"Основа" – дружба. 10-річний досвід школи без обмежень

3212
25 січня 2017

Запорізька загальноосвітня школа "Основа" одна з перших шкіл в країні де почали впроваджувати інклюзивну освіту – поряд зі звичайними дітьми тут навчаються учні з додатковими потребами.

Діти з фізично-психічними вадами почали навчатись в цій школі близько десяти років тому.

Зараз навчальний заклад має найкращу репутацію в регіоні. Сюди їздять на навчання діти з різних районів обласного центра. А методики викладання намагаються переймати педагоги з інших шкіл, де цього року почали експеримент з інклюзивної освіти.

СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ

Тримаючись за руки, по сходах повільно підіймаються трійко дітей і вчителька.

Дві дівчинки і хлопчик наступають на кожну сходинку й плаксиво просять кожен про своє: хтось втомився, хтось хоче в туалет, а хтось постояти біля величезної зеленої квітки.

Вчителька лагідно погладжує кожного по голівці, посміхається і просить піднятись ще трішки.

Мимо них з галасом пробігають інші учні. Переплигуючи через кілька сходинок одразу, вони біжать коридором.

Трійко дітей і вчителька уважно дивляться їм вслід.

Це "2-в" клас. В ньому навчаються діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР).

В 2016-2017 у Запорізькій області впроваджується експеримент з інклюзивного навчання. Школа "Основа" попала в перший ешелон пілотного проекту.

"У нас є великий досвід роботи з такою категорією дітей, – пояснює директорка школи Алла Любімова. – З 2005 року наш навчальний заклад мав статус реабілітаційного навчально-виховного комплексу для дітей, хворих на цукровий діабет".

Директорка школи Алла Любімова: "У нас є великий досвід роботи з такою категорією дітей"

Вона пояснює, що метою було зібрати учнів, хворих на цю недугу, з усього міста Запоріжжя в один навчальний заклад.

З міського бюджету виділили кошти на харчування дітей цієї категорії, а також фінансувалися додаткові ставки для заступника директора по роботі з інвалідами, психолога, на заняття з лікувальної фізкультури, додаткову медичну сестру тощо.

За словами Любімової, в навчально-виховному комплексі навчались, окрім здорових дітей, ще з півсотні дітей, хворих на цукровий діабет та з іншими фізично-психологічними захворюваннями.

В 2015 році школа "Основа" попала під реорганізацію. Навчальний заклад перестав мати статус "реабілітаційного навчально-виховного комплексу" і тепер називався просто: загальноосвітня школа "Основа".

"Назва змінилась, статус змінився, але контингент і внутрішнє наповнення навчального закладу не змінилось", – каже Алла Любімова.

Першого вересня 2016 року в "Основі" приступили до занять 495 учнів. Це 23 класи.

З них три класи (1-в, 2-в і 6-в) – виключно для дітей із затримкою психічного розвитку.

Окрім того в інших двадцяти класах також навчається по одному-два учня з різними фізично-психологічними патологіями.

Всього в "Основі" навчається 38 учнів, які мають інвалідність за різними діагнозами (ДЦП, аутизм, глухота та інші).

Крім того ще 18 дітей навчається індивідуально, але прагнуть в наступні роки перейти на постійне навчання в класах – на наступний рік вже троє написали заяву перевестись на денне навчання.

"Дуже часто діти, які навчаються по індивідуальній програмі, просяться посидіти на уроках, поспілкуватися з однолітками, просто побути в школі. Не зважаючи на свої захворювання, вони прагнуть вести звичайний спосіб життя", – пояснює директорка.

В "Основі" навчаються 495 учнів, з них 38 мають інвалідність за різними діагнозами (ДЦП, аутизм, глухота та інші). Фото woman.zp.ua

Не зважаючи на те, що в школі "Основа" вже понад вісім років практикується інклюзивне навчання, офіційно статус інклюзивного навчального закладу школа отримала лише цього року, після того як був об’явлений експериментальний проект.

В навчальному закладі це пояснюють тим, що раніше медичні комісії ніколи не давали довідку, згідно з якою б дитина з інвалідністю могла навчатися в інклюзивному класі.

Тобто, в Запоріжжя була така практика, але без медичних на те рекомендацій, дозволів та офіційних статусів.

Зараз же міський департамент освіти та адміністрації навчальних закладів тісно співпрацюють з медичними комісіями і сподіваються в майбутньому збільшити кількість рекомендацій до інклюзивного навчання.

ДРУЖБА ПОНАД УСЕ

В "1-в" галас і розгардіяш. Першачки тільки повернулись з уроку фізкультури, і не соромлячись один одного, перевдягались в спідниці та брюки.

На партах розкладені підручники, розмальовки та улюблені іграшки. На дивані в кутку стомлено зіває дівчинка. Дивлячись на цих таких звичайних дітей, годі й сказати, що вони мають якісь проблеми.

Першачки тільки повернулись з уроку фізкультури, і не соромлячись один одного, перевдягались в спідниці та брюки

"Діти з інвалідністю мають свої особливості і різні періоди активності, – пояснює асистент вчителя Світлана Горліс. – Бувають такі неймовірні зльоти, коли дитина все дуже добре і швидко засвоює, а буває спад".

Спеціаліст уточнює, що в цей момент учню потрібно більше допомоги, підтримки та відпочинку.

"Моя задача вчасно помічати всі ці моменти та прийти на допомогу. Асистент важливий в цей момент, тому що вчитель не може кинути всіх інших дітей і займатись лише цією конкретною дитиною", – додає Горліс.

Поки Світлана Анатоліївна розповідає про свої обов’язки, дітлахи туляться до неї, як до рідної матері, обіймають за талію і намагаються будь-яким чином привернути до себе увагу.

"Мені подобається моя робота, – посміхається Світлана. – Хоча буває нелегко".

Вона допомагає у навчанні не лише дитині з інвалідністю, а й всім іншим учням.

В першу чергу Світлана намагається допомогти школярам стати друзями, колективом, зріднити їх.

"В першому класі дітям важко адаптуватися. Навіть в звичайних класах. Але якщо дитина ще й з особливими потребами, то головне не упустити момент і дати їй можливість зростися з класом, не почувати себе ізгоєм. Діти всі різні, але треба їх об’єднати, знайти спільні інтереси", – пояснює асистент вчителя.

"Діти з інвалідністю мають свої особливості і різні періоди активності, – пояснює асистент вчителя Світлана Горліс

Загалом всі учні в школі "Основа" навчаються за загальною навчальною програмою. Навіть іноземну мову починають вивчати з першого класу.

Але учні із затримкою психічного розвитку мають додаткові десять годин на корекційні заняття з психологом, логопедом та хореографом.

Крім того, навчання в початковій школі для них розтягнуте не на чотири, а на п’ять років.

"Ці дітки спочатку ходять до нас в підготовчу групу, – каже директорка Алла Любімова. – А потім, якщо ми бачимо, що дитина добре освоює програму, ми вже переводимо її до першого класу".

Щоб донести до кожної дитини шкільну програму вчитель та асистент підбирають метод та форму викладання в залежності ввід особливості хвороби учня, його сприйняття тощо.

"Буває вчителі готують карточки з малюнками, буває намагаються викладати інформацію, граючи з дитиною, – усміхається Алла Володимирівна. – Методів безліч і їх шукає сам вчитель".

Часто в цьому їм допомагають і інші учні. Наприклад, у шостому класі в "Основі" навчається дівчинка, яка більш як на 90% глуха. Так в навчанні їй допомагає не тільки вчителька, але й однокласники. В неї дуже багато друзів і вона надзвичайно успішна в навчанні.

Всі учні в школі "Основа" навчаються за загальною навчальною програмою, але учні із затримкою психічного розвитку мають додаткові десять годин на корекційні заняття

Загальноосвітня школа славиться своїми талановитими учнями не тільки в Запоріжжі, але й за його межами.

Діти з ДЦП, гідроцефалією, глухотою та іншими захворюваннями як психічними, так і фізичними, приймають участь в різноманітних творчих конкурсах, спортивних змаганнях, наукових олімпіадах і дуже часто посідають призові місця.

Крім того діти з різноманітними додатковими потребами не тільки нарівні і іншими учнями приймають участь у всіх вище зазначених заходах, але й ведуть активну громадську діяльність.

"В дев’ятому класі у нас навчається хлопчик, – каже Анна Любімова. – В нього проблеми опорно-рухової системи. Але це не заважає йому бути одним з найкращих в навчанні, він очолює шкільну газету "Шпаргалка", а також приймає участь у всіх шкільних заходах".

ВЕЛИКІ НАДІЇ

14-літня Катя Ярошенко – струнка та висока дівчинка. Вона заходить до класу дуже граційно. Й ходить наче гімнастка з рівною-рівною спиною. В неї природне біляве волосся та неймовірно гарні блакитні очі.

В Каті немає пальчиків ні на руках, ні на ногах. Коли вона говорить, іноді доводиться прислухатись, аби зрозуміти те чи інше слово. Деформація верхньої губи ("заяча губа") заважає дівчинці нормально артикулювати. Але, при цьому, вона – найуспішніша у класі.

Катя приймає участь в міських та всеукраїнських спортивних змаганнях по бігу та стрибках, ні трохи не уступаючи іншим своїм одноліткам, без подібних вад.

Дівчина професійно танцює вальс, ганяє з хлопцями на шкільному стадіоні у футбол, грає в волейбол та баскетбол. Крім того, вона дуже талановита художниця.

"Мені подобається навчатись в школі, – сором’язливо посміхається Катя. – Відчуваю багато підтримки від друзів та вчителів. Не уявляю, як би я жила, якщо б довелось весь час бути замкненою в чотирьох стінах". 

Свою участь в спортивних змаганнях та художніх конкурсах дівчинка коментує так:

"В першу чергу я це роблю для того, аби випробувати себе та довести світові, що я чогось варта".

Катя Ярошенко: "В першу чергу я це роблю для того, аби випробувати себе та довести світові, що я чогось варта"

Катя ще не визначилась із тим, ким хоче стати у майбутньому. Каже, що буває мріє про те, аби стати олімпійською чемпіонкою. Буває хоче бути великою художницею. А іноді – вчителькою, щоб допомагати таким дітям, як вона сама.

Поки доля не вирішена, вона відточує свою художню майстерність, годинами тренується на скакалці та на стадіоні та багато читає.

Про відношення до неї однокласників каже так:

"В мене багато друзів, яких я дуже люблю та ціную. Але є й ті, що відносяться до мене не дуже добре, дражняться. Та я на них не ображаюсь. Вони самі будують своє життя. Я не вправі їм наказувати чи повчати. Просто намагаюсь не спілкуватись із ними".

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Після старту в Запоріжжі пілотного проекту з інклюзивного навчання, серед батьків та вчителів почалось багато непорозумінь. Але в школі "Основа" подібних проблем не так багато.

"Можливо це через те, що ми вже не перший рік працюємо з такою категорією дітей, – пояснює директорка Алла Любімова. – І учні, і батьки, і вчителі звикли один до одного і не відчувають дискомфорту".

У школі серед батьків проводили анкетування про їх ставлення до інклюзивного навчання і 75% із них схвально поставились по подібного експерименту. Це найвищий показник в регіоні.

Буває, що виникають непорозуміння і з боку батьків, які проти інклюзивного навчання. На це директорка Алла Любімова відповідає стомленою посмішкою.

"Зміни у свідомості не відбуваються відразу, – каже директорка школи "Основа". – Зміни повинні бути на державному рівні. Якщо в місті буде більше можливостей для людей з інвалідністю, з’явиться більше пандусів, зручних тротуарів, міського транспорту з низькою підлогою, коли люди з інвалідністю матимуть змогу бувати в кафе, кінотеатрі чи просто без перешкод спуститись з п’ятого поверху свого будинку, тоді тільки можна бути говорити про взаємоповагу, шанобливе ставлення та повагу до життя одне одного.

Поки люди живуть замкнені кожен в своїй "клітці" зміни будуть відбуватись дуже повільно. Але ж треба колись робити перший крок".

Урок інформатики у класі для дітей із додатковими потребами

За словами Алли Володимирівні, до неї майже щодня звертаються колеги з інших шкіл з різноманітними питаннями та страхами. Вчителі не розуміють як їм поводитись з тією чи іншою дитиною, що вони мають робити, щоб, скажімо, навчити дитину рахувати хоча б до десяти абощо.

"В першу чергу необхідно кожного вчителя в школі, незалежно від того викладає він в інклюзивному класі чи ні, проінформувати про особливості захворювання дитини, – пояснює Алла Любімова. – Адже вони все одно знаходяться в одному приміщенні і повинні розуміти як їм реагувати на ту чи іншу ситуацію".

Як приклад вона наводить хлопчика з діагнозом "епілепсія", який навчається у "Основі". Час від часу в нього виникає спазм, який повністю його паралізує. Це не такий страшний випадок, як описують в медичних довідниках, але якщо не знати, що робити, дитину можна втратити.

Вона уточнює, що іноді трапляються ситуації, коли, при всій обізнаності та досвідові, вчителі не можуть дати ради дитині. Тоді доводиться кликати на допомогу батьків.

"Зараз на одному з уроків присутній батько одного вкрай важкого хлопчика. В нього бувають істерики, які вчителька не може вгамувати. І тільки присутність батька його заспокоює. Тож чоловік вимушений цілий день бути з ним або на уроках, або чекає в коридорі",  – пояснює Алла Володимирівна.

Ще одна із складностей при впровадженні інклюзії, за словами педагогів, в тому, що в Запоріжжі відсутні певні спеціалісти. Наприклад, якщо школі потрібен для занять з глухими дітьми сурдоперекладач, то його просто нереально знайти в обласному центрі. Проблема також і з досвідченими асистентами вчителя.

"В Запоріжжі жоден ВУЗ не випускає подібних спеціалістів, – каже Алла Любімова. – Кваліфікаційну освіту асистента можна отримати лише в університеті Драгоманова в Києві. Але ж далеко не кожен запорізький педагог може дозволити собі навчання в столиці".

За її словами, на сьогодні в Запоріжжі є лише два-три кваліфіковані асистенти вчителя. Інші отримали більш-менш необхідні знання під час тренінгів та семінарів, які влітку проводив для них Фонд Петра Порошенко. 

Цей фонд наразі запускає додаткову програму для розвитку інклюзивного навчання, під назвою: "Гроші за дитиною".

"Координатори програми попросили нас та педагогів з інших шкіл скласти програму, за якою дитина могла б отримати більше знать, навичок та вмінь, ніж може запропонувати загальноосвітня школа, – пояснює Алла Володимирівна. – Щомісяця фонд виділятиме кошти для конкретної дитини (від 1300 до 1900 гривень) аби вона могла чогось додатково навчитись. Проблема в тому, що ми поки що не знаємо, що саме це має бути".

Адміністрація школи провела розмову з батьками, що б ті запропонували свої побажання, також консультуються з інтернатними закладами. На даний момент є лише певні напрацювання.

"Деякі батьки хочуть ходити на плавання, інші хочуть займатись пісочною анімацією, треті малюванням, – розводить руками директорка. – Але ми не знаємо, що з цього ствердить фонд.

Крім того, заняття територіально повинні бути зручними для батьків. Адже якщо їм доведеться возити дитину на те ж малювання в інший район, то далеко не всім це буде зручно, люди будуть відмовлятися від такої гарної можливості".

Яна Міланова, журналіст, спеціально для УП.Життя

На головній світлині фото Wavebreakmedia/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті