Час молодих. Двоє наймолодших голів українських сіл

14034
31 травня 2017

Вибори на місцях, які відбулися в Україні у жовтні 2015 року, показали цікаву тенденцію: багато молоді прийшли до влади у селах та районах.

В селах Подільському Черкаської області та Давидові Львівської головами стали студенти.

Хтось пишався перемогою, хтось не вірив в їхній успіх – та через півтора року зміни помітили всі.

Різні села, різні голови, схожі проблеми.

АРТЕМ

Середа в Золотоноші – пенсійний день для громадського транспорту. Люди похилого віку з навколишніх сіл їдуть в районний центр, щоб робити закупки, тому автобус на село Подільське повністю забитий. Везуть саджанці, лінолеум, великі торбини з продуктами.

Транспорт сюди ходить не часто, хоча відстань всього 15 кілометрів, якщо їхати напряму. Тільки-от прямої дороги нема, потрібно об'їжджати.

У центрі Подільського з автобуса виходить жінка, років за 60. Вона прямує до молодого хлопця та просить допомогти – їй потрібен цемент.

Хлопець робить дзвінок і одразу ж переказує жіночці: "Ну дивіться, машина буде коштувати 600 гривень, це десь тонн 7. Але транспорт свій треба. Ви думайте, номер телефону їхній я вам дам".

Це Артем Кухаренко. Йому 24 роки, нещодавно закінчив історичний факультет, і він – голова цього села.

Це Артем Кухаренко. Йому 24 роки, нещодавно закінчив історичний факультет, і він – голова села

За день йому дзвонять десятки людей. Хтось в особистих справах, проте переважно – з проханням допомогти. Каже, що не відмовляє нікому.

Хлопець перевіряє в телефоні список справ. Там розписаний ледь не весь день: подзвонити, уточнити, привітати, заїхати. Зараз в нього є трохи вільного часу, і він прямує до школи.

У невеликій будівлі неупинно йде ремонт. Всюди вже поставили пластикові вікна, завезли нові меблі, втім, роботи ще багато. Коридори школи порожні – йдуть заняття. З одного крила доноситься дзижчання дрилі.

Тут навчається всього 64 дитини, ще 25 – відвідують дитсадочок, що розташований в цій же будівлі.

Ремонт у школі почали ще до головування Артема, проте зараз для нього це теж пріоритет: "Якшо немає в селі школи, і не буде – хай там 19 дітей чи 120 – то не буде села".

У школі вже поставили пластикові вікна, завезли нові меблі, втім, роботи ще багато

"Так, я розумію: мінімізація коштів, об'єднання громад, школи неконкурентні – це можна понять. У кожного своя правда. Але постаратися зберегти те, що є – це також правильно. А врємя покаже, хто був прав", – отак просто, по-місцевому, каже Кухаренко.

Біля школи два дитячих майданчика, один з яких встановили силами мешканців села та безпосередньо Артема. Тоді він ще не був сільським головою, проте вже намагався облаштовувати простір свого населеного пункту.

Гроші збирали не зовсім звичним шляхом – на благодійному концерті. Хлопець не вважає це якоюсь інновацією – каже, це просто реалізація бажання.

Був ще один благодійний концерт, більший. Тоді громада села зібрала гроші на ремонт дороги. Коштів було небагато, проте це дозволило залатати ями на центральній вулиці. Районна влада тоді в подарунок проклала нову дорогу від траси до села.

Концерти для Артема – річ цілком буденна: крім головування, він співає на святах. Це ще один шлях заробити гроші: трохи для себе, трохи для розвитку села.

Бюджет в Подільському дуже малий, близько 1 мільйона гривень всього. Грошей ледь вистачає на вирішення поточних проблем, а плани в молодого керівника величезні.

За останні півтора року в село стало надходити більше коштів. За словами Артема, в цьому частково і його заслуга. Один із наймолодших голів села в Україні одразу ж викликав велике зацікавлення в журналістів. А за медійниками, зазвичай, приїжджають інвестори чи благодійники.

"От нещодавно давав інтерв'ю одному каналу, а потім приїхали "Черкаські мавпи" (баскетбольна команда, – авт). Вони нам пообіцяли привезти спортивний інвентар в школу, облаштувати баскетбольну площадку надворі", – каже мер.

Артем йде вулицями та розповідає про те, що йому вдалося зробити за час свого головування: освітлення, Wi-Fi в центрі села, тренажерний зал… Та цілі в нього значно більші.

Ще років з 18 він хотів мати повноваження, щоби змінювати село.

Одна з головних цілей для нього наразі – залучити молодь. За словами голови, в Подільському майже 800 мешканців, з них близько 40% – молодь. Та сподівається, що невдовзі буде всі 60%. Тому й так опікується школою та шукає можливості для створення робочих місць.

Артем хоче залучити молодь, та поселити її у відбудований старий гуртожиток

За шкільним подвір'ям – старий гуртожиток. Від двоповерхового будинку приблизно на двадцять сімей лишилося лише бетонна коробка. Навіть дверей та віконних рам немає. На підлозі пил, залишки руйнування: шматки бетонних блоків, каміння. Тільки на першому поверсі два крайніх вікна цілі. Судячи з вигляду, там живуть люди. Замість москітної сітки на них розрізані гардини.

Перед вікном до двох стовпчиків прив'язана мотузка. Там сохнуть речі – кілька кольорових кофтин, штани, рушники.

В будівлі нормально не працює каналізація, опалення, є проблеми з підключенням газу та світла. Не так давно звідси вивезли сміття, що накопичилося за роки руйнування гуртожитку.

Зараз біля будівлі толока. Кілька хлопців та дівчат зі школи збирають та вивозять сухі гілки, що лишилися довкола після того, як спилили дерева.

Артем планує відновити гуртожиток. Це краще, каже, ніж розібрати його. Однак, де шукати гроші на це, поки незрозуміло.

"Можна, звісно, віддати пусті стіни, та мої молоді сім'ї не потягнуть капітальний ремонт. Треба зробити хоч мінімальні умови, щоб здавати ці квартири", – пояснює він.

Хлопець мріє, щоб тут жили робочі з місцевих ферм. У 60-ті роки в селі був племінний радгосп-репродуктор "Подільський", де вирощували курей.

У 90-х комплекс почав занепадати. Частину перетворили на Золотоніську птахофабрику, а частина просто зруйнувалася.

"Там зараз 16 сараїв. 16 сараїв хламу то називається, бо лишилися тільки кирпичі. Але ж то можна відродити!" – каже Кухаренко.

Артем йде на центральну вулицю. Там на нього чекатиме друг на машині – щоб поїхати в Золотоношу вирішувати чергові питання. Зупиняється біля озера. Вірніше, того, що колись було озером. Зараз це яр, на дні якого доволі велика калюжа.

Цей яр, на дні якого доволі велика калюжа, колись був озером

Не так давно в яру було сміття та сушняк. Артем зі школярами провів толоку і тут. Голова хоче відновити озеро, щоб селянам було де відпочивати, плавати, ловити рибу.

"Це дуже дорого, ми навіть до кінця не знаємо, скільки то стане селу. Проте ми вже шукаємо людей, які допоможуть нам і оцінити роботи, і виконати їх. Будемо щось і самі робити, усім селом", – розмірковує мер.

У кожній своїй ініціативі Артем спирається на односельчан: пояснює їм свої задуми та шукає підтримки.

Наприклад, він виступив з ініціативою перейменувати одну з вулиць села на честь музиканта Олександра Вертинського, який свого часу неодноразово бував у селі та писав про нього у своїй книжці "Дорогою длинною".

Селяни спочатку обурилися та не хотіли змін.

"Я зібрав усіх, хто був проти, та просто пояснив свою пропозицію. Прочитав їм уривки з книжки Вертинського, розказав, хто він був такий. І вони погодилися. Просто все треба доносити до людей, роз'яснювати", – зазначає мер.

Хлопець впевнений, що без підтримки мешканців Подільського у нього б нічого зробити не вийшло. Тому він приділяє увагу кожному селянину.

Каже, інколи може всьому селу надіслати повідомлення "Доброго ранку".

У телефоні у нього є номера всіх односільчан. Вони розбиті на групи по вулицям, де ті живуть. Так він може в будь-який момент швидко зв'язатися з кожним.

"Мені хочеться, щоб всі згуртовувалися, щось робили, і в нас буде саме класне село, самий класний район, сама класна держава!" – вигукує по Кухаренко.

 Артем планує шукати гроші, але поки нерозуміє де

ВІТАЛІЙ

У центрі села Давидів Львівської області – школа та Народний дім. Останній – це нова будівля, у якій розміщені сільська рада, ЖЕК, різні гуртки, дискусійний клуб. Поміж ним та школою пам'ятник Тарасу Шевченку.

Під вербою на лавці сидить бабуся, читає книжку. До пам'ятника підходить хлопець, бабуся одразу ж йде до нього: поговорити та пожалітися.

Ще минулого року Віталій Дяків був головою Давидова. Коли його обрали, він був 21-річним студентом-політологом. Сьогодні його в селі знають всі та радо вітаються при зустрічі.

Наприкінці 2016 року Давидів став центром об'єднаної територіальної громади. Хлопець знову балотувався в голови, але програв.

Однак, у сільраді Віталік буває доволі часто й дотепер – він входить до групи народного контролю за владою.

Зрештою, починав він теж з цього. Ще після Майдану активісти села вирішили створити осередок, який би спостерігав за діями місцевих властей.

Ще минулого року Віталій Дяків був головою Давидова. Коли його обрали, він був 21-річним студентом-політологом

"У нас тут немає крупних злочинів, які б викривав громадський контроль. Ми лише допомагаємо знаходити помилки, частіше навіть несвідомі, та виправляти їх, поки не пізно", – каже екс-мер.

Віталік бачить в цьому важливу функцію взаємодії влади та селян. Хоча, зізнається, такий контроль завдає клопоту керівникам.

"Усі ті запити, звернення займають багато часу, коли в тебе й так роботи не мало. Проте, якщо тобі нема що приховувати, проблем особливих не виникає", – зізнається Віталій.

Коли він був головою, у селі запустилися кілька проектів. Хлопець сподівається, що всі їх будуть реалізовувати і надалі.

Дяків виходить на оновлену дорогу, що веде на інший бік села – Давидів поділений річкою та залізницею. На одному боці – школа, магазини, сільрада, православна церква. На іншому – греко-католицька церква, цвинтар, старий будинок культури, де зараз проводять дискотеки.

"Люди щодня ходять з одної частини села в іншу. От ми першочергово й поклали сюди бруківку", – дорогою розповідає він.

Задоволені таким рішенням були не всі. Депутати казали, що бруківка занадто дорога та повипадає після зими, люди обурювалися, чому не ремонтують їхні вулиці.

Головне правило Віталіка – говорити з усіма

Головне правило Віталіка в таких ситуаціях – говорити з усіма.

"Сільський голова в якійсь мірі має бути психологом, знаходити різні підходи до людей. Я просто збирав людей та пояснював, що є дороги пріоритетні, є – другої черги. Так от, наприклад, моя вулиця, чи тих обурених – це друга черга, тому ми поки їх і не робимо", – зазначає він.

Усі проекти, каже Віталік, намагався погоджувати з односільчанами, прислухався до них. Також влаштовував зібрання, щоб вислухати пропозиції людей.

Багато чого в селі влада робила спільно з громадою. Декілька дитячих майданчиків закупила рада, а встановлювали самі мешканці. Навіть на головну дорогу гроші давали й місцеві бізнесмени.

Віталік ненадовго зупиняється коло річки – вірніше, великого та брудного струмка. Колись річка була більша та чистіша, однак тепер сюди зливаються каналізаційні води. Запах поруч – відповідний.

"У мене якось була ідея", – каже Віталік, – "Очистити русло річки, збільшити її, облаштувати невелику набережну. Щоб люди могли собі ввечері вийти, погуляти, посидіти коло води. Та я розумію, що це не на часі. У нас доріг нема нормальних, каналізування треба перероблювати. А так, люди будуть ходити по ямах, проте набережна буде?.. Ні, це не актуальне питання".

Хлопець каже, що для селян головною роботою є та, яку видно. Освітлення, чисті вулиці, різні можливості. Тільки коли будуть вирішені поточні питання, можна думати про щось більше.

Головною роботою у селі є та, яку видно. Освітлення, чисті вулиці, різні можливості.

Та ледь не першочерговою справою за час керування для Віталіка було створення ОТГ. За його словами, це дозволило збільшити частину коштів для розвитку простору, а також розширити повноваження місцевої влади та уникнути зайвого бюрократизму.

"Це те, що залишиться після нас надовго. Пройдуть роки, зміниться не один голова, а Давидів так і буде центром для навколишніх сіл", – розмірковує екс-мер.

Для самого Давидова центром є Львів. Майже кожні півгодини сюди їздять автобуси з міста. Дорога займає приблизно стільки ж. Тому мешканці більш ніж п'ятитисячного села багато часу проводять саме в місті. В Давидів, за словами хлопця, люди приїжджають, по факту, тільки переночувати. Робота, розваги, навчання – за всім їдуть до Львова.

Одна частина Давидова відділена трасою. Це так звана "промзона" – колишня велика птахофабрика. Зараз на її базі підтримують виробництво курей та кормів, та воно невелике. Там працює близько 200 селян. Ще невелика частина людей працюють в магазинах, школі та сільраді.

Переважна ж більшість їде шукати роботу деінде.

Створювати робочі місця в Давидові було б добре, каже Віталік, – та де знайти інвесторів, які б розвивали тут бізнес, влада не знає.

Для самого Давидова центром є Львів. Майже кожні півгодини сюди їздять автобуси з міста

Для того, щоб люди проводили більше хоча б вільного часу в селі, Віталік розвивав культурну сферу та намагалися зробити село банально комфортнішим для життя.

Минулого року відкрили кіноклуб, центр дозвілля для людей похилого віку. На головній вулиці він поставив смітники, в парку – лавочки. Та й тут, каже, не обійшлося без перепалок.

"Мені говорили: нащо ставити ковані смітники, якщо дешевше пластикові? Чи то, навіщо нам в парк такі дорогі лавочки, ми ж не у Львові. А що, як село, то треба збити пару дошок – та хай так стоїть?.." – риторично питає хлопець.

Зараз вулиці Давидова чисті та охайні. У парку Шевченка гуляють батьки з дітьми, відпочиває молодь.

Віталік йде повз школу. У початковій школі закінчилися заняття. Вітається з екс-головою ледь не кожен школяр.

Дяків зовсім не жалкує про те, що був керівником свого села, хоч і не так довго. Каже, що це колосальний досвід. Визнає: були помилки в роботі, бо всього вчився методом "тику". Навчання та головування – не найлегше поєднання, говорить. Проте жодного разу не хотів все кинути.

"Найближчі 10-15 років я не збираюся переїжджати з Давидова. І коли б я все кинув на половині шляху – як би дивився в очі своїм односельчанам? Тепер мені не соромно, бо я зробив для села принаймні те, що обіцяв. І село це оцінило", – зазначає він.

На виборах в голови ОТГ Віталік зібрав в Давидові більше голосів, ніж коли балотувався вперше. Втім, програв за результатами виборів в інших населених пунктах.

Каже – просто не зміг донести свої цілі до мешканців тих сіл.

Діана Колодяжна, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті