Особливий в школі. Як мама дитини з аутизмом відстояла право сина на навчання

11062
3 грудня 2017

"Ми не будемо підлаштовуватись під дитину", – цими словами директора розпочався навчальний рік Данила в одній з чернівецьких шкіл.

Перший навчальний рік, коли жодна загальноосвітня школа в Україні не може відмовити дитині з інвалідністю в інклюзивному навчанні.

Данилові відмовити не могли, у нього – аутизм.

Данилові відмовити не могли, у нього аутизм

В травні 2017 року Верховна Рада прийняла зміни до закону "Про освіту" щодо доступу осіб з інвалідністю до освітніх послуг.

Відтак інклюзивні класи можуть бути створені при будь-якій загальноосвітній школі. Єдина умова – аби клас нараховував до 20 учнів і з них не більше 1-3 дітей з інвалідністю.

Водночас, спеціальні школи для дітей із затримкою психофізичного розвитку припиняють набір до перших і підготовчих класів.

Діти з інвалідністю, які навчаються в спеціальних закладах освіти, почуваються всередині комфортно, але вийти за їхні межі їм важко.

Інклюзія передбачає вихід таких дітей із закритих груп і реальне залучення в активне суспільне життя.

НЕЗРУЧНИЙ УЧЕНЬ

"Все, кінець!" – Данило написав крейдою на дошці посеред п’ятого уроку. Діти з аутизмом не вміють приховувати нудьгу.

Данило не відповідатиме двічі на одне запитання.

Він ніяк не зрозуміє, навіщо прописувати цілу сторінку з цифрою "7", якщо вдало виходить з першого рядка.

Діти з аутизмом – дуже раціональні. Данило сприймає довкілля по-своєму, він чутливий до деталей, але це загадка, як саме такі люди фокусують увагу.

Тепер в Чернівцях на одну інклюзивну школу більше. Директор і завуч наполягали, щоб Олена віддала сина в ту школу, яка вже давно працює з такими дітьми, в якій створено для них умови.

Директор і завуч наполягали, щоб Олена віддала сина в іншу школу

На думку мами Данила, це суперечить ідеї інклюзивності, адже такий підхід створює окремі осередки для дітей з інвалідністю, тільки вже в загальноосвітніх школах.

Для того, аби школа таки "підлаштувалась під дитину", їй довелось здійняти галас в соціальних мережах і піти з цим питанням на засідання Чернівецького міськвиконкому.

"Ми прийшли в цю школу через вчительку, нам її порадили. Вона наважилась взятись за це, не побоялась. Якби не це, я б просто знайшла іншу школу, – розповідає Олена.

У неї вже були такі дітки, вони були, є і будуть. Питання тільки в тому, наскільки батьки відкрито про це говорять. Бо більшість боїться, що їхню дитину в загальноосвітній школі зацькують".

Вивчати мову Данило починав з іменників за малюнками, потім були дієслова, а згодом з’явились і цілі речення.

Зараз хлопчик пізнає прислівники. Олена записує, скільки нових слів він вивчає щотижня.

Данило уникає складних речень, але мама всіляко провокує його говорити і висловлювати свої думки розгорнуто, щоб отримати те, що йому потрібно від неї.

Батьки так переживали за школу, що самостійно з Данилом пройшли програму першого класу. Математика – його сильний бік, а от з усними предметами складно. Для людей з аутизмом дуже важлива інтерактивність і точність, так вони краще сприймають інформацію.

Вдома Данило ліпить планети Сонячної системи, а в школі слухає розповідь про перелітних птахів.

Данило сприймає довкілля по-своєму, він чутливий до деталей, але це загадка,
як саме люди з аутизмом фокусують увагу

ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА

Хлопчик став першою дитиною з інвалідністю у своїй школі, його клас поки єдиний інклюзивний.

У Тетяни Степанівни, класної керівниці, був досвід роботи з такими дітьми ще тоді, коли це офіційно не називали інклюзивною освітою.

Вона погодилась взяти Данила до класу всупереч адміністрації школи, бо сама – мама дитини з інвалідністю.

"Не всі вчителі можуть одразу зрозуміти, не можуть, а не не хочуть, з багатьох причин. Моя дитина вчилась в спеціалізованій школі, бо їй не було б комфортно в загальноосвітній, – пояснює вона.

Я розумію, що не для всіх підходить інклюзивна освіта, але Данилові дуже добре в звичайній школі".

Вчителька Данила підтримує запровадження інклюзії в загальноосвітніх школах, але у вигляді частково-змішаного інклюзивного навчання.

З її власного досвіду виховання такої дитини зрозуміло, що через свої фізіологічні або психологічні особливості не всі можуть навчатися в звичайних класах, на рівні із здоровими учнями.

До інклюзії мають бути готові й батьки дитини, щоб допомогти вчителю краще розуміти її особливості.

У вчительки Тетяни Степанівни вже був досвід роботи з дітьми з інвалідністю

Олена пояснила, що Данило краще сприймає візуально, тепер Тетяна Степанівна прописує йому запитання, на які він потім усно відповідає.

Від батьків вона дізналась, що дітей з аутизмом важливо спонукати відповідати повними реченнями, щоб їх мовлення розвивалось. Пані Тетяна приділяє цьому увагу на уроках – Данило тепер вірші розповідає перед класом.

"Він слухає уважно, але коли йому нудно, починає протестувати, – розповідає вчителька.

Тоді я йому кажу: "Данилко, у нас ще п’ять хвилин до кінця!". Він дуже добре реагує на часові проміжки, йому важливо розуміти, скільки треба досидіти і скільки завдань треба виконати за цей час".

За два місяці навчання Данило став ближчим до дітей. Якщо на початку навчального року він грався осторонь, тепер він хоч і не грає за правилами, але намагається ці правила зрозуміти.

"Коли падало листя з дерев, я вивела клас на уроці природознавства і сказала: "Давайте поділимось на дві команди. Одна команда – ті, хто не буде ображатися, якщо в нього кинуть листям, а друга команда – ті, хто не хоче гратись в таку гру".

Тоді Данилко вперше включився в гру з усіма дітьми, він такий щасливий кидався цим листям", – пригадує Тетяна Степанівна.

Данилко вперше включився в гру з усіма дітьми і кидався листям

Інклюзія – це не спеціальна система для дітей з інвалідністю, це система, яка зручна всім дітям в класі й реагує на освітні запити всіх учнів.

У класі Данила між дітьми жодних непорозумінь немає. Вчителька ще в перші дні пояснила, що вони – одна команда:

"У нас є дівчинка, яка до Данилка дуже прикипіла, вона може його обняти, бере його за руку, коли ми йдемо в їдальню. Він приймає цю увагу".

ВІД СУПРОВОДУ ДО САМОСТІЙНОСТІ

Вчителю в інклюзивних класах допомагає асистент.

Допомагає у випадках, коли Данило самостійно не справляється із завданням або, навпаки, швидко закінчує вправу і не розуміє, чому повинен чекати решту дітей.

Так може статися з будь-яким учнем у класі, але реакція людини з аутизмом є більш емоційною. Тому завдання асистента – приділити увагу такій дитині, щоб вчитель міг продовжувати урок.

"Першою асистенткою, яку нам надали, була вчителька української мови пенсійного віку. Коли мені кажуть, що у неї тридцятирічний стаж роботи в школі, я не розумію, як це пов’язано з інклюзією, – розповідає Олена.

Вона не знала діагноз Данила, коли прийшла. Їй в Управлінні освіти сказали "Там така мама, вона вам все розкаже!". Але я не повинна вчити асистента, тому ми відмовили їй. Я не повинна бути спеціалістом, я – мама".

В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи, розповідає Ганна Мороз, старша асистентка громадського об’єднання "Аутизм. Альтернатива".

В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи,
розповідає Ганна Мороз

Для роботи асистентом обов’язкова освіта педагога або психолога.

Асистенти працюють дві з половиною години на уроках безпосередньо з учнем і півгодини виділяють на адаптацію навчального матеріалу до його потреб.

"Вчитель може видихнути, коли в класі є асистент. Він пояснює йому, з чого почати навчальний процес, навіть може допомогти вчителю обрати місце в класі, де дитині буде найзручніше сидіти", – пояснює Ганна.

Асистент допомагає учневі сприймати програму, вибудовує його комунікацію з учителем, при потребі допомагає налагодити стосунки в колективі, та його головне завдання – навчити дитину з інвалідністю самостійності в шкільному середовищі.

"Найважче протистояти агресії, яка трапляється з дітьми з аутизмом. В цей момент важливо вимкнути співчуття і швидко орієнтуватись.

Я розумію, що це важко через емпатію, але треба бути професіоналом, тоді легше напрацювати модель виходу з різних нетипових ситуацій", – говорить пані Мороз.

Якщо учень з аутизмом починає сердитись або протестувати на уроці, його треба відвести в сенсорну кімнату. Це обладнаний простір, де дитина може полежати, вимкнути світло і просто відпочити. Сенс кімнати у тому, щоб розвантажити учня, а не в окремому перебуванні від однокласників.

Важливо, щоб асистенти під час розробки індивідуальної програми школяра з інвалідністю радились з батьками, адже саме вони є найкращими спеціалістами у вихованні своєї дитини.

Мама Данила не побоялась публічно відстояти права сина на інклюзію

ВПОРАТИСЬ

"Інклюзія залежить і від батьків, і від освітян. Здається, що люди, які працюють із такими дітьми, повинні володіти надзвичайними якостями. Насправді, ні. Вони повинні володіти тими самими людськими якостями, що і будь-який інший педагог, – зазначає Олена.

У нас же пропагується індивідуальний підхід, але чомусь, коли справа доходить до особливих дітей, одразу індивідуальний підхід перетворюється на проблемний".

Мама Данила не побоялась публічно відстояти права сина на інклюзію і стала прикладом для батьків, які не наважуються на це.

Адже суть інклюзії в тому, що вона системно вибудовується, враховуючи інтереси кожної дитини з інвалідністю. А не вибудовується на рівні окремої школи, яка готова прийняти такого учня, або вчительки, яка погодиться або не погодиться.

Клас став місцем, де інклюзія тільки розпочинається для Данила. Хоча шкільний період є незначним проміжком життя, він багато в чому визначає, як людина потім будує стосунки зі світом.

Данило вчиться приймати увагу в свій бік, а його однокласники – приймати різноманіття.

Інклюзія розширює світ дитини з інвалідністю і те, наскільки вона впорається з цим, залежить від освітян, батьків та асистентів.

Христина Гаврилюк, журналістка, спеціально для УП.Життя

Фото Анни Ільченко

powered by lun.ua

Головне на сайті