Неподалік від Євпаторії у другий тиждень липня відбулася одна з найбільш знаменних подій літнього сезону у Українському віндсерфінгу та кайтбордінгу - спортивний фестиваль "Крила Донузлаву".

"Протистояння двох світоглядних принципів" - подекуди саме так визначають плин розвитку віндсерфінга та такого цікавого, екзотичного спорту, як кайтинг. Хоча ці дві, занесені з-за океану розваги, які колись були лише дозвіллям неспокійних молодиків та шукачів пригод, а згодом перетворились у спосіб відпочинку модернових буржуа, незадоволених класичним набором "готель-пляж", мають багато спільних рис.

Одна з основних - потреба вітру. Саме у пошуках "вітряного" місця, ентузіасти і знаходять так звані споти (spot's): затоки, лимани, заводі з протяжним берегом та широким буйним степом позаду, щоб вітру була змога розігнатися.

На жаль, в Україні вітряних місць зі спокійною водою та з усіма належними умовами небагато.

- Самих місць небагато та їх можна швидко перелічити: узбережжя Криму в районі Євпаторії, лимани Одеської та Миколаївської області. Однак люди знаходять можливість і змогу кататися навіть на озерах Харківської області, - розповідає віндсерфер з Одеси Олексій Ханжин.

А серед найкращих світових спотів вирізняються, звісно, острівні архіпелаги, які наскрізь продуваються могутніми океанськими вітрами, хоча... не тільки.

- Є перелік найкращих спотів у світі, вони мають спільну рису - всі знаходяться на узбережжях великих Океанів - Індійського, Тихого, Атлантичного, - продовжує тему віндсерфер з Одеси Сергій Бистрий.

- Індійський океан - це В'єтнам, далі: Тихий - це, звичайно Гаваї, які вважають найкращим спотом у світі. Що стосується Атлантики - то тут виділити варто Канарські острові, де вражаючи умови, як вітрові, так і теплові, - додає Бистрий.

Від себе додамо, що найголовніший спот України, куди з'їжджаються усі віндсерфери не тільки нашої держави, а й сусідніх: Молдови та Білорусі, - це узбережжя південно-східного Криму та Євпаторія. Там є два легендарних місця - мис Казантип та довжелезна затока Донузлав.

За твердженням багатьох, ця затока була другою за значимістю військовою базою Чорноморського військового флоту після Севастополя. Це - довга та тонка затока, яка розрізає навпіл кримське узбережжя, утворюючи лиман, та маючи протяжність у 25 кілометрів, переховувала у собі надпотужну зброю.

Вже у вісімдесяті роки Донузлав намагалися забрати у військових та передати на потреби цивільного флоту. Але і військові, і цивільні програли двобій всеплодючому хаосу, вільним зграям розбишак та нероб, які називають себе віндсерфіерами та кайтерами.

Якщо придивитись уважніше, то кайтсерфінг та віндсерфінг увійшли у сучасність крокуючи різними, майже протилежними, стежками.

Кайтсерфінг починався з неба, зі хвостатих та строкатих повітряних зміїв (від англ. kite -повітряний змій). А вже згодом вигадливі американці (Ян Дайс, Біл Роселлер), французи (Бруно и Домінік Легейгнос), новозеландці (Петр Ліін) додали до кайту дошку (board; serf).

Віндсерфінг хоч і досить молодий вид спорту, але значно досвідченіший за кайтинг. І починався він з води, з серфу, з Гаваїв. З майже епічного, міфічного й ще бозна-якого видовища, - як тубілець, вперше ставши на дошку, розсікає буйні, блакитні хвилі Тихого океану.

Віндсерфінг народився з серфінгу. А далі, у шістдесяті роки, чи то винахідливий американській інженер (Джим Дрейк), чи то англійський тінейджер (Пітер Чилверс) додали до дошки вітрило, завдяки чому з'явився спорт-гібрид, який внаслідок технічних удосконалень став таким, яким ми бачимо його сьогодні.

Радянський Союз не був би самим собою, якби у ньому попервах не вважали вінсерфінг "забавою експлутірующіх класов" й суворо радили своїм громадянам не звабитись "блискучою обгорткою гнилої сутності".

Можливо, ці визначення надто суворі, але факт - до дев'яностих років віндсерфінг СРСР тримався на ентузіазмі та винахідливості, наприклад, співробітників мінського інституту ядерної фізики.

- Уявляєте собі, попервах дошка вважила 40 кілограмів! Для порівняння, зараз дошка для віндсерфінгу в середньому вважить 4-6 кг! Але в ті часи й таких дошок, й вироблених самотужки вітрил, було достатньо, - розповідає один з піонерів українського віндсерфінгу вже вищезгаданий Сергій Бистрий.

Його розповідь продовжує людина, яка також стояла біля витоків вінсерфінгу на теренах нашої Батьківщини - Валентин Левчук: "Історія з першими дошками взагалі цікава. Наприклад, першу в союзі професійну дошку для віндсерфінгу виловили ренійські моряки біля узбережжя Австралії, ми взяли з неї матрицю, а потім вона (дошка) поїздила по всьому СРСР".

Звісно, паралельними світами виступають навіть два погляди на організацію свого життя: відповідальний і серйозний та вільний і безтурботний. Серед рейдерів (узагальнююча назва спортсменів) є прихильники і одного, і іншого. А є навіть такі люди, хто зумів поєднати два, на перший погляд, різні полюси.

Гроші на вітер і море

В основі своїй віндсерфінгом та кайтингом займаються люди далеко не малих статків, які "мають час і мають натхнення".

Віндсерфінг - недешевий вид спорту. Тож серйозно ним займатися можуть тільки забезпечені люди, або ті, хто тих самих багатіїв вчить та споряджає.

- Справді, займатися віндсерфінгом, тим паче постійно прогресувати не маючи відповідних фінансових можливостей дуже складно, але є такі таланти, які зуміли організувати свій бізнес (це - навчання, спорядження, підготовка віндсерферів) таким чином, що навіть не маючи вільних грошей, вони можуть їздити по світу, по різним спотам та постійно прогресувати, - зазначив Максим Колпаков, райдер, який родом з Севастополя, але працює у Єгипті.

- Що стосується вартості самого спорядження, (матчастини), то вона починається від однієї тисячі доларів, до... в кого яка уява, - зазначив Максим Колпаков.

Саме у ціні матчастини кайтинг та віндсерфінг дуже схожі, і для початківців вони будуть коштувати майже однаково. Хоча, потрібно зазначити, що професійне якісне спорядження для віндсерфінгу все ж коштує дорожче. В цьому у кайтингу хоч і невеличка, але перевага.

- Навчитися кататися на серфі легше, ніж за допомогою кайту, це правда. Але прогрес на кайті значно швидший. За один сезон здібна людина може засвоїти кілька трюків, а у віндсерфінгу для того, щоб розучити кілька елементів "фрістайла" часом потрібно роками потіти, - зазначає кайтер В'ячеслав Самусь.

Від себе хочеться додати, що останнім часом намітилася тенденція переходу людей з віндсерфінгу до кайтингу. Багато в чому це відбувається через більшу динамічність, агресивність та прогресивність кайтингу, у порівнянні з консервативним віндсерфінгом.

Кайтинг - більш молодий вид спорту і багато хто зазначає, що за ним майбутнє, але з цим не погоджується "стара гвардія віндсерфінгу".

Донузлавський штиль

Повернемося до піщаних пляжів Донузлаву, де вже згадана "стара гвардія" (дядьки з пивними животиками та посивілими скронями) разом з молодиками, жарячись під сонцем, кілька днів даремно чекали, коли ж нарешті подме такий жаданий вітер, щоб була змога вийти на воду, а не витрачати час, нерви та гроші на чекання.

Хоч і привабливі віндсерфінг та кайтинг для поціновувачів екстремального спорту та активного відпочинку, все ж вони мають один вагомий недолік - це цілковита залежність від примх природи.

Силу вітру у віндсерфінгу умовно ділять по трьом категоріям. Насправді їх чотири, але вітер менший за 5 м/с, як висловлюються віндсерфери, вважається часом для "пиття пива й споглядання жіноцтва".

Від п'яти метрів на секунду починається вітер, так би мовити "для початківців", яким бажано за комфортних вітрових умов навчитися триматися на дошці та наповнювати вітрило вітром.

З сімох метрів наступає час справжніх майстрів. Вони без проблем можуть кататися до двадцяти метрів на секунду, а вже вище починається так званий "передоз".

Але на цей раз на Донузлаві вітер не повіяв. Тож всім доводилося викидати накопичену в очікуванні енергію на вечірніх музичних сейшенах (що теж непогано) і зрання, щоб не втрачати час, збиратися та їхати по іншим місцям південної України шукати сильнішого вітру.

Усі фото автора