"Інженери Порозуміння" Карл Плеснер та Олена Ганцяк: "Примирення – це не відмова від правосуддя"

"Мир неможливо утримати силою. Його можна досягнути лише порозумінням".

Стенд з цією цитатою лауреата Нобелівської премії фізика Альберта Ейнштейна – це перше, що впадає у вічі, коли потрапляєш на заняття у "Школу інженерів порозуміння".

У затишній кімнаті з домашнім інтер'єром в приватному будинку під Києвом з травня 2017-го року навчаються майбутні фахівці з побудови миру та залагодженням конфліктів у громадах.

Цитата лауреата Нобелівської премії фізика Альберта Ейнштейна – це перше, що впадає у вічі, коли потрапляєш на заняття

Шістдесят днів тренінгів, 8 місяців практики у громадах і два іспити – так виглядає навчальний рік майбутніх "Інженерів Порозуміння".

"Під словосполученням "Інженерія Порозуміння" ми розуміємо широкий набір методологій, які націлені на одне: відновлення, розбудову і збереження миру в громаді, що, зрештою, призводить до миру в країні", – так описують мету створення "Школи" її засновники.

Це Український центр Ненасильницького спілкування і примирення "Простір Гідності" та Миротворча організація РАХ (Нідерланди).

На початку грудня тут уже набрали третю групу учнів. Пріоритет віддають представникам східних регіонів України, Одеської та Київської областей.

Учні "Школи Інженерів Порозуміння" вчаться взаємодії одне з одним у формі гри

"У нас в регіоні настільки висока напруга, агресія один до одного, влади до людей, людей до влади, це така вибухонебезпечна суміш, що з тим треба щось робити", – пояснює мотивацію вчитися колишня мешканка нині окупованої Горлівки Марина, яка зараз мешкає в Слов'янську.

Вона певна, що всіх цих подій на Донбасі могло і не бути, якщо б "людей навчили розмовляти один з одним".

Іншого виходу, ніж шукати порозуміння і домовлятися, Марина не бачить.

"З одного боку, я хочу, щоб українська армія звільнила Горлівку. Я навіть готова втратити все своє майно внаслідок бойових дій. Але я не готова до того, що під час наступу можуть загинути близькі мені люди, які там залишились", – пояснює вона.

"Найважливішою ознакою "інженера порозуміння" має бути людяність та вміння слухати", – описує засвоєне з тренінгів Ольга Новик, яка прийшла за новими знаннями вже з власним досвідом тренера з конфліктології.

Ольга, яка теж мешкає на Донбасі, проводить тренінги для підлітків. Надалі хоче практикувати "Інженерію порозуміння" у школах Донбасу. Каже, що там часто виникають суперечки між місцевими та дітьми-переселенцями.

Роль медіатора в конфлікті за участі внутрішньо переміщених осіб. Малюнок учасниці Школи ІП Анастасії Рожкової

Наскільки створення "Школи Інженерів Порозуміння" є вчасним, чи готове українське суспільство до процесу примирення і чи може в умовах активних бойових дій бути ефективною робота медіатора "Українська правда. Життя" розпитала у співорганізатора "Школи" Олени Ганцяк та міжнародного сертифікованого тренера з ненасильницького спілкування датчанина Карла Плеснера.

– Одне з гасел вашої "Школи" – мир досягається через порозуміння між людьми. Але чи бачите ви запит в українському суспільстві на це порозуміння? Адже багато людей сприймає тему порозуміння як заклик до прощення та навіть як прояв зради.

Карл Плеснер: Нам треба абсолютно чітко зрозуміти, що примирення – це не є прощення злочинів проти людяності та не є відмовою від правосуддя. Примирення і правосуддя – це два різні процеси, що не обов'язково пов'язані між собою.

У той же час, в будь-якому суспільстві завжди будуть люди готові до примирення і ті, які неготові до нього. Але чи люди, які не готові, мають право відмовляти тим, хто хоче примирення?

Олена Ганцяк: Подорожуючи всією країною, я відчуваю, як суспільство, люди на різних рівнях і різними голосами волають про допомогу в порозумінні. При цьому, прагнучи бути почутими.

Це волання я бачу у кожній суперечці про "свою правду", у ворожнечі та у прагненні помсти.

Це все для мене є ніщо інше як запит на діалог, який проявляється у різних стадіях болю, з різним градусом розчарування та розпачу. Цей запит з’являється від того, що тебе не чують і не розуміють.

Через різні історичні події в Україні колективний біль накопичується протягом місяців, років і навіть сторіч. Та з нашого досвіду роботи у різних регіонах країни, ми бачимо, що накопичений історичний біль суспільства може зціплюватися і трансформуватися через конкретну людину в теперішньому часі задля майбутнього.

Тобто ми не зможемо рухатися далі, не залікувавши ран минулого.

Карл Плеснер та Олена Ганцяк

– Чи не зарано говорити про "лікування ран", тобто шукати шляхи порозуміння, поки ці рани надто свіжі? Чи на часі тема порозуміння, коли військовий конфлікт на Донбасі досі в активній фазі?

Карл Плеснер: Так, конфлікт у Донбасі триває, і люди щоденно гинуть. В той же час є люди, які вже завершили свою активну участь у конфлікті, але вони продовжують жити з тим болем, і страждають від свого досвіду.

І декому з таких людей потрібне зцілення та свого роду примирення. Зокрема, як показує мій досвід роботи в інших країнах, подолати пост-травматичний синдром, зцілитися та відновитися допомагає зустріч з колишнім ворогом. І в цьому процесі людям потрібна професійна підтримка.

Крім того, часто психологічно травмовані війною люди почувають себе самотніми у своїх стражданнях і навіть ізольованими у своїх спільнотах. Через те, що не завжди можуть поділитися з кимось цим болем. Адже більшості важко слухати про страждання інших із співпереживанням через свідомий чи підсвідомий страх, що вони самі переповняться болем.

У таких ситуаціях професійний фасилітатор чи медіатор має дуже важливу роль бо може вислухати людину з емпатією, без будь-яких оцінювальних суджень, вслухаючись в її розповідь із співпереживанням, ніби з’єднується з цим болем.

Пройшовши такий процес зболена людина починає виходити з ізоляції та стану самотності з відновленою надією на повернення у мирне життя.

Тому наш досвід показує, що загоювати рани задля примирення ніколи не зарано.

Малюнок учасниці Школи ІП Анастасії Рожкової

– У вашій школі навчається багато вихідців з Донбасу. Водночас, чи можуть вони бути професійними медіаторами, тобто займати нейтральну позицію, коли чи не кожен тамтешній мешканець є травмований війною і часто має свою власну позицію щодо військового конфлікту?

Олена Ганцяк: "Інженер порозуміння" не обов'язково повинен мати нейтральну позицію, бо він чи вона також людина з серцем, почуттєвою сферою, з власною ідентичністю.

Та це той професіонал, який озброєний своєю людяністю, не відмовляючись від своєї особистої позиції, вміє ніби поставити її збоку на час роботи у конфлікті, щоби могти бачити ситуацію очима сторін та допомогти їм знайти спільну мову.

Для підконтрольної Україні частини Донбасу є велика потреба в таких фахівцях, у медіаторах і фасилітаторах. Адже там є проблеми на тлі великої кількості внутрішніх переселенців.

Наприклад, місцеві переймаються за свої робочі місця, чи не займуть їх переселенці з інших частин Донецької та Луганської областей. Людей варто єднати на ґрунті спільних цінностей, і тут дуже допоможе фахівець.

Малюнок peaceengineers.com

– Якщо брати світову практику і досвід інших країн, де були військові конфлікти, скільки має минути часу для повного порозуміння всередині суспільства?

Карл Плеснер: Тут багато залежить від суспільства в цілому. Чи переважає в ньому думка, що інша сторона конфлікту – це "нелюди", вороги, які заслуговують лише на ненависть та помсту. Тоді, очевидно, для примирення знадобиться більше часу.

Та якщо вдасться допустити думку, що інша сторона протистояння – це схожі на нас люди, котрі також пережили свої страждання, то шлях до примирення буде набагато коротший.

Для багатьох це звучить дуже суперечливо, тому що ми звикли не бачити у ворогові людину. Процес трансформації образу ворога передбачає побачити у його особі людяність, яку ми бачимо у собі.

Коли повертаємо ворогу риси людини, бажання агресії та насильства заміняється бажанням примирення, бо це є природне прагнення усіх людей.

Олена Ганцяк: Мені подобається слова капелана Івана Гуні про те, що перед тим, як йти на війну, в будь-кому її розумінні, потрібно, в першу чергу, побороти ворога в собі.

Якщо ми розуміємо себе, тоді нам легше уміти розуміти і приймати іншого.

[L]Для початку треба мати зв'язок з собою, і розуміти себе мовою цінностей та потреб. В тому числі, які потреби стоять за нашою агресією.

Уміти визначати свої почуття, стани тіла, що завжди допомагають нам знати наші задоволені чи не задоволені потреби, а також бути відкритими до того, щоби розуміти почуття і потреби за діями інших.

"Інженер порозуміння" має таку професійну місію – допомагати людям відкриватися один одному, розуміти одні одних, налагодивши, в першу чергу. зв'язок з собою.

Мар’яна П’єцух, УП

Титульна світлина mario_brioschi/Depositphotos

Публікація підготовлена в рамках проекту "Комплексна інформаційна кампанія, спрямована на руйнування негативних стереотипів щодо внутрішньо-переміщених осіб та залучення молоді різних регіонів України до діалогу і пошуку шляхів порозуміння через популяризацію культури діалогу та ненасильницької комунікації", який реалізується ГО "Західноукраїнський медіа-центр "Нова журналістика" в рамках програми "Медіація як рушійна сила до порозуміння в українському суспільстві та поза його межами", що виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з німецькою Громадською організацією ChildFund Deutschland e.V. та за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.