У юридичних тенетах. Історія одного медика-добровольця

Львів'янин лікар-хірург Костянтин Василькевич лише нещодавно повернувся з батальйону "Азов" додому, але вже збирається вирушати на Схід.

У Маріуполі разом із колегою Костянтин два тижні рятував поранених бійців, будучи, як і вони, добровольцем. Командир батальйону відпустив Василькевича назад до Львова тимчасово – планувалось перемир'я, Маріупольська операція пройшла успішно, медична служба вже була налагоджена, новачкам проведений інструктаж.

Удома чоловік спробував навести лад із документами – під час першої поїздки будь-які заяви готувались на ходу. І по суті, у разі потрапляння під кулі чи травмування, статус Костянтина, як і деяких його товаришів-медиків, був би невизначений – випадковий перехожий, якому не пощастило уникнути поранення в зоні АТО.

Але хірург з'ясував: щоб офіційно бути в батальйоні лікарем, тобто аби МВС його працевлаштувало, – доведеться звільнитися з основного місця роботи, лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова.

Ця ситуація стосується лише тих медиків, які пішли на Схід не через призов (як резервісти), а добровільно, тобто цивільними медиками-волонтерами. А саме так і пішов у батальйон Костянтин.

"Рано чи пізно війна закінчиться, а я маю трьох дітей, мені потрібно буде працювати тут далі, у Львові", – каже лікар.

Костянтин Василькевич з сім'єю. Фото vgolos.com.ua

У батальйоні робочі місця передбачені тільки для фельдшерів батальйону внутрішніх справ, пояснює він.

"Я можу працювати в батальйоні добровільно будь-ким, хоч і санітаром. Але тим не менше переходити на постійну роботу в органи внутрішніх справ на посаду фельдшера, будучи хірургом вищої кваліфікаційної категорії й кандидатом медичних наук, не має жодного сенсу", – каже він.

Під час Євромайдану Костянтин Василькевич був медиком-волонтером

5 червня, коли в "Азові" писали заяви на працевлаштування, Костянтин подав і свою – на 0,5 посади фельдшера за суміщенням посад, розраховуючи, що не втратить при цьому своє основне місце роботи й їздитиме на схід під час відпусток за свій рахунок, як і робив до цього.

Лікарю зателефонували з відділу кадрів МВС та повідомили, що взяти людину за суміщенням, вони не можуть – львів'янин усе одно мусить звільнитись з основної роботи.

У Костянтина залишилось не так уже й багато варіантів, як вчинити. Можна звільнитись з роботи, отримати витяг із трудової книжки про звільнення й подати його для працевлаштування у МВС. А тоді поновитися на основній роботі й працювати далі суміщаючи дві роботи.

"Але виходить, що я порушую трудове законодавство, фальсифікуючи документи й працюючи на двох роботах. Та навіть якщо МВС закриває очі на це порушення, тобто мене ніхто не вистежує, ніхто не переслідує, не штрафує, не притягує до адміністративної чи до якоїсь там іншої відповідальності – то тут є інший момент. Якщо я звільняюсь, то я втрачаю відпустку, що безпосередньо стосується моєї сім'ї, втрачаю доплату на оздоровлення. Наступний раз після поновлення я можу йти у відпустку аж через 11 місяців", – каже Костянтин.

"В тому законі про соціальних захист учасників АТО, нічого не вказано про добровольців. Наш лікар-анестезіолог призваний через військкомат у Збройні сили України як резервіст. Він юридично захищений, за ним зберігається робоче місце.

А я поїхав добровільно. Відповідно, за мною в разі звільнення з роботи на час АТО не залишається моє робоче місце", – пояснює лікар.

"Невже одним наказом по МВС не можна на час АТО не можна зробити виняток для лікарів-добровольців? Надрукувати два-три абзаци й поставити підпис", – дивується Костянтин.

Однак уся ця історія не зупиняє хірурга Василькевича від поїздки – він знову збирається на Схід, щоправда, дещо збентежений такими законодавчими нетрями.

А перед поїздкою розповідає "Українській правді. Життя" про свій попередній досвід – як усе було на Приазов'ї.

НАМ У БАТАЛЬЙОН ПОСТІЙНО ЩОСЬ БЕЗКОШТОВНО ПРИНОСИЛИ

"На перших відео з Донецька, зі Слов'янська ми бачили багато людей із транспарантами, які загороджували дорогу нашій бронетехніці, намагались їх не пустити, блокувати.

Ми очікували, що ставлення місцевого населення буде вкрай негативне. Але я цього не помітив! У Бердянській лікарні, куди ми доправляли поранених, дуже приязні медики.

Я був свідком ситуації, коли біля нашої бази повз постових ішла жінка із креветками на продаж. Вона сказала: "Ви наші захисники, я вам дам креветки безкоштовно".

У батальйон постійно щось безкоштовно постачали – шини, брезентові ноші, хірургічні інструменти, санітарні сумки. Привезли багато перев'язочних матеріалів, постійно підходять і питають, що ще потрібно.

Такого ставлення я не чекав.

Бійці "Азову" та лікар Василькевич

Я бачив синьо-жовті прапорці в машинах, нас радо зустрічали. Більше того, у бою за визволення Маріуполя, ми отримали допомогу й від місцевих. Люди допомагали виявляти втікачів-сепаратистів.

У нас був важкопоранений Руслан, він зараз в інституті Шалімова в Києві. У Руслана – важка комбінована травма. І першими маріупольці закупили надзвичайно дорогий і рідкісний антибіотик. Причому привезли його в Бердянськ у лікарню, де він спочатку перебував.

Така допомога і її масовість дуже-дуже здивувала.

Не можу говорити за Слов'янськ чи за Луганськ, я там не був. Та якщо йдеться про Приазов'я, про південь України, – там нас чекають.

Якось я на власні вуха чув розмову місцевих, коли обговорювалась передислокація "Азову".

Після визволення Маріуполя жителі Бердянська приходили делегаціями й просили, щоб нас усіх не забирали з Бердянська в Маріуполь, щоб якусь частину підрозділу залишили, бо їм біля нас спокійно, аби ми там були й обороняли їхній спокій.

МИ ПОСТУПОВО ЗІБРАЛИ ВСІ НЕОБХІДНІ МЕДИКАМЕНТИ, ЗАРАЗ ДЕФІЦИТУ НЕМА

Я їхав медиком-добровольцем у добровольчий підрозділ, який складався з волонтерів, які хотіли воювати, хотіли щось робити. Мене вразила відданість ідеї бійців із різними політичними поглядами, відсутність будь-яких непорозумінь на цьому підґрунті в людей із різних середовищ. І їхнє бажання йти в бій.

Дуже пишаюсь, гордий, що маю честь надавати допомогу таким бійцям і вважаю їх героями.

Я працював разом із фельдшером Іваном, ми разом із ним пройшли Маріупольську операцію. Згодом прибуло ще двоє волонтерів, потім - ще один, а згодом до нас долучились ще двоє медиків-добровольців. Коли я виїжджав до Львова, наша медична служба налічувала чотирьох осіб, але є ще двоє спеціалістів є в резерві, які чекають на ротацію.

Списки медикаментів сформовано в Києві, узгоджено їх після мого приїзду. Ми поступово зібрали все, що було необхідно, зараз якогось дефіциту немає.

З медикаментами в нас не було проблем: частину отримали з медичної служби Майдану за сприянням Андрія Гука, частину – за сприяння опікунської ради "ОХМАДИТУ", частину – за допомогою колишнього військового лікаря-пульмонолога Юрія Лиховського.

На жаль, на зможу перелічити всіх прізвищ та імен цієї величезної кількості доброчинців, які щодня дзвонили нам і надсилали все необхідне за нашими списками.

Але всі вони стали нашою гордістю та надійним тлом".

КОМЕНТАР ЮРИСТА

Олександр Ружицький, радник юридичної компанії L.A. Group

1 липня 2014 року Верховна рада України внесла зміни до закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (щодо розширення кола осіб, що є учасниками бойових дій)", яким прирівняла до учасників бойових дій, зокрема, "резервістів" та працівників підприємств, установ та організацій, які залучалися до участі в антитерористичній операції.

При цьому Закон не встановлює, що слід розуміти під "залученням до участі в АТО".

Завдання конкретизувати цю норму покладено на уряд.

Кабінет Міністрів України тепер повинен розробити відповідний порядок, яким визначити категорію осіб, які можуть бути прирівняні до учасників бойових дій, строки їхньої участі в АТО та порядок надання їм відповідного статусу.

Таким чином можна очікувати, що після підписання закону президентом України та прийняття урядом відповідного порядку, такі медичні працівники будуть віднесені до категорії осіб, що можуть отримати статус учасників бойових дій та відповідні соціальні гарантії від держави.

P.S. "Українська правда. Життя" намагалась отримати коментар з роз'ясненням у керівинка медуправління МВС, однак це так і не вдалось зробити у телефонному режимі впродовж двох днів. Ми надіслали у відомство запит і очікуємо відповіді.

P.P.S. Поки готувалась пубілкація, Костянтин Василькевич розповів, що МВС намагається вирішити його проблему.