Креативна Словенія: як наймолодше місто країни обростає арт-ініціативами

2535
21 липня 2017

Словенія та Чехія – країни, чия креативна економіка нині переживає період активного розвитку. УП.Культура побувала у кількох словенських і чеських містах разом із Програмою ЄС та Східного партнерства "Культура і креативність". І тепер розповідає про найцікавіше з побаченого.

70 років тому затишний словенський регіон Горішка, знаний завдяки виноградникам і білому сухому, втратив свою столицю.

Тоді, оговтуючись від Другої світової і домовляючись про мир, політики переділили цю горбисту місцевість. У результаті місто Гориця, центр Горішки, відійшло Італії. Кордон із Югославією, частиною якої була Словенія, проклали по східній околиці міста.

Нова географія регіону не сподобалась югославському лідеру Йосипу Брозу Тіто. Він розпорядився збудувати Нову Горицю – упритул до старої. За кілька років поруч із кордоном виросло місто із типовою для тодішніх новобудов соцтабору архітектурою.

Нині кордон між містами, та й країнами в цілому – символічний. Його позначає невисока бетонна арка на тому місці, де колись стояв мур. А ще невеликі таблиці із написами "Словенія" та "Італія".

Вид на сучасну Нову Горицю. Фото: Johann Jaritz

Колишнє комуністичне місто, де мешкає всього 13 тис. жителів, знане тепер найбільшим у Європі розважальним центром із величезним казино Perla. А ще власним університетом і театром, що має статус національного.

Крім того жителі регіону Горішка найкраще працевлаштовані у порівнянні з рештою словенців. Принаймні, рівень безробіття тут найнижчий у країні – менше 7%.

Разом із тим на живописних пагорбах під біле вино місцеві ведуть життя, насичене мистецтвом, театром і музикою.

Розповідаємо про найцікавіші культурні проекти міста і його околиць.

Нова Гориця: як муніципальна галерея та державний театр шукають аудиторію

Найбільша площа в центрі Нової Гориці носить ім’я соратника Тіто Едварда Карделя.

Тут, поруч із величезною зеленою галявиною, на якій влітку влаштовують молодіжні концерти і фестивалі, стоїть масивна будівля Словенського національного театру Нова Гориця.

Словенський національний театр Нова Гориця. Фото: Оксана Мамченкова

Театрів із таким статусом усього три в країні. Інші два розташовані у столичній Любляні та в Маріборі. Тож місцеві надзвичайно пишаються такою особливістю. І гордо додають, що їхні режисери та актори працюють у єдиній в країні будівлі, яку за останні 70 років було спроектовано і побудовано спеціально для театру.

Простору споруду зі скла і бетону, ззовні оздоблену цеглинами, зсередини – мармуром, спроектував іменитий архітектор, лауреат професійних нагород Войтех Равнікар. Трупа, яка сформувалась у середині 1950-х, отримала новий дім на початку 1990-х.

Тепер тут працює понад 70 людей. Бюджетне фінансування сягає 3,5 млн євро. Щороку театр презентує сім-вісім прем’єр, пропонуючи глядачам постановки за п’єсами класиків і сучасників, словенців та закордонних драматургів.

Ставку роблять на гумор і легку атмосферу, властиву Середземномор’ю. Утім, серйозних тем також не бояться.

Марко Братуш, художній керівник театру. Фото: delo.si

Продаж квитків приносить театру близько 200 тис. євро на рік. Його художній керівник Марко Братуш зауважує, що отриманих від держави та з продажу квитків грошей не вистачало би на нові вистави – на виробництві не економлять.

Заробляти достатньо допомагають регулярні гастролі країною та закордонними театрами і фестивалями. Також стають в пригоді міжнародні кооперації.

Квиток коштує 15-20 євро – для словенців це дорого, каже Братуш. Якщо врахувати, що містечко невелике, то регулярно наповнювати розраховану на 350 глядачів велику залу театру виявляється складним завданням. При цьому вистави показують також на малій сцені.

Тому свою роботу на посаді художнього керівника Бартуш, за спиною якого також реперський досвід під псевдонімом Smaal Tokk, почав із дослідження аудиторії і формування нової стратегії її розширення.

Дослідження розпочалося кілька місяців тому. Але керівник театру вже намітив дві основні групи глядачів, із якими планує працювати – це підлітки і молоді батьки. Для них розробляють спеціальні абонементи. Аби зробити відвідування зручнішим, планують навіть підлаштувати під їхні денні розпорядки час показу окремих вистав.

Якщо вийти із театру, повернути ліворуч і пройтися під його колонадою, можна натрапити на вхід у просторе підвальне приміщення. Тут працює муніципальна галерея.

Експозиція змінюється щотри тижні. Показують переважно молодих словенських, рідше – знаних вітчизняних і закордонних художників. Фінансування мають виключно з бюджету міста. Із окремими проектами допомагає Міністерство культури.

З 2000-го збирають власну колекцію – на це мають близько 4 тис. євро на рік. Кажуть, що цього вистачає, аби придбати три-чотири нові роботи.

Виставка NIKA ŠIMAC IN MIRAN CENCIČ у муніципальній галереї Нової Гориці. Фото: Matej Vidmar

Щогрудня галерея приймає міжнародний фестиваль сучасних художніх практик PixxelPoint. Його започаткували тут як подію, що фокусувалась передусім на комп’ютерній графіці. Згодом організатори значно розширили концепцію.

Кілька років тому навіть почали запрошувати гостьового куратора, який формує не лише виставку, але й програму арт-подій у різних міських локаціях.

Подібно до театру, галерея постійно вирішує проблему залучення аудиторії. Якщо на виставки художників із гучними іменами приходить до тисячі глядачів, то інші проекти здатні зацікавити лише пару сотень відвідувачів.

Рятують лекційна програма, присвячена розумінню сучасного мистецтва і його трендів, і цикл воркшопів для дітей. Їх проводять прямо посеред експозиції, у такий спосіб зацікавлюючи дітей та їхніх батьків контемпорарі артом.

Гості на відкритті виставки JASNA SAMARIN in ZVONKO ČOH у муніципальній галереї Нової Гориці. Фото: Matej Vidmar

Галерея є підрозділом Культурного дому міста. Під його крилом також концертна зала і кінотеатр. Разом вони забезпечують місто 350 подіями на рік – від концертів академічної музики до показів авторського кіно. Крім того проводять фестивалі.

Своєю цільовою аудиторією тут вважають не лише словенців, але й жителів старої Гориці – італійці забезпечують регіону чималий туристичний потік. Тому недивно, що сайт Культурного дому має італійську версію.

Віпава: як з’явилась найпрогресивніша арт-школа Словенії

Петер Пург зовсім не схожий на університетського професора. Принаймні у тому стереотипному уявленні, що сформувались у багатьох українських студентів.

Він стильний, енергійний і артистичний. Нагадує радше актора, ніж професора.

Петер Пург. Фото: Оксана Мамченкова

Багато років тому Пург разом із однодумцями заснував у Любляні арт-школу, яка наприкінці 2000-х переїхала і стала частиною університету Нової Гориці – четвертого за часом заснування і єдиного приватного вишу країни.

Переїхавши на захід Словенії, школа, яка має нині статус мистецької академії, розмістилась у старовинній будівлі в містечку Віпава, що стоїть на берегах однойменної річки. До Нової Гориці звідси – хвилин 20 машиною.

Незалежність від держави, розташування поруч із італійським кордоном і амбіція розвивати актуальну мистецьку освіту перетворили дітище Пурга на один із найбільш динамічних арт-вишів Центральної Європи.

Нині академія навчає студентів на бакалаврській і магістерській програмах. Вони вільні обирати спеціалізацію. Серед опцій – фотографія, анімація, відео та нові медіа. Щороку програма доповнюється, відповідаючи на виклики часу.

Внутрішній двір академії із мостом через Віпаву. Фото: Оксана Мамченкова

Пург розповідає, що навчання базується на постійному контакті із успішними представниками професії – їх запрошують на воркшопи і короткі авторські курси. Студенти майже не сидять на місці: багато подорожують, реалізуючи власні проекти.

Буває, що за день студент може кілька разів змінити країну перебування, усміхається Пург. На щастя, до кордону недалеко.

Попри те, що виш приватний і заробляти мусить на себе сам, вартість навчання прагнуть зберігати невисокою – близько 1 тис. євро на рік. При цьому кількість студентів із року в рік принципово не збільшують, фокусуючись на якості і уважній роботі з кожним. Це спонукає до пошуку фінансування від програм на зразок Erasmus та участі в культурних проектах Євросоюзу.

– Цього року вперше наша студентка одразу по закінченню навчання повернулась до нас, аби дати майтер-клас, – пишається Пург. – До речі, їй 52.

 Внутрішній двір академії із мостом через Віпаву. Фото: Оксана Мамченкова

Відсутність жодних вікових обмежень, а також спільне навчання студентів із абсолютно різним бекграундом – ще одна фішка вузу.

Можливо, секрет цієї мистецької академії в тому, що її засновники із власного досвіду знають, що значить втілювати мрії попри обставини і починати ледь не з нуля.

Скажімо, Пург довший час жив і працював у Любляні. А ще разом із дружиною – юристкою за освітою – мав гурт і грав альтернативну музику. Репетирували в одному із відомих сквотів столиці – Метелкова.

Одного дня, побачивши, як їхня донька грається зі сміттям на території сквоту, подружжя наважилось на радикальні зміни. Вони переїхали на захід країни – в село поблизу Нової Горіци. Саме тут, серед виноградників, розпочалась історія мистецької академії.

Виноградники в долині Віпави. Фото: Оксана Мамченкова

Шемпас і Осек: як живуть мистецькі ініціативи в словенських селах

Прилегла до Нової Гориці долина ріки Віпави, де сусідять села Шемпаc і Осек, нагадує філію раю на землі. Пологі схили гори Нанос плавно переходять у численні виноградники. Домівки місцевих жителів не розкішні, але охайні, оточені пальмами і квітами. Над долиною височіють церкви – історія деяких із них нараховує сотні років.

Саме тут, у Шемпасі, 20 років тому троє художників – Юрій Павліца, Сенді Манго і Том Кершеван – засквотували пусту двоповерхову будівлю. В ній облаштували творчу майстерню.

Відтоді це тріо, що має назву BridA, перетворилось на одну із найбільш затребуваних в світі мистецьких одиниць родом зі Словенії. Свої технологічні проекти, розроблені в цьому тихому селі, показують на виставках у різних куточках світу.

Юрій Павліца, художник об'єднання BridA. Фото: Оксана Мамченкова

Вони згуртувались у студентські роки, коли разом вивчали мистецтво у Венеції. Нині серед ключових засад своєї художньої практики називають колективну творчість, роботу зі спільнотами, а ще десакралізацію процесу творення мистецтва.

Сидячи в своїй майстерні в Шемпасі, художники BridA розробляють комп’ютерні програми і навіть техніку. Наприклад, запрограмовують її на створення мистецьких робіт у взаємодії з аудиторією.

Або зберігають масиви даних із камер спостереження, а потім за допомогою спеціально софту перетворюють інформацію на мультимедійний арт.

Павліца, Манго і Кершеван співпрацюють із галереєю Нової Гориці. Скажімо, двічі були кураторами фестивалю PixxelPoint. У Шемпасі, крім майстерні, мають невеликий будиночок, куди запрошують на резиденції закордонних художників.

Том Кершеван у майстерні об'єднання. Фото: Оксана Мамченкова

Віднедавна BridA експериментують не лише з технологіями, і й зі спільнотою сусіднього села Осек.

Річ у тім, що в цьому невеличкому селі на 300 жителів віддавна є власна галерея, яка розмістилася в будівлі старої школи. Побудована в 1870-х за австрійців, вона славилася суворими вчителями. Легенди й анекдоти про них досі живі серед старших жителів Осека.

У 1990-х будівлю відремонтували. Тоді ж один із колишніх класів перелаштували під виставкову залу.

Із середини 2000-х місцеве Товариство культури і туризму організовує тут виставки живопису і скульптури, фотографічні та краєзнавчі експозиції, літературні вечори. Регулярними стали великодні та різдвяні виставки традиційних атрибутів цих свят.

Нещодавно частину експозиційної діяльності перенесли до іншої будівлі – вище по схилу. Її історія засвідчує – зважитись не проект по роботі зі спільнотою у селі Осек не так уже й складно. Адже умови для цього тут вкрай сприятливі.

Річ у тім, що двоповерхова будівля протягом кількох років стояла пустою. Тоді місцеві жителі вирішили її відремонтувати і перетворити на місце зустрічей. На ремонт скидалися всім селом.

Дорога в селі Осек. Фото: Оксана Мамченкова

Тепер тут є своя кухня. Дві кімнати першого поверху призначені для виставок і спільної творчості. І саме тут виставили результати проекту художників BridA, реалізованого спільно зі старшими жителями села.

Тріо митців почало з того, що запропонувало місцевим дідусям і бабусям принести фотографії їхніх померлих родичів. Далі їх просили поділитися спогадами про зображених на світлинах людей.

На кожному етапі художники експериментували, вловлюючи зацікавлення залучених жителів села. Скажімо, їм дуже сподобалася ідея зробити із копій принесених фотографій маски. З ними вони потім вчилися робити селфі.

Учасники проекту кажуть, що для них виявилось важливим спільне проговорювання історій родин. А опановувати функцію селфі на телефоні було весело.

Тепер результати перших етапів проекту – маски і роздруковані селфі – експонують у кімнаті будинку на схилі. Тим часом художники BridA планують нові етапи проекту. А ще роздумують, як найкраще зберегти і представити задокументовані історії односельчан.

Будинки села Шемпас. Фото: Оксана Мамченкова

Оксана Мамченкова, спеціально для УП.Культура

Титульне фото на сторінці: Оксана Мамченкова

powered by lun.ua

Головне на сайті