"Пенсія" – унікальна музична група без жодного постійного учасника

2621
27 квітня 2018

Музичний гурт "Пенсія" не проводить концертів, лише – репетиції.

Воно й не дивно, адже склад учасників – і співаків, і музикантів – щоразу інший.

Більше того, зазвичай левова його частка – новачки, які не лише одне одного, а й диригента, можуть бачити вперше. Причому нікого не цікавить ані наявність у них музичної освіти, ані бодай такого-сякого слуху.

Відбору жодного.

Слова й партитури розучують на місці. Співають і грають всі: незалежно від віку, статі, національності, віросповідання, кольору шкіри чи будь-яких інших формальних ознак.

Єдина вимога: не шкодувати власної горлянки. А за музичний інструмент зійдуть навіть покришки від баняків.

Тож "піти послухати" "Пенсію", мабуть, не найкраща ідея. У голові тих, хто наважиться споглядати це шаленство збоку, нав’язливою мухою неодмінно дзижчатиме "мамо рідна, що ж вони таке курили?"

Тим не менше за минулий рік "Пенсія" провела зо два десятки концертів із географією від Варшави до Дніпра. Гурт кличуть на неформальні вуличні фестивалі та респектабельні бенкети.

У чому секрет? І що таке "Пенсія"?

Про це, а також про бажання співати та його "побічні ефекти", "Українська правда. Життя" розпитала у головного "пенсіонера" - засновника проекту, франківського митця Яреми Стецика.

З ПРОСТОЇ ПОТРЕБИ СПІВАТИ

До 2010-го року Ярема Стецик був учасником оркестру радості і щастя Familia Perkalaba, простіше гурту "Перкалаба". Потім заснував окремий проект "Перкалабські придатки".

"Нас було троє, і ми розкачувалися роки зо три, а по суті існували кілька місяців у 2014 році, – розповідає митець.

І коли справа вже добре стала на рейки, зрозуміли, що ми "так не годні", не вистачило сил працювати. "Придатки" горіли круто, але "рєзко".

Тож хлопці відіграли останній концерт у Києві й розійшлися.

Ярема зі сміхом зізнається, що ця група була одна з найгеніальніших в плані композиторства і вже там був театр на сцені, який запалював глядачів.

Розповідає, що утримання репетиційної команди забирало багато зусиль: "Ти сподіваєшся на людей, а потім вони не приходять, і ти на них ображаєшся".

Потрібен був формат, коли ніхто нікому нічого не повинен. Отак "Пенсія" й виникла – з простої потреби співати.

Ярема каже, що "Пенсія" виникла з простої потреби співати

"На свій 40-й день народження я запросив із сотню людей. Просто поспівати разом.

Це були переважно близькі люди – ті, які знають, про що мені йдеться, ті, з ким ходили колядувати", – пригадує Стецик.

Каже, що більшість присутніх на ювілеї тоді його не зрозуміли, "морозилися", висіли на дальніх столиках і вважали, що "Ярема геть звар’ював".

Спочатку співали менше десяти осіб. Але "днюха" була на відкритому майданчику і щойно почало розгорятися, набігли інші відвідувачі, якісь перехожі…

"Не знаю, звідки вони взялися. І ці люди загорілися! Бо коли ви самі стаєте співаками, то драйвуєте так, як ніхто інший вас не заведе", – пояснює митець.

НЕ ОБОВЯЗКОВО БУТИ СУПЕРМУЗИКАНТОМ, ЩОБ ВИКЛИКАТИ ЕМОЦІЮ

Перша публічна репетиція відбулася у травні 2015 року на День вуличної музики у Франківську.

Зараз є два-три десятки людей, які більш-менш регулярно відгукуються на пропозицію поспівати. Причому Ярема Стецик ніколи точно не знає, хто ж насправді прийде.

"До прикладу, коли збиралися на цьогорічну коляду, я був упевнений не більше ніж у трьох людях, а прийшло близько сотні! Не знаю, звідки вони взялися", – каже він.

Від того, що більшість учасників – випадкові незнайомці проект стає лише цікавішим.

Більшість учасників "Пенсії" – випадкові незнайомці

"Вийде прийти – класно. А як щось сталося, ну там киця здохла, то жодних проблем, – розмірковує Ярема.

Це виходить стихійно і виглядає ненадійно. Але насправді такий формат куди надійніший від постійного складу, бо якщо в ансамблі не прийшов барабанщик чи гітарист, чи вокаліст – то це біда".

Стецик переконаний, що не обовязково бути супермузикантом, щоб викликати емоцію.

Пригадує, як на фестивалі "Артполе" робили проект Хор глухонімих "Як умієм, так і пієм". У ньому співали люди, які не були музикантами, але коли вони співали, то були крутішими від професійних виконавців, бо останні прийшли "на роботу". 

"Пенсія" – це продовження", – пояснює чоловік.

Щодо музикантів, то серед пенсіонерів є вправні скрипалі, гітаристи, барабанщики.

Але є й ті, хто грає "на хвилі". До прикладу, кілька разів Євген Глібовицький грав на барабанах, а одна дівчина якось взяла бубен, бо не було кому, і тепер вже четвертий концерт не випускає його з рук.

"А взагалі хочу, щоб приходили з усім, що під руку трапилося. Можна навіть покришки від баняків (каструля, – ред.)", – закликає Ярема.

На питання, чому, власне, "Пенсія", Ярема Стецик пояснює, що саме на цьому етапі життя "не робиш зайвих рухів".

"Наприклад, репетицій. Це така лінива пенсійна штука. А всяка лінь, як відомо, – геніальна і сприяє еволюції: у "Перкалабі" було 10 інструментів, у "Придатках" – 3, а в "Пенсії" – може бути лише бубен чи бас-бочка", – перераховує він.

При цьому гурт виконує прості пісні, які може з ходу заспівати будь-хто і "не напрягтися".

Це мішанка з колишнього репертуару "Перкалабських придатків", трохи пісень друзів Яреми, загальновідомі "Два кольори" і "Рідна мати моя" тощо.

Є абсолютно геніальна пісня "Олімпіада" з неймовірно "складними" словами: "Аааааааа-аааааа-ааааааа". А є традиційна "Многая літа!"

Загалом у "Пенсії" зо два десятки пісень. На підказку новачкам тут видають дерев’яні дощечки у вигляді магнітофонної касети, на яких – слова хітів, або ж розгортають транспаранти.

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ "ПЕНСІЇ"

Нещодавно один із франківчан написав у Facebook, що "в несамовитому драйві "Пенсії" значно більше сенсу та користі, ніж в усьому українському шоу-бізнесі й медреформі".

Це, звісно, жарт, але… З тим, що проект має психотерапевтичні властивості "пенсіонери" згодні. Головне – відпустити себе по повній, - пояснюють активні учасники гурту – і відчуття абсолютного позитиву, всеохопної дитячої радості й потужної хвилі життєствердної енергії, що накриває від вух і до п’ят – гарантоване.

Ярема Стецик називає це "побічними ефектами" й переконаний, що людина сама продукує речовину драйву і створює своє щастя.

"Ми створюємо лише умови, а все інше учасники роблять самі. Інколи я дивлюся в очі людей, і бачу, що вони ніби й у натовпі і водночас ніби трохи самі в собі. Вони знають, що на них ніхто не звертає увагу і дозволяють собі бути собою. Це індивідуальне й самопродуковане вміння. Така собі мікронірвана", – каже він.

Збоку інколи здається, що "пенсіонери", аби так відриватися, щонайменше мають бути трохи "під градусом", а то й злегка "під кайфом". Однак Ярема наголошує, що це стереотипний погляд.

Збоку інколи здається, що "пенсіонери", аби так відриватися, щонайменше мають бути "під градусом"

"Ви спробуйте проскакатися та прооратися після алкоголю – це нереально. Це добре видно на весіллі, коли після четвертої пісні – всі вже мертві, – наводить приклад чоловік.

Спробуйте випити два пива і пробігти марафон. Це непоєднувані речі. Ми нікого не стримуємо, заборони немає, але ти сам не справишся".

Стецик також пояснює, що коли пяні співають, вони егоцентричні, перекрикують один одного та намагаються привернути увагу. У роботі ж "Пенсії" спрацьовує момент спільної хвилі.

"Щоб повністю відкритися, ти мусиш віддатися хвилі і слухатися модератора", – уточнює Ярема, додаючи, що не продумує виступ наперед, все з’являється в процесі.

Я теж слухаю цю хвилю. Можу зупинити пісню посередині, щоб виправити барабанщика або задати інший ритм співакам. Можу запустити 17 куплетів СС Сatch (головне, щоб не здох барабанщик).

Але я це роблю не за сценарієм, а задля себе. Головна мета – розважитися на повну катушку".

Тут нікого не зустрічають на дверях і не кланяються їм за те, що прийшли. Ті, хто прийшов, хочуть "драйванути" – і в цьому їх спільна мета.

"ЦЕ ЯК РІЧКА АБО ЯК ВОГОНЬ!"

На питання, чи були провальні концерти, Ярема Стецик сміється: "По ідеї, у нас практично всі концерти мали б бути провальні. Траплялося, що ми приїжджаємо, і крім нас ніхто не співає".

Головна мета "пенсіонерів" – розважитися на повну катушку"

Пригадує, як колись "Пенсію" запросили в один із ресторанів у Карпатах.

У райдері гурту є пункт, що приймаюча сторона має підготувати близько 40 людей. Передусім ідеться про те, що людей треба налаштувати.

"Нам замовник каже: та в нас не менше сотні осіб щовечора, привозьте своїх людей скільки хочете – все буде "гуд". Ми й приїхали двома повними неопланами", – розповідає митець.

Серед інших були й африканські студенти з франківського медуніверу, і увесь цей різнокольоровий натовп "завалився" у ресторан, де люди сиділи собі спокійно, їли й ні про що не підозрювали.

"Ми, звісно, відірвалися чудово, але відвідувачі, певно, доїли й повтікали, і це був явно не той ефект, на який розраховував замовник", – пояснює Ярема.

Цікавий досвід був у "Пенсії" в Червонограді на Львівщині. Туди їх запросила міська влада на відкритий майданчик у парку, щоб трохи струснути маленьке шахтарське консервативне місто.

Організатори підготували людей: підірвали музичну школу, учнів та вчителів.

"Чимало з них ішли 100 метрів збоку, мовляв ми вас не знаємо, – розповідає Ярема.

Але навіть там було десятки зо два людей, які залишилися з нами до кінця".

Загалом, на виступах гурту можна побачити людей не лише різного віку та соціального статусу, а й різних національностей і навіть рас.

Студентів-іноземців привели у проект кілька викладачок з університету нафти і газу та з медуніверу, які й самі час до часу "пенсіонерять".

На виступах гурту можна побачити людей не лише різного віку та соціального статусу, а й різних національностей і навіть рас

"Це міжнародний проект, – пояснює Ярема. – Немає жодної проблеми перевезти його куди завгодно. Ми можемо їхати хоч в Австралію, хоч в Антарктиду пінгвінів лякати.

Тобто ми цілком транспортабельні. Колись у Катманду пробували співати ці пісні з непальськими монахами, і вони одразу вловили тему".

Стецик озвучує свою мрію: щоб у кожному місці, де побувала група, зявлялися власні "пенсійні" проекти, таки собі філії.

"Тобто люди самі себе запускають і бавляться, а ми приїжджаємо раз у рік на ювілей. Такий собі обїзд парафії.

Ну і, звісно, раз на якийсь час треба робити зліт філій з усього світу", – сміється він.

На думку Яреми, гарне підґрунтя для власних "Пенсій" є і в Києві, і у Львові, Вінниці, Тернополі, але воно ще неорганізоване.

Можливо, перша філія невдовзі виникне у Варшаві, бо там є люди, які мають бажання цим займатися.

"Пенсія" може набриднути? – запитуємо митця.

"Тоді я буду ходити по філіях, – сміється він. – Але секрет у тому, що ансамбль щоразу унікальний. Ми ще жодного разу не зібрали однаковісінький склад учасників, і учасники щоразу поводяться по-іншому. Ти не знаєш, чого від кого чекати.

Тому, я думаю, що воно безкінечне. Наразі не уявляю, як це може набриднути. Це як річка або як вогонь! Це стихія, а на стихію можна дивитися безкінечно".

Ірина Гищук, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті