Альтернативна освіта. Школа, де правлять діти

3444
4 лютого 2016

У цій школі можна не ходити на уроки, тут немає оцінок і домашніх завдань – але багато дітей випереджають програму.

Тут учні називають вчителів на "ти" і мають з ними рівні права – але поважають і слухають їх більше, ніж у звичайних школах.

Тут діти самі вирішують конфлікти між собою – але в них не буває серйозних бійок.

Приватна демократична школа Dixi – на перший погляд, суцільний парадокс. Дуже незвична для України, вона працює за зразком західних демократичних шкіл, яких у світі нараховується вже більше тисячі.

Їхня особливість полягає у різновікових групах дітей, вільному виборі занять, спільному прийнятті рішень щодо шкільного життя, де голос дитини дорівнює голосу вчителя, а також у відсутності оцінок.

Найвідоміші демократичні школи світу – це Summerhill у Великобританії (заснована 1921 року) і Sudbury Valley в США (працює з 1968). В Ізраїлі існують також державні демократичні школи.

Посуд в "Одесі" та урок "Самохотіння"

З юридичної точки зору, Dixi не є приватною школою. Учні оформлені на екстернатну або дистанційну форму навчання в інших закладах освіти – державних або приватних, де двічі на рік складають іспити за державною програмою і отримують відповідні атестати.

Школа працює з 2010 року, організована приватним підприємцем Ярославом Коваленком.

Станом на зараз, вона має три філії: дві в Києві – на Оболоні й Позняках, і одна у селі Хотів під Києвом. Разом у всіх них навчається 60 дітей, з яких переважна більшість – молодші школярі.

Наступного року Dixi збирається відкривати нові філії, оскільки бажаючих стає все більше.

"Українська правда. Життя" побувала у школі на Позняках. Це звичайна квартира на першому поверсі багатоповерхівки: невеличкий коридор, дві кімнати з партами для занять і одна порожня, з матами на підлозі – для уроків фізкультури та рухливих ігор, міні-кухня і санвузол.

Кожне приміщення носить назву якогось українського міста – тому діти роззуваються в "Умані", навчаються в "Києві", а посуд беруть в "Одесі".

Зараз тут 16 дітей з першого по третій клас, поділені на дві різновікові групи. З ними працюють двоє майстрів – так в Dixi називають вчителів.

У філіях на Оболоні й у Хотові є ще старші групи з 4 по 7 клас.

Навчальний день починаються о 10-й ранку і триває до вечора, включаючи в себе різні гуртки, творчість, прогулянки та екскурсії.

Перед заняттями діти грають у рухливі ігри

Більшість дітей приводять на 9:00, і до початку занять вони гуляють надворі або займаються йогою чи рухливими іграми.

Перший урок кожного понеділка – планування, де визначається розклад на тиждень. У кінці тижня – підсумки.

Практично щодня є урок "Самохотіння", протягом якого дитина обирає заняття на свій розсуд.

Хтось у цей час просто грається, а хтось хоче додатково зайнятися математикою або мовою, – розповідає майстер Марина Медвєдєва.

Урок планування

У першій половині дня йдуть звичайні предмети: математика, українська мова, читання, англійська. Але робота ведеться з кожним учнем індивідуально, для всієї групи є тільки 5-10-хвилинний вступ.

Як правило, ми спочатку даємо дітям матеріал, який вони опрацьовують самостійно. Якщо в них це не виходить, вони кажуть: "Я не розумію". Тоді вчитель пояснює їм індивідуально, – розповідає засновник школи Ярослав Коваленко.

Навчання англійської відрізняється від інших предметів і викладається для всієї групи. Загалом, у молодшій школі набагато більше групової роботи, а в старшій – індивідуальної.

На уроки – тільки за бажанням

Учень має право вивчати предмети в іншій послідовності та іншому обсязі, а також не відвідувати будь-яке заняття – піти малювати або перекидатися в ігровій кімнаті. За це ніхто не сварить і косо не дивиться.

Однак за місяць дитина все одно має засвоїти певний мінімальний обсяг знань із основних предметів, які вона потім здаватиме екстерном. Хочеш – вивчай вдома, хочеш – у кінці місяця замість інших занять у школі.

Та частіше буває навпаки – діти випереджають програму з улюблених предметів.

"Маршрутний лист", де відмічаються успіхи дітей з різних предметів

За словами Ярослава, вимоги на екстернаті дещо занижені, і зазвичай усі їхні учні отримують високі бали.

Загалом, у нас немає пріоритету шкільної програми і пріоритету знань. Нам абсолютно байдуже, чи вони будуть знати 60%, чи 70% шкільної програми. Усі здають, краще чи гірше. Все одно зі 100% шкільної програми через місяць після закінчення школи діти забудуть 90%.

Тобто ми розуміємо, що все одно значна частина нашої роботи піде на порох і тлін. А вже яка це буде частина роботи – 70% чи 80%, фактично немає різниці, – вважає ідеолог школи.

На його думку, значно важливіше, щоб дитина гармонійно розвивалася і робила те, що їй до душі.

Тому якщо діти приймають рішення, "бути чи не бути на занятті", – то обидва ці рішення будуть правильними для них, – каже Ярослав.

Фото із сайту школи

Однак це не означає, що майстрам все одно, вчиться дитина чи ні. Скоріше, навпаки: вони намагаються знайти підхід до кожної дитини й зробити уроки максимально цікавими, розуміючи, що учні сидітимуть на їх заняттях тільки з доброї волі, а не лише тому, що не мають права піти.

Молодші школярі самі не розуміють, що треба вчитися за програмою. Якщо їм дати повну свободу, вони будуть лише гратися один з одним, а приходити, може, на одне заняття на день. Для них навчання – це більше продовження вольової сфери дорослих – батьків і вчителів.

Якщо з дорослими є контакт і до них є довіра – діти вчитимуться. Тому майстер повинен завоювати серце дитини, – вважає Коваленко.

Керівник усіх Dixi-шкіл Тетяна Павлиш наводить приклад індивідуального підходу до хлопчика, який хотів займатися лише трудовим навчанням.

Ми з ним домовилися, що ми 30 хвилин робимо, наприклад, математику, а інші 15 хвилин кожного уроку – трудове навчання. У нього було дві парти. На одній були розкладені клей, папірці, які йому дозволялося не прибирати. А за другою він вчив інші предмети, знаючи, що коли зробить певний обсяг роботи, зможе зайнятися улюбленою справою, – розповідає вона.

Правила, які приймають діти

Іншою характерною особливістю Dixi, як і інших демократичних шкіл, є спільне прийняття рішень учнями та вчителями.

Раз на тиждень відбуваються загальні збори, де розглядаються різні питання шкільного життя, окрім фінансових та найму персоналу. Як правило, обговорюються правила і покарання за їх порушення.

Діти можуть висувати свої пропозиції, які потім голосуються всіма членами зборів на рівноправних засадах – тобто голос дитини дорівнює голосу дорослого. А оскільки дітей завжди більше, то й виходить, що шкільним життям керують діти.

Багато цих правил прийняті за ініціативою дітей, – показує Ярослав на два аркуші дрібного тексту, що висять на стіні.

Правила поведінки, прийняті дітьми разом з майстрами

Типове покарання – 10 присідань, 10 віджимань, 20 секунд мостик або 10 хвилин сидіння на стільці.

За його словами, відвертих дурниць діти не пропонують і не голосують, бо розуміють, що ці правила потрібні для їхньої ж безпеки і комфортного життя.

Звичайно, оскільки ми несемо відповідальність за життя і здоров'я дітей, то якби вони прийняли правило, що можна лазити по деревах і потім стрибати вниз головою, то я б однозначно це ветував.

У мене є право вето, але я не пам'ятаю, щоб я ним колись користувався, – розповідає засновник школи.

Крім того, тут діє правило, що в разі конфлікту діти звертаються не до майстрів, а до "судді", якого щотижня обирають на загальних зборах.

Та якихось серйозних бійок, за словами Ярослава, за всі 5 років існування Dixi-шкіл не траплялося.

Від Школи-парку до міжнародної програми

Коваленко розповідає, що ідея створити власну мережу альтернативних шкіл з'явилася у нього ще під час навчання в старших класах школи. Однак продовження ця ідея отримала значно пізніше, коли він вже мав освіту управлінця малого бізнесу.

З існуючих педагогічних систем Ярослава найбільше надихнули західні демократичні школи, а також російський експериментальний проект Школи-парку Милослава Балабана, який протягом 10 років працював у школах Москви та Єкатеринбургу. Спершу проект Ярослава так і називався – Школа-парк.

Однак потім, за його словами, вони з однодумцями відійшли від цієї моделі, бо вона має особливості, які складно реалізувати з малочисельною групою молодших школярів.

 Фото із сайту школи

Система, за якою ми працюємо, складається з принципів і методик. Принципи залишаються ті ж самі, а методики час від часу змінюються.

Спочатку ми працювали за принципами Школи-парк. Потім за системою Селестена Френе, потім більше за системою Inquiry method, яка працює в міжнародних школах багатьох країн і дозволяє потім вступати до західних вузів. Це навчання, яке відштовхується від запиту дітей. Зараз, з Нового року, ми більше поєднуємо систему Френе з методом Inquiry, – розповідає Ярослав.

Хоч у навчанні використовуються звичайні підручники й робочі зошити з основних предметів – багато уваги приділяється творчій кроспредметній роботі та практичним завданням.

Весь рік розбитий на 6 періодів тривалістю 3-7 тижнів кожен, зі своєю ключовою темою: 1. Природа осені, 2. Природа зими, 3. Природа весни і літа, 4. Суспільствознавство, 5. Україна, 6. Культура.

Навколо цих тем проводяться поїздки, польові дослідження, пишуться тексти, розігруються сценки тощо. У цей процес вплітаються граматичні й математичні завдання, різні для дітей кожного віку.

Таким чином, знання засвоюються ніби непомітно, в ході цікавих занять.

Вчителів обирають по фотографії

При такій незвичній організації навчального процесу питання підбору вчителів виходить на перший план і має свої особливості.

Майстрів я підбираю по фотографії, подобається чи не подобається мені людина. А потім з тих людей, які мені подобаються, Таня ще відбирає тих, які можуть впоратися з дітьми професійно, – говорить Ярослав.

Засновник Dixi Ярослав Коваленко та керівник проекту Тетяна Павлиш

Я також звертаю увагу на людину, чи йде від неї тепло. У нас пріоритет на психологічних якостях, а не професійних. Тому що професіоналами ми можемо стати завжди, якщо поставимо ціль, а людиною так швидко не станеш, – каже Тетяна Павлиш.

За словами керівників проекту, середній вік їхніх майстрів – близько 28 років. Педагогічну освіту має лише третина з них, майже ніхто раніше не працював у звичайних школах. Однак усі з вищою освітою, багато навіть з двома. Також усі майстри постійно продовжують навчатися, самовдосконалюватися.

За словами Ярослава, додатково вчителів-предметників не запрошують навіть для старшої групи.

Я у 2010 році, коли працював зі старшою школою, не маючи ніякої педагогічної підготовки до цього (просто я нормально вчився в своїй школі), не мав жодних проблем розібратися і частково пояснити матеріал 6-10 класу. Там немає нічого надскладного, – вважає засновник школи.

Напевно, в питанні підбору персоналу київська демократична школа відрізняється від інших демократичних шкіл світу. Але, заради справедливості, треба відзначити, що і якість підготовки педагогічних кадрів у наших вузах, очевидно, відрізняється від західних.

 Фото із сайту школи

Разом із тим, поки що ніхто з учнів не лишився в Dixi до випускного класу.

Незважаючи на те, що сьомий клас у нас існує вже третій рік, складається так, що після нього учні від нас ідуть, – констатує Ярослав.

На його думку, це може бути пов'язано з малою кількістю підлітків відповідного віку в їхній школі, яким у цей період дуже потрібна компанія однолітків.

Загалом же, Коваленко вважає, що адаптуватися до звичайної школи після Dixi не є великою проблемою попри суттєві відмінності в підходах.

Зазвичай ті, хто від нас іде, не йдуть до звичайної шкільної системи. Вони залишаються або на домашній освіті, або йдуть до інших альтернативних шкіл. Однак було кілька дітей, які перший клас вчилися у нас, а з другого пішли до звичайних шкіл – у них все нормально.

У нас вчитися складніше, потрібно приймати значно більше рішень, проявляти самостійність, – каже Ярослав.

"Тут не треба бути тихою й скромною, щоб тебе любили"

Фотограф Вікторія Бартош віддала в Dixi старшу з трьох своїх дітей і наступного року збирається віддати середню.

Я пам'ятаю своє дитинство, як ми йшли з цими бантиками в школу, як ми хотіли вчитися, але на другий день розуміли, що це така нудна, нікому не потрібна рутина. А моїй Ярославі цікаво, вона вже зараз закінчує перший клас з математики й збирається переходити до другого. Вона навіть бере з собою зошит додому й намагається зробити більше, бо в них є певна конкуренція з подругами, хто більше зробить, – розповідає Вікторія.

Вікторія Бартош із донькою Зоряною, яка теж збирається в Dixi

Наступного року я хочу віддати й Зоряну, їй буде 5,5. Мені просто хочеться, щоб вона була у середовищі, де діти зацікавлені якоюсь роботою, зацікавлені навчанням. Коли шкільні предмети – це не те, що ти вчиш, тому що так треба, а це щось цікаве, – додає вона.

За словами Вікторії, для неї головне – що в цій школі дитина почуває себе, як удома.

Вона не скута тим, що хтось може на неї накричати, що треба зберігати певне обличчя, не бути собою, а бути тихою й скромною дитиною, щоб тебе любили. Я сама так робила. А тут вона не соромиться сказати: "Я мрію стати королевою жаб", – тому що всі до цього ставляться спокійно й з повагою. А я, як мама, відчуваю, що їй добре, і мені від цього спокійно, – каже Вікторія.

Інша мама, Ольга Травникова, вже третій рік водить 10-річного сина до Dixi-школи в Хотові, а молодшого віддала до першого класу на Позняках.

 Фото із сайту школи

Старший син 1-й клас провчився у звичайній школі, і в нас була можливість порівняти. Тому молодшого віддали одразу сюди, – розповідає вона.

На думку Ольги, у демократичній школі можна вчитися аж до випускного класу.

Все одно, для подальшого вступу кудись зазвичай наймають репетиторів, – вважає вона.

Коли гроші прийдуть за дитиною?..

Навчання в Dixi коштує 38.700 гривень за навчальний рік, тобто 4.300 на місяць. Додатково сплачується вступний внесок (5 тисяч гривень) і привізне харчування (50 гривень на день). Це невелика оплата для приватних шкіл – але вона все одно недосяжна для більшості українських родин.

Зменшенню вартості могло б посприяти запровадження принципу "гроші ходять за дитиною", який діє в багатьох країнах Європи – коли грошима, які держава виділяє на кожну дитину, батьки розпоряджаються на свій розсуд і можуть направити їх на покриття частини вартості навчання в приватній школі.

Однак Ярослав мало вірить у втілення такого принципу в Україні найближчим часом, як і у відкриття державних демократичних шкіл.

Давайте дивитися правді в очі. Наша країна у важкій економічній ситуації, із сотнями тисяч вчителів, мільйонами дітей. Питання демократичної освіти – це питання №125 у списку її пріоритетів, – каже він.

  Фото із сайту школи

Звичайно, такий принцип фінансування дозволив би зменшити ціну за навчання, і школа була б доступна більшій кількості людей. Але розуміючи, скільки зусиль треба вкласти в цю гігантську машину, щоб вона зрушила з місця, я краще буду вкладати ці зусилля у якісь інші справи, сподіваючись на те, що для цих змін настане історичний момент, – резюмує Ярослав.

Разом із тим – уже через якихось 10-15 років долю нашої країни визначатимуть саме ті, хто зараз навчається у школі.

Катерина Тищенко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua