Художник коміксів Ігор Баранько: "Комікс-бум в Україні можливий за 10 років"

Зараз Баранько відомий спільною з Жан-П'єром Діоннетом роботою над серією "Exterminateur 17", продовженням праці всесвітньо відомого художника Енкі Білала, який зняв за своїми роботами фільм "Безсмертні".

Кілька років тому художник виграв у лотерею Green Card та якийсь час прожив у США. Там доклав руку до створення серії про Сімпсонів в американському видавництві "Bongo Comics". Для видавництва "Slave Labor Graphics" художник намалював пригодницькі історії про вікінгів "Pifitos" та "Skaggy the Lost".

Сьогодні Ігор Баранько веде доволі усамітнене життя, живе і працює під Києвом. Інтерв'ю з ним могло взагалі не відбутися, оскільки сумні досвіди з минулого призвели до того, що художник став уникати контактів із журналістами.

На запитання художник відповідав обережно та неохоче, однак вже в середині розмови тон бесіди помітно пом'якшав.

На прохання надати свої фото для ілюстрації матеріалу Баранько відповів, що фотографувався останній раз років з десять тому і додав, що фотографії, як вчить Карлос Кастанеда, викрадають душу.

На слова художника коміксів "Ще й впізнавати мене на вулицях почнуть, жах який!" наша відповідь така: країна має знати своїх героїв.

- Коли Ви почали малювати комікси і чи маєте художню освіту?

- У мене середня спеціальна освіта, вищої не маю. Малювати вчився давно, у художній школі в Києві.

- Коли були опубліковані Ваші перші малюнки?

- Десь у році 1991-му, в якійсь дуже задрипаній газеті, назви навіть не пам'ятаю. Тоді я створив ілюстрацію до оповідання Дешила Хемета, американського детективіста 1930-их років. Тоді я малював таких серйозних чоловіків, у плащах, капелюхах і з пістолетами.

- Ви маєте досвід співпраці із французькими та американськими видавництвами. Розкажіть, як налагодили з ними контакт?

- Почалося все з того, що я емігрував до Америки, де знайшов французьке видавництво. Чому не американське? Тому, що вони мені не сподобалися, і я їм так само. В Америці надають перевагу саме розважальним, дещо тупуватим, коміксам, а от справді цікавих, розумних проектів там мало. Тому мені з ними вийшло не по дорозі.

А от із французами я познайомився на фестивалі в Сан-Дієго, в Каліфорнії, куди з'їхалися дотичні до сфери коміксу люди з усього світу. Тоді з'ясувалося, що вони шукають талановитих художників, і в нас є дещо спільне, після чого й розпочалася наша співпраця.

- У Вас є свій блог - чи плануєте його вести далі і чи використовуєте його для пошуку клієнтів?

- Блог - це таке невелике звалище того, що я малював у 1990-ті. У мене вдома є ціла купа якихось картинок з тих часів, які зараз нікому не потрібні. Я їх викладаю на сторінки блогу, бо, можливо, знайдуться такі люди, яким то буде цікаво. Але блог сам по собі не є для мене інструментом піару чи засобом для пошуку клієнтів, особливого значення я йому не надаю.

- До речі, на Вашому блозі нещодавно з'явився комікс "Святослав і вікінг", надрукований у Тернополі в 90-их досить великим накладом. Розкажіть про історію його створення.

- Той комікс я створив за сценарієм Святослава Яворівського у 1993 році для журналу "Гуляйполе". Причому з тим пов'язана досить смішна історія. Я мав приїхати до Львова перед тим, як комікс запустять у друк. У потязі моїми сусідами були двоє хороших таких львівських хлопців, які мали 2 літри самогону і запропонували приєднатися. Тож на ранок я прийшов до видавництва не в найкращому настрої та вигляді.

Там мені сказали, що я спаплюжив історичних героїв (княгиню Ольгу та князя Святослава) та ледь не всю українську історію. Комікс той був стьобний, навіть елементи були з відомого коміксу про Астерікса, але того не зрозуміли. Його видали, хоч і зі скандалом.

До речі, заплатили за роботу, причому на ті гроші я прожив десь років зо два. Крім того, для того видавництва я намалював величезний проект про скіфів. Це була цікава робота, бо я люблю працювати з історичними сюжетами, вишукувати якісь цікаві деталі. Однак цей проект згорнули.

- Чи зустрічалися Вам колекціонери коміксів?

- У 1990 була телепрограма "Пост" на одному регіональному київському каналі, до якої був причетний Олексій Ковжун. Його я міг би назвати людиною, яка готова платити за комікси.

Додам, що колекціонери відрізняються від читача. Наприклад, я є читачем коміксу. Цікаво - я читаю, ні - викидаю. Читач просто купує книжку, надруковану у видавництві, а колекціонер прагне купити рукопис книжки, написаний пером автора. Навіть якщо перший випуск коміксів про Супермена погано намальований, колекціонер все одно його придбає.

- Ви пробували малювати дитячі комікси? Можливо, є такі плани чи були пропозиції?

- Я дуже добре ставлюся до дитячої літератури, Астрід Ліндгрен, наприклад, чи Туве Яннсон, але сам би не зміг намалювати щось дитяче. Не зміг би придумати. От давно вже мрію прочитати "Гаррі Поттера", але все ніяк руки не доходять.

Із сучасного мені подобається те, що робить видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Окрім Єрка, там є художник Кость Лавро, добре малює. Я б так не зміг, просто не вийшло б.

- Як Ви ставитеся до спеціальних програм для створення коміксів, наприклад, Comic Life?

- Не користуюся. Комп'ютер умію вмикати і вимикати, інтернетом нещодавно навчився користуватися. Я все по старинці роблю: перо, чорнила, папір...

- В Україні історично не склалася власна культура коміксів і особливо не прижилися іноземні. За сучасних умов тут, на Ваш погляд, коміксам потрібні PR і реклама?

- Зараз ситуація така, що люди дуже відкриті до всього різноманітного, нового. Їм сказали про корисність японської їжі - всі стали її їсти. А як було, наприклад, у 70-ті? Зафукали б. Їм сказали, що Муракамі і Пєлєвін - це круто, вони всі читають і погоджуються. Люди відкривають для себе глобалізований світ.

Зараз у Києві є Олексій Олін, який видає журнал "К9", його зараз купують підлітки, які через якихось 10 років виростуть і будуть купувати справжні книжки коміксів. Щоб вони стали модними і популярними, потрібно, щоб сьогоднішні 20-річні почали заробляти гроші і могли їх купувати. Щоб ЗМІ писали, що це добре. Бо хто насправді розуміє, про що пише Муракамі чи той самий Пєлєвін? Один із сотні.

Зате всі ЗМІ написали, що це круто, а хто не прочитав - той дурень. Напишуть, а там розумний чи дурний - всі зрозуміють, що це класно. До речі, ці дурні дуже корисні для нас, художників. Це маса, яка купує.

"Самотність" Ігоря Баранька

- Чи маєте плани видаватися в Україні?

- Ну, я не видаю, я тільки малюю.

- Тобто ініціатива має бути від видавництв?

- У мене є ініціатива, але нема до кого звертатися. Ті, в кого є гроші, не розуміють, що таке комікс. Ті, у кого нормально із головою, не мають грошей. А безкоштовно малювати в мене просто не вистачить грошей. Бо, знаєте, малювати - то ще важче, ніж писати, це дуже довгий процес. Я не можу працювати, наприклад, 2 роки для українського видавця безкоштовно, а потім чекати прибутку невідомо як довго.

- Коли ви востаннє контактували з українськими видавництвами?

- Це було в 90-их, потім з 2000 по 2004 я жив в Америці. Після того я повернувся, але особливо нічого тут не змінилося.

- Чи Вам коли-небудь пропонували дати освітні лекції чи майстер-класи для студентів спеціалізованих художніх ВНЗ? Чи Ви погодилися б на такого роду лікнеп?

- Зарплатню мені, будь ласка, тисячі дві євро на місяць - і до ваших послуг.

- В Україні вже не вперше виходять комікси на історико-політичну тематику ("Історія УПА", "Вбивства на замовлення КГБ" про вбивство Степана Бандери). В Америці нещодавно видали комікси про Обаму і МакКейна. Що Ви про це думаєте?

- Чом би й ні? І нічого, що предмет делікатний. От тільки тема Бандери загалом дуже заполітизована. А те, що викликала скандал, то це насправді добре для продажів. Це як у випадку з книжкою цією, "Код да Вінчі", знаєте ж? Так-от я би, можливо, взявся за не настільки однозначну тему.

- Але ж вона, навпаки, не однозначна.

- Я так зрозумів, що у виданні про Бандеру викладена лише одна точка зору. А я би взявся висвітлити історичну ситуацію, де з усіх боків праві всі. Що ж до цієї теми, то я не жив на Західній Україні, тож не можу впевнено стверджувати, як це все було насправді. І самого видання не бачив.

- А от ваш комікс "Орда" ("Horde") має політичну складову? В резюме до нього говориться про диктат Російської імперії та боротьбу із останнім чеченцем.

- Він насправді дуже дивний і він про різне. Галюциногенна така історія. Тему спеціально під Чечню я не підлаштовував, то просто фантастика. Історія там така, що в Києві під монументом Батьківщини-матері зариті рештки монгольського Лами, який є реінкарнацією Чінгісхана, тож зберігає всю його силу в собі.

У Росії перемагає диктатура, це 40-ві роки, на Київ спрямовують військо, яке має викопати те, що від Лами залишилось. Причому це все - галюцинація, яку бачить така собі дивакувата жіночка в Кизилі, республіка Тува, що на кордоні Росії з Монголією.

Ця історія не здобула великої популярності, але сподобалась окремому колу людей. Такий вийшов комікс "для своїх", але заплатили добре. У Франції його видали в Les Humanoides Associes, потім перевидали в Іспанії, Греції, Америці.

- Сценарій був Ваш?

- Так.

"Це я в 17 років. Везу контрабндні бішбірмеки і козячі наки по Великому Шовковому шляху. Всіляко в житті бувало", - так підписав це фото Ігор Баранько у своєму блозі

- Розкажіть про власні проекти, де Ви виступали і художником, і сценаристом.

- Потім був "Танець часу" в жанрі альтернативної історії (що було б, якби історія склалася не так, а інакше). Зараз працюю над проектом про стародавній Єгипет - про Ехнатона, вихід євреїв з Єгипту, про те, як Мойсей Червоне море розсунув, там Геракл присутній. Ще я роблю український детектив - 17 століття, Річ Посполита. Скоро викладу в інтернет першу частину. Надрукують його за кордоном.

- Що б Ви порадили молодим та амбітним, які мають хист до малювання коміксів?

- Малюйте, знаходьте роботу неважливо де - в рекламі, в анімації, сторожами, вишибалами у нічних клубах. При цьому вечорами малюйте комікси і ховайте їх в стіл. Другий варіант: дайте їх Олексію Оліну, він вас надрукує. Третій: малюйте і відправляйте роботи іноземним видавництвам, французьким, японським, американським.

Шукайте інформацію про конкурси коміксистів, беріть в них участь, перемагайте. От наочний приклад - Світлана Чижова. Дівчина, здається, з Барнаулу, якщо не помиляюся. Виграла конкурс в Японії. Її запросили туди на роботу, зараз вона живе там і працює. Або ж намалюйте свій проект, сторінок на 30-40, купуйте квиток до Парижу. Там походіть, наприклад, по Ангулемському фестивалю, пошукайте видавців.

- Чи загрожує Україні комікс-бум? Якщо так, то коли то станеться, як думаєте?

- Років за 15.

- Але ж тоді сучасні 20-річні стануть уже досить дорослими.

- Ну добре, через 5-10. 5 років - це мінімум. Якраз цей час ті, хто хочуть стати популярними коміксистами, зможуть присвятити створенню геніальних проектів, які люди будуть купувати.

Усі фото з блога Ігоря Баранька