У перший день Євромайдану Ганна прийшла в центр міста навіть без фотоапарата – не сподівалась, що буде багато людей. Та потім так захопилась революцією, що не пропустила жодного дня протистоянь.
На її роботах окрім звичних "місце-дія" чимало кадрів з деталями – покинуті іграшки на фоні барикад, троянда на фоні спецпризначенця, переплетені чоловічі та жіночі ноги мітингувальників, які вибиваються з-під ковдри.
"Традиційно вважається, що основне у фотографії – люди й емоції. Але мені здається, що часом наслідки дій людей, речі, залишені ними, виглядають виразніше, ніж самі учасники дійства", - розповідає Ганна.
7 година ранку наступного дня після знесення пам’ятника Леніна на бульварі Шевченка. Тиша, спокій, і постамент вже без пам’ятника
Ганна каже, що знімала в основному для офіційної сторінки "Євромайдан" у Фейсбуці.
За час проведений на Майдані, фотограф познайомилась з багатьма мітингувальниками, у кожного з них – своя історія.
РЕКЛАМА:
"Якось познайомилась з шахтарем з Кривого Рогу, який боїться повертатись додому, бо знає, що сім’я і друзі не пробачать його проживання на Грушевського", - каже Ганна.
"Я ходила багато разів на Антимайдан і в мене там не було неприємних інцидентів. Якось сім "тітушок" з Миколаєва попросили їх сфотографувати на фоні автобусів, які блокували вхід на Шовковичну. Вони сказали, що хочуть піти на Майдан, подивитись, як там все відбувається. І проводжали мене до Майдану, аби я безпечно до нього добралась. Ці хлопці, як виявилось, були випускниками сиротинцю", - пригадує дівчина.
[L]Серед інших яскравих спогадів - "панкуватого вигляду хлопчина з закопченим обличчям, чорними руками й у дуже брудному одязі (видно, що він живе на барикаді)".
Він теж попросив Ганну сфотографувати його.
"Хлопець "взяв у полон" журналіста з Греції, годував його супом й млинцями, тицяв у обличчя ще й бутерброд з салом, незважаючи на протести й відмови грека. Всі навколо сміялися з них, і я теж. А потім панк заговорив до полоненого досконалою англійською мовою. Не можу передати, наскільки мене це вразило", - каже Ганна.
19 січня. Перші файєри
На запитання про страх під час зйомок заворушень, Ганна Грабарська зізнається, що він, звісно є.
"Спершу страшно і соромно за це. А потім розумієш – що це цілком нормальна реакція. Треба вчитись вживатись зі своїм страхом", - додає дівчина. Особливо моторошно їй було у перший день протистояння на Грушевського.
"Не стільки за себе, скільки за подальший розвиток подій. Там був такий хаос, що було дуже страшно", - пригадує Ганна.
