Лілія Гриневич: Зараз в Україні учителі 20 століття вчать дітей 21 століття за методиками 19 століття

Лілія Гриневич - народний депутат і очільниця комітету ВР з питань науки і освіти. У випуску "Антени" Ірини Славінської вона розповіла про освітню культуру українців та виклики, що стоять перед освітою в Україні просто тепер.

Наприклад, чи знали ви, що в Україні є школи, де використовується 8 мов національних меншин. Крім того, є ще 19 мов національних меншин, викладання якими не ведеться, але які вивчаються в школах як окремий предмет. За цим показником Україна є однією з найбільш мультикультурних країн Європи.

Подаємо невеликий конспект цитат, саме ж розмову можна прослухати на сайті "Громадського радіо"

Мультикультурна Україна

В Україні є школи, де використовується 8 мов національних меншин. Крім того, є ще 19 мов національних меншин, викладання якими не ведеться, але які вивчаються в школах як окремий предмет. За цим показником Україна є одна й найбільш мультикультурних країн Європи.

Проблеми національних меншин у освіті

Є дві основні дві проблеми національних меншин у освіті:

- Доступ до навчання рідною мовою (немає освітніх програм, підручників, вчителів)

- Не всі носії мов національних меншин можуть якісно вивчити державну мову, хоча саме українська мова для них розширює доступ до вищої освіти.

У зв’язку з другою проблемою сталася така історія з угорською меншиною:

"Міністерство освіти запроваджує другу іноземну мову та, не маючи викладачів другої іноземної мови, пропонує замінити її російською мовою. Угорці попросили міністерство дозволити ті дві години, виділені на вивчення другої іноземної мови, використати на вивчення української мови. Здавалося б, в цій пропозиції угорської меншини є здоровий глузд. Міністерство заборонило".

По запровадженню другої іноземної мови

Є області, де понад 50% дітей вчитимуть російську як другу іноземну. Як правило, це області, де діти і так говорять російською мовою в побуті. Ми піднімали цю проблему, говорячи, що недостатньо вчителів. Так, є кадри, яких випускають із дипломом про знання 2 іноземних мов. Але вони не завжди готові викладати другу іноземну мову. У п’ятому класі – можливо, але не потім, коли піднімається складність.

Зараз треба добитися того, щоб кожен випускник нормально володів однією іноземною мовою. Щоб громадяни гідно себе почували, поїхавши в Європу. Їм треба бути впевненими користувачами іноземної мови. Зараз у школі готують користувача-початківця, тобто в складніших мовних ситуаціях він не є незалежним. А мовна освіта в Європі має завершуватися рівнем B1, а то й В2, тобто рівнем незалежного користувача.

Сьогодні той рівень, який надає загальна середня школа, не адекватний навіть тим очікуванням, які начебто закладені в програму. Є 10% дітей, які навчаються в спеціалізованих школах із поглибленим вивченням іноземних мов. От вони мають реальні шанси вивчити мову. Але таких дітей всього 10%.

Це не продумані "реформи". Гасло є – "лінгвістична революція", а за ним мильна бульбашка.

Впроваджуючи другу іноземну мову, достатньо було взяти статистику по вчителях, щоб стало зрозуміло, що кадрів немає для впровадження другої іноземної по всій Україні.

Освіта як соціальний ліфт

Освіта має бути соціальним ліфтом. Але зараз в Україні бачимо успадковування бідності. Дитина, що народилась на депресивній території, чи сільській, чи міській, опиняється в такій самій депресивній школі, погано обладнаній, з педагогічним складом, який отримує від держави жалюгідну зарплату.

Держава все більше перекладає свої обов’язки на плечі батьків – це ті видатки, які держава мали би вносити та інвестувати в світу. Але можливості батьків є різні. Якщо ми візьмемо маргіналізовані середовища, то там є такі школи, де діти нормально їдять тільки в ті дні, коли є навчання – тільки тоді вони з’їдають гарячий обід, бо вдома вони не завжди можуть поїсти. І це в 21 столітті.

Рівень освіти в цілому в суспільстві впливає на криміногенну ситуацію, на те, як люди ставляться до свого здоров’я, на те, як вони формують життєві стратегії, які в них цілі в житті, на те, чи вони читають, чи дивляться тільки телевізор, на те, чи люди керовані, чи здатні відстоювати свою власну позицію.

Як фінансується освіта

Впродовж всієї незалежності України до освіти ставляться, як до витратної сфери, на яку дивляться з залишкових позицій. Я недавно отримала феноменальну відповідь від міністерства фінансів. Я запитала їх, яким чином вони розраховують кількість грошей на одного учня, яка закладається в формулу розрахунку коштів на освіту. Потім місцеві органи самоврядування отримують ці кошти і видають на школи.

Середньостатистична сума на рік це десь 6-7 тисяч гривень на рік на одного учня. З цього розрахунку далі відбувається розрахунок усіх коштів на освіту. Сюди входять харчування, світло, тепло, зарплата вчителів і все інше, що мало би бути в освітньому кошику. Підручники окремо – це централізовані програми.

Міністерство фінансів відповіло, що вартість розраховують так: гроші, що є в бюджеті на освіту взагалі, ділять на кількість учнів. І потім ця цифра закладається як базова вартість учня. Це значить, що відштовхуються вони не від потреб, а від того, що залишилося після того, як все поділили на інфраструктурні проекти та інше. Нічого не розраховується від реальних вимог системи. Тому маємо хронічне недофінансування системи освіти.

Як підвищити престиж роботи вчителя?

Один фінський діяч на запитання про те, яким чином Фінляндія досягнула такої якості освіти, відповів, що у Фінляндії людина, котра хоче змінити світ, вибирає роботу вчителя.

Справді, там робота вчителя – надзвичайно престижна, з високим соціальним статусом, з належною заробітною платою, з високими вимогами до професії.

Починається конкуренція для того, щоб зайти в професію, отримати місце роботи, здобути освіту. Це приводить у професію талановитих людей, які творять середовище, творять колектив.

Якщо ми зможемо так позиціонувати українського вчителя, тоді зможемо робити реальні реформи. Теоретичні концепції та інвестиції у велику кількість нічого не змінять. Тому що тільки від вчителя залежить, що буде реалізовуватися на уроці, який зміст буде донесений до учнів.

Професія вчителя в Україні

В мене завдяки вчителю є оптимізм. З одного боку, він у стані поневірянь. Але жодна реформа не може вбити справжніх вчителів. Як би підручники не переписувалися, я впевнена, що є вчителі, котрі закривають двері та розказують учням про все, що було викреслено з підручників.

Зараз відбувається старіння професії вчителя в Україні. В педагогічні університети сьогодні не йдуть кращі – зважаючи на те, що вони на ринку праці отримають мізерну пропозицію.

Але навіть ті, хто має хист до викладання, не можуть вижити на вчительську зарплату. Вчитель іноземної мови в Києві може знайти набагато кращу роботу, ніж робота вчителя. Саме тому в київських школах не можуть знайти достатню кількість вчителів другої іноземної мови.

Роль роботодавців у освіті

Контроль над освітою повинна мати громада, зокрема роботодавці. Роботодавцям потрібні кваліфіковані працівники. Зараз усі наші великі корпорації не мають свого топ-менеджменту – вони всіх їх запрошують з інших країн.

Асоціація роботодавців каже, що інвестує щороку 1 мільярд гривень у доучування фахівців. Уявіть, ці гроші можна влити в офіційну систему освіти, якщо вона запропонує нормальну якість. Але роботодавці цієї якості не бачать. Вони усунуті від впливу на так звані навчальні результати. Зараз існує окремо два світи.

Освітня культура українців

Не даремно в усьому світі середня освіта триває 12-13 років. В Україні ж – всього 11 років. Одне з завдань загальної середньої освіти – виявити індивідуальність учня та її розвивати – щоб студент першого курсу не кидав навчання через неправильно вибрану спеціальність.

Зараз в Україні учителі 20 століття вчать дітей 21 століття за методиками 19 століття. Ми орієнтуємося тільки на уніфікацію, на виховання майбутніх викладачів чи людей інтелектуальної праці.. Але ж є різні типи інтелектів.

Саме навчання в школі – це час для закладання в дитині культурних потреб. Саме тому зміст освіти треба розширити, не орієнтуватися на обсяг предметів, які є, орієнтуватися на всі типи інтелектів.

Треба формувати культуру свідомого вибору. Для цього потрібна готовність самих людей – її має формувати освіта. А також освіта повинна стати реальним соціальним ліфтом.

Навчити вчитися

По-перше, треба переорієнтувати систему освіти з системи фактів, якими ми фаршируємо дитину, до системи пошуку та критичного аналізу інформації.

По-друге, треба зробити школу, яка б спонукала дитину до жаги пошуку та розуміння, що через цей пошук дитина може вирішувати свої власні життєві проблеми.

По-третє, в умовах збільшення доступності інформації, важливо навчити дітей системі цінностей, пояснити, що є добро і зло.