5 міфів про ЛГБТ активізм та правозахисну діяльність в Україні

4320
16 листопада 2017

Тематика прав лесбійок, геїв, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ) останнім часом частіше почала висвітлюватися в українських ЗМІ.

Особливо медійний простір пожвавлюється до та після так званого "гей-параду", а насправді Маршу рівності, який вже, сподіваюсь, традиційно мирно проходить в Києві в середині червня.

У порівнянні з минулими роками, рівень обізнаності та толерантності вітчизняних журналістів помітно підвищився.

Втім, ЛГБТ спільноту та діяльність правозахисних організацій, що опікуються справами сексуальних "меншин", продовжує оточувати низка міфів.

На жаль, вони часто сприяють негативному ставленню українців до їхніх "не-таких" співвітчизників.

Ми зібрали 5 таких міфів і спробували розібратися, як багато спільного вони мають з реальністю.

 Фото:Depositphotos

Міф перший. Гей-паради взагалі не потрібні, в Україні дискримінації немає. Ніхто не забороняє їм жити разом, аби лише не виставляли свої стосунки на публіку. І ще й вигадали реєструвати шлюб і вимагати для себе особливих прав.

ЛГБТ люди прагнуть для себе не особливих прав, а таких, які є в усіх гетеросексуальних людей і сприймається ними як норма.

Наприклад, в Україні досі не існує опції зареєструвати партнерство для людей однієї статі.

А це обмежує ЛГБТ людей у правах наслідування, не дозволяє відвідати кохану людину в реанімації – адже партнер(ка) не є членом родини.

Одностатеві пари, що мешкають разом, постійно стикаються з ворожим ставленням, іноді з насильством проти них.

Дуже часто, коли роботодавець випадково дізнається про сексуальну орієнтацію підлеглої, це призводить до звільнення.

В демократичних країнах, де рівність всіх дійсно гарантує законодавство, звільнена людина може поскаржитися до суду і сподіватися на встановлення справедливості.

В Україні ж ЛГБТ люди зіштовхуються з відмовою лікарів їх обслуговувати, відмовою орендодавців здавати їм квартири.

Постраждавши від побиття, вони часто не звертаються до поліції, тому що ставлення правозахисних органів не завжди є адекватним.

 Фото Дмитра Ларіна, УП

Міф другий. Ці геї такі особливі, їм дозволено проводити свої паради, а парадів гетеросексуалів чомусь не проводять.

Право проводити мирні заходи громадянам України гарантує Конституція України.

Якщо ви забажаєте провести парад на підтримку гетеросексуалів, потрібно лише повідомити про це відповідні держустанови.

Наприклад, за два тижні до Маршу рівності в Києві проводився дводенний фестиваль "Всі разом – за сім’ю".

Причина, чому захист Маршу рівності потрібно було виводити стільки національної поліції – досить агресивна позиція певних радикальних груп, які відкрито погрожували учасникам мирного заходу.

Коли в Україні всі громадяни спокійно дозволятимуть людям з альтернативними поглядами відкрито і мирно висловлювати свою громадянську позицію, присутність такої кількості правозахисників, звичайно, буде не потрібна. 

Фото Дмитра Ларіна, УП

Міф третій. Права ЛГБТ відстоюють лише самі ЛГБТ. Якщо хтось підтримує легалізацію одностатевого шлюбу чи партнерства, то він/вона – гей чи лесбійка.

На Марші рівності в 2016 та 2017 роках було дуже багато людей, які не ідентифікують себе як геїв або лесбійок.

Насправді, все більше українців розуміють, як важливо для демократичної держави мати рівні права для всіх громадян незалежно від їхньої сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, а також кольору шкіри, релігії, етнічної приналежності, сімейного стану, тощо.

Як показують результати нещодавних досліджень Організації Економічного Співробітництва та Розвитку, в рейтингу країн з найщасливішим населенням в топ-10 перебували саме ті, в яких ЛГБТ людям – як і іншим меншинам – гарантують рівні права на законодавчому рівні.

За словами професора політекономії Варвікського університету Роберта Скідельського, підвищення рівня рівності серед різних груп населення веде до зростання насолоди від життя через відчуття власної безпеки, покращення здоров’я.

А ще – веде до загального задоволення, коли люди в рівноправному суспільстві можуть проводити більше якісного часу з родиною та близькими і відчувати більше поваги від оточення без потреби приховувати свою ідентичність.

 Фото Дмитра Ларіна, УП

Міф четвертий. Люди, які працюють в правозахисних організаціях, це "грантожери", що "присмокталися" до закордонних грошей. ЛГБТ організації займаються незрозуміло чим і отримують за це великі гроші в іноземній валюті.

Правозахисні ЛГБТ організації в Україні дійсно працюють майже винятково завдяки грантам та фінансовій підтримці від іноземних держав і організацій.

Причина, перш за все, у тому, що наша держава не виділяє коштів на ініціативи, які стосуються ЛГБТ людей.

Розмір грантів, які отримують українські ЛГБТ організації, уявляється стороннім спостерігачам набагато більшим, ніж є насправді.

Отримати таку допомогу дуже складно. Це вимагає багато попередньої роботи, а потреби, на які необхідні кошти, набагато масштабніші аніж існуючий бюджет.

Розсудіть самі: ЛГБТ організації намагаються надавати майже цілодобову юридичну та психологічну підтримку як жертвам гомофобного насильства і дискримінації в різних життєвих ситуаціях, так і ЛГБТ підліткам, яких виганяють з дому батьки.

До речі, рівень самогубств та їх спроб серед ЛГБТ підлітків помітно вищий, ніж у їх гетеросексуальних однолітків.

Потреба у роботі таких організацій існує постійно, незалежно від того, чи надасть наступний грант, скажімо, посольство Швеції, чи ні.

Коли грантів не має, активісти не лише працюють безкоштовно, а ще й вкладають у справу свої власні гроші.

Фото: america.aljazeera.com

Міф п’ятий. В мене немає жодного знайомого гея або лесбійки, ця проблема вигадана просто для привернення уваги

Дуже зручно думати, що ця проблема нас не стосується.

Так, як було зручно думати, що в Радянському Союзі сексу не було.

Втім, за дуже приблизними підрахунками, десь 0,8-1,2 мільйонів українців та українок не ідентифікують себе гетеросексуалами.

Наразі більшості з них доводиться приховувати, хто вони.

Вони не можуть поставити на робочий стіл фото коханої людини, їм доводиться брехати рідним та колегам.

Вони відчувають постійну небезпеку бути викритими і через це зіштовхнутися з дискримінацією на робочому місці, в лікарні, в університеті, школі.

ЛГБТ люди є серед наших колег та сусідів, вони лікують нас в лікарнях та захищають нашу країну в АТО.

Вони будують будинки, в яких ми мешкаємо, роблять наукові відкриття та так само, як кожен з нас, намагаються зробити цю країні кращим місцем для життя.

Марина Шевцова, наукова співробітниця Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, асоційована членкиня Ukraine Democracy Initiative

"Спадщина Євромайдану" – спецпроект "Української правди. Життя" та авторів збірника наукових статей "Civil Society in Post-Euromaidan Ukraine", який опублікують у випуску 2017 року наукового рецензованого журналу "Kyiv Mohyla Law and Politics Journal". Це спроба оцінити, принаймні частково, які перетворення відбувалися після зими 2013-2014 року з головним учасником тих подій – громадянським суспільством.

Титульне фото: Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті