Шана різноманіттю: Як це – бути переселенцем із Донецька

6927
10 травня 2017

Пісенний конкурс "Євробачення-2017", який цьогоріч відбувається у Києві, має цікаве гасло – "Celebrate Diversity/Шануймо різноманіття".

Різноманітним і неповторним роблять наш світ у першу чергу люди.

В очікуванні музичної події "Українська правда. Життя" та Коаліція з протидії дискримінації розповідають вісім історій про те, як люди потрапляють під безглузде визначення: "Не такі".

Це – наша спроба показати, що в Україні є дуже різні люди, не схожі на інших; вони відрізняються за тією чи іншою ознакою; мають свої унікальні проблеми чи інше світосприйняття. І все це не заважає їм жити повноцінним життям без жодних самообмежень.

Перша наша героїня, Яна Панфілованародилася з ВІЛ-позитивним статусом. Друга, Кіра Строгетьська трансгендерна дівчина. Ще одними героями стала закохана пара на візках Уляна та Віталій Пчолкіни. Потім ми розповіли про Романа Зіменко, рома за походженням.

Зараз наш герой – переселенець з Донецька.

 З рідного міста Богдан Чабан поїхав, коли в Донецьк увійшли війська Гіркіна-Стрєлкова, і сепаратисти оголосили хлопця у розшук

З рідного міста Богдан Чабан поїхав, коли в Донецьк увійшли війська Гіркіна-Стрєлкова, і сепаратисти оголосили хлопця у розшук.

Згодом він вирішив піти воїном-добровольцем на захист України. За час бойових дій втратив 22 товариша.

По поверненні з АТО Чабан не захотів покидати рідну Донецьку область і оселився у Маріуполі.

Однак наразі Богдан живе на три міста: тиждень проводить у Києві – допомагає ветеранам АТО розвивати їх бізнес. Тиждень – у Маріуполі, де займається своєю власною справою – кафе "Ізба-читальня". Вихідні намагається проводити з нареченою, яка мешкає в Одесі.

У жодному місті у хлопця немає відчуття дому.

Хлопець не захотів покидати рідну Донецьку область і оселився у Маріуполі

За барною стійкою Богдан Чабан готує коктейлі. Робить це вправно, адже вивчав цю справу не один рік.

"У піцерію "Ветерано" мене запросили, бо в хлопців виникла ідея – створити бар. І я приєднався до цього проекту. Мені цікаво займатися розвитком чогось нового", – говорить Богдан, прикрашаючи коктейль серцями.

За барною стійкою Богдан готує коктейлі
 
У піцерію, яку відкрили ветерани АТО, Чабана запросили, бо в хлопців виникла ідея – створити бар

Усім, хто приходить влаштовуватися на посаду бармена, він пояснює, що з клієнтом, якій прийшов до бару, треба розмовляти: дізнаватися, що той хоче, зробити смачний коктейль – і поговорити.

"Якщо до бару підійшла людина вже сильно на підпитку, треба їй зробити чай зелений або води з лимоном, а не алкогольний напій.

Це культура барменів, яка в нас тільки починає зароджуватися. І я їй також навчаю наших хлопців", – говорить підприємець.

 Чабан розповідає, що культура барменів у нас тільки починає зароджуватися
 Хлопець переконаний, що з клієнтом, якій прийшов до бару, треба розмовляти

Через війну Богдан втратив не тільки дім. Війна розлучила його з рідними.

Мама поїхала до родичів, які мешкають в Росії, і зараз веде господарство у селі.

Сестра зі своєю сім'єю залишилася у Донецьку.

Через війну Богдан втратив не тільки дім
Війна розлучила його з рідними: мама у Росії, сестра у Донецьку

У самого Богдана орендована квартира в Маріуполі, яку допомогли знайти друзі.

Трохи більше року тому він розпочав свій бізнес – відкрив кафе "Ізба-читальня". Такий самий заклад був у нього в Донецьку до війни.

У 17 років хлопець створив власне рекламне агентство. За два роки роботи йому набридла ця сфера, свою долю в агенції він продав – і на ці гроші купив кафе.

Перед покупкою влаштувався туди на роботу офіціантом, щоб подивитися, як функціонує цей бізнес зсередини.

"Довгий час я не хотів робити довідку переселенця, бо не розумів – як це так, я ж українець, але повинен мати довідку, що я переселився до Маріуполя з Донецька?

Просто коли виграв грант від ПРООН – 220 тисяч гривень на відновлення свого бізнесу, то потрібно було зробити цю довідку. Адже виникало багато питань під час оформлення документів", – розповідає Богдан.

Довгий час Чабан не хотів робити довідку переселенця, бо не розумів – як це так, я ж українець, але повинен мати довідку

Однак якісь непорозуміння через його донецьку прописку час від часу все ж таки трапляються.

Іноді виникають проблеми під час роботи з деякими постачальниками, які відмовляють у деяких способах оплати без довідки переселенця.

"Наразі найбільше дискримінує держава, створюючи неприємні умови для підприємницької діяльності. Мені постійно треба доводити, що я працюю на території Україні, а не на окупованій.

Часто довідку переселенця просять показати на в'їзді в Маріуполь. Нібито людина зі статусом переселенця я не може бути терористом", – іронічно посміхаючись, каже хлопець.

Залишитися в Донецькій області було його принциповою позицією – бо відчував відповідальність за цей регіон. Адже саме тут Богдан розпочав свою діяльність на підтримку України.

Залишитися в Донецькій області було його принциповою позицією – саме тут Богдан розпочав свою діяльність на підтримку України

Коли в 2014 році у Донецьку почалися мітинги за "русский мир", Діана Берг, знайома Богдана, у соціальній мережі Вконтакті закликала влаштувати мітинг на підтримку України.

"Це була зовсім аполітична дівчина, вона працювала дизайнером. Просто розуміла, що якщо нічого не зробити зараз, то далі буде гірше.

Ми отримали дозвіл на проведення мітингу. Думали, прийде 50 людей. А прийшло дві з половиною тисячі! Таким чином почали протистояти тому, що відбувалося в місті", – пригадує Богдан.

Однак після вбивства проукраїнського активіста Діми Чернявського, який брав участь у мітингах, стало зрозуміло – просто ходити з українськими стягами вже замало.

Богдан з товаришами розпочали партизанську діяльність – розбивали патрулі, блокпости, передавали інформацію про переміщення ворожої військової техніки.

У 2014 році Богдан з товаришами розпочали партизанську діяльність – розбивали патрулі, блокпости, передавали інформацію про переміщення ворожої військової техніки

"Кошмарили, коротше. Але коли озброєні люди вже прийшли до "Ізби-читальні" і почали погрожувати, я вирішив закрити заклад.

На деякий час поїхав до Львова. Розмірковував, чи не переїхати туди. Але зрозумів – не можу я все так кинути в рідному місті. Адже розпочав вже боротьбу, тож треба до кінця доводити, щоб Донецьк став українським", – розповідає хлопець.

Богдан каже, що найсильніший страх у своєму житті відчув, коли перетинав поріг бази, де набирали добровольців.

"Тоді я себе подумки вже ховав. І в принципі, прийняв той факт, що мене можуть вбити. Ба більше: власну смерть почав сприймати як буденність", – говорить Богдан.

Військової науки хлопець не знав, стріляти не вмів. І після першого ж бою стало зрозуміло, що постріли з його автомату з 50 метрів відхиляються на 25 сантиметрів вправо від цілі.

Богдан військової науки не знав, стріляти не вмів, але пішов добровольцем

"Зовсім інший страх виникає, коли починаються обстріли. Це такий шалений адреналін. Але й він швидко притупляється. Ну, луплять з мінометів і луплять", – спокійно каже він.

Згадки про товаришів, які загинули, почали повертатися до хлопця вже після війни. Інколи вони сняться. Або війна, або його рідний Донецьк.

У складі добровольчих батальйонів Богдан воював 15 місяців. А після розформування підрозділу в 2015 році ще продовжував виконувати завдання керівництва по розвідувально-диверсійній діяльності.

У складі добровольчих батальйонів Богдан воював 15 місяців

Якось при виконанні завдання в зоні АТО його з товаришами затримав наряд поліції. Добу їх утримували й допитували. Обвинувачували у розбійництві та грабежах на загальну суму в 70 тисяч гривень.

"Нас посадили у СІЗО на 60 діб. Слідча мене пообіцяла посадити в камеру із сепаратистами. І виконала обіцянку.

Зі мною сидів прокурор "ДНР", поліцейський "ДНР" та чоловік, який у Маріуполі займався організацією мітингів за Путіна. Ми домовилися, що говоритимемо на якісь побутові теми.

У СІЗО багато читав. Друзі принесли книги Ремарка – не дуже весела література, але прочитав "Тріумфальну арку", "Тіні у раю".

У тюрмі нема чого робити один раз на день прогулянка по такій же камері, у якій сидиш, тільки замість стелі шматок неба видно".

За підтримку Богдана Чабана та його товаришів почалися мітинги, депутати Верховної ради взяли хлопців на поруки.

За рішенням суду першої інстанції Богдану дали два роки умовно. Вирок можна відмінити, подавши апеляцію. Що й було зроблено. Тож судовий процес наразі триває.

За рішенням суду першої інстанції Богдану дали два роки умовно

Після СІЗО Богдан думав повернутися на війну. Однак потім зрозумів, що є багато справ, в яких він може принести набагато більше користі.

"Коли відкрив "Ізбу-читальню" в Маріуполі, почав організовувати різні культурні заходи.

Запрошував українських музикантів, письменників, поетів, щоб розвивати українську культуру і знайомити жителів міста з представниками сучасної української музики та поезії", – розповідає хлопець.

Один із частих гостей – український письменник, поет, засновник рок-гурту "Жадан і собаки" Сергій Жадан. В "Ізбі-читальні" влаштовують як його поетичні вечори, так і музичні.

"Дуже поважаю все, що робить Сергій. А він робить чесні й не попсові речі", – розмірковує Богдан.

В Маріуполі Чабан почав організовувати різні культурні заходи

Хлопець зізнається, що такі культурні заходи не приносять прибутку взагалі. Навпаки, він працює в мінус. Адже запросити артиста виступити – треба щонайменше 7 тисяч гривень – заплатити за дорогу, проживання і якійсь мінімальний гонорар. А прибуток с урахуванням вартості квитків на такі вечори – 1200 гривень.

Але хлопець організовує культурні заходи не заради прибутку. Він хоче, щоб Маріуполь та його мешканці були розвинутими й обізнаними в українській музиці та літературі.

"Залюбки беру на роботу переселенця чи АТОшика. Ці кандидати для мене в пріоритеті. Водночас не люблю переселенців, які скаржаться, як їм важко. Завжди підкажу і допомогу тим, хто щось робить, а не жаліється про свої нещастя.

Якось після мого виступу на одній конференції підійшла жіночка-переселенка, попросила поради в мене як у підприємця. Я їй допоміг, підказав. Згодом вона відкрила дитяче кафе у Маріуполі", – згадує Богдан.

Після одного зі своїх виступів в Одесі, де Богдан розповідав про власне військове минуле, познайомився зі своєю майбутньою нареченою.

Вона – одеситка. Він – переселенець с Донецька. Десь з місяць вони спілкувалися через інтернет. А потім Богдан приїхав до дівчини.

"Ми рік зустрічалися, і я вирішив зробити пропозицію. Вона виступала на Форумі соціальних інноваторів. Після її виступу на сцену одразу вийшов я з квітами та обручкою", – розповідає Богдан.

Весілля планують наприкінці літа. Наразі молодятам потрібно вирішити одне з головних питань – у якому місті вони будуть жити.

Богдан зараз живе на три міста

"У мене немає відчуття дому. Зараз я живу на три міста, і це досить непросто. Інколи півсвідомо хочеться повернутися на війну. Але свідомо розумію, що там я поки не потрібен.

Повернуся тільки якщо загостриться конфлікт, і небезпека загрожуватиме моїй родині", – розмірковує хлопець.

Сьогодні він хоче мати сім'ю, розвивати свою страву… Цікавиться альтернативною енергетикою, але поки ніякої бізнес-ідеї не вигадав – просто вивчає цю сферу.

А ще Богдан обов'язково хоче повернутися до рідного Донецька.

Нехай навіть це буде через 10, 20 чи 30 років. Нехай в нього вже буде своя сім'я та домівка в іншому місті.

Він впевнений: у Донецьк він таки повернеться.

Олена Куряча, Юлія Вебер, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті