"Заворушилась" Волноваха. Який вигляд має активізм у прифронтовому місті

7398
6 листопада 2017

Місто Волноваха Донецької області – важливий населений пункт на шляху від Донецька до Маріуполя.

Після приєднання навколишніх неокупованих сіл до міста, Волноваський район став найбільшим в Україні.

Від початку війни тут утворилося три громадські організації, які мають приблизно однакові напрямки, але між собою – не конкурують.

ВІЙСЬКОВІ І ЧЕРГИ ДО БАНКОМАТІВ

Про Волноваху знають усі. Принаймні чули після боїв на околицях міста у травні 2014 року, де загинули 18 військових 51-ї механізованої бригади. Або ж після обстрілу автобуса з цивільними, де загинуло 12 людей.

Про Волноваху знають усі. Принаймні чули після боїв на околицях міста у травні 2014 року, або ж
після обстрілу автобуса з цивільними, де загинуло 12 людей

Сама Волноваха не була окупована, але війна від міста дуже близько – до контрольного пункту в’їзду-виїзду Новотроїцьке – 18 кілометрів, окупованого Докучаєвська – трохи більше 30.

Про близькість до лінії розмежування свідчить велика кількість військових, автомобілі ОБСЄ, що проїжджають через місто, а також черги біля банкоматів "Ощадбанку".

Сюди з окупованих територій приїжджають знімати гроші. Переважно, це люди старшого віку, жінки.

Таких точок у місті кілька. Потоки людей стікаються сюди із вокзалів із самого ранку.  Ввечері, серед слабко освітлених вулиць, видніються нечіткі силуети, що переступають з ноги на ногу біля автоматів із гривнями.

Більшість людей у Волновасі працюють на залізниці – у місті розташоване велике вагонне та локомотивне депо. Тут проходить залізничний вузол на лінії Маріуполь – Донецьк та Волноваха – Комиш-Зоря.

Місто розрізають десятки колій, а довгий залізничний міст, що постійно тремтить від руху потягів, його з’єднує. Звідси можна побачити нескінченні вагони з вугіллям і слябами (сталеві пластини).

Місто розрізають десятки колій, а довгий залізничний міст, що постійно тремтить від руху потягів,
його з’єднує

Перейшовши міст в бік центру, сморід мазуту і диму поступово переходить у запах свіжої випічки. Біля вокзалу цього року відкрили сучасну пекарню.

Місцеві мешканці зізнаються, що від початку війни місто "заворушилось". І якщо у 2014-му для багатьох було складно визначитися на чиєму вони боці, то нині Волноваха притримується курсу на патріотизм.

"Я – ВОЛНОВАХА"

Найбільша громадська організація у місті "Я – Волноваха" з’явилася одразу після обстрілу автобуса із цивільними. Її заснувала дружина народного депутата від округу Дмитра Лубінця.

Яніна Лубінець із чоловіком живе переважно у столиці. На місті ж, в організації працює більше десяти людей.

"Я – Волноваха" займає майже весь поверх одного із будинків, що стоїть на центральній площі біля пам’ятнику паровозу. Приміщення організації – власність нардепа.

"Я – Волноваха" займає майже весь поверх одного із будинків, що стоїть на центральній площі

На першому поверсі – склад з гуманітарною допомогою, одягом, ходунками, колясками та іншим.

Організація допомагає людям старшого віку, молоді, але найбільше працює із дітьми – щомісяця сюди в середньому приходять близько двох тисяч дітей, які живуть у Волновасі.

На поверсі постійно людно – діти з восьмої ранку і до вечора безкоштовно приходять сюди щоб відпочити, або повчитися.

Кілька шкіл у місті зараз не працюють через ремонт, тому діти навчаються у дві зміни. Позашкільний час проводять у фонді. З ними працюють вчителі та психолог.

Основний партнер "Я – Волноваха" – UNICEF, але співпрацюють також із різними регіональними ініціативами.

UNICEF реалізував у місті Центр підтримки сім’ї та молодіжних проектів. До минулого року організація працювала у кількох селах району: облаштували там безпечні майданчики для дітей, кімнати для занять, з дітьми працював педагог. Тепер "Я – Волноваха" зосереджена у райцентрі.

Тут діти можуть вчитися англійської, малювати, співати, робити вироби з ниток і паперу. Для кожного доступні солодощі та чай, які також у певній мірі мотивують школярів відвідувати організацію.

Олександр Груздєв, директор "Я – Волноваха", сидить у невеличкому кабінеті в кінці коридору. Тут він працює лише з квітня цього року, але добре обізнаний з усіма справами з часу заснування фонду.

Раніше Груздєв був начальником охорони приватного підприємства, а ще до того – 27 років працював у міліції.

Олександр Груздєв, директор "Я – Волноваха", 27 років пропрацював у міліції

Коли служив в армії – вступив у політучилище, де вчили "і кіно крутити, і заходи організовувати". Тому, за словами чоловіка, робота в громадській організації після правоохоронних органів для нього була не такою вже й незвичною.

Щодня Олександр перебуває серед десятків дітей різного віку. Вдома у нього шестеро власних.

Директор водить по усіх кабінетах організації, розповідає про своїх співробітників. В одній із кімнат займаються після школи учні менших класів – для них поруч із партами облаштований ігровий майданчик. У кабінеті навпроти – обличчя дітей розмальовують аквагримом.

"Я – Волноваха" активно займається дозвіллям дітей. У день наших відвідин обличчя дітей
розмальовували аквагримом

Груздєв каже, що після початку війни дітям у районі почали приділяти особливу увагу – все для того, аби вони не ходили вулицями без уваги:

"Раніше у нас було безпечно. Тепер в усьому районі щось обстрілюється, або вибухає. Навесні прямо у місті чоловік підірвався на гранаті.

Для того, щоб діти не ходили без догляду, нам треба якось їх відволікти, зацікавити. Вони знають, що можуть прийти до нас, з’їсти шоколадну цукерку, а є й такі, хто вдома цього не має". 

СПРОБУВАТИ СЕБЕ У РОЛІ БІЙЦЯ

Олександр Груздєв каже, що організація постійно шукає нові джерела фінансування.

До початку цього літа в районі було дві бригади вчителів і психологів, які працювали з дітьми на лінії розмежування у найнебезпечніших селах. Зараз гроші на цей проект закінчилися, тому шукають нові.

У жовтні "Я – Волноваха" організували "вишкіл": зібрали 56 хлопців і дівчат з району віком від 16 до 35. Інструктори пояснювали їм, якою буває зброя, провели мінну підготовку, розказали, як їх ставити і знімати. Дали холості патрони для проведення операції "звільнення приміщення".

"Ми хотіли показати зброю не просто на картинках, а дати можливість доторкнутися. Показали гвинтівку, пістолети, автомати.

Навчили, як поводитися в небезпечних ситуаціях. Розказали, як надати першу допомогу і врятувати людину", – розповідає Олександр Груздєв.

Військові підписують прапор для другокласників

Більшість працівників організації також брали участь. Директор фонду показує фото і мимоволі зізнається, що реакції на цей захід у соціальних мережах були неоднозначні: хтось казав, що це правильно, інші дорікали, що таким займаються діти в "ДНР".

Груздєв таких коментарів не розуміє. Для нього це, перш за все, популяризація професії військового.

"Ці люди спробували себе у ролі бійця. Хтось одразу відчув, що це не його, а комусь і сподобалось. Якщо хоча б двоє людей після цього підуть служити – це перемога.

Серед них була дівчина, президент школи у Миколаївці, куди постійно щось прилітає і вона реально знає, як це. Якщо вона хоче вміти поводитися зі зброєю, хіба це погано?" – дивується Олександр.

ВІРМЕНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ

Руслан Казинян – кремезний і серйозний вірменин у шкіряній куртці і джинсах. Відомий у місті, як власник бізнесу, а з минулого року – і як голова громадської організації "Промінь Волноваха".

Це один із підрозділів громадської спілки "Промінь", яка працює в кількох містах України: Івано-Франківську, Києві та Тернополі. Організація працює із дітьми, молоддю та людьми старшого віку.

Для багатьох людей було несподіванкою те, що "Промінь Волноваха" очолить саме Казинян – людина бізнесу, кандидат в майстри спорту з боротьби, але не громадський активіст.

Минув рік після відкриття організації і зараз ніхто не має сумнівів, що він на своєму місті.

Руслан Казинян – власник бізнесу та голова громадської організації "Промінь Волноваха"

Родина Казинянів не завжди жила у Волновасі. Вони приїхали із Вірменії у 90-х – через конфлікт і кризу. Тоді Руслан був у третьому класі. Батько був далекобійником, об’їздив багато країн, але для життя обрав Україну.

Тут Руслан Казинян почав професійно займатися спортом, загітував до цього двох своїх братів. Свого часу змагався за поїздку на Олімпіаду, але у 24 спортивну кар’єру змушений був закінчити через проблеми із серцем. Тоді ж почав займатися бізнесом – купував аварійні будинки на розбір.

Руслан виховує трьох дітей, щотижня ходить з родиною до церкви, сповідує традиційні цінності, а ще вважає, що найважливіше у житті – багато працювати. Наступного року планує очолити одну із ОТГ району.

"Коли ми переїхали з Вірменії, то у нас не було картоплі, щоб зварити борщ. Потім батьки почали займатися бізнесом.

Тепер у мене діти і всі працюють, роблять свої справи. Я кажу їм: "Якщо ти ходиш в музичну школу, то маєш робити це сумлінно, бо це також твоя робота", – розповідає Казинян.

Керівник "Промінь Волноваха" запевняє, що фінансує організацію за рахунок власного бізнесу. У офісі "Променю" працює троє людей на зарплаті, яку виплачувати виходить не завжди вчасно. Крім того, організації допомагають волонтери.

У офісі "Променю" працює троє людей на зарплаті, яку виплачувати виходить не завжди вчасно

Найважче бізнесу Руслана Казиняна було у 2014-му. Тоді майже всі заклади у місті були зачинені – люди не могли визначитися на чиєму вони боці.

На питання про те, як працювалося на початку війни, Казинян відповідає після задумливої паузи:

"Було дуже важко і страшно. Працював лише один мій заклад на трасі, який обслуговував майже весь 51-ий батальйон – там військові їли і відпочивали.

Коли інші заклади почали працювати – військові ходили не всюди – боялися, що їх можуть отруїти. Я одразу знав, що має залишатися Україна, хоч я тут і не народився".

В останні два роки бізнес у Волновасі налагодився. І не лише у Руслана, а й у всьому місті.

Казинян зізнається, що такого "руху" не було навіть до війни. Єдина проблема – кредити для бізнесу в зоні АТО не видають і це ускладнює розвиток бізнесу.

У СПРАВІ ЛИШЕ ЖІНКИ

"Жіноча рада Донбасу", наймолодша громадська організація Волновахи, з’явилася лише навесні цього року.

Ольга Сидоренко і Наталія Крупіна вирішили, що у місті не вистачає активності з боку впливових жінок. Так з’явилася організація, де всі питання вирішують жінки.

Про свою роботу учасниці розповідають у кав’ярні – власного офісу ще не мають. Організація для них – це волонтерська робота, оскільки кожна з них має основне місце роботи.

Ольга Сидоренко – начальниця відділу у справах сім'ї та молоді у Волноваській держадміністрації, Наталія Крупіна – допомагає чоловіку з бізнесом, Олена Мехєєва – вчителька молодших класів, Марія Гончарова – голова районної ради ветеранів.

Поліна Гладишева, переселенка із Донецька, – закінчує заочне навчання на фармацевта у Запоріжжі.

"Жіноча рада Донбасу": Наталія Крупіна, Поліна Гладишева та Ольга Сидоренко

Свою діяльність в організації розділили на дев’ять платформ – щоб не доводилося сперечатися за лідерство. Так, керівниця кожного напрямку набирає собі в команду нових учасниць.

Жінки займаються питаннями бізнесу та фінансів, ветеранським рухом, освітою, патріотичним і сімейним вихованням, оздоровленням дітей, охороною здоров’я жінок та жіночою красою.

На Великдень організація замовила сотні пасок для військових та пенсіонерів, у травні провела майстер-клас зі створення святкових зачісок для випускниць 9-11 класів сільських шкіл району.

У грудні, на День святого Миколая, повезуть дітей з інвалідністю у реабілітаційний центр до Чигирина.

"У районній і міській радах жінок небагато, поки що ми з ними лише співпрацюємо, але вони не є членами нашої організації. Наразі ми хочемо відмежувати себе від політики", – розповідають учасниці організації.

Тим не менш, навесні 2018-го у Волноваському районі плануються вибори до об'єднаних територіальних громад і учасниці "Жіночої ради Донбасу" також будуть балотуватися.

На центральній площі Волновахи

Наталія Крупіна довгий час працювала в Донецьку на будівництві. Нині її родина живе у власному будинку неподалік від центру Волновахи. Чоловік займається бізнесом: автозапчастинами і сільським господарством.

Жінка заводить на екскурсію в один із сімейних магазинів і показує на підлозі стару плитку, яку робила колись сама.

"Я любила свою професію, вона мене годувала.  Я стану до стіни, покладу штукатурку, а потім ідеш і радієш. Що зробила реальну справу", – розповідає Наталя.

Тепер будівництвом вона не займається, а пише заявки на проекти для громадської організації: найбільше хочуть допомагати дітям із сільської місцевості.

"Зараз, – кажуть засновниці, – у Волновасі добре жити і їхати звідси не хочеться. У 2014-му вони також нікуди не виїжджали".

Згадуючи події першого року війни, у Наталі та Ольги з'являються сльози.  Вони емоційно розповідають про солдатів, яким носили цілі каструлі борщу і чай. Умови життя військових тоді були важкі, жили переважно у наметах і постійно кашляли.

Син однієі з учасниць із дружиною живе на окупованій території і на початку війни побував у полоні "ДНР". 

На питання, чому в організаціі вирішили працювати лише з жінками відповідають, що з ними простіше домовитися, у таких домовленостях.

ЦЕНТР ДОЗВІЛЛЯ, ЯКИЙ ЗМІГ

У невеличкому міському парку малолюдно. Постамент, що лишився від Леніна пустий. Як і в багатьох інших містах, тут ще не придумали кого поставити замість "вождя". Навпроти нього – районний центр культури і дозвілля.

За словами директорки центру Ірини Піскун, будівля центру збереглася найкраще у всій Донецькій області.

Будівля центру збереглася найкраще у всій Донецькій області

Якщо спочатку ззовні здається, що приміщення невелике, то, пройшовши всередину, з’являється відчуття, що це багатоповерхова величезна споруда із сотнями кімнат і кабінетів.

У центрі займаються майже 500 людей різного віку. Тут працюють 12 танцювальних колективів, ляльковий театр та інші гуртки. Місцевий ансамбль "Заграйярочка" збирає і виконує традиційні старовинні пісні. У ньому беруть участь цілі родини.

Культуру місцевих греків досліджує об'єднання греків "Астерізма" та народний грецький пошуково-дослідницький гурт "Гюнеш".

Директорка запевняє, що центр працює без вихідних. Серед працівників тут багато молоді, а у найважчі часи 2014-го колективи не переставали їздити на гастролі. Водночас, жителі Волновахи почали більше цікавитися їхньою діяльністю.

Про те, що місцеве населення стало більш активне зазначає і Ганна Крисюк, активістка і координаторка соціального проекту "Діти просять миру". Родом із Івано-Франківська, вона вперше побувала у Волновасі два роки тому в рамках проекту "Діти за мир у всьому світі". Відтоді періодично їздить у Донецьку область і підтримує місцеві громадські організації.

"Люди мають знати, що сюди можна їхати. Останнім часом місцеві жителі почали частіше відвідувати заходи, які організовують активісти.

Коли тут робили парад рушників, то бабці з окупованих територій приходили зі своїми дівочими і просили їх пропустити. Раніше тут такого ніхто не проводив", – розповідає Ганна.

Саме вона порадила місцевим активісткам створити власну організацію "Жіноча рада Донбасу" та ініціювала створення організації "Промінь Волноваха".

Цього разу вона приїхала із активістами із Західної України. Вони привезли із собою 3050 подарунків для військових, чиї частини стоять біля Волновахи.

Кожен подарунок – це зроблена дитячими руками підписана коробка із солодощами, які другокласники Хмельницької гімназії №1 випікали самі. 

Наталія Патрікєєва, спеціально для УП.Життя

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади

powered by lun.ua