Катержина Тучкова: Шукати скелети в родинних шафах

Катержина Тучкова – відома чеська письменниця, представниця молодшого покоління авторів Чехії.

Вона приїхала до Львова восени, аби представити український переклад свого роману "Житківські богині" (видавництво "Комора").

В цій книжці поєднано риси історичного роману з магічним реалізмом, де читання витягів з протоколів про допити та репресії "богинь" межує з видіннями та снами.

Богині - знахарки з регіону Моравських Копаниць, де традицію "богування" донедавна передавали від матері до доньки.

Катержина Тучкова говорить про історію утисків, репресій та каральної психіатрії в історії народних знахарок "богинь" та водночас дозволяє читачам доторкнутися до зворушливого і трохи наївного світу вірувань, взаємин між "старим" і "новим" тощо.

"Українська правда. Життя" поговорила з Катержиною Тучковою про її роман та навколишні політичні контексти.

- Переклад цієї книжки українською – наскільки це для вас важливо? Адже український ринок не виглядає як дуже великий ринок.

- Для мене цей переклад дуже важливий. Україна була першою країною, що купила права на цю книжку. Зараз я дуже радію, що ця книжка поступово виходить всіма слов’янськими мовами.

Також мені було цікаво дізнатися, що в Україні існують аналоги житківських богинь – це відунки.

- Чи є західноєвропейські переклади? Чи заважає стереотип про "слов’янський містицизм"?

- Інтерес є – книжка вийде німецькою, англійською та рабською. Але до слов’янських країн було легше пробитися. До Західної Європи було важче іти – рух почався після презентації книжки на Франкфуртському ярмарку.

Також додам, що в слов’янських країнах книжка мала резонанс не тільки через містицизм чи спільне коріння, але й через спільну історичну спадщину. Історія комуністичного переслідування богинь та репресії проти них, описані в романі, знайомі всім нам.

- Ідея поєднати історичне тло з магічним тлом – комуністичне переслідування, протоколи та народну культуру, магію богинь – звідки вона виникла?

- З першого погляду, це дійсно дві різні теми, але, коли я почала їх вивчати, то зрозуміла, що вони пов’язані. Для комуністичного режиму всі люди, наділені якимись особливими здібностями, становили небезпеку, бо це не можна було пояснити логікою.

Кожна з богинь мала свою мережу клієнтів, які були до них прихильні, і "органам" це теж видавалося небезпечним.

В той час також широко пропагувалася соціалістична медицина, тож народні методи вважалися неправильними і шкідливими для суспільства.

Інша причина моєї цікавості до теми – моє походження. Я родом з Моравії, з Брна, де населення досі дуже тісно пов’язане з селом, сільським фольклором. Коли я почала глибше цим цікавитися, то мене здивувало і вразило те, як багато образів пов’язано з фольклором Моравських Копаниць, це відбувається дія роману.

- Ці традиції збереглися? Нинішні мешканці Моравських Копаниць мають до них доступ?

- На жаль, ні. Остання богиня померла 2001 року, а з 1970-80-х років, як кажуть, зупинилася традиція передачі вміння богині від матері до доньки.

Так сталося, бо молоді дівчата, котрі виростали в 1970-х роках, бачили, яких репресій зазнали їхні бабусі, тож боялися "богувати". Активно працювала пропаганда, котра говорила, що богині – це неправда, і що лікуватися в богинь – це не сучасно.

- В цій книзі мене вразило декілька речей. Одна з них – ретельна робота з документами. Як це вдалося поєднати з фантазійною складовою? Як відбувалася робота з самими документами?

- Архіви – це моя пристрасть. Я дуже люблю працювати в архівах. Мене вражає різниця між тим, що я можу прочитати в архівах, і тим, що людина може видобути з власної пам’яті в реальному житті.

Коли я читала в архіві справи, котрі вели КДБісти проти богинь, людей із надзвичайними властивостями, мене вразила мова, якою вони були написані – це абсолютно бездарно! І я подумала, що буде прикро, якщо ця особлива мова справ не залишиться поміченою читачами. Саме тому частина книжки відбувається саме на сторінках справ КДБ.

- Історія богинь залишається ніби не написаною, адже головна героїня, дослідниця богинь, наприкінці роману так і не отримала можливості опублікувати свою працю – вона зникає разом із її ноутбуком. Читач роману читає історію, що так ніколи і не буде розказана. Це метафора історії богинь?

- Роман закінчується і не закінчується. Читач дізнається, що героїня помирає, і наприкінці роману з’являюся я сама – приходжу до Моравських Копаниць, де дізнаюся про дослідницю, історію якої розказую в романі. Такий фінал допоміг мені втопити власний страх: у мене є фобія втрати комп’ютера, на якому я зберігаю тексти та проекти, над якими працюю.

- Важливою частиною роману є присутність персонажів маргінальних, які являють собою певні меншини – героїня-лесбійка, її брат із ментальною хворобою, самі богині так само маргінальні. Що це – дань кон’юнктурі? Чи ви свідомо привертаєте увагу до життя меншин?

- Так вийшло не з розрахунку – це передбачає сюжет. Читач наприкінці дізнається, що героїню вбиває її подруга лесбійка, із якою в неї саме зав’язалися якісь відносини. Любовна лесбійська лінія була потрібна, тому що, згідно з віруваннями про богинь, богування, чари та прокляття передаються по жіночій лінії, від матері до доньки.

Якщо говорити про образ душевно хворого брата героїні, то він вмотивований реаліями Моравських Копаниць. Це дуже бідний регіон, і єдине, чого там є достатньо для всіх – це сливовиця. Дітей присипляють сливовицею, жінки вживають алкоголь під час вагітності, шлюб часто беруть люди-родичі… внаслідок всіх цих факторів у регіоні справді є багато людей із ментальними хворобами.

До речі, через описаних персонажів я собі здобула погано славу серед мешканців Моравських Копаниць. Там сильний вплив католицизму. Мешканцям району не хочеться повірити, що серед них, як і у всьому світі, є 4% геїв і лесбійок.

Так само вони не хочуть чути про проблеми з алкоголем, про дитячі хвороби тощо – вони думають, що на них наговорюють.

Фото www.katerina-tuckova.cz

- Давайте поговоримо про політику. Відомо, що влада Чехії не стоїть на найбільш проукраїнських позиціях у питанні російсько-української війни. Яка ваша особиста позиція?

- Я слідкую за подіями в Україні. В квітні 2014 року я мала приїхати на Книжковий Арсенал, але не приїхала – не через те, що злякалася, а через те, що це співпало з днем захисту моєї дисертації. Тому я приїхала цієї осені на Форум Видавців.

Чеська влада, вочевидь, не керується поглядами чеських інтелектуалів, які всі мають проукраїнські погляди. І я теж маю проукраїнські погляди, тому долучуся до читань у Празі 16 вересня на підтримку українських митців.

- Наскільки сильний у сучасній Чехії вплив комуністичного спадку?

- Можна сказати, що існує дві групи людей. Одні пропонують забути те, що було за комуністів. Інші вважають, що за комуністів було краще, та відчувають ностальгію.

Я взяла тему комуністичного минулого для своєї творчості через те, що моя родина завжди була аполітичною, вони вважали, що наша хата скраю. В містечку, де ми жили, мешкало багато робітників із прокомуністичними поглядами. І мені самій трохи соромно, що моя родина не вступала в дискусії про політику комуністів Чехії.

Мені подобається шукати і знаходити скелети в родинній шафі. І я в молодшій генерації письменників Чехії така не одна.