Тернопільський гурт Los Colorados: Що далі українці від своєї країни, то більше вони її люблять

Переспів пісні "Hot N Cold" американської співачки Кеті Перрі зробив тернопільську ватагу "Los Colorados" без перебільшення всесвітньо відомою. Завдяки Інтернету простих українських хлопів помітили в Німеччині, а трохи згодом їхній кавер на композицію "I Like To Move It" став заставкою під час трансляції футбольних матчів Євро-2012 на одному з найпотужніших німецьких телеканалів ZDF. Хлопці грали на головній берлінській фан-зоні перед мільйонною публікою.

Перший виступ тепер уже відомого не лише в Україні, а й у світі тернопільського гурту відбувся у травні 2007-го на сцені тернопільського фестивалю "Висадка". Тоді хлопців ще ніхто не знав, але вони зуміли завести публіку набагато краще, аніж дуже відомі гурти. Наразі хлопці уже записали в Берліні студійний альбом, кілька кліпів, а також уклали контракт з німецьким музичним лейблом Motor Music, що займався випуском альбомів таких всесвітньо відомих гуртів, як "Muse", "Rammstein", "Sum 41", Роберта Майлза…

Руслан Приступа, Сергій Масик, Ростислав Фук та Лесик Драчук – це люди, які своєю музикою, для когось, можливо, і "не складною", популяризують Україну за кордоном. Інколи складається враження, що, навіть, набагато успішніше, ніж окремі українські політики.

П.С. Інтерв’ю писалося в "екстремальних умовах" – хлопці постійно жартували, тому витягнуті з них окремі серйозні фрази можна сприймати за геройство :)

- Як виникла ідея створити ваш проект? Від самого початку ви грали для душі, чи, можливо, мали якусь комерційну мету?

- Наш гурт дуже складно назвати проектом. Ми давні друзі, перетинались у різних компаніях. Фактично ніякий ні гурт, ні проект ми не робили. У нас був свій "гаражик", де ми собі зустрічалися. Після роботи ми купували собі пиво чи чай і йшли туди.

Грали в основному блюз, бо ніяких інших пісень ще тоді не знали, загалом весело проводили час, додому ніхто не поспішав. І от в один день стався якийсь переломний момент - ми розучили одну пісню попереднього гурту, що там грав.

Фото з ЖЖ Максима Баландюха

Ми загалом вирішили, що з музикою вже все - ми вже всі відіграли в різних гуртах, нічого не добилися в цьому житті, але вирішили на пам'ять для себе записати пісеньку. Пішли до знайомого звукорежисера Андрія Качали, там випили весь його чай і записали одну пісеньку на диск, надрукували заради "стьобу" собі диски з цією піснею, де на обкладинці був жук. Ми зробили 100 дисків і дарували всім своїм знайомим їх. І от один з них потрапив у руки Колі Голубєву, якого в рок-тусовці називали "Птіца". Він запропонував заграти на одній з "висадок".

Ми спочатку не думали там виступати, оскільки у нас взагалі була тільки одна пісня. Але трохи пізніше написали ще декілька пісень, одну з них взагалі після саунд-чеку на концерті. І як не дивно, але після того концерту нас почали активно запрошувати на виступи.

Хоча як такого репертуару у нас не було, наші концерти виглядали в основному так: ми в не дуже тверезому стані обігрували блюзові "кавалки" і інколи грали дещо з нашого так званого репертуару. І так, у принципі, тривало рік. Оскільки ми не були дуже тверезі на сцені, це охрестили "алко-роком" (дружньо сміються - УП)

- Чи ви всі і справді з села Тетильківці Тернопільської області?

- Абсолютно правда, тільки серед нас є один "чортківський запроданець". Наша творчість у певний час була присвячена тому, щоб у наше рідне село провели газ. Колись це було наше кредо. Після того як ми побували закордоном, наші думки змінились - тепер ми виступаємо за те, щоб у селі Тетильківці поставили вітряк.

- Як вийшло, що ваш кавер на композицію "I Like To Move It" став заставкою під час трансляції футбольних матчів на одному з найпотужніших німецьких телеканалів ZDF?

- Зазвичай на своїх концертах, коли люди просили ще грати, а в нас уже не було що співати, ми перебирали різні мелодії, просто собі бавились. І ось ці наші "забавки" потрапили в нетрі Інтернету.

Тоді ж німці нам сказали, що бачили наш кавер на пісню Кеті Пері і попросили, щоб ми зробили щось таке ж запальне для промо-заставки до чемпіонати Євро. Це було ще в 2011 році - за рік до матчу.

Ми накидали пару "чорновичків", і Лесик -"дитятко" гурту - як ми його називаємо, забрав ті напрацювання додому і зробив просто чудовий матеріал. Німцям все підійшло, і вони потім запросили нас знятися в промо-ролику як актори.

Кліп знімався три дні в Україні та один день у Польщі. Кадри з України вийшли набагато яскравішими, на порядок кращими за польські, тому, мабуть, Варшава не увійшла в загальний кліп. В Україні він знімався один день у Києві й два дні прямо в полі, серед соняхів — десь зо тридцять кілометрів від Києва в напрямку на Бориспіль.

Там був у буквальному розумінні витоптаний футбольний майданчик, при чому робилося те все двічі: спочатку витоптали на полі соняшників невелику футбольну площинку, потім приїхав головний режисер Детлеф Бук, який сказав, що поле потрібно переробити, бо в соняхів похилі голови. Тоді підготовча група почала шукати, де в соняхів підняті голови, і по новій витоптали це футбольне поле.

"Якщо про тебе починають говорити або в Берліні, або в Москві, то тебе нарешті помічають і в Україні....."

- Скільки і які концерти у вас були в Німеччині?

- Ми фактично об'їздили всю Німеччину з концертами. Почалося це тоді, коли ми ще писали альбом, побували майже на всіх телеканалах, три тижні з дня в день ми їздили по радіо.

Молодь нас сприймала дуже класно, вона там адекватна, а от пенсіонери впадали в "трансовий шок", вони не розуміли, що це за чотири шміраки з України. Зустрічали також багато українців у вишиванках і з прапорами, навіть червоно-чорними. Ми зауважили певну тенденцію: що далі українці від своєї країни, то більше вони її люблять.

- Німці вас , по-суті,"захапали з руками і ногами", а от чи були якісь пропозиції з боку України?

- В Україні все треба робити своїми силами. Річ у тім, що восени 2011 року був перший цілеспрямований постріл, була запущена пісня "Індій Бой", яка входить у платівку. Ця пісня крутилася шістнадцять тижнів у всеукраїнській рок-двадцятці.

Це, звичайно, замало. Насправді в Україні нас почали впізнавати і цікавитись нами, коли гурт дав про себе знати з Німеччини. Тобто по-суті, якби не було нас "на Німцях", то було б таке "довге бродіння". Якщо про тебе починають говорити або в Берліні, або в Москві, то тебе помічають нарешті й в Україні − за залишковим принципом.

- А з чим це пов'язано?

- Це тимчасово, це комплекс меншовартості. Суспільство переросте це. Річ у тім, що в Європі, зокрема в Німеччині, потужний внутрішній ринок.

Взагалі є таке поняття: "шоу є - бізнесу немає". Українські музиканти стоять у плані технічному і творчому на дуже високому рівні, навіть у маленьких райцентрах є дуже класні гурти. Проблема в тому, що українським музикантам дуже важко утримувати свою творчість - інструменти, проїзди і т.д.

Тобто таким чином людина змушена працювати десь "на стороні", щоб заробляти гроші, і тому залишається набагато менше часу на творчість. Тобто в Україні повинна розвиватися клубна культура - заклади повинні звернути увагу не тільки на тих музикантів, які вже себе поставили, а й давати можливість невідомим регіональним гуртам виступати та отримувати за це гроші. Так гурти будуть розвиватися.

- Напрошується логічне питання - як ви ставитесь до "піратства"?

- Загалом зараз воно відсутнє. Його вигадали великі компанії. Зараз люди, яких у вісімдесятих можна було назвати "піратами", практично безкоштовні піарники. На даний момент контент музиканти самі викладають у мережу і він є вільним для стягування.

Скажімо, через п'ять днів, коли наша платівка вийшла в Німеччині, вона вже була викладена в MP3 на "Гуртом". Нам вдалося зв'язатися з хлопакою, який це зробив. Він сказав, що міг би викласти нашу музику ще тиждень назад, тобто в день виходу альбому, але він утримався. Натомість український альбом, який вийшов тут 14 вересня у "Нашому форматі", ми ще не бачили десь "вкраденим". Але щоб там не казали, та диски на концертах все-одно продаються. Це вже як сувенір, як згадка про подію.

[Поки готувалося це інтерв’ю, першачок "колорадосів" таки вийшов у "піратському" світі. Для пошуку зараз достатньо лише в пошук задати слово "Шміраки" - УП ]

- А як в музикантів, яке у вас ставлення до продажу музики через Інтернет?

- Що стосується продажу в Інтернеті, то є, скажімо, така проста річ: в Україні платіжна система PayPal не представлена. Тобто якщо хтось хоче легально придбати якусь програму, то він мусить отримати банківську картку деінде, хоча б у Німеччині, бо через українську не можна завести свій рахунок на PayPal. От і все!

Ось вам відразу перша перепона до законної купівлі в мережі! І це лише − "одна з...". Тому навіть той, хто хоче купувати в Інтернеті, стає "піратом". Хоче хтось заплатити п'ять євро за щось − та не зможе, бо просто технічно нема змоги це зробити.

Наприклад, закордоном у будь-якому супермаркеті можна придбати картки поповнення Амазон, Айтюнс і т.д. Тобто людина може зі свого ж плеєра офіційно завантажити якийсь музичний альбом. У нас, щоб це зробити офіційно, треба бути дуже просунутим користувачем.

- Чи є у вас у кожного якийсь кумир у музиці?

- Наш кумир − Сергій Петрович (говорять музиканти про свого бас-гітариста гурту − УП). А якщо серйозно, то наші кумири - це народна творчість. Що індійська, що американська (блюзи), що китайська. Ми вважаємо, що вся музика не є авторською. Це певна сублімація того, що вже було написано, тобто різних культур, різних народів.

Кумири - це дуже вузько сказано, є ж різні жанри т.д. Музика - це не спорт, де очевидно, що той, хто далі стрибнув − той кращий.

- Який відсоток у вашому репертуарі власної музики і каверів на чужі пісні у співвідношенні?

- Знаєте, нас самих це турбує. Насправді, у нас доволі достатня кількість власних пісень. Якщо брати за приклад наш останній концерт, то там ми грали 70% авторських пісень.

А взагалі, мало хто з українських музикантів може похвалитися, що вони виступали перед мільйонною публікою біля Бранденбурзьких воріт. Це була так звана фан-миля на Євро.

- А якщо перескочити з питання про музику.... Що ви думаєте про українську політику... і чи ви про неї думаєте взагалі?

- За своєю суттю ми анархісти... Тобто наші думки різняться, але разом ми схиляємося до того, що не розуміємо існування такої професії, як політик у принципі! Ми не ставимось до цього негативно - ми ставимось до цього спокійно.

У техніці є така тяма як "людський фактор". Тобто найбільша кількість помилок стається саме через втручання людини. Саме тому всі світові потужні виробники намагаються "відсунути" людей від виробництва, щоб уникати помилок. Ось так має бути і в політиці: коли зніметься питання "людського чинника" − випарується і вся корупція. Як роса на сонці! ;))

А на поточну мить ми не бачимо свого Мойсея серед, так би мовити, представлених на ринку...