Хрущовки. Минуле: як французька мрія стала радянською реальністю

16281
27 вересня 2017

Хрущовки – один із найбільш поширених типів будівель на пострадянському просторі. Утім, жителі таких будівель часто забувають, що їхні домівки від самого початку були розраховані на 25-50 років експлуатації.

УП.Культура вирішила дослідити історію виникнення хрущовок, їхні особливості, а також новітні практики модернізації цього типу житла.

Сьогодні публікуємо першу частину матеріалу – про минуле.

Коли в середині 1950-х Микита Хрущов, тодішній лідер СРСР, відвідав Францію, він не сподівався, що цей візит покладе початок наймасштабнішій ері соціального будівництва. Але сталося саме так.

За однією з версій, французи похвалилися тодішньому радянському лідеру новими блочними будинками, у яких вони розселили мігрантів часів Другої світової.

Французький Гавр наприкінці Другої світової. Фото з відкритих джерел
Відбудований центр міста Гавр. Фото з відкритих джерел

Франція, як і багато інших країн, по яких пройшовся каток війни, мусила швидко розв'язувати проблему поселення тих, хто лишився без житла. І гаврські будинки, створені за проектом Огюста Перре, були одним з найбільш вдалих прикладів такого будівництва.

До речі, відновлений після Другої світової центр Гавра став об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, а от радянські хрущовки – чомусь ні. Але повернімося до історії цього епохального явища.

Сама ідея не є новою. Американці ще у XVIII столітті почали зводити невеликі каркасні будинки для переселенців. Конструкції були не надто важкі, і збирався такий будинок досить швидко.

У Європі "збірні" будинки з'явилися у кінці ХІХ століття, а у 1920-х цю ідею активно використовувала Німеччина. Практичні німці розробили цілу систему будівництва житлових будинків зі збірних елементів – платтенбау. Таке собі архітектурне "лего" в натуральну величину.

 Німецьке платтенбау, вигляд зовні. Фото: berlinapartment.no
 Німецьке платтенбау, вигляд зсередини. Фото: DDR Museum
 Оновлені модульні будинки часів НДР у Мітте, центральному історичному районі Берліне. Фото: architizer.com

Після Другої світової, коли житлова криза у Європі набрала космічних масштабів, у Старому світі почали зводити з однотипних будинків цілі житлові комплекси. "Та що нам комплекси, – подумав, мабуть, Хрущов, – нам цілі міста готовими треба ставити".

Саме тоді в СРСР об'єднали ідею платтенбау з американським конвеєрним будівництвом, і почалася нова будівельна ера.

У царині будівництва хрущовок СРСР нарешті перегнав і Америку, і увесь світ, бо таку масштабну кампанію будівництва соціального житла ніхто досі не перевершив. Утім, враховуючи якість хрущовських будинків, це, певно, на краще.

Хрущова можна зрозуміти. Проблема була не лише в тому, що у зруйнованих війною містах люди виживали у бараках або тіснилися по кілька сімей у комунальних квартирах. Річ у тім, що потік селян, що прагнули переселитися до міста у пошуках кращої долі, зростав. А радянська влада, яка раніше не видавала селянам навіть паспорти, на той час вже проти цього не заперечувала.

Їй потрібні були робочі руки для відновлення міської інфраструктури і для масштабних індустріальних проектів. Також у перспективі була урбанізація північної та східної території СРСР, де в середині ХХ століття все ще вільно шуміло "зелене море тайги" та без робочих рук сумувала "непіднята цілина".

Спорудження хрущовки. Фото з відкритих джерел

Хрущов не був першим, хто будував панельні будинки в СРСР. Вони з'явилися ще за Сталіна. А в Європі, як вже згадувалося, ще раніше. Втім, довоєнним радянським архітекторам житло "від Корбюзье" (французький архітектор, автор ідеї доступного житла) не сподобалось. Тим, хто виріс на сталінському ампірі, прийняти таку простоту форм було важко.

Втім, після війни на проблему подивилися інакше. Окрім того, вирішення квартирного питання давало можливість Хрущову розгорнути широку піар кампанію для власної персони, бо він відчував брак політичного авторитету у порівнянні зі своїм попередником.

 Спорудження хрущовок. Фото з відкритих джерел
 

Також, масове будівництво соціального житла чудово вкладалося в ідеологічну колею радянщини. Це було створення нового середовища для нової (радянської, звичайно) людини. Простота форми, широкі засклені поверхні, що дають багато світла, бетон і сучасні будматеріали створювали новий урбаністичний пейзаж, в якому людина мала все необхідне для життя (хоча б в мінімальному обсязі).

Будувалося таке житло дуже швидко, в ідеалі – два тижні, якщо будівельники працювали в три зміни. Якщо додати час необхідний для внутрішніх та облицювальних робіт – будинок можна було звести за два місяці. І вартість такого житла зменшувалась мінімум на 10 відсотків.

"Запчастини" для панельного будинку вироблялися на заводах, тож будівлю треба було, по суті, "зібрати" як своєрідний конструктор. Це, звичайно, спрощене порівняння, але на старих фото видно, що деякі "панельки" збирають з "кубиків" уже готових кімнат. Просто, дешево і зручно.

Можна було будувати "під ключ" цілі міста не лише для "цілинних" регіонів чи десь на околицях БАМу. Для містечок, що виростали навколо промислових заводів чи атомних електростанцій – теж цілком вигідний варіант.

Такі будинки, окрім явних недоліків, мали багато плюсів. І головне, що тисячі людей таки отримали цивілізоване житло після воєнних бараків або довоєнних будинків, де ванна, навіть одна на всіх, була нечуваною розкішшю.

Зведення хрущовки. Фото з відкритих джерел

– Я сам пам'ятаю ті часи, коли в квартирі жило три-чотири сім'ї, не було санвузла та централізованого опалення, – згадує Юрій Худяков, член-кореспондент української Академії архітектури. – З цим треба було щось робити, тому негайно було прийнято рішення про усунення надмірностей в архітектурі [відома постанова Ради міністрів СРСР від 1955 року – прим. УП.Культура]. Відмовлялися від усього дорогого, наприклад, від численних архітектурних деталей, великих за площею квартир. Прагнули створити раціональне житло, де людям був би забезпечений мінімальний комфорт.

Своє завдання хрущовки, в принципі, виконали: за роки правління Хрущова нові квартири отримали близько 55 мільйонів людей. Було побудовано понад 13 тисяч житлових будинків, і це лише в колишньому Союзі.

Інша справа, що до "архітектурних надмірностей" потрапили високі стелі – про триметрову стелю сталінських будинків довелося забути. "Зайвими" визнали також ліфти та сміттєпроводи. Про поєднаний санвузол ходив анекдот, що "товариш Хрущов поєднав ванну з туалетом, але не встиг з'єднати стелю з підлогою". Але то було згодом.

Спочатку новостворене житло оспівували на шпальтах газет та оперній сцені. Дмитро Шостакович присвятив їм свою оперу "Москва, Черьомушки".

Втім, недоліки нашвидкуруч побудованого житла були очевидні навіть для перших жильців. Досить скромними були площі нових квартир. У першій серії хрущовок однокімнатна квартира мала лише 16 квадратних метрів, двокімнатна – 22, трикімнатна – 30.

Агітплакат часів СРСР
Листівка 1960-х років

За підрахунками тогочасних спеціалістів, людині достатньо були півметра простору перед умивальником, а щоб витертися банним рушником – трохи більше метра.

На кухні, як зазначалося у рекламних роликах того часу, всі інгредієнти для приготування їжі були в прямому сенсі під рукою. Правда, обідати у такій кухні іноді доводилося по черзі, бо на всіх відразу місця не вистачало.

Говорячи про кухню, варто також згадати "хрущовський холодильник" – шафу для продуктів, яку використовували взимку. Вона містилась у стіні під кухонним вікном, і не стільки допомагала зберігати харчі, скільки робила квартиру ще більш холодною. Якщо у такій ніші текла банка з огірками, то про склад в "холодильника" відразу дізнавалися сусіди знизу.

Більш екзотичною особливістю хрущовки є хіба система опалення, заведена просто в стіну. На думку сучасних архітекторів, така технологія є навіть вигідною, якщо труби покласти правильно, а стіни побудувати з якісного залізобетону з хорошим утеплювачем. Тоді опалювальні труби дійсно обігрівають квартиру, а енергії для комфортного обігріву використовується менше.

Якщо ж будівельних норм не дотримано, а на матеріалах зекономили, жильці платитимуть за обігрів не лише квартири, а й навколишнього середовища. Будь-який прорив такої труби можливий лише за умов "розкурочування" стіни кімнати.

Серед особливостей хрущовки можна також згадати відсутність горища (правда, не в усіх будівлях такого типу). Тому протікання даху відразу відчувають жильці верхнього поверху, примітивне планування квартир та відсутність вестибюлю у під'їзді.

Хрущовський "холодильник". Фото з відкритих джерел

Всі ці архітектурні "зручності" ставали ґрунтом для анекдотів і щоденним дискомфортом для кількох поколінь. Попри усе це хрущовки мали багато плюсів.

По-перше, вони "не нависали" над головами містян – більшість з них невисокі. До речі, це теж наслідок економії, бо п'ять поверхів – це мінімальна висота, коли, за архітектурними нормами, можна було обходитись без ліфта. Саме таких хрущовок щедро набудували у Києві.

Навколо панельних будинків були широкі двори, які тоді ще не перетворилися на масові парковки.

При цьому планувалися не лише житлові будівлі, а цілі квартали і райони, продумувалася інфраструктура. Радянські норми того часу були досить жорсткими: від будинка до дитячого садочка мало бути не більше 200 метрів, а до школи – 500.

Будинки розташовували так, щоб дітям по дорозі у школу не треба було зайвий раз переходити вулицю. Поліклініки чи, приміром, спортивні секції теж мали бути поруч.

Переїздо до хрущовки. Фото з відкритих джерел
Інтер'єр типової кімнати в хрущовці. Фото з відкритих джерел

Тобто, задумувалося все якнайкраще з єдиним серйозним "але" – хрущовки від самого початку планувалися як тимчасове житло. Дехто й зараз вважає, що вони простоять ще років 150.

Насправді ще в момент побудови житла "без архітектурних надмірностей" виходили з того, що вони служитимуть із півстоліття, а найпростішими взагалі відводили 25 років. А далі – мав би настати комунізм, і громадяни світлого майбутнього переселилися б у більш досконале житло. Хрущовки ж, виконавши історичну функцію, пішли б на смітник історії, тобто на знос.

Але комунізм забарився з приходом. А потім і країна Рад "почила в бозі".

Що ж до хрущовок, то вони стоять, чекають на обіцяне світле майбутнє разом зі своїми мешканцями. І, до речі, не лише на території колишнього Союзу.

Хрущовського житла в Європі вистачає. А в країнах, що не належали до Варшавського договору, теж є проблема повоєнного житла, хоч будувалося воно і не за лекалами Микити Сергійовича. Втім, ставлення до них у самих архітекторів буває досить сентиментальним.

Серед таких – професор Ганс ван дер Хайден, експерт з міського дизайну, який був одним із гостей 10-го Міжнародного архітектурного фестивалю CANactions, що відбувався цього літа:

"Думаю, всі країни західної Європи так чи інакше мають справу з проблемою післявоєнного житла. Є дуже багато міст побудованих у стилі бруталізм, багато житлових будинків, що так само складені з бетонних блоків.

Ми часто обговорюємо як вони мають виглядати на фоні сучасного міського ландшафту. Але вони залишаються житлом для багатьох людей, багато хто прожив там ціле життя: одружився, ростив дітей.

Я сам виріс у подібному будинку. Дуже часто люди емоційно прив'язані до цього житла, яке комусь видається дивним і незручним.

У себе в Голландії я виступаю за ре-урбанізацію таких будинків. Це означає, що їх слід перебудували, можливо зруйнувати повністю чи частково, і створити з них щось більш сучасне".

 Хрущовки на київських Нивках
 Київські хрущовки

Фані Костуру, молодий архітектор з Греції, спеціалізується на поверненні до життя старих міських будинків. Вона вважає, що радянська архітектура, зокрема та, що вона побачила в Києві, має власний шарм:

"Якщо я оцінюю лише форму такої споруди – як на мене, вона має певний шарм. Хоча самі будинки і застарілі.

Звісно, архітектура – це не лише форма. Масове житло на зразок ваших хрущовок – одна з тем які я досліджую, і я вірю, що воно має великий потенціал не лише в якості спальних районів.

Такі будинки слід оновлювати, створювати навколо зручну для людей інфраструктуру: кафе, ресторани, пральні, магазини, школи – все, що потрібно для повсякденного життя. Навколо них має бути простір, що задовольняє всі людські потреби, від працевлаштування до відпочинку".

До речі, якщо ви дуже сумуєте за хрущовським житлом, але не маєте змоги там мешкати – одна з словацьких фірм випускає меблі у вигляді блочних будинків. І саме панельне житло Східної Європи стало для дизайнерів джерелом натхнення. Є серед таких "меблів" і чотириповерховий будинок-столик – майже хрущовка.

Типовий район, забудований хрущовками

Але що робити, якщо ви живете в панельній будівлі? Проблем, з якими ви будете стикатись, існує ціле гроно. Недоліки хрущовки вже були перераховані вище. Залишилось додати низьку тепло- і звукоізоляція.

Хрущовки швидко втрачають тепло, а отже, потребують більше енергоресурсів для опалення в холодну пору року. Враховуючи рівень тарифів, таке житло стає розкішшю, що доступна не кожному.

Що з цим робити? Панацеї, як твердять архітектори, немає. Кожна країна вирішує цю проблему по-своєму. Але реновація часто обходиться дешевше, ніж зніс і зведення нового житла.

За кордоном, далеким і не дуже, є успішні приклади оновлення подібних будинків. Але їх нерідко розробляють провідні архітектурні бюро Європи.

Україні слід швидко обирати стратегію щодо оновлення або зносу такого житла, доки хрущовське диво не сиплеться на голову в прямому сенсі слова.

Дизайн меблів, на який творців надихнули блочні будинки. Фото: design-milk.com

Другу частину матеріалу – про способи реновації хрущовок – читайте завтра.

Віра Мельничук, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua

Головне на сайті