Новий закон "Про освіту". Кому він вигідний

22139
29 червня 2017

Про зміст проекту закону "Про освіту", його дискусійні питання, вже писалося достатньо.

Спробуємо подивитися на законопроект і ширше – на реформу школи – з точки зору зацікавлених сторін.

Оскільки законопроект вводить у правове поле поняття неформальної та інформальної освіти, а також створює умови для освіти дорослих, тож потенційно його норми стосуються кожного громадянина України.

Кожна реформа, що передбачає зміну усталених правил гри у своїй сфері неминуче зачіпає не лише про прагматичні інтереси, але цінності, емоції, у випадку освіти йдеться про особистісні межі, маркери та траєкторії.

Як і притаманно людським істотам у представників цільових аудиторій освітнього поля та закону, що його змінює, усе переплетено нелінійно і часом утворює химерні комбінації. Спробуємо розплутати цей клубок і внести трохи ясності.

Почнемо з прагматики.

ЧИ Є ТАКІ, КОМУ ОБ’ЄКТИВНО НЕВИГІДНО УХВАЛЕННЯ ЗАКОНУ?

Почасти так, це ті, хто тепер працює в обласних, районних та міських управліннях освіти. Їхні повноваження значно зменшуються.

Чинний закон містить пряму норму за якою: "Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

– управління навчальними закладами, що є комунальною власністю;

– організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів;

– вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;

– координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей".

Тим, хто працює в управліннях освіти об’єктивно невигідно ухвалення закону. Фото andrewgenn/Depositphotos

У законопроекті "Про освіту", проголосованому у першому читанні така норма відсутня.

За органами місцевого самоврядування залишається функція реалізації державної політики у сфері освіти та забезпечення її якості, збір та оприлюднення статистики, забезпечення доступності закладів, рівних умов розвитку закладів усіх форм власності, тощо.

"Це означає, що обласні ради та ради територіальних громад можуть самостійно вирішувати питання своєї структури. Хоча не виключаю, що можуть з'явитися обмеження в не освітніх законах", – зауважує Володимир Бахрушин, однин з членів робочої групи з розробки законопроекту.

Ухвалення закону не потягне автоматичного скорочення відповідних робочих місць управлінців, хоча цього дуже хотілося б багатьом освітянам та платникам податків.

Звісно, когось це змусить похвилюватися, але їхні права як працівників виконавчих органів захищає трудове законодавство. Отже сказати, що закон різко вдарить по інтересам посадовців не доводиться – у них буде час для адаптації.

Але чим швидше вони відійдуть від ручного керування процесами в освіті, тим менше зіпсованих нервів буде потім у всіх учасників процесу.

Втім і серед начальників міських управлінь культури вже сьогодні є ті, хто визнає недоречність існування управлінь освіти як класу.

За новим законом більше відповідальності, але й більше повноважень лягає на плечі та голови директорів шкіл, адже адміністративні та навчально-методичні повноваження будуть делегуватися на рівень школи.

ЩО СВІТИТЬ ДИРЕКТОРАМ?

Більше свободи у розв’язанні кадрових питань, більше обов’язків з організації навчального процесу, включно із розглядом навчальних планів і програм школи.

Втім, потрапити на посаду директора можна буде лише через конкурс і пробути у цій ролі не більше двох термінів, що у сумі складає 12 років.

Потрапити на посаду директора можна буде лише через конкурс і пробути у цій ролі не більше двох термінів. Малюнок andrewgenn/Depositphotos

Крім того, влада керівників навчальних закладів буде врівноважена громадським самоврядуванням у закладах освіти та наглядовими (піклувальними) радами.

Так частині директорів "старого ґарту" та ще й консервативних поглядів буде складніше працювати в нових умовах.

Комусь, можливо, доведеться розпрощатися з кріслом. Але це відбуватиметься поступово і, знову ж, у всіх буде можливість для адаптації.

Тим, хто прагне розвиватися як професіонал і розвивати свою команду відкриється чимало нових можливостей. Попередньо можу зробити висновок, що набирається достатня кількість керівників, які свідомі цього і підтримують зміни

ЧОГО ОЧІКУВАТИ ВЧИТЕЛЯМ?

Кожне нововведення в освітній політиці найчутливіше позначається на педагогах, які безпосередньо спілкуються з дітьми.

В корпоративному середовищі, зокрема внаслідок волюнтаристських дій Міністерства освіти у період між 2004 та 2014 років, сформувався стійкий скепсис щодо можливості щось істотно змінювати в житті школи. Він не є тотальним, але він значною мірою робить "погоду".

Але чи отримують педагоги якісь практичні переваги від збереження статусу кво?

Новий закон на відміну від попереднього гарантує академічну свободу, заохочує педагогічну ініціативу – включно з розробленням авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій.

За педагогами офіційно закріплено право на індивідуальну освітню (науково, творчу, мистецьку та ін.) діяльність за межами закладу освіти.

У вчительському середовищі сформувався стійкий скепсис щодо можливості щось істотно змінювати в житті школи. Малюнок andrewgenn/Depositphotos

Чинний закон теж містить згадку про індивідуальну педагогічну діяльність, але цим і обмежується. Із попередніх спостережень на таких майданчиках як EdCamp, численних освітніх форумах в Україні є не менше 5-7% вчителів, які вже тепер привносять елементи Нової школи в свою практику і з нетерпінням очікують коли впадуть бюрократичні перепони і можна буде розвантажитися від обтяжливих звітів і паперів і вивільнити більшу часу на підготовку до занять.

Такі вчителі все ще у меншості і нерідко стикаються з обструкцією як з боку консервативних колег, так і окремих батьків.

Тут слід визнати, що впровадження Нової української школи, справді, вимагатиме від педагогів додаткових ментальних зусиль, ініціативи, свіжих підходів, але й збільшує діапазон можливостей для того, щоби ці зусилля були гідно винагородженні.

За рік МОН планує провести перепідготовку вчителів початкової школи, які з 1 вересня 2018 року почнуть працювати з першачками набраними вже до Нової української школи.

Втім сертифікація для роботи з новими держстандартами буде добровільною, а ті, хто її пройде отримають 20% надбавку до заробітної платні.

В останній редакції законопроекту, схваленого профільним комітетом закладено норму про те, що посадовий оклад педагогічних працівників має становити не менше 4-х прожиткових мінімумів.

Крім того, у прикінцевих положеннях документу міститься ще низка механізмів для збільшення фактичної заробітної платні педагогів.

Отже в короткій перспективі в реформі сфери освіти передусім зацікавлені педагоги-новатори, яких наразі меншість.

В короткій перспективі в реформі сфери освіти передусім зацікавлені педагоги-новатори, яких наразі меншість. Малюнок andrewgenn/Depositphotos

У середній і довгостроковій перспективі за умови успіху реформ переваги від впровадження норм нового закону відчують вже не менше двох третин нинішніх педагогів.

Зокрема, це обернеться підвищенням соціального статусу вчителя. Але для того, щоби скористатися перевагами Нової українського школи педагогам необхідно буде розширити власну зону комфорту та подолати смугу турбулентності, невідворотну у випадку трансформації системи.

НУ, А ЩО БАТЬКИ?

Це дуже неоднорідна аудиторія, настрій якої коливається від легкого скепсису до забобонного остраху перед змінами. 

Тут є і відчайдухи, які наважилися вчити дітей самотужки, на так званому хоумскулінгу. Єдина нитка, що зв’язує їх з системою освіти, суто формальний екстернат. Це в основному мешканці великих міст, відкриті до всього нового, дуже уважні до дітей батьки. Вони складають мінімальний відсоток усієї аудиторії, однак вони активно присутні в медіа і соцмережах.

В силу свого динамізму і настороженості до офіційних структур, вони не очікують від Нової школи нічого нового, але і не виступають проти.

В законопроекті "Про освіту" для них є позитивний сигнал у вигляді положення про різноманітність форм освіти включно із сімейною (домашньою). Чи почують вони цей сигнал – залежатиме від комунікаційної стратегії МОН. 

Є батькі "гелікоптери", яким потрібно більше системності, але їм водночас важливо відчувати свій вплив на неї і не втрачати дітей з поля зору. Вони ретельно обирають школу і активно залучаються у те, що в ній відбувається через батьківські комітети, намагаючись облагородити цей простір тактикою малих кроків.

Доброю новиною для них є принцип педагогіки партнерства, який по суті є ключовим для Нової української школи, означений, хоч і недеталізований механізм громадського самоврядування у закладі освіти.

Проте більшість складають ті для кого школа – це своєрідний сейф куди можна "здати" дітей, а всі проблемні питання, пов’язані із їхньою успішністю "порєшать" фінансово. Вони не вірять в партнерство, цинічні щодо перспективи реформ.

Більшість батьків в Україні це ті для кого школа – своєрідний сейф куди можна "здати" дітей, особливо ними не займаючись. Малюнок andrewgenn/Depositphotos

Зміна функціоналу "сейфа" їх насторожує, адже вимагатиме додаткового ресурсу уваги, аби розібратися що там поміняли у налаштуваннях. З прагматичної точки зору педагогіка партнерства і чітко прописана підзвітність навчальних закладів збільшить їхню надійність, але щоби скористатися цією "фішкою" доведеться щось поміняти у власних налаштуваннях.

І якщо повернутися до наших зацікавлених сторін, то дивлячись по суті стає зрозуміло, що він не дає кардинальної переваги жодній зі сторін, розширює, діапазон можливості для більшості гравців. Виняток становлять якраз ті, хто сьогодні на позиції тих, хто контролює, а тому обмежує.

Ну і ми досі не згадали таку аудиторію Нової української школи як учні.

НАРЕШТІ ПРО УЧНІВ

Вони є основними бенефіціарами, тобто набувачами благ від нововведень. На жаль, їхній голос зараз звучить найслабше і у них наразі обмежені можливості впливу.

Але на тих майданчиках, де їм все ж надають слово, скажімо на Освітньому арсеналі, вони аргументовано доводять свою спроможність обирати те, що їм справді потрібно в житті.

Якщо до них звертатися як до особистостей, вони відповідають тим же, але коли вчителі, батьки, управлінці і політики в них бачать лише об’єкт для "наполеонівських" планів, вони бунтують з усіх сил.

Коли вчителі, батьки, управлінці і політики в них бачать лише об’єкт для "наполеонівських" планів, школярі бунтують з усіх сил. Малюнок andrewgenn/Depositphotos

Це покоління, яке народилося з відчуттям власної гідності. Вони вкрай іронічні до реформаторського пафосу і риторики, але як тільки педагогіка партнерства перейде в прагматику, вони вмить це відчують і відреагують.

Буде ухвалено новий закон, чи ні, але зміни у школі неминучі, адже вони продиктовані світовідчуттям цього покоління, яке тепер за партами (чи як це тепер вже називається?) і самим життям.

Можна довго дискутувати з приводу того як краще задовольнити інтереси кожного з учасників освітнього процесу, але одне можна констатувати: може бути ідеальний порядок, але не буває ідеального партнерства, адже це величина з багатьма перемінними. І краще недосконале партнерство, ніж ідеальний порядок, адже останній буває лише на кладовищі. І то на поверхні.

Закон "Про освіту" не наведе в одну мить лад в освіті, але. Його ухвалення збільшить шанс на те, що школа не перетвориться на цвинтар.

Микола Скиба, експерт з освіти Українського інституту майбутнього

powered by lun.ua

Головне на сайті