Навчатись, щоб змінювати. Чому ветерани АТО знову сідають за парти

2180
25 липня 2017

Два менеджери, неонатолог та юрист – ці чоловіки пішли на передову, бо вірили, що можуть захистити країну.

Тепер вони відстоюють внутрішній фронт. Допомагають реабілітувати своїх побратимів.

І навчаються на програмі з публічного адміністрування Школи Управління УКУ, щоб своїм прикладом показати – державну роботу можна робити чесно, ефективно і віддано.

Павло Мамонтов – випускник факультету економіки та управління бізнесом МАУП, учасник подій Майдану, боксер.

Восени 2014 року пішов у лави Нацгвардії. Там став мінометником.

Боксер Павло Мамонтов восени 2014 року пішов у лави Нацгвардії. Там став мінометником

"Нас вчив старий відомий сумський ОУНівець, він дуже добре знав свою справу. Ми з групою виїхали на бойове завдання під Маріуполь. Відводили вогонь, взяли на себе артилерію.

Поки евакуйовували села, наші військові йшли кільцем. Там я отримав важкі поранення, переломи, контузію. А наш вчитель – загинув", – розповідає Павло.

Рік лікування, фізична та психологічна реабілітація, чоловік вирішує і сам здобути диплом реабілітолога. Тепер допомагає ветеранам АТО приходити до тями після пережитого на війні.

"Суть у тому, що ветерани АТО отримують поради не від людей, які сидять в кабінетах і, у їхньому розумінні, нічого не знають про їхнє життя.

Перед ними такі самі люди, які пройшли те ж, що і вони. І це дає можливість швидше встановити контакт. Швидше і ефективніше допомогти", – пояснює боєць.

Мрія Павла – долучитись до реформ у обороні:

"Найбільше – до реформи СБУ. До прикладу, я б хотів зробити аналіз спецслужб та силових служб інших країн, не копіювати їхню систему і насильно вмонтовувати у наші реалії, а адаптувати. Тобто аналіз досвіду закордону, і адаптація його під наші реалії. 

Поки що обростаю зв’язками, знайомствами, особливо з людьми, які вже роблять у цій сфері зміни, у тому числі і з УКУ, у якому самі викладачі є тими реформаторами. Входжу у коло".

Зараз левову частку Павлового часу забирають інтенсивні тренування.

Генсек НАТО особисто вручив запрошення, тож Павло Мамонтов офіційно пройшов відбір із двохсот ветеранів АТО.

У складі тридцятки щасливчиків у вересні у Канаді Павло братиме участь у міжнародних змаганнях серед ветеранів.

У Торонто з’їдуться учасники із 17-ти країн. Україна в таких змаганнях братиме участь вперше.

Часу залишається небагато, тож Павло дедалі наполегливіше крутить педалі.

"Буду змагатись із велоспорту та веслування на тренажері. Кожного дня ми 80-90 км за три години накатуємо", – пояснює чоловік.

Разом з Павлом Мамонтовим щодня "накатує" і Павло Тихонівський. Він у Торонто веслуватиме на тренажері та штовхатиме ядро.

Тихонівський –  випускник факультету менеджменту організацій та адміністрування КНТЕУ, учасник Революції Гідності. Пішов добровольцем у зону АТО. У лютому 2015 року брав участь у Широкінській наступальній операції.

Павло Тихонівський (праворуч внизу) пішов добровольцем у зону АТО

"Від 2014 року і дотепер, це єдина наступальна операція, яку втілювали українські вояки. Йшов бій за контроль над селищем Широкіне, розташованим за 20 км від Маріуполя. Ми відтискали сепаратистів, щоб ті не могли наступати на Маріуполь.

До речі, досі українські війська перебувають на тих позиціях, які ми тоді вибороли… Під час операції мене поранили".

Президент України нагородив Павла Тихонівського медаллю "За військову службу Україні".

На війну Павло йшов, бо вірив, що зможе змінити державу.

"Але коли пройшов все, зрозумів, що лише військовою службою Україну не  змінити.

Для того, щоб змінювати країну реально, треба розуміти механізми: як працює влада, як усі процеси відбуваються. Пішов вчитись цьому на програму з публічного адміністрування", – каже чоловік.

Після фізичної реабілітації, Павло пройшов курс соціальної адаптації у проекті "Побратими". Сьогодні він, як і Павло Мамонтов, допомагає іншим ветеранам АТО.

"Особливість проекту у тому, що одночасно працює команда з фахових психологів та ветеранів АТО, які пройшли спеціальну підготовку, тому встановлюється дуже гарний контакт між учасниками та тренерською командою", – пояснює тонкощі Тихонівський.

Чоловік бачить себе у державному секторі, проте деталі розповідати поки не готовий.

Давид Гурцкая – випускник-відмінник юридичного факультету ДДУВС.

Працював у районному суді містечка Кам’янське, на державному підприємстві в аграрній сфері, а згодом і з агенціями з нерухомості у сфері права.

У квітні 2014 року вступив до лав першого в Україні добровольчого підрозділу "Дніпро-1". Під час виконання бойового завдання був поранений в Іловайську.

Давид Гурцкая воював у добровольчому підрозділі "Дніпро-1"

У 2015 році президент нагородив чоловіка орденом "За мужність" ІІІ ступеню. За активну участь в розбудові підрозділу нагороджений відзнакою полку Лицарський хрест "Воля або смерть" – "Дніпро-1". 

"Відслуживши два роки, я все більше бачив потребу долучитись до боротьби на внутрішньому фронті країни. Перш за все, я бачив брак фаховості. І я вирішив почати зі себе", – пояснює Гурцкая.

Коли повернувся із зони АТО, разом з організацією "Серце воїна" працював із пораненими ветеранами. Проводив практичні семінари, вчив учасників боротись із психологічними негараздами, приводити до ладу своє тіло, долати проблеми зі сном.

Зараз програма "Серце воїна" зосередилась на співпраці із проектом "Переможці". Разом з "Переможцями" ветерани АТО вчаться повноцінно жити  з протезами.

Тим часом Давид дещо відійшов від активної громадської діяльності.

"Пройшов тренінг з бодинаміки для ветеранів (Бодинаміка – сучасний метод тілесно-орієнтованої психотерапії, – ред.). Знання активно застосовую, але поки що приватно, для самого себе, – розповідає Давид. Аналізую, чому я певним чином реагую. Як це все відбувається? І як зробити, щоб це було корисно для мене?"

Ветеран АТО переконаний: не менше за державний, потребує реформ і приватний сектор.

"Умовно кажучи, десять людей можуть стати топ-менеджерами країни у публічному секторі. Але якщо все інше не зміниться, то я не дуже вірю у силу цих десяти людей, без суспільної підтримки. Це комплексна задача і вирішувати її теж треба комплексно.

Я не можу сказати, що приватний сектор не впливає на зміну державної системи. Тому, якщо ветерани АТО долучаться до приватного сектору і працюватимуть у ньому за принципами конкурентної боротьби, прозорості, то це вже величезний поштовх для змін державних. Це буде перемога на внутрішньому фронті!", – переконаний Гурцкая.

Воював у зоні бойових дій і Григорій Троцький. Щоправда, джгутами, бинтами та медикаментами.

Троцький – асистент кафедри педіатрії та неонатології СПДО ЛНМУ.

Воював у зоні бойових дій і Григорій Троцький. Щоправда, джгутами, бинтами та медикаментами

Першого серпня 2014 року Григорію прийшла повістка, наступного дня зранку він пішов у військкомат і вже через годину став військовослужбовцем під час третьої хвилі мобілізації.

За спеціальністю Григорій лікар-педіатр, але на війні у такі тонкощі не вникають. Вже з лютого 2015 року госпіталь, у якому його призначили ординатором, розгорнули у зоні бойових дій. Перебував він там півроку.

"Наш госпіталь розгорнули буквально за кілька днів до військової операції в Дебальцево. Тому під час відходу військ з цієї території основну кількість поранених прийняли на себе ми.

Ці моменти – це було найважче. Бо військового досвіду я не мав, працював в основному з дітьми, а тут велика кількість поранених, велика кількість хворих. Треба було швидко прийняти, швидко обстежити, призначити правильне лікування.

Коли ти працюєш у зоні АТО, ніхто не питає твоєї спеціальності, ти маєш лікувати усіх, чи це цивільний з хворобою, чи це поранений військовий. Потрібно знати повністю всю медицину", – розповідає Троцький.

Після демобілізації у вересні 2015 року, Григорій майже одразу повернувся на викладацьку роботу.

"Психологічної реабілітації як такої мені не треба було. Мене чекала дружина, чекало двоє дітей, тому вони мене найперші почали реабілітувати.

Повернувся у п’ятницю і вже в середу пішов на роботу. Відпустки не брав. Робота стала найкращою адаптацією до звичного життя", – каже він.

Після півроку перебування у зоні бойових дій, медик переглянув свої погляди на професію.

"Почав зовсім по-іншому ставитись до своєї роботи, до викладацької, до лікувальної. Загострились моменти у плані справедливості. Так само в плані підготовки лікарів-інтернів, з якими я працюю – я щодня застосовую той досвід, який я здобув у воєнній медицині у зоні бойових дій.

Я почав відходити від теоретичного викладання медицини до більш практичного. Зараз дуже гостро стоїть питання медичної реформи, медична освіта теж не стоїть на місці, її треба змінювати".

Двох Павлів, Давида та Григорія об’єднує те, що усі вони готові змінюватись самі і змінювати державний сектор.

А воєнний досвід, переконаний Павло Мамонтов, допомагає не піддаватись спокусам під час цих змін:

"Ветерани АТО – це ті люди, які мотивовані змінювати державні структури не на словах. Коли ми будемо, скажімо, у політиці чи у якихось державних структурах, те, що ми побачили в зоні АТО, буде нам нагадувати, навіщо ми сюди прийшли.

Це нереальний досвід, який просто потрібно правильно скерувати, щоб створити в Україні щось краще".

Схожої думки і Павло Тихонівський: "Ветерани АТО були готові пролити свою кров за Батьківщину, тому ці люди не йдуть у державний сектор за якоюсь наживою".

Саме тому вже рік ці четверо ветеранів АТО навчаються на програмі з публічного адміністрування Школи Управління УКУ.

Нарівні з іншими абітурієнтами чоловіки проходили вступні випробування і усі четверо довели, що справді хочуть працювати у публічному адмініструванні.

Своїми знаннями їм вдалось здобули стипендії, які повністю покривають витрати на навчання.

"Програма з публічного адміністрування Школи управління УКУ дає ветеранам АТО потрібні інструменти для ефективної майбутньої роботи у державних та приватних структурах", – робить висновки з першого року навчання Павло Тихонівський.

"Я вже одну вищу освіту маю, і можу порівняти. В УКУ є набагато більше практичних речей. Приходять реальні держслужбовці, реальні бізнесмени і розповідають про свій реальний досвід. Розповідають не просто для того, щоб ми склали іспит, а розповідають актуальні речі.

Приїжджають професори зі США. Діляться досвідом, як у них відбувається публічне адміністрування і взагалі, хто такий публічний адміністратор. У нас цього люди не розуміють, і я не розумів, але поступово починаю усвідомлювати, як все це має відбуватися".

Крім того, каже Григорій Троцький, навчання об’єднує спільними інтересами  ветеранів АТО, так їм легше повертатись до мирного життя.

"Ми часто з хлопцями спілкуємось на модулях. Спілкуємось і в позанавчальний час. Ділимось своїми переживаннями, проблемами. Ветеранам АТО важко відкритись комусь, хто не пережив того, що вони", – пояснює Григорій. – "А тут у нас є можливість адаптовуватись, навчатись разом з іншими і, водночас, перебувати у колі "своїх".

Попереду у чоловіків ще півроку навчання, захист дипломної роботи і час, щоб точно визначитись, який фронт вони обирають далі.

Тим часом програма з публічного адміністрування Школи Управління УКУ оголошує новий набір. Ветерани АТО та інші абітурієнти, які бачать себе публічному адмініструванні, можуть отримати стипендії на навчання.

Марічка Алексевич, журналіст, спеціально для УП. Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті