Воїни добра

Ще кілька місяців тому в 35-річної Тані Ричкової з Дніпропетровська була своя маленька пекарня і цілком мирне життя одруженої жінки, якій навіть аккаунт у соцмережах був не потрібен.

Нині Таня – по п’ять днів на тиждень проводить у найнедоступніших ділянках зони АТО, куди не добираються інші волонтери, і вдягає-споряджає близько 3 тисяч бійців 25-ї бригади, збираючи кошти через соцмережі, бізнесменів та інших волонтерів.

"Таня, ми тебе любимо"

Життя Тані перемінилось у березні, коли її чоловік пішов у Новомосковський військкомат добровольцем.

"Тут таки подзвонив і сказав везти речі, бо він вже у частині. Я приїхала, побачила, що хлопців забирають от прямо у чому вдягнуті і кинулась допомагати. Спершу на це пішли всі сімейні гроші, далі – депозити батьків, потім я зрозуміла, що крім третього батальйону, в якому служить мій чоловік, є ще тисячі інших військових 25-ї військово-десантної бригади. І їм теж потрібна допомога", - розповідає Таня.

Подруга зареєструвала її на Facebook, сама ж Ричкова знайшла кошти через бізнесменів, долучилась до "Фенікса", стала його Дніпропетровським крилом і далі все завертілось настільки стрімко, що зараз Таня навіть не може пригадати скільки разів була у зоні АТО і на яку суму доставила туди речей.

Починалось все з берців, карематів, спальників і електрогенераторів, а зараз дівчина везе на передову фактично все, починаючи від сухпайків, одягу, медикаментів, аж до тепловізорів, прицілів і навіть "пальців" для гусениць танків.

- Не дивуйся, я вже у всьому розбираюсь, - каже Таня без манірності, просто як факт. Поки ми говоримо з нею біля Дніпропетровської ОДА, куди зібрались волонтери області продумати координацію дій, до Ричкової постійно підходять з питаннями-проханнями про доставку гуманітарки у важкодоступні місця.

Саме Таня береться за такі небезпечні завдання. Їздить своє машиною сама – не хоче ризикувати чужими життями.

- Всі ці колони, які пропонують для охорони, обстрілюються. Тому я навіть пропускала їх на півгодини вперед і лише тоді їхала. Ти ж знаєш про львівські фури? – питає Таня.

Йдеться про машини з гуманітарною допомогою, які супроводжували військові. Як розказують волонтери, всі три машини зникли – на караван чекала засідка. Але Таня смілива, не зухвала, а саме смілива – спокійно продумує план доставки і таки їде на передову.

- Мене дуже хвилює Луганський аеропорт. Зараз розстрілюють будь-яку цивільну машину. Але я придумала, що робити. Не буду казати, коли і як я їду. Туди не візьму нічого зайвого, лише Целокс і тепловізори, - пояснює волонтерам біля ОДА Таня і енний раз диктує свій номер телефону.

Вона втомилась пояснювати одне й те саме сто разів, але звично для себе емоційно повторює: список потреб різний, його потрібно дивитись на стіні у соцмережах, у разі чого, звісно, дзвоніть, можете передавати речі Андрію, він у Києві у магазині на Сагайдачного,12 поставив стелажі, куди можна приносити речі…

Таня і Андрій з Києва, який у своєму магазині на вулиці Сагайдачного на окремих полицях збирає допомогу для армії. Таня каже, що після закінчення війни продовжуватиме займатись волонтерством для армії

У самої Тані є блокнот, який вона називає "записками сумасшедшего": туди військові занотовують, що їм привезти.

- Зараз там більше побажань від хлопців з передової, усіляких "Таня, ми тебе любимо", - сміється дівчина.

- У 25-й бригаді є один такий офіцер. Коли вони їхали в АТО, я казала, "хлопці, я не встигла вас одягнути, не вистачає всього". Він сказав: "Заради Бога, не їдь туди, там небезпечно". І коли я о другій ночі приїхала на блокпости, він вийшов і сказав, "о Господи, це вона". А потім завжди, навіть коли у них не було, що їсти, знаходив мені одну суничку, або грушку якусь. Кожен раз, коли я приходжу, замість "привіт" – цукерку дає, і каже чоловікові: "Ну хай вона вже не їздить!"

Таня каже, що її чоловік у зоні АТО увесь час, але вона його майже не бачить.

- Бо треба об’їздити багато блокпостів чи розвозити речі бійцям. Уяви – три тисячі людей. Я поїхала-приїхала-впала і заснула, знову поїхала-заночувала, де вийде, головне – до сутінок.

Таня знову збирається на фронт. Питаю, як вона психологічно витримує війну.

- У мене тумблер вимикається, інакше ніяк. Під час штурму в Червоному Лимані хлопці мені дзвонили прямо звідти. Потім зателефонував хірург і сказав, що у нього все закінчилось. Я ж знаю, що привозила медикаменти у величезній кількості! Я зрозуміла, який там кошмар.

А ще був збитий літак. Мені всю ніч дзвонили мами і питали, чи є там їхні діти. Я шила всі прапори, які були на гробах, влаштовувала похорони…Якось блокпост повністю розстріляли. Ми збирали хлопців, вкривали їх своїх одягом. Навіть офіцери не могли підійти. Дівчину-волонтера, медика, рвало за палаткою. А у мене такого нема.

От ми з Юрою Феніксом їхали за касками до Львова. Прямо на наших очах жигуль вляпався на повному ходу у фуру. У нас були з собою аптечки, ми з Юрою стали і надали першу допомогу, дочекались швидкої та поїхали.

Просто розумієш, що треба йти далі, є інші хлопці, ми їм дуже потрібні.

До Тані знову підходять волонтери, цього разу – друзі з "Ультрас Дніпра" і жартують: "За нашу Таню у разі чого вся 25-та стане!"

Таня цих дніпрян знає дуже добре: хлопці збирають величезну кількість допомоги, яку доставляють у порівняно безпечні ділянки АТО, а вже звідти Таня їх везе далі.

У одного з футбольних фанатів клубу "Дніпро" в руках пакет.

- Дивіться, це так званий "дубок". Таку форму видають нашим військовим, але вона витримує буквально кілька підходів прання і все. При стрибку з БТРа просто рветься. А для розвідника і спецназівця важливо, аби вона не натирала, була зручна. Тому волонтери у тому числі привозять американську беушну форму, - показує куртку кольору хакі в пакеті 30-річний Владислав.

Він минулого тижня повернувся з Краматорська – відвозив гуманітарку, яку зібрали "ультраси" Дніпра. У мирному житті він підприємець, як і його товариш Олександр, а ще – футбольні фанати, які тепер активно займаються допомогою армії.

- Це він моїми машинами в АТО їздить, - сміється Олександр. - У нас є свій бізнес, ми з нього теж беремо гроші і віддаємо їх армії, бо це відсовує від нашого міста війну.

Ультрасам важко оцінити суму, на яку вони надали допомогу. Але йдеться про сотні тисяч гривень.

- А як можна оцінити, коли бабуся приносить варення, яке сама закрила. Це в якому еквіваленті оцінювати? Або чоловік приносить свій камуфляж і каже – це мій, я в ньому воював, - каже Олександр.

Фанати футбольного клубу "Дніпро" Владислав та Олександр

Ми говоримо про фанатів інших клубів – всі тепер включились у війну, футбол відійшов на задній план. Один з місцевих футболістів, наприклад, купив "дуже круту штуку для снайперів". Сторінки фанів клубу в соцмережах майже не містять інформації про футбол – "Рупор Северной трибуны" тепер про допомогу армії.

- Так, я фанат, зараз був чемпіонат світу з футболу. Знаєте, скільки я матчів дивився? Один.

Ми зараз дуже пишаємось тим, що ми з Дніпропетровська. Ви знаєте, що для фаната означає образити ультраса в національних кольорах у будь-якій країні, що означає втратити прапор? А тепер більша частина містян поділяє наші погляди. Коли були марші "Дніпра", виходило по 5 тисяч, хоча самих фанатів якихось 400-500 чоловік..

"Донецьк близько до нас"

На першому поверсі Дніпропетровської ОДА, де знаходиться Штаб національного захисту області, людно.

"Ми хочемо розповісти про енергії тіла, зрозумійте, це важливо", - кажуть кілька жінок, які зайшли до кімнати волонтерів. Ці жіночки теж хочуть потрапити до військових – поділитись знаннями і невеликими фотокартками, які додають сили.

Одна з волонтерів, 23-річна Даша Біла, у мирному житті працювала керівником проектів в ІТ-компанії. Зараз дівчина очолює Центр допомоги військовим і пораненим, у якому безкоштовно працює трохи більше 20 людей.

"Спершу ми все робили тут, у Штабі, але всіх сюди не пустиш. Люди приходили, приносили речі, було дуже тісно. Нам дали приміщення на вулиці Комсомольській, зараз ми там", - розповідає Даша.

Різних груп волонтерів у місті багато, тут це такий потужний рух: "Ми знаємо, у кого що є. Колись повертали гроші за те, що брали в інших волонтерів, а зараз це такий коловорот – обмінюємося тим, що є і що потрібно".

Таку самоорганізацію Даша пояснює це просто: "Донецьк близько до нас".

Хоча з містом щось таки сталось ще раніше, припускає дівчина: "Коли побили студентів була хода, на яку зібралось 3 тисячі людей. Для Дніпра це величезна кількість, ніхто не міг повірити, що це таке у нас".

Даша Біла каже, що разом з волонтерами вже робить замовлення на термобілизну для військових, "бо я не знаю, коли все це закінчиться"

"Пригадую, як минулого року ми пішли на концерт Ніно Катамадзе. Як завжди, вона говорила про Україну. Але цього року виступив ще й симфонічний оркестр, заграв гімн і весь зал встав і стояв. Я впевнена, що якби це було минулого року, такої віддачі б не було", - додає Даша Біла.

"Сьогодні теж їду"

33-річний Максим Рева з Дніпропетровська у волонтерство втягнувся 9 травня. З того часу хлопець зробив вже 7 виїздів у зону АТО й у п’ятницю вирушав у восьму, разом з ним - журналіст УП Оксана Коваленко, яка кожні вихідні їздить на схід.

На Донбасі служить товариш Максима Іван, з яким вчилися на одному курсі і з яким разом закінчили кафедру військової підготовки в гірничому університеті. Максим – теж офіцер запасу командир танкового взводу. Але як і Іван, танк бачив тільки на військовій кафедрі.

- Ванька – дуже грамотний хлопець, ми разом після університету працювали викладачами. Тільки він залишився там працювати, а я пішов, у мене невелика ІТ-компанія, - розповідає Максим Рева.

Максим Рева

8 травня ввечері Ваня опублікував своє фото в АТО.

- Я запитав, що потрібно, чим допомогти. Він спершу відмовлявся, але потім сказав, що бійцям холодно спати і попросив спальники і каремати. Вранці 9-го я все купив і поїхав до них під Красноармійськ. Хлопці танкісти були раді цим спальникам, як діти! – пригадує Рева.

По поверненню до Дніпропетровська, хлопець розповів про все у соцмережі. Друзі спитали, чим допомогти і понеслося.

Макс хоче все систематизувати й оптимізувати, відтак вирішив створити платформу для обміну інформацією.

"Так відбулося перше знайомство з активом волонтерів Дніпра. Зараз цей рух набирає обертів, є приміщення для спільної роботи, розробляється сайт Voindobra.org.ua і система обліку потреб і можливостей", - каже Максим.

Оксана Коваленко

На даний момент він зібрав близько 300 тисяч гривень.

"Є звіт в онлайні про всі рухи грошових коштів. Основа довіри людей – прозора звітність. Будь-хто може перевірити, що було куплено на його кошти", - каже дніпропетровський програміст.

Завтра він знову збирається на передову.