«День усіх білок»: Уривок з дитячої книжки Ірени Карпи

1889
14 травня 2017

Дитяче арт-видавництво "Чорні вівці" випускає нову дитячу книжку української письменниці та фронтвумен гурту Qarpa Ірени Карпи "День усіх білок".

Під обкладинкою – добра й бешкетлива історія про дружбу, свободу і Мрію. Розповідь про те, що насправді є цінним у житті та як важливо вміти боротися за свої права, незалежно від того, хто ти: дорослий, дитина чи лісове звірятко.

"Я все життя хотіла написати правильну дитячу книжку, – розповідає Ірена Карпа. – Правильна – це не занудно-педагогічна з підкресленим мораліте, а така, що буде цікава і дітям, і дорослим. Жива, справжня, пригодницька. Бо нема нічого сумнішого, ніж книжки, де автор цяцькається  з дітьми, кривить душею, наче навмисно шепелявить, щоб бути "за свого". Виходить фейк.

А ще є забагато книжок, де круті малюнки, і геть нема історії чи характеру персонажа. Це я вже зітхаю як мама двох дітей. Для мене в цьому плані ідеальними були історії Всеволода Нестайка – письменника, який назавжди залишиться улюбленим дитячим автором, який, сам того не підозрюючи, і подарував мені колись мрію стати письменницею".

За словами Ірени Карпи, її нова книжка сподобалась і педагогам.

"Бо вона вчить дітей не бути затурканими, а йти до своєї мети, вірити в дружбу, цінувати свободу, боротися за свої права. Вона і про білок, і про ліс, і про Україну. І про відчайдухів-ідеалістів, задерикуватих моторних білок, що не бояться жити, бігти, рятувати. Наперекір всім злим і жадібним. Білки – це ми з вами", – додає авторка.

Ілюстрації до книжки зробила Наталка Гайда.

УП.Культура пропонує маленьким і дорослим читачам вирушити в Карпатські ліси й познайомитися з родиною чорних білок. 

І

В далекому Карпатському лісі, десь аж біля самої Чорногори, жили-були собі білки. Ну, звісно ж, в тому лісі ще багато звірини всілякої водилося, скажете ви справедливо, але йтиметься саме про них – велику родину чорних карпатських білочок.

Знайомтеся. Це Мама-Білка. Дуже спритна та ефектна. Намагається встигати все, і не бачить, що половина справ, за які вона береться, лишається зробленою якраз наполовину.

Діти-білченята до цього звикли і, аби мама не засмучувалася, все тихцем намагалися за нею підправляти.

Дизайн обкладинки: Наталка Гайда

Мама-Білка геть не виглядає на свої роки – вслід її хвосту і китичкам на вушках (вони натурально руді, не фарбовані!) щоразу обертаються всі білки з довколишніх дерев.

Хтозна, пов’язано це з її неперевершеним шармом, а чи з потоком віртуозних прокльонів, котрі Мама-Білка видає на льоту, бо ж не встигає переробити свої десять одночасно задуманих справ. Однак не помітити її було неможливо

Мама-Білка любила усіх своїх трьох білченят і Тата-Білку понад усе – і про цю любов мусив знати увесь світ.

– Ну куди ж вони без мене? – бідкалася вона після недільної Зеленої Служби сусідкам-білкам. – Та ж не дай Бог мене якась куниця задушить чи десь собака наскочить – пропадуть усі!

Куниць у нашому лісі ніхто зроду-віку не бачив, а собак слід було боятися хіба що неповоротким малюкам чи старим і немічним звірам, а Мама-Білка в жодну з цих категорій не потрапляла. Однак уявляла вона собі масштаби трагедії так гостро, що й сама вже змахувала сльози з чорних очей, і сусідкам співчутливим хусточку простягала.

Втім, уже за десять хвилин ці пухнасті мами й сестри вже собі жваво стрибали гілками ялиць до наймоднішого в лісі Дупла-Кав’ярні. Тамтешню жолудеву каву, кажуть, із самого віденського лісу привозили. Її на сніданок навіть білки Марії Терезії пили, ще в сиву давнину.

Мама-Білка була дуже турботливою. Деколи аж занадто.

– Ой лишенько! – любила вона сплеснути лапками так, як у телевізорі робили люди, але через пухнастість лапок драматичного "лясь" не виходило. – Що ж його робити? Зима он зовсім скоро, а в нас горіхів кіт наплакав у дуплі!

– Мамо, – ліниво потягувалася найстарша донька-Білка. – Та ж то тільки липень надворі!

Горіхи ледь родити почали. Дайся трохи на стримання.

– Ох переживаю, ой не стане! – все одно не вгавала Мама-Білка, дістаючи й переховуючи з місця на місце вже заготовлені горішки й жолуді.

На це вся родина зітхала з великою ніжністю. Ніхто, навіть Білка-тато, не наважувався сказати їй, що купа горіхів залишилася ще з минулого року. Просто в Мами-Білки була одна кумедна особливість: забувати, що і де вона заховала.

Те, що готувала Мама-Білка, їсти, м’яко кажучи, було неможливо. Всі, звісно, робили вигляд, що їм смачно, бо любили Маму-Білку і боялися її образити, але коли вона відверталася, аби накласти добавки, то все, що залишалося на тарілках із жолудевих шапочок, вмить вилітало через вікна дупла.

Прямісінько під ноги диким свиням. Їм, за великим рахунком, було байдуже що їсти, але коли їжа падала їм на голову, а ще ліпше коли потрапляла до носа, вони радісно чхали, буцалися товстими дупками і кричали, підстрибуючи, хто як міг:

– Будь здорова, як корова, а щаслива, як свиня!!!

А от більчаче сімейство з кожною порцією добавки маминого кулінарного шедевра ставало все нещаснішим. Тому Тато-Білка, надивившись в очікуванні випуску новин обривків кулінарних передач, потай готував для всіх дітей смаколики.

І коли Мама-Білка, приємно втомлена, із відчуттям виконаного обов’язку виходила на балкон викурити сигаретку шавлії, Тато-Білка хутко накидав усім рулетиків із кедровими горіхами, профітролів із жолудевим кремом чи ліщинової запіканки.

Білченята молотили все з такою швидкістю, якій би будь-яка дика свиня позаздрила.

А ось і він сам – наш Тато-Білка. Він дуже любить Маму-Білку, дітей-білченят, курити осикове листя у великій люльці, а також бігати до людських вікон дивитися вечірні новини.

Насправді Тато-Білка експерт у всьому-всьому, але мало хто знає, що потаємним хобі його є кулінарія. Він навмисне завжди вирушає дивитися Людські Новини трішечки раніше – перед ними якраз закінчується ота програма з кулінарною рубрикою.

З новин Тато-Білка відслідковував як важливі речі, так і кумедні. Найбільше лісові мешканці сміялися з людського прогнозу погоди – за стільки років люди вгадали всього разів зо п’ять.

Невже так важко визначати погоду по росі, шуму листя і кольору вечірнього неба? Понавигадували там, ото хіба що лиш об заклад битися, наскільки далеко цього разу відійде від істини той їхній гі-гі-гідрометцентр. Ну так же називається невидимий друг тіточки з указкою і довгими ногами?

Однак бували й серйозні, а то й сумні речі. Наприклад, десь із тиждень тому Тато-Білка на зборах Лісової Громади оголосив, що їхню частину лісу начебто збираються не вважати більше заповідником. І почати в ньому лісозаготівлю – комусь там потрібні гроші, знизав пухнастими плечима Тато-Білка.

Що це за такі гроші, білченята достоту не знали, але відчували, що це щось доволі тривожне.

Взагалі було дуже дивно: останнім часом люди все їхали і їхали сюди жити – всі, бач, хотіли бути ближче до природи. І мало хто питав себе, якого милого ту природу самі вони й нищили: під будівельні майданчики, під новий басейн, просто "для панорами" вирубували дерева, щоби бачити далекі гори… Одне слово, це було тривожно. Мало того, що будуються, так ще й геть вирубати ліс надумали. І що образливо – ніхто з людей і гадки не мав запитати з цього приводу думки Лісової Громади!

– Як це? От ми прийдемо і перегриземо підпорки їхнього нового будинку на ріці, бо ми так вирішили! – обурювалися Бурі Бобри. – Вони будуть проти, бо то їхній дім! А як щодо нашого дому?!

– Бурі бобри брід перебрели, забули бобри забрати торби! – проговорили дуетом двоє бабаків, що любили позадиратися з бобрами.

Але ті сприйняли скоромовку серйозно:

– А ми якраз не хочемо ніякі торби ні забувати, ні пакувати! Нам тут добре, на нашій загаті. Спробуй-но знайти ще десь таке тихе плесо!

Але залишимо ці тривожні збори і повернімося до Більчачого Дупла. Трійко дітей лишилося самі на господарстві.

Ірена Карпа "День усіх білок". Видавництво "Чорні вівці"

Ілюстрації: Наталка Гайда

Дитяче арт-видавництво "Чорні вівці" та "Українська правда.Культура" запрошують взяти участь у розіграші необмеженої кількості примірників нової книжки Ірени Карпи "День усіх білок". Виграти може кожен 20-й. Умови шукайте тут.

Титульне зображення на сторінці: Wawebreakmedia/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті