Прислухатися до себе та довіряти всесвіту. Як пара залишила столицю та отримує задоволення від життя у селі

12610
16 травня 2017

Нове життя Іллі Третнікова та Оксани Тімченко почалося з гострого бажання змінити своє життя та почати займатися іншою справою.

На той час їм обом було по 26 років. Ілля народився у місті Миколаїв, а Оксана – харків’янка.

Хлопець закінчив приватний університет "Україна" за спеціальністю "Видавнича справа", дівчина мала спеціальність "Хореограф" Харківської академії культури. Обоє працювали на улюбленій роботі у сироїдному ресторані.

Ілля і Оксана працювали на улюбленій роботі у сироїдному ресторані, однак вирішили, що хочуть у село. Всі фото зі сторінок героїв публікації у соцмережах

"Ми одночасно почали говорити про те, щоб переїхати у село", – розповідає пара про те, з чого почався їхній новий шлях. – Ця ідея повністю нас захопила: ми не могли вже готувати, постійно про це читали.

Нам знадобилось 2-3 тижні, щоб повністю змінити вектор свого життя. Ми зрозуміли, що це – шлях: просто пішли по ньому, і все.

Ми вирішили: так, будуть повороти, буде часом складно, якщо треба буде зупинитись – зупинимось. У нас не було тривалої підготовки, якихось вагань. Ми просто домовились: "А давай спробуємо!" Звільнились та поїхали з Києва".

Вони просто звільнились та поїхали з Києва

"КОЛИ ТЕБЕ НІЧОГО НЕ ОБТЯЖУЄ"

Зараз Ілля та Оксана багато працюють на землі, вирощують овочі та фрукти, сушать та продають власну еко-продукцію під брендом Shanti fruits.

"У селі ти сам за все відповідаєш – за їжу, будинок, якість того, що вирощуєш.

Тут не так, як у місті, коли ти не знаєш, як працює елементарно каналізація. Бо ти перетворюєшся на домашню тваринку – за тобою всі прибирають, а ти сам нічого практично не можеш", – каже Ілля.

Зараз Ілля та Оксана багато працюють на землі, вирощують овочі та фрукти

Дівчина і хлопець з радістю приймають до себе волонтерів і тих, кому потрібна моральна реабілітація та спокій, щоб витравити усіх тарганів з голови, як каже Ілля, та знайти себе.

Люди приїздять не лише з України, а й закордону: хтось надихається ідеєю, долучається до їхнього способу життя, а комусь це не підходить. Однак всі, хто побував у Оксани та Іллі, однозначно збагачуються спокоєм, позитивним налаштуванням та вірою у те, що все відбувається для кожного з нас якнайкраще.

У зимовий період, коли роботи як такої немає, Ілля та Оксана подорожують.

У зимовий період, коли роботи як такої немає, Ілля та Оксана подорожують

Для них це не лише відпочинок чи перезавантаження, як це розуміємо ми, коли вириваємось на тиждень відпустки  з ненормованих обіймів зобов'язань та завдань. Подорожуючи, вони переймають досвід іноземних фермерів, знімають кліпи та проводять вегетаріанські походи.

Господарство Іллі та Оксани – дерева, кущі, бджоли. Тому взимку, коли вони не в Україні, нічого не потребує особливого догляду. Єдине, коли бувають морози, то їхні друзі із сусіднього села приїжджають, щоб занести вулики у сарай.

Господарство Іллі та Оксани – дерева, кущі, бджоли
Бджоли не потребують особливого догляду взимку

"Коли у нас запитують, хто ми і чим займаємось, ми впадаємо у ступор. Щоб відповісти, треба на себе надягнути якийсь шаблон, а ми його не маємо.

Сьогодні ти фермер, завтра – музикант. Або мандрівник. А може, й ніхто. Для мене піком VIP є сказати, що я – ніхто. Зазвичай люди цього соромляться, а я – навпаки: бо у цьому стані тебе нічого не обтяжує", – каже Ілля тим тоном і з тією посмішкою, яким беззаперечно віриш. І по-доброму заздриш його безвідносній, але визначеній ним же самим, свободі.

Хлопець говорить, що для нього важливо прокинутись вранці та відчувати себе "тут і зараз".

"Побачити сонце, побігати, позайматися йогою, покупатися в ставку, зайнятися землеробством, пограти на музичних інструментах", перераховує Ілля, коли ми запитуємо його про те, що є пріоритетним у його житті.

"Побачити сонце, побігати, позайматися йогою, покупатися в ставку, зайнятися землеробством, пограти на музичних інструментах", – перераховує пріоритети життя Ілля

СТИМУЛ ЗАМИСЛИТИСЬ, ЧИМ ЗАЙМАТИСЯ ДАЛІ

Звісно як для еко-виробництва, так і для життя потрібні кошти.

Коли ми торкаємось цієї теми, то Ілля та Оксана спокійно відповідають, що гроші до них приходять у потрібний момент.

"Ми не переймаємось грішми. У нас був досвід, коли ми жили абсолютно без грошей два місяці. Це було, щойно переїхали у село", – каже Оксана.

Пара розповідає, що коли звільнились із ресторану мали близько 5 тисяч гривень.

Щоб швидше знайти село для проживання, їм потрібна була машина.

Щоб швидше знайти село для проживання, їм потрібна була машина

"Що, здавалося б, можна купити за ці гроші? Але в наших історіях все можливо, тому ми все-таки машину купили. Правда, за 10 тисяч гривень", – розповідає Ілля, та уточнює, що решту суми з продавцем погодили сплатити пізніше.

Машина була "вбитою": майже уся з пластику та монтажної піни. Але її перевагою було лише те, що вона їздила на газу.

Якщо придбати транспорт парі вдалося, то отримати фінансову допомогу від інвесторів – ні.

Пара розробила детальний бізнес-план на 3 мільйони гривень під теплиці, однак їм відмовили, бо сприйняли за наївних мрійників без жодного досвіду.

"Захотіли ж нас підтримувати тоді, коли у нас все запрацювало", – констатує хлопець.

Пара розробила детальний бізнес-план на 3 мільйони гривень під теплиці, однак їм відмовили
Пару з теплицями сприйняли за наївних мрійників без жодного досвіду

Пара взялася за справу самотужки.

Вирішили вирощувати екологічну якісну продукцію для веганських та сироїдних ресторанів. Однією з мотивацій було те, що вони самі вегани, тобто вирощували заодно й для себе.

Коли ідея з теплицями не реалізувалась, сконцентрувалися на помідорах та зелені. Як працювати на землі й що саме робити – їх навчав Google.

Коли ідея з теплицями не реалізувалась, сконцентрувалися на помідорах та зелені

"Дуже довго з помідорами грались, а от із зеленню було просто: вона добре почала рости", – розповідає Оксана.

Збути свою продукцію пара не змогла: з села до міста возити її було нерентабельно. Це стимулювало їх замислитись, чим займатися далі.

"Стало зрозуміло, що це має бути не свіжа продукція, а така, яку можна відправити поштою. Тому вирішили займатися переробкою. Зосередились на сушінні фруктів: малині, полуниці, сливах та яблуках", – пояснює дівчина.

Зрештою Ілля і Оксана зосередились на сушінні фруктів

"КАВУНИ ВРЯТУВАЛИ НАМ ЖИТТЯ"

Процес виробництва у Третнікова та Тімченко теж своєрідний.

Починали вони сушити фрукти за допомогою маленького дегідратора.

Згодом Ілля сам зробив сушарку зі старої радянської бабусиної шафи. Спочатку на 13 кг, пізніше – на 40.

Ілля сам зробив сушарку зі старої радянської бабусиної шафи. Спочатку на 13 кг, пізніше – на 40

"Якось я приїхав до бабусі в гості у Миколаїв. Побачив у неї шафу, запитав, чи їй вона треба, та й забрав у село. Зробив до неї "рельси" (рейки, на які ставляться дека для сушки фруктів УП), купив вентилятор, вмонтував це все у шафу – вийшла сушарка.

Дивлюся – працює. Ну я вирішив зробити ще одну. Пару років ми працювали за допомогою цих шаф", – посміхається хлопець.

Часом саморобна техніка виходить з ладу та створює ситуації, які додають гострих відчуттів.

Часом саморобна техніка виходить з ладу та створює ситуації, які додають гострих відчуттів

Так минулого року сталася пожежа. Певно замкнула проводка, бо була стара, а сушарки споживають багато електроенергії. Вони три роки відпрацювали і не витримали.

"Тоді з нами був наш друг та волонтер – іранець Мірдад. Біля дому у нас веранда – там було обладнання, за допомогою якого ми сушили фрукти...

Нам взагалі пощастило, що ми прокинулись в туалет, бо звечора наїлися кавунів. І лише завдяки цьому зауважили пожежу. Стояв якийсь тріск. Ми спершу подумали, що це дощ.

Виходить, кавуни врятували нам життя", – сміється хлопець.

Нова веранда, замість старої, що згоріла, збудована із екологічних матеріалів. Оксана на першому плані

Це сталось близько третьої години ночі. Ілля та Оксана одразу зателефонували пожежникам. Ті майже 2 години їхали. Був місяць серпень, вода з криниці у дворі зникла. Тож єдине, що залишалось Іллі та Оксані, використовувати дощову воду з діжок.

Саме цією водою Ілля, Оксана та їхній друг намагалися хоч якось стримати вогонь, який от-от збирався з веранди перекинутись на хату. Коли ж вода закінчилась, а горіти продовжувало, друзям нічого не залишилось, як відпустити ситуацію, стояти і просто дивитися.

Реакція пожежників по приїзду була неперевершена. "Капець, так воно ж ГОРИТЬ! Що ж ви не сказали, що у вас горить?", – тепер, вже зі сміхом, переповідає пара.

За пару хвилин вогонь загасили, хоча і довелось для цього перерізати електричні проводи та скупати усі речі, які були у хаті.

"За декілька годин згоріло буквально все", – підсумовує Ілля.

У будівництві парі допомагали волонтери

ДОРОЖЧЕ, АЛЕ НЕ ВСУПЕРЕЧ ПОГЛЯДАМ

Свою сушену продукцію Оксана та Ілля продають на умові передзамовлення. Багатьом відмовляють, бо не встигають вдвох переробляти більшу кількість. 

Сім’ї замовляють не кілограмами, а відрами. Проте магазини купують дуже мало.

"На приватних замовленнях ми заробляємо більше. У нас люди взимку роблять замовлення, а до наступної осені ми їм усе відправляємо.

Зараз ми в Україні одні з не багатьох, хто знає, як без хімії можна простими методами зберігати сухофрукти", – каже Ілля.

Ці сливи стануть сушиною чи пастилою. Сім’ї у пари замовляють відрами, а магазини купують дуже мало

Без втрат під час процесу роботи не обходиться.

Наприклад, якось пара викинула сухофрукти на суму близько 3,5 тисяч гривень: міль завелась у цілому відрі сушеної черешні.

Але саме на таких випадках вони і навчилися, як потрібно зберігати сушені продукти. Їхня технологія виробництва – метод спроб та помилок, зазначають Ілля та Оксана.

"Хтось каже: "А в мене бабуся сушить, і сушка довго зберігається". А ми питаємо при якій температурі бабуся це робить? Вона робить це на печі, де температура дуже висока, і яйця молі вмирають.

Ми ж робимо це довго і сушимо при 40 градусах. Саме при цій температурі зберігається найбільше корисних речовин", – розповідає Оксана.

Їхня технологія виробництва – методом спроб та помилок, зазначають Ілля та Оксана

Просто так, у мішечку, зберігати сушку Shanti fruits не можна – заведеться міль. Пара шукала спеціальне пакування і знайшла екологічний варіант – скляні банки.

"Не пластик. Так, це дорожче, але це не іде всупереч нашим поглядам", – пояснює дівчина. 

ЗВІЛЬНЯЙ МІСЦЕ ДЛЯ НОВОГО

Довіра – ключове поняття в житті Іллі та Оксани. Вона має бути присутньою завжди.

Це пара часто наголошує під час бесіди. Для них це – своєрідний алгоритм власної філософії життя.

"Я не можу відповісти, кому або чому я довіряю. Не треба шукати якоїсь конкретики. Просто – довіра Всесвіту, вона безпідставна. Довіряти не лише один одному, а й усьому, що відбувається з нами, усім, хто зустрічається на нашому шляху.

Це не пофігізм типу – нехай буде, як буде, а переконання в тому, що все має трапитись якнайкраще для нас. І це працює", – пояснює смисл довіри Ілля.

Він додає, що цьому їх навчив автостоп, бо в той момент, коли ти зупиняєш машину, сідаєш в неї, твоє життя потрапляє в руки її водія.

 Довіра – ключове поняття в житті Іллі та Оксани. Цьому їх навчив автостоп

"Насправді, в нашому житті ми це (вручаємо життя іншим – УП.Життя) робимо увесь час. Банально – коли ти сідаєш в потяг метро, бо твоє життя тепер знаходиться в руках машиніста. Або коли обираєш їжу в супермаркеті, купуєш речі. І так відбувається постійно, але люди не замислюються над цим", – розтлумачує хлопець.

Будинок в селі Шевченкове Черкаської області, в якому зараз живуть Ілля та Оксана, прийшов до них не одразу.

Спершу їм довелося втратити 2 тисячі доларів завдатку, який парі вдалося зібрати в соціальних мережах – продавець взяв гроші, але продав будинок іншим людям.

Хлопець і дівчина залишилися з 7 гривнями та орендували хатину.

Хлопець і дівчина залишилися з 7 гривнями та орендували хатину. На фото ноухау пари – ліжко з сіна

Перша ж робота Оксани та Іллі на новому місці була пов'язана з хореографією – безпосередньою спеціалізацією дівчини. У містечку Лисянка (близько 30 хвилин їзди від села Шевченкове) шукали хореографів для дитячого гуртка. Там пара викладала хореографію та йогу.

"У нас був гарний зал: якісний ремонт, професійна апаратура. Подібних ми бачили два-три у своєму житті. Ми оформились ПП і почали працювати.

До нас прийшло близько 130 дітей. Працювали щодня з 13:00 до 21:00, викладали хореографію та йогу, Ілля ще допомагав з режисурою", – розповідає Оксана.

Заробляли близько 2 тисячі доларів на місяць.

"Так пропрацювали шість місяців і зрозуміли, що зявились гроші, але у нас самих нічого не змінилось. Хоча нам подобалось цим займатись, ми бачили розвиток. А ми ж не заради цього сюди приїхали", – пояснює дівчина. 

Пара пропрацювала 6 місяців, викладали хореографію та йогу, з’явились гроші, але в них самих нічого не змінилось

Так на початку літа пара віддала ключі від залу – якраз щоб за період канікул знайшли їм заміну – та повернулась у село.

Знявши хатину пара домовилась про її викуп. Однак, коли настав час виплатити гроші за будинок, у пари їх знову не було: не вдалося відкласти, все пішло на повернення боргів.

Ця ситуація стала перевіркою для Іллі, наскільки він може обходитись без важливих для нього речей.

"У мене була дорога електрогітара. Я везу її у місто зі сльозами на очах, бо я її дуже любив, віддав за неї свого часу значну суму. Та ми продаємо гітару

Оксані приходить відсоток за те, що вона працевлаштувала людину на роботу, і ми гривня в гривню отримуємо 15 тисяч гривень, які нам треба було віддати за будинок.

Це був один з уроків, що не треба триматися за речі. Не тримайся – відпускай все з легкістю. Звільняй місце для нового: щось віддаєш – щось отримуєш", – філософськи резюмує Ілля.

Знявши хатину пара домовилась про її викуп. Однак, коли настав час виплатити гроші за будинок, у пари їх знову не було

ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДИ, А НЕ ЧИНОВНИКИ

На рівні держави постійно проголошується заохочення інвестицій, підтримка приватного бізнесу, фермерства.

Однак на практиці все відбувається навпаки: Ілля та Оксана перевірили це на власному досвіді.

"Якщо одним реченням і культурно висловитись – допомагають люди, а не чиновники. На сьогоднішній день у нас майже 1,5 га власної землі, плюс беремо в оренду 0,75 га біля сусіднього будинку", – розповідає Оксана.

Пара сподівається, що Шевченківська сільрада цього року дасть їм землю. До цього їм відмовляли.

Яким би не було рішення сільради, у пари багато планів на майбутнє.

Спершу вони планують завершити будівництво еко-фабрики: вже третій рік триває робочий процес. Оксана та Ілля будують її своїми руками. Використовують екологічні матеріали, практично обходяться без цементу.

Потім хочуть почати будувати кемпінг, де їхні волонтери та гості могли б розташуватися, бо їхня хатинка вже не вміщує усіх.

Ще в планах розвинути сільський каучсерфінг та посадити лісосад.

Найближчим часом пара планує податись на краудфандинг і перевірити, наскільки їхня справа варта того, щоб бути далі розвиненою.

"Ми часто чуємо захоплення від інших стосовно того, що і як ми робимо. Краудфандинг або дасть підтвердження цьому, або ж спростує", – резюмує Ілля.

Олена Демченко, Владислав Демченко, спеціально для УП.Життя

Всі фото зі сторінок героїв публікації у соцмережах

powered by lun.ua

Головне на сайті