"Змінити лише вивіску". Що загрожує автономізації лікарень

3072
13 листопада 2017

Підписаний у квітні закон "Про автономізацію лікарень" запрацював з 6 листопада цього року.

Документ передбачає реорганізацію бюджетних установ у комунальні підприємства, що начебто має дати головним лікарям можливість самостійно керувати лікарнями.

Однак справжньої свободи вони можуть і не отримати, якщо цього не захочуть представники місцевої влади: у статутах лікарень останні можуть прописати суттєві обмеження.

Тетяна Черевань – головна лікарка Чугуївського районного центру первинної медико-санітарної допомоги, одного з перших в області, хто пройшов автономізацію.

Тетяна Черевань – головна лікарка Чугуївського районного центру первинної медико-санітарної
допомоги, одного з перших в області, хто пройшов автономізацію. Фото Андрій Яригін

Нагадаємо, автономізація – це процес реорганізації  бюджетної установи в комунальне підприємство. Така можливість прописана у Господарському кодексі України.

Як менеджерка закладу вона може самостійно затверджувати штатний розклад, наймати або скорочувати працівників, встановлювати їм заробітну платню.

Ці питання не треба, як раніше, узгоджувати ані з районною радою, ані з районним чи обласним управлінням охорони здоров’я.

Підпорядкований їй ЦПМСД також може претендувати на грантову підтримку міжнародних донорів. Тож сьогодні разом із колегами вона працює над стратегічним планом розвитку, штатним розкладом та шукає додаткові джерела фінансування.

"Ми пишемо грантові проекти, за якими можна отримати комп’ютери та планшети, аби запустити електронний документообіг, систему E-Health, – розповідає Тетяна.

Є у нас задуми і щодо оптимізації витрат на транспорт і приміщення, розвиток додаткових послуг та послуг, які ми можемо надавати іншим громадам".

А от Денис Скорий, головлікар Харківського обласного клінічного онкологічного центру такої свободи не має.

Центр отримав автономію ще минулого року і став комунальним некомерційним підприємством (його нова назва – "Обласний центр онкології"). Та попри це, головлікар все ще має узгоджувати штатний розклад і розмір заробітної платні: їх досі встановлює обласне Управління охорони здоров'я.

"ВІДПУСТИТИ НЕ МОЖНА ОБМЕЖУВАТИ"

Юристка, експертка з питань автономізації Олена Хитрова пояснює: це відбувається тому, що у нового комунального підприємства невдало прописаний статут.

Таких прикладів, говорить вона, багато: обмеження "проковтнула" в 2012 році низка київських лікарень, подібну псевдосвободу "протягують" зараз у багатьох областях.

Олена Хитрова – юристка, експертка з питань автономізації лікарень

"Громада – чи, точніше, її уповноважені представники – не завжди готова дати комунальному підприємству ті повноваження, що передбачені господарським законодавством.

Міська/обласна/районна рада, якій належить медзаклад, не хоче дозволяти головлікарю самостійно формувати свій штат і розклад, тому робить обмеження в статуті.

І виходить, що начебто комунальне підприємство створене, але працює воно так само скуто, як і бюджетна установа, – коментує Олена. – Дозволю собі метафору: уявіть, що пан дав своїм кріпакам вільну, але без його згоди вони не можуть ані одружитися, ані вечерю зварити".

Утім, говорить Олена, керівництво медичного закладу може і має наполягати на власних правках – без цих обмежень. Але так відбувається лише тоді, коли головний лікар розуміє і може довести переваги автономізації.

"Під час нашої автономізації були спроби обмежити наші можливості, – говорить Тетяна Черевань.

Та у нас вистачило сміливості цьому протидіяти, нас підтримувала громада – ми пройшли низку відкритих громадських слухань, а наші юристи з ILF й Харківської експертної групи допомогли нам правильно прописати статут".

Олена Хитрова переконана: "Радянський принцип "жираф большой, ему видней" не працює. Видно саме з місця, зсередини. І саме головлікар повинен на місці вирішувати, яким має бути розклад, потрібен йому спеціаліст чи ні, коли треба ввести додаткову штатну одиницю і коли її скоротити.

А коли рада не готова відпустити важелі, виходить, що для того щоб узяти нового фахівця, не передбаченого штатом, потрібно подавати заявку до Управління охорони здоров'я або чекати, поки це рішення узгодять через сесію".

Саме заради цього – вільного управління штатом, говорить юристка, лікарні часто й починають автономізацію:

"Інакше у тебе зв’язані руки. А "штатний розклад" – це не бюрократична формальність, це здоров’я громади завдяки вибору спеціалістів, які їй справді потрібні".

Лікарні часто починають автономізацію заради вільного управління штатом.
Це фото та титульне від londondeposit/Depositphotos

Олена Хитрова наводить приклад: Марина Орлова, головілкарка ЦПМСД у Валках, Харківська область, вирішила відкрити Центр раннього втручання.

"Це сервісний центр для родин, в яких ростуть діти з особливостями розвитку. Для запуску центру їй треба було найняти невролога, логопеда, психолога і медичного реєстратора. Але оскільки заклад – первинного рівня, то офіційно найняти вона могла лише медреєстратора (бо інші – вузькі спеціалісти), – пояснює юрист.

Якби ЦПМСД був автономізованим комунальним підприємством, цієї проблеми би не було. Та, знов-таки, треба пройти автономізацію правильно і не дозволити надурити себе і громаду".

"РЕФОРМА МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ НА ФІКЦІЮ"

Ще один важливий аспект автономізації, на який намагаються посягнути деякі місцеві ради, – оплата праці.

У бюджетній установі заробітна плата виплачується за тарифами, затвердженими Кабінетом міністрів.

А от комунальне підприємство – це все ж таки суб'єкт господарювання. У ньому сторони – власник, керівник, колектив – можуть домовитися, створити договірні відносини, визначити, як встановити заробітну платню.

"Навіть зараз комунальні підприємства можуть платити лікарю залежно від кількості пацієнтів, які його вибрали, – додає юристка. – А з 1 січня українська медицина первинного рівня перейде на нову форму фінансування і лікарні будуть отримувати гроші з бюджету за новим принципом, залежно від обсягу наданих послуг та кількості пацієнтів.

Але розподілити їх усередині закладу та між лікарями (залежно від кількості пацієнтів, котрі їх обрали) зможуть лише КП.

Та якщо при автономізації не відстояти свої права і дати можливість місцевій раді внести в статут норму про те, що зарплата, як і раніше, нараховуватиметься відповідно до сталої тарифної сітки, – автономізація перетворюється на фікцію. Та й уся реформа також".

Денис Скорий, головлікар Харківського обласного клінічного онкологічного центру.
Фото kharkivonco.com

Усе ж, навіть при суттєвих обмеженнях автономізовані лікарні можуть значно більше, ніж "кріпосні".

"Раніше наші гроші були в державній казні, для зняття їх з рахунку потрібні були довгі узгодження.

Зараз це непотрібно: наш спецрахунок, тобто гроші, які ми заробляємо, знаходяться у звичайному банку, – пояснює Денис Скорий. – Це дозволяє швидко їх використовувати при належній  потребі, а не ремонтувати дахи взимку, як це було раніше".

"ЗАМІСТЬ СИСТЕМИ НАГЛЯДАЧІВ – ЕФЕКТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ"

За словами Олени Хитрової, процес автономізації українських медичних закладів переважно повільний і не надто успішний.

Так, у 2012 році під час реорганізації київських лікарень у статутах новостворених комунальних підприємств залишилися суттєві обмеження. Обіцяні зміни не відбулися – медичні заклади не отримали тієї свободи, що передбачає автономізація.

Знаючи ці невдалі приклади, в наступні роки керівники більшості українських лікарень не поспішали починати процес звільнення своїх закладів від жорсткого контролю місцевих рад.

Нагадаємо, що пройти автономізацію можна було і за старим законодавством – але значно важчим та дорожчим шляхом.

"Місцеві ради вважають, що втрачають контроль, і цими обмеженнями намагаються його зберегти", – вважає Олена Хитрова.

Але насправді в комунальному підприємстві контроль організовується по-іншому.

Є зобов’язання заздалегідь, на рік, складати і подавати фінансовий план.

Є можливість створити органи контролю, куди увійдуть представники власника, які будуть спостерігати за діяльністю керівника, та представники громадськості, які будуть дивитися за тим, як надається медична допомога.

"Тобто можливість контролювати є, але для цього треба перелаштуватися, – пояснює юристка. – Не можна змінити лише вивіску – організаційно-правову форму, і при цьому залишити ті ж самі процеси".

Закон "Про автономізацію", говорить Олена, ще раз підтверджує право громади та медичного закладу на реорганізацію лікарні в комунальне підприємство.

"Він недосконалий, та все ж містить і значні спрощення – наприклад, у тому, що під час реорганізації медичному закладу не треба проводити оцінку майна.

Якщо є кредитори, вони не мають права вимагати дострокового погашення боргів.

Також прописана заборона приватизації медичних закладів", – зазначає юристка.

На її думку, аби автономізація медичний закладів в Україні стала успішною, необхідно обговорювати переваги і протидіяти міфам.

Крім цього, треба подбати про систему контролю, аби громада не боялася давати лікарням свободу.

Анна Соколова, журналістка; Іванна Скиба-Якубова, Харківська експертна група, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті