Чужому научайтесь. Чому українські студенти їдуть до Польщі

11782
31 січня 2017

Від 2 тисяч євро на рік у державному виші, від 700 євро – у приватному.

Дедалі більше випускників українських шкіл їдуть навчатись до Польщі.  Найчастіше обирають суспільні науки.

"Українська правда. Життя" спробувала дізнатися у нинішніх студентів, що дає європейський диплом, чи є перспектива працевлаштування закордоном та їхні думки щодо того, чи варто повертатись в Україну.

ТІ, ЩО ЇДУТЬ

Анастасія Ісаєнко вивчає інформатику в університеті міста Лодзь уже півтора року.

Дівчина народилась і виросла в Дніпрі, але вирішила поїхати далеко на захід по знання та краще майбутнє. Рішення було спонтанним: за півроку до випуску друг, який уже рік навчався в Польщі, сказав: "Насте, я все дізнався, приїжджай!".

"Була середина грудня, я вже готувалась до зовнішнього незалежного оцінювання, але подумала: чом би й ні? Згодом виявилось, що багато моїх друзів також збирались до Польщі, але тримали це в таємниці", – розповідає Настя.

Анастасія Ісаєнко вивчає інформатику в університеті міста Лодзь уже півтора року

Сімнадцятирічній дівчині, єдиній дитині в сім’ї, процес дорослішання в чужій країні давався непросто:

"Перший тиждень усе нове, все цікаве, а потім почались істерики і сльози. Паралельно з навчанням треба вирішувати побутові проблеми. Батькам не поскаржишся – сенсу немає. Але згодом до всього звикаєш".

Настя була однією з 23 тисяч українських абітурієнтів, які 2015 року поїхали вчитись до Польщі. Із 2009 року їхня кількість зросла майже в десять разів.

Одна з причин такого вибору – спрощена система вступу: Анастасії потрібен був лише шкільний атестат і сертифікат знання польської на рівні В1.

Мову дівчина почала вчити за півроку до від’їзду, а довчала вже на місці, спілкуючись з однокурсниками. Настю привабило те, що польська дуже схожа на українську й нескладна.

Найбільше в польській системі освіти їй подобається можливість повторити рік, семестр або предмет, якщо ти не маєш достатньо балів:

"У нашій системі освіти такий варіант не передбачений. Як це можна – не здати сесію, не перевестись у наступний семестр? У Польщі все вільніше".

Вільніше в Польщі також і з пошуком  роботи. Чимало її знайомих мають підробіток уже з другого курсу, а за фахом працюють із третього. Знайти роботу легко, гроші платять непогані.

"Багато хто, почувши, які тут ціни, каже: дорого. Але питання у співвідношенні: скільки ти реально можеш купити на свою зарплатню.

Наприклад, тут можна мати зарплатню дві тисячі злотих, а кілограм свинини коштує 12. В Україні зарплата може бути дві тисячі гривень, а свинина коштує 70-80 гривень. Рахуйте самі",  – говорить Настя.

Чи планує вона повертатись?

"Ні. І ще раз ні. Я живу тут другий рік і розумію, що Польща – це ще далеко не Європа, але вже не Україна. Тут хоча б не залишишся без шматка хліба. Навіть працюючи на кепській роботі, можна заощаджувати.

Планую шукати роботу тут, а може, й далі поїду – до Німеччини чи Франції, більш розвинених країн".

 Настя не планує повертатися в Україну

У поляків, за словами Анастасії, є певні стереотипи у ставленні до українців. Через велику кількість заробітчан, особливо із західних областей України, полякам видається, що українці приїжджають до Польщі лише на заробітки, працюють за нижчі зарплати та забирають їхні робочі місця.

Дівчина каже, що відчуває трохи упереджене ставлення:

"Деякі люди пригадують сорокові роки, ситуацію з Волинською різаниною, рекомендують подивитись фільм "Волинь".

Інші спілкуються з цікавістю, бо й гадки не мають, чому ми сюди приїжджаємо. Але не можу сказати, що існує якась дискримінація. Тут, якщо тебе дискримінують за національною ознакою, ти завжди можеш піти до поліції й поскаржитись".

ТІ, ЩО ПО ІНШИЙ БІК КОРДОНУ

Вадим Філікс – корінний поляк із міста Рибник на півдні Польщі. Цього року Вадим закінчив університет у Катовіце і отримав ступінь бакалавра. Вивчав російську філологію.

До українців ставиться прихильно і з повагою. Як і, на думку Вадима, більшість поляків.

Проте, зауважує хлопець, деякі його співвітчизники надто уважно слухають місцевих пропагандистів, які просторікують про українсько-польську історію.

Вадим Філікс вважає, що поляки, які не полюбляють українців надто уважно слухають місцевих пропагандистів, які просторікують про українсько-польську історію

Серед українців, які приїжджають до Польщі, Вадим виділяє кілька категорій:

"Українки, як мені здається, здебільшого приїжджають, щоб здобути вищу освіту, працювати, допомагати родинам удома.

Молоді чоловіки часто вчаться не дуже добре, не відвідують заняття – декому просто потрібен статус студента. Є такі, що приїхали до Польщі по гроші, або щоб уникнути призову до армії".

Загалом українці видались Вадимові замкненими: не беруть участі у студентському житті, думають тільки про себе, спілкуються зі своїми, а в Польщі шукають лише кращого життя.

Проте й польська молодь часто лишає дім задля кращого місця під сонцем. Багато молодих поляків виїхало закордон після вступу Польщі до Євросоюзу. Їдуть здебільшого до Великої Британії, Нідерландів і Німеччини.

"Думаю, що диплом насправді не дає доброго майбутнього", – говорить Вадим. – "Я півроку пожив закордоном і скажу так: на Заході така ж ситуація, як у нас. Краще жити в себе, серед своїх".

ТІ, ЩО ПОВЕРТАЮТЬСЯ

Мирослав Кащук учився в Польщі дев’ять років. Спершу закінчив магістратуру, а згодом захистив дисертацію в Любліні. Проте повернувся в Україну й зараз викладає в Українському католицькому університеті соціологію.

Відповідаючи на запитання, чому обрав саме польську освіту, називає п’ять причин: "Родина, відстань, стипендія, міжнародний диплом і культура".

В Польщі навчався брат Мирослава, а будинок Кащуків розташований за сто кілометрів від університету: їздити додому було зручно та й 100 доларів стипендії були за мірками 2002 року чималими грішми.

Повернувшись до України, Мирослав спробував влаштуватись на роботу. Й довідався, що люблінський диплом PhD тут нічого не вартий. Українська держава визнавала лише його шкільний атестат.

Український католицький університет виявився єдиним, що визнав його диплом, проте й сюди вдалося влаштуватись лише адміністративним працівником: лише згодом, пройшовши переатестацію та підтвердивши всі предмети в Києві, Мирослав здобув право викладати.

Повернувшись до України, Мирослав Кащук спробував влаштуватись на роботу і довідався, що люблінський диплом PhD тут нічого не вартий

"Я бачив, як у Польщі ставляться до іноземців, – пояснює Мирослав Кащук, чому вирішив повернутись. – Часом насміхались із акценту чи з того, що я українець. Я не хотів бути чужим. Хотів бути тут, із родиною. Тому не шкодую, що повернувся".

На його думку, молодь утікає з України до Польщі та інших країн, бо не бачить тут для себе перспектив. Молоді люди хочуть починати свій шлях із пристойної зарплатні, мати високий рівень життя. Польща – це своєрідний стартовий майданчик, звідки можна потрапити до інших європейських країн. До того ж, приваблює незвідане життя закордоном.

"У мене багато друзів, які залишились там. Вони їхали з невеликого Любліна до Варшави, де більші зарплати, а звідти вже закордон. Це такий собі плин молоді – поляки виїжджають до Ірландії чи Великої Британії, а наші займають їхні місця", – пояснює він.

Мирослав уважає цей процес позитивним: молоді люди вивчають нові мови, отримують знання, досвід і можливість порівняти життя в Україні та закордоном.

ТІ, ЩО РОЗКРИВАЮТЬ КАРТИ

Робити висновки та прогнозувати можливі наслідки такої хвилі міграції українських студентів до Польщі ще зарано, каже історик і соціолог Оксана Міхеєва.

Вона звертає увагу на те, що українці вірять у магічну силу диплому про вищу освіту.

В Україні диплом вимагають на будь-якій роботі; людина без вищої освіти в нашому суспільстві – те саме, що без освіти взагалі. Європейський диплом за таких умов видається ще міцнішою гарантією щасливого майбутнього. Існує стереотип, що кандидат, який учився закордоном, має якісь особливі знання та, отже, краще підходить на вакантну посаду.

Iсторик і соціолог Оксана Міхеєва звертає увагу на те, що українці вірять у магічну силу диплому про вищу освіту

"Але поцікавтеся тенденціями на ринку праці. Там давно вже запитані дві категорії: генії та прибиральники", – коментує дослідниця. – "Геніям дипломи не потрібні взагалі, їх більшість корпорацій і так бере на роботу. Ба, більше, дипломованим частіше відмовляють, бо вони зіпсуті. Прибиральники – себто люди, що працюють у сфері обслуговування, – взагалі диплому не потребують".

Для польських вишів, на думку Оксани Міхеєвої, наплив українців є нагодою заповнити університети, які спорожніли, коли польська молодь чкурнула на Захід.

На жаль, Україна не може запропонувати своїй молоді ані освіту такої самої якості, ані потрібну кількість робочих місць.

До того ж, цього року Європарламент дозволив студентам і науковцям дев’ять місяців перебувати в країні, де вони навчались або проводили дослідження. За цей час вони мають змогу знайти роботу чи започаткувати власний бізнес, аби залишитись, можливо, вже назавжди.

Катя Старокольцева, спеціально для УП.Життя

Титульне фото Vaicheslav/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті