із 7-В володіє чуттям мови, виразним, упізнаваним стилем та добре знається на композиції художнього тексту. Все це ми знаходимо в повісті про дівчину Юльку, яка перебуває у віці експериментів та пошуку власної ідентичності.

Випадковим чином успіхам у цьому пошукові допомагає нове захоплення Юльчиного батька, який пробує себе в ролі пасічника. І хоча не все йде рівно й просто, але до кінця книжки в героїні вже вимальовується досить чітке бачення себе й свого омріяного майбутнього.

"Моя класнюча дівчинка" окреслює можливі варіанти подолання основних підліткових негараздів, зокрема розриву між поколіннями (як старшими, так і молодшими, адже Юлька має справу також і зі своєю молодшою сестрою) та показує, як мрія може перерости у бізнес-проект (який зараз звикли називати стартапом).

Окрім власне повісті, книжка має другу частину: стилізований під записник Юльки збірник "медових" історій і рецептів, доповнений дотепними коментарями та стислим описом подальших пригод героїні. Цей додаток видавці позиціонують як цілком практичний, заохочуючи читачів спробувати на собі зібрані в ньому рецепти.

Ще однією особливістю повісті є її зовнішній вигляд: це невеличка стильна квадратна книжка з бірюзовими обрізами сторінок, оригінальним зображенням на обкладинці та навіть маленькою підвіскою, підв'язаною до стрічки-закладинки.

Тож "Класнюча дівчинка" своїм оформленням вирізняється з-поміж інших підліткових книжок цього року – щоправда, ці особливості також помітно вплинули на вартість видання.

"СУЗІР'Я КУРКИ"

Софія Андрухович, Мар'яна Прохасько, "Видавництво Старого Лева"

Якими зазвичай є дійові особи в книжках для молодших школярів? Бешкетними, рідше – чемними. Схильними до пригод. Невтомними, галасливими, допитливими. І, звісно, такими ж юними, як і читачі цих книжок. А якщо навпаки, в центрі дитячого тексту опиниться літня людина?

 

Як ви вже здогадалися, "Сузір’я курки" – це історія про бабусю. Про стареньку Марію, яка живе в горах, розглядає зорі й балакає з улюбленою куркою Марічкою, бо з ким ще в порожній господі поговориш. Сили вже не ті, тож Марія зайвий раз спуститися з гори в село вже не хоче, що вже казати про мандрівку до лиховісного Чорного Лісу.

Власне, бабуся ніколи б і не пішла туди, але ж лише там ростуть цілющі трави з Найвищої Полонини, які так потрібні її другові! А ще там живе дівчинка Орися та її домашня рись Рися, але про це Марія з Марічкою ще не знають…

Книжка цікава не лише зміненими ролями, але й художнім оформленням. Все почалося з бажання Мар’яни Прохасько проілюструвати незвичний текст, тож вона звернулася до Софії Андрухович із проханням "Напиши мені книжку!". Ця фраза й стала назвою проекту, першою ластівкою якого є "Сузір’я курки".

Текст про "маленьку бабусю" та "стару дівчинку" ілюстровано колажами на основі фотографій зі значною творчою обробкою. Темні тони зображень на контрасті підсилюють світлу, меланхолійну оповідь, а поєднання світлин реальних осіб із домальованими пейзажами і тваринами підживлюють гру уяви.

Чи можна цю книжку вважати дитячою? Я сумніваюся. Це прекрасний, майстерно написаний та гарно ілюстрований твір, проте для його осягнення потрібен більший читацький досвід, аніж заявлені видавцем 6–9 років, тож, на мою думку, це хороша книжка для дорослих читачів.

Попри це, "Сузір’я курки" можна запропонувати спокійним дітям від 8–10 років і старше – тим, які схильні до вдумливого читання та обговорення прочитаного. А найкраще читати її разом з бабусями й дідусями – цілком можливо, що це спонукає онуків послухати історії своїх стареньких, і таким чином хоча б трохи подолати розрив між поколіннями.

Анна Третяк, зв’язкова Простору української дитячої книги "БараБука", спеціально для УП.Культура 

powered by lun.ua

Головне на сайті