35 тисяч мертвих душ. Чому е-реєстр здатен змінити усю медичну систему України

11554
10 листопада 2017

Виявляється, проста система електронного документообігу здатна робити фантастичні речі.

Наприклад, виявляти село, де хворих на діабет майже стільки ж, скільки населення самого селища.

Чи знаходити 35 тисяч мертвих душ, за лікування яких ми платили з власної кишені.

В Україні уже декілька місяців працює пілотний проект МОЗу: тестують електронний документообіг інсуліну, щоб потім розповсюдити досвід на усю медсистему.

Як це працює, яка користь пацієнту і держбюджету, з'ясовувала "Українська правда. Життя".

ЯК БУЛО РАНІШЕ І ЧОМУ ЦЕ ПОГАНО

Держава і області бюджети виділяли гроші на інсулін. Вони надходили до департаментів/управлінь охорони здоров'я обласних адміністрацій.

За ці гроші область проводила тендер і закуповувала інсулін на всіх пацієнтів свого регіону і розвозила не в аптеки, а лікарям.

Лікар давав інсулін пацієнтам.

Так працює нова схема. Закупівля препаратів інсуліну здійснюється за кошти центрального та місцевого бюджетів

Є декілька причин, чому це працювало не на користь пацієнтам:

1. Затримки ліків. Не прийшла частина коштів від області чи держави – тендер вчасно не провели, життєвонеобхідний інсулін хворі не отримали.

2. Корупційні схеми. Кошти прийшли – тендер провели. Втім, за словами голови Київського благодійного фонду "Діабетик" Наталі Власенко, до Prozorro тендери були суцільними корупційними схемами. Велика частина бюджетних коштів йшла "наліво".

3. Деякі компанії блокували тендерні закупівлі, щоб держкошти не пройшли повз них:

– З 2008-2009 років виробники інсуліну чи фірми, які реалізовують ці препарати, почали блокувати тендери, – пригадує Власенко. – Спочатку через судові позови, а потім через Антимонопольний комітет.

Фірма-учасник тендеру не погоджувалася з медико-технічними умовами – і все, купівлю блокували. А це – мінімум 1,5-2 місяці.

– А хто страждає? Пацієнт. Київ у 2015 році побив усі рекорди: впродовж року заблокували 5 тендерів! Можете уявити? Ми не витримали і вийшли на пікет Антимонопольного комітету, – додає Наталія.

4. Коли інсулін нарешті з'являвся в аптеках, пацієнтам за час, коли вони не отримували препаратів, кошти не повертали.

– Як ми ці 2-3 місяці – нікого не хвилювало: економили, зменшували дозу. У кого була можливість – купували.

Дехто подавав до суду, але жодна судова справа на користь пацієнта не зіграла, – пояснює голова "Діабетика".

5. Закуповували інсулін, який не підходить потребам хворого.

– Бувало так, що пацієнту потрібен один вид інсуліну, а в тендері виграв інший, – каже заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський.

Раніше також призначали неякісні препарати, які вигравали на тендерах, і пацієнт був змушений це купувати.

 

Як приклад, Наталя Власенко пригадує вітчизняного виробника інсуліну – фірму "Індар". Вона часто вигравала тендери на інсулін.

Ще у 2003 році громадська організація звернулась до МОЗу, прем'єр-міністра та президента з відкритим листом. Там було сказано, що організація отримує дуже багато скарг стосовно якості інсуліну "Індару". За це виробник подав до суду, який тривав три роки.

Ми в процесі з'ясували, що "Індар" переробив прострочений інсулін і відправив його в західну Україну. А ми не знали, чому йде такий шквал дзвінків з західної України: "Київ, робіть щось, бо це не інсулін – це вода. Ми потрапляємо до лікарні, в реанімацію".

За словами Власенко, її організація просила ввести систему реімбуксації (відшкодування коштів за ліки), яка давно діє за кордоном, ще коли прем'єр-міністром ще була Юлія Тимошенко.

– Але не було політичної волі змінити систему, – пригадує голова фонду. – Був величезний спротив лікарів, які дуже добре вписались у систему тендерних закупівель.

Коли є дефіцит ліків, у лікаря є товар. І є пацієнт, який вимагає препарат. От і корупційна складова.

Коли ж міністром охорони здоров'я став Олександр Квіташвілі, у МОЗу з'явилась політична воля створити реімбурсацію і тоді організували робочу групу, куди увійшла і Наталя Власенко.

Згодом введення реімбурсації продовжила команда Уляни Супрун. 23 березня 2016 року уряд нарешті ухвалив систему відшкодування інсуліну.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ ДЛЯ ПАЦІЄНТА

Тепер лікар визначає, який вид інсуліну підходить хворому.

Пацієнт не отримує непідходящий інсулін лише тому, що тендер виграв інший виробник.

Працює реімбурсація (відшкодовування): хворий приходить до лікаря, отримує електронний рецепт, йде з ним в аптеку і отримує ліки.

Носити з собою паперовий рецепт необов'язково. Коли пацієнт приходить в аптеку, фармацевт бачить його у базі і видає те, що прописав лікар.

 Нова схема отримання інсуліну

Аптеки, які продають інсулін, включені до електронного реєстру. Хворий може  прийти з рецептом у будь-яку аптеку, яка в ньому фігурує. Якщо там не буде потрібного інсуліну, йде в наступну, де вони будуть.

За цією системою, гроші йдуть за пацієнтом, який самостійно обирає, коли і які ліки він вживатиме.

Тепер пацієнт не залежить від МОЗ, районного чи обласного департаменту охорони здоров’я або лікарні.

Він не чекає, коли чиновники проведуть тендери і закуплять життєво важливі препарати.

Департаменти охорони здоров'я більше не будуть посередниками між пацієнтом, лікарем та інсуліном, не будуть розпорядниками коштів, все бачитиме електронний реєстр.

Фото: life.ru

ЯК СТИМУЛЮВАТИМУТЬ ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИХ

За словами Лінчевського, для дисциплінованих пацієнтів тепер існує система заохочень.

Якщо пацієнт регулярно вживає інсулін, у нього покращуються результати крові.

Коли лікар це бачить, то має право виписати хворому дорожчий інсулін (одразу виписати дорожчий інсулін лікар може лише у випадку, якщо пацієнт належить до категорії, якій призначений інсулін у картриджі).

Що це означає? Інсулін буває у флаконі і у картриджі.

Шприц – дешево, картридж і ручка – дорого, але набагато зручніше.

За регулярне вживання інсуліну пацієнт отримує картридж і ручку.

– Пацієнту це зручно, бо ми його змушуємо вживати інсулін і бути здоровим. Для суспільства це також важливо, бо якщо він нерегулярно прийматиме інсулін, він може отримати ускладнення хвороби та інвалідність, і це лягає тягарем на все суспільство.. Нам вигідніше стимулювати пацієнта і заплатити за дорогий інсулін, – пояснює заступник міністра охорони здоров'я.

 Фото: imagepointfr/Depositphotos

ХВОРИХ НА ДІАБЕТ У СЕЛІ БІЛЬШЕ, НІЖ САМИХ ЛЮДЕЙ

Реєстр інсуліну – перший в історії України всеукраїнський електронний документообіг для пацієнтів.

Почали з хворих на цукровий діабет.

– От як поліція в планшеті бачить усі ваші штрафи, так само з інсуліном: усіх лікарів, аптеки і пацієнтів можна побачити в реєстрі, – каже Олександр Лінчевський.

За сумарними даними обласних департаментів охорони здоров'я, в Україні є 220 тисяч хворих на діабет.

Через помилки, дублювання даних про пацієнтів та/або свідоме завищення їх кількості, фактична кількість дорослих хворих на цукровий діабет згідно з внесеними лікарями  даними виявилася суттєво меншою.

Ми по реєстру бачимо, що реально маємо майже 185 тисяч. Тобто у нас 35 тисяч мертвих душ, – показує цифри Лінчевський.

Пацієнти отримують інсулін кожні три місяці після обов’язкової консультації з лікарем. Тому кількість дорослих пацієнтів, які дійсно прийшли на огляд до лікаря, є ще більш показовою: 127,8 тисяч станом на 5.11.2017.

СОТНІ МІЛЬЙОНІВ У НІКУДИ

В середньому держава витрачає на одного пацієнта на рік 6100 гривень.

Якщо на цю суму помножити на кількість "мертвих душ", виходить, що в середньому з держбюджету в нікуди "випаровувалися" сотні мільйонів гривень.

Дані електронного реєстру суттєво відрізняються від паперової статистики. 

У Києві хворий на діабет "коштує" 10 610 гривень на рік, а в Херсоні – 3 375 гривень.

І різниця тут не тому, що Київ – столиця. У Чернівцях видатки на одного пацієнта, хворого на діабет – 9250 гривень.

– Один варіант: лікар може виписувати дорогий інсулін. Інший – нечесний тендер. І те, і те справедливо, – додає заступник міністра

Тепер завдяки електронному реєстру МОЗ зможе порахувати реальну кількість пацієнтів, побачити всі призначення, проаналізувати ефективність витрачання державних коштів.

Відколи реєстр почав працювати і всі дії лікарів видно в режимі онлайн, МОЗ бачить суттєву економію коштів.

Наприклад, за останні три місяці виписали рецептів на 146 мільйонів гривень.

Помноживши на 4 (щоб вийшов один рік), матимемо близько 586 мільйонів гривень.

– Нехай десь є залишки, бо інсулін довго зберігається. Є декілька областей, яких ще не додали в реєстр. Ця сума зросте, але не настільки. Реальна цифра, як би ми її не округлювали, не сягне теперішніх 1,5 мільярди, – каже Лінчевський.

Враховуючи оціночну вартість інсуліну на 1 особу – 6786,2 гривень на рік (за даними реєстру), загальна сума витрат на рік для інсулінозалежних дорослих складе близько 867 мільйонів гривень.

А у 2017 році на інсулін виділили майже 1 мільярд 353 мільйони гривень.

За найгрубішими підрахунками МОЗу, державні витрати тут не перевищать мільярда.

Отже, ми економитимемо щороку півмільярда гривень лише завдяки роботі електронного реєстру, на самому інсуліні, – усміхається Лінчевський.

А тепер уявіть, що буде, якщо ми все переведемо в електронний реєстр? Скільки грошей працюватиме на пацієнтів? 

Зважаючи на таку економію коштів, ми зовсім не здивуємося, якщо існування електронного реєстру чи системи e-health комусь не сподобається. 

На поширені питання інсулінозалежних МОЗ відповідає тут.

Ірина Андрейців, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті