Перший в Україні показ мод для жінок з інвалідністю. Фото

Поки скрізь відбуваються великі музичні фестивалі, довгоочікувані концерти світових зірок, і триває сезон відпусток, у Києві на затишній терасі вперше пройшла подія, масштаби розголосу та відвідування якої вразили навіть самих організаторів.

Fashion Chance – перший показ мод для жінок з інвалідністю. Фестиваль об’єднав 12 дефіле від молодих та вже відомих дизайнерів з усієї країни та навіть із сусідньої Білорусії, а моделями виступили виключно жінки з особливими потребами (жінки у візках або незрячі). Дизайнери події – здебільшого молоді люди, але були серед них і відомі імена: Наталія Анрі, Голда Виноградська. Для декого з молодих, звичайно, показ стане зайвим приводом розкрутити власне ім’я, для інших – додатковий досвід.

Не дивлячись на незрілість основної маси дизайнерів, були й доволі сильні колекції. Наприклад, Ірина Сербіна представила креативну молодіжну осінню колекцію, а Сергій Білозерцев продемонстрував вишукані вечірні шовкові сукні. Та навряд чи в когось вистачить нахабства критикувати колекції одягу для жінок з особливими потребами.

За словами ініціаторів, подія має стати періодичною. На меті не лише показати, що одяг для жінок-інвалідів може бути красивим і зручним, але й долучити до спілкування таких людей, єднати їх і дарувати їм радість.

А вони й справді раділи. Для дівчат-моделей дійство з перевдяганням за лаштунками, виходи під оплески на сцену та позування на камери стало відповідальним та захоплюючим дійством. Вони приміряли наряди, заздалегідь готувались до дефіле, метушились і хвилювались. Зате подіумом дефілювали як справжні професійні моделі під руку з галантними кавалерами. З особливим непідробним шиком позували на камери дівчата у візках.

В перервах між показами своїм співом тішила гостей переможниця шоу "Україна має талант" Олена Ковтун, яка стала своєрідним національним символом, завзяття, витримки та інтелігентності. На жаль, змазано на фоні інших облаштувань виглядала відсутність на червоній доріжці пандусу. Улаштовувачі так захопилися внутрішніми приготуваннями, що геть забулися про гостей на інвалідних візках.

Єдине, чого не очікували організатори, то це такого напливу гостей. До заходу залучилась навіть сучасна молодь та представники шоу-бізу. Виявляється, вони відвідують не лише на гламурні тусовки.

Подія загалом відбулася в шанобливій атмосфері і без зайвого пафосу. Влаштоване як свято для людей з особливими потребами, як ввічливо називають таких людей, дійство зайвий раз нагадало нам про людяність, життєві пріоритети і щирість у стосунках. Таких сильних та вольових людей зовсім не хочеться жаліти, ними хочеться захоплюватись і пишатись. Адже в таких складних обставинах вони не просто не опускають руки, але й доводять всім оточуючим, що вони красиві, доглянуті, модні і заслуговують на щастя.

Ірина Наріжна, організатор, Генеральний директор ЦГЗ РАПІД:

До нас в Україні цього ніхто не робив. Коли замисел був ще у творчому зародку, на заклик одразу відгукнулось близько 40 дизайнерів з усієї країни. Ми розпочинали з ідеї влаштування невеликого модного показу для моєї племінниці, у якої вроджений ДЦП. Цим я хотіла показати 15-річній дівчині, що вона може бути привабливою і красивою. Племінниця повинна була стати музою цієї події, але через проблеми зі здоров’ям її приїзд до Києва скасувався.

Я б дуже хотіла бачити її серед моделей на сьогоднішньому подіумі. А вийшло так, що ми підтримали таких дівчат як вона. Вони такі внутрішньо-жіночні, що було навіть все одно, що на них вдягають. Коли розпочали працювати з цими людьми, то зрозуміли, що входимо до їхнього світу, і дуже важливо не порушити його і не завдати болю цим дівчатам.

Іншою нашою ціллю було показати, що між ними і нами нема різниці. В показах брали участь виключно жінки з інвалідністю. Це сліпі дівчата, жінки на візках, яких не так просто вмовити вийти на сцену, і декілька дівчат з протезами. Але найголовніше, щоб ніхто цього не помітив. Якщо за зовнішнім виглядом дівчина виглядає абсолютно нормальною, значить дизайнер вдало підібрав і пошив їй наряд.

На репетиціях я помітила, що ті, кого ми називаємо інвалідами, меншою мірою інваліди, ніж ті, в кого руки-ноги-очі на місці, але їм постійно чогось не вистачає для щастя. А у цих людей є люблячі сім’ї, прагнення і мрії, при цьому вони намагаються бути красивими в інвалідних візках. Вони перемахнули певний бар’єр свого життя і живуть в умовах, в які їй поставлено не питаючи. Ці люди є лакмусовим папірцем для наших сердець.

На жаль, все це стало можливим власним коштом: ми так і не знайшли спонсорів для свята. Зате планів на майбутнє велика кількість. Хотіли б сумістити проект з тюнінгом інвалідних візків, адже візок – це основна частина життя інвалідів. Очевидно, це буде цикл фільмів про те, як дизайнер працює з людиною, щоб покращити умови її життя. А ще будемо розповідати про життєвий шлях цих людей: що трапилось, і як людина з цим впоралась.

Діана Агаян, дизайнер і куратор проекту:

Я охоче відгукнулася на запрошення до участі, бо мій особистий девіз – більше досвіду! Працювати з людьми з інвалідністю виявилось зовсім не важко, технічно лише доводиться інколи підкорочувати речі.

Сподіваюсь на подальшу співпрацю з такими людьми, хоча ми тільки-но розпочали наше спілкування. Мій одяг прийшовся їм до смаку, а позували жінки на подіумі просто дивовижно. Мої моделі – дівчата у візках – найкращі!

Ілона Слуговіна, модель, інвалід з 3-х років, триразова чемпіонка світу з бальних танців на візку:

"Я була вимушена навчитися шити, щоб виглядати красиво та модно" Одяг для людей з особливими потребами відрізняється в пошитті то крої. Треба робити ставку на те, що людина від початку сидить. Підбирати одяг в магазині не дуже-то й просто.

Одяг з крамниць розрахований здебільшого на здорових струнких дівчат з хорошими фігурами. Тому доводиться щось перешивати, дороблювали. Мені довелося навчитися шити, щоб виглядати красиво та модно. Зараз розробляю аксесуари для жінок та в майбутньому планую зайнятися виробництвом одягу. Наступного року, можливо, ви побачите вже і мою колекцію!

А досягати успіху не важко, тут потрібна витримка і бажання. Я з 16 років займаюсь бальними танцями. Спочатку було нелегко знайти у Києві відповідну школу. Все було на стадії становлення, а ми були першопрохідцями у нашій країні, хоча в Європі цей вид спорту популярний давно.

Артем Грищенко та Віктор Вікторов, молоді дизайнери

Ми працюємо з трикотажем, наш одяг здебільшого універсальний. З ним нема проблеми щодо посадки по фігурі, тому жінки з особливими потребами запросто зможуть його носити. Чоловічу колекцію в майбутньому також плануємо.

Фото Вікторії Гнатюк