Українська правда
// Країна нафтодоларів

Алжир: Скарби Магрибу, що тонуть у злиднях

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17
Наступна
Місто Алжир розташоване на березі Середземного моря. Уздовж майже усього узбережжя тягнуться термінали портів
Прагнення втекти з Африки і дістатися Ельдорадо інколи межує з фанатизмом. "Вони кажуть: "Нехай мене краще з’їсть риба, ніж я залишуся тут", - розповідає один з алжирців

аша країна - дуже багата, але люди - надзвичайно бідні". Це те, що ви чутимете від місцевих мешканців на кожному кроці в Алжирі. Одна з найрозвиненіших країн Африки справляє сумне враження на європейців - над країною ніби нависає туман невизначеності.

Алжир - це країна шалених диспропорцій і контрастів. 60-ті роки ХХ століття принесли алжирцям незалежність від французів, початок 90-х - мільйони нафтодоларів. Проте у ХХІ столітті тут можна побачити пейзажі, які більше нагадують кадри з фільму "Мільйонер з нетрів".

Мільйони з Сахари

Сьогодні Алжир живе за рахунок своїх природних ресурсів. Багаті запаси газу викачуються з-під пісків Сахари і двома газогонами експортуються у Європу. Танкери з нафтою пливуть в Америку. Назад в Алжир течуть долари і євро.

Обсяги нафти і газу, які викачуються з алжирської землі щороку, вражають. 95% валютних надходжень держави - від експорту цих ресурсів. Нафтогазові долари формують 60% бюджету країни.

На сьогодні золотовалютний резерв Алжира складає 145 мільярдів євро, а за кілька останніх років влада практично розрахувалася з усіма зовнішніми боргами.

Водночас країна майже на 100% залежна від імпорту. Алжир не має важкої індустрії, і навіть сільське господарство не розвивається. Продукти харчування завозяться з Європи. Благо, між Алжиром і ЄС діє угода про асоціацію з Євросоюзом, у рамках якої існує зона вільної торгівлі. На противагу сусідньому Тунісу, в Алжирі не розвивається і туризм.

"Квартирне питання" в Алжирі стоїть дуже гостро

Проте шалені прибутки від продажу енергоносіїв надихають владу на нові плани зі збільшення експорту газу й нафти, розробку нових родовищ і будівництво трубопроводів.

На фоні такого оптимізму країна потопає у злиднях і корупції. Середньою зарплатою в Алжирі є 15000 динарів - 150 євро на місяць. Але отримати і це важко - у країні катастрофічне безробіття.

"40% прибутків населення - у тіні. Ніхто не контролює ці гроші!", - каже колишній радник президента Алжира Мбарек Секай.

Він зізнається, що рівень корупції на всіх щаблях влади - дуже високий. Гроші, отримані від експорту енергоносіїв, просто не доходять до людей. Крім того, влада майже не інвестує у розвиток інших галузей виробництва.

Єдина державна програма, результати якої можна побачити на власні очі - це розвиток інфраструктури. В Алжирі активно будують дороги і житло. Проте останнього все одно катастрофічно не вистачає - люди живуть сім'ями по 5-7 осіб у дво- або трикімнатних квартирах. 

"Адміністративна система дуже забруднена корупцією. Влада декларує, що вона бореться з корупцією, але великих успіхів досі нема. На мою думку, нам не вистачає культури. Нам треба виховувати нове покоління, нових чистих лідерів. Можливо, тоді нам вдасться побороти цю проблему", - каже Секай.

На молодь в Алжирі покладають особливо великі надії, адже це ще один унікальний ресурс країни, який вона, втім, катастрофічно втрачає. За офіційною статистикою, 70-75% населення - це люди, молодші за 25 років.

"Цього року вперше за період незалежності 5 мільйонів молодих алжирців взяли участь у виборах президента. До того часу вони були пасивними. Але тепер вони хочуть змін - кращого життя, роботи, зниження корупції, зв'язків з Європою", - каже колишній радник президента.

Купка людей сидять під канадським іміграційним центром

Місцевий журналіст Саїд Шітур розповідає, що молодь намагається змінити своє життя за допомогою інтернет-технологій. Проте і тут до ситуації, як в Ірані, де молоді блоггери по-суті стали рушійною силою революції, алжирцям далеко.

"Якщо ви сходите у будь-яке інтернет-кафе у місті, ви побачите сотні молодих людей, які таким чином намагаються встановити зв'язок з Європою. Багато молоді шукає через інтернет роботу у Європі. Щоб отримати хоч якусь можливість, хоч якийсь шлях, хоч когось у Європі, з ким можна спілкуватися", - каже він.

"Влада не втручається у цей процес і не намагається повністю контролювати його, як, наприклад в Ірані. Адже неможливо контролювати дві речі - доступ до супутникового телебачення та інтернет", - додає Саїд.

В Алжирі процвітає кустарне виробництво

Проте активність алжирської молоді у боротьбі за свої права - лише у зародковому стані. Адже ті вибори, у яких взяла участь рекордна кількість молодих людей, інакше, ніж бутафорією назвати не можна. За кілька місяців до того президент Алжира Абделазіз Бутефліка ініціював зміни до Конституції, якими по-суті надав собі право пожиттєвого перебування на цій посаді.

У цьому питанні молодь була пасивна. Взагалі алжирці не бояться скаржитися на владу, проте реальної боротьби за свої права не відбувається. Людям легше втекти у Європу, ніж намагатися змінити щось у своїй країні.

Харага: Шлях смерті

Їх називають "харага". Це африканці, які намагаються нелегально потрапити у Європу через Середземне море. Територія Алжира стала транзитним шляхом для "харага" з усієї Африки, а його західний берег - стартовим майданчиком "шляху смерті".

Це люди, які назавжди прощаються зі своїм минулим - спалюють документи, кидають близьких і не збираються повертатися. В Алжир і Марокко стікаються "харага" з південних районів Африки - Нігера, Судану, Конго. Багато з них гине по дорозі, долаючи простори Сахари.

"Далі вони скидаються по 500 євро, купують надувний човен з моторчиком, беруть 4 каністри бензину і чекають хорошої погоди. Тільки сонце засвітило, тікають. В основному, - з Анаби в Італію та Іспанію", - розповідає один з алжирців.

Більшість "харага" стартує з Анаби. Вони чекають хорошої погоди, щоб втекти до Європи

Є два способи нелегально потрапити до Європи - їхати у судні, що перевозить вантаж, або скинутися з іншими "харага" і купити надувний човен з моторчиком.

У першому випадку певну суму доведеться віддати посередникам - les passeurs - які зведуть потенційних нелегалів з потрібними людьми, що "завантажать" їх у судно.

"Ці посередники наживаються на цих людях. Тому більшість з них намагаються об'єднатися з такими, як вони, і купити один човен на всіх", - розповідає журналіст Саїд Шітур.

Як правило, в одному човні може перепливати море від 10 до 50 осіб.

"Це божевілля! І в першому, і у другому випадку - це майже вірна смерть. Це великий ризик, тому що погода швидко змінюється. Більше того, часто їх заарештовує поліція", - каже Саїд.

За його словами, лише 60% "харага" допливає до європейського берега - інші 40% гинуть у морі. Їхні тіла регулярно знаходять біля берегів Алжира.

 У центрі старовинного кварталу Касба - смітник 
 
 У XXІ столітті сміття вивозиться на віслюках

Найближче до африканського узбережжя розташовані іспанська Андалусія й італійська Сицилія. Звідти алжирці намагаються дістатися Франції, Німеччини, а далі розбрідаються по всій Європі, аж до Англії.

У Європі "харага" намагаються знайти бодай якусь роботу. Нелегали в основному працюють у сільському господарстві, чорноробами, у сфері послуг.

"Це новітня форма рабства, ви розумієте?", - каже Саїд.

Працюючи у жахливих умовах, нелегали намагаються допомагати своїм родичам, що залишилися в Африці. Перший рік, як правило, заощадити бодай якусь копійку не вдається.

"Потім гроші передають через своїх друзів - тих, кому найбільше довіряють", - каже Саїд.

Статус нелегалів влаштовує не всіх, і вони починають шукати шляхи отримання документів. Хтось намагається легалізуватися, взявши шлюб з громадянином Євросоюзу. 

"У нас нема статистики, скільки людей щорічно покидає Алжир. Ніхто не знає. Звичайно, у нас є національне бюро статистики, але це державна установа, яка не хоче розкривати реальні цифри. Але їх тисячі", - каже Саїд.

Про масовий характер процесу втечі з африканських країн свідчать звіти патрульних служб, які ледь не щотижня виловлюють "хараг" з моря. Іноді їх затримує патруль і кидає у в'язницю, декого виловлюють рибалки. 

Ось одне з численних відео з YouTube, на якому рибалки рятують "харага"

Алжирська преса також заповнена повідомленнями про затриманих "хараг". Ось одна з останніх заміток, датована 4 жовтня: 45 алжирців, які намагалися втекти до Європи, були зупинені на Сході країни.

Прагнення втекти з Африки і дістатися Ельдорадо інколи межує з фанатизмом. "Вони кажуть: "Нехай мене краще з'їсть риба, ніж я залишуся тут", - розповідає один з місцевих мешканців.

Зрозуміти, що штовхає людей на такий ризик, важко. Навряд чи стимулом є лише бажання знайти роботу. Місцеві мешканці запевняють, що можливості працювати є і в Алжирі, але "харага" манять зовсім інші речі - блиск європейської цивілізації, порядок і свобода.

"Це особливість менталітету. Алжирці не хочуть працювати на будівництві. У нас зараз 40 тисяч китайців будують дороги і житло. Чому ми не можемо це робити? І за менші гроші, адже китайців треба привезти, застрахувати, забезпечити житлом...", - дивується алжирець Моххамед.

 
За його словами, "харага" стають не лише люди з села, які не можуть знайти роботу. Серед них с багато освічених людей, які не бачать перспектив у своїй країні.

"Навіть десь місцевій у пресі проскочило, що президент у розмові з послом однієї з європейських країн, сказав, що алжирська молодь - лінива і не хоче працювати. Це був скандал", - розповідає Моххамед.

Найлегше алжирцям адаптуватися у Франції - майже всі вони знають французьку мову. У Франції легально вже живе близько 5 мільйонів алжирців. Проте кількість нелегалів ніхто не може порахувати.

"Дуже важко зробити перепис населення, оскільки після громадянської війни багато людей з сіл і гір переселилося у міста", - розповідають місцеві мешканці.

Алжир: перлина біля моря, завалена сміттям

Столиця Алжира - це архітектурний мікс з доволі затишних вулиць центру, збудованого французами, напівзруйнованих унаслідок громадянської війни будинків і звичайних бараків.

 
 
Нагромадження маленьких будиночків - це так званий "shanti town". З цих халуп, втиснених у скелясті пагорби, звисає лахміття. Єдине, що нагадує про цивілізацію таких масивів - по кілька іржавих супутникових антен, розміщених на дахах будинків.

Після "чорного десятиліття" такі shanti town стали невід'ємним ландшафтом столиці Алжира. Упродовж майже десяти років у країні тривала громадянська війна. Рятуючись від терористів, населення тікало з сіл і осідало у містах. 

Приклад мусульманської моди
У мусульманській країні жінки відвойовують усе більше прав

Не менш контрастні й і культурні особливості Алжира. Мусульманська країна, яка 50 років тому вигнала французів, а у 90-х зіткнулася з радикальними ісламістами, зараз ніби залишилася між двома світами - арабським і європейським.

На вулицях столиці Алжира ви зустрінете дивовижну суміш - одні жінки у паранджах і хіджабах з проймою лише для очей, інші - у джинсах, які прикривають голову лише для форми. Інколи можна побачити приклади місцевої моди - жінки наносять доволі фривольний макіяж, а паранджу прикрашають блискучими нитками. Ще одна доволі незвична для мусульманської країни картина - жінка за кермом - тут абсолютно нормальне явище.    

Як пояснюють місцеві жителі, поведінка жінки залежить перед усім від її батьків, або чоловіка - якщо сім'я релігійна, вона виходить на вулицю лише у супроводі чоловіка. Європеїзовані ж сім'ї не мають нічого проти надання жінці більших прав.

"Зараз нам, чоловікам, вже треба боротися за свої права. Жінки працюють замість чоловіків в усіх сферах", - каже алжирець Мохаммед.

 
 
 
У місті дуже багато поліції. Усі поліцейські - озброєні автоматами. Криміногенна ситуація в Алжирі надзвичайно гостра - вдень на вулицях треба ретельно стежити за своїми речами, а про нічні прогулянки краще взагалі забути.

Крім того, у країні все ще присутнє відлуння війни.

"У горах сидять так звані терористи, але вони досить умовні. Є політичні угруповання, які нападають на військових. Але більше випадків простого бандитизму: перекривається дорога і декілька годин підряд 20 озброєних бандитів тероризують населення. Якщо знайдуть якогось військового, можуть його демонстративно вбити - перерізати горло. Досі вибухають бомби на пляжах", - розповідає Мохаммед.

 
 
Збільшенню кількості злочинів сприяє безробіття і не влаштованість молоді. 40% алжирців - незаміжні і неодружені. Таку ситуацію спричинила, зокрема, проблема житла.

"Сім'ї великі - по 5-7 дітей. Наприклад, старшому брату 40 років, а він ніяк не може одружитися, тому що живе з одній кімнаті з молодшим і ще з п'ятьма. Плюс калим за дружину треба платити...", - каже Мохаммед.

Одним з найнебезпечніших районів столиці Алжира вважається Касба. Тут живе найбідніше населення.

 
 
Мечеть у Касбі
Якщо у Касбі з'являється група туристів, їй обов'язково виділяється охорона - кілька людей у цивільному, які буквально відганятимуть від них місцевих жебраків.

Назвати це місце екзотичним не повертається язик. Це лише краплина у безкрайньому морі трагедії, яку переживає африканське населення. Люди у буквальному сенсі слова живуть на смітнику, відходи з якого вивозять на віслюках. Діти бігають за туристами з нав'язливим проханням "Дай динар", а вузькі вулички плавно перетікають в одну велику барахолку.

Водночас Касба - найстаровинніший район Алжира, зі своєю величною історією. Це Медина, традиційне ісламське місто, в якому знаходяться руїни цитаделі, старі мечеті і палаци.

Але уся ця старовина і краса потопає у злиднях. Місто Алжир, розташоване на березі Середземного моря, поки не стало курортною перлиною. Через брак фінансування, туристичні перспективи країни доволі туманні. Влада в Алжирі не дуже переймається інвестиціями у майбутнє.

Загальна інформація про Алжир

Алжир - друга за величиною держава Африки. 80% території займає Сахара.

Форма правління - президентська республіка. Населення - 32 мільйони, араби і бербери. Офіційна мова - арабська, але на рівні з нею вживається французька. Англійською не розмовляє майже ніхто. Релігія - іслам.

Член ОПЕК. Друга країна Африки за кількістю поставок природного газу після Нігерії і восьма - у світі. Нафтогазовий сектор дає Алжиру близько 95% валютних надходжень і формує 60% державного бюджету.

Алжир постачає природний газ Європі двома газогонами - в Італію та Іспанію. Алжирський газ забезпечує 11% газових потреб Європи.

Алжирська державна компанія Sonatrach є монополістом у нафтогазовому секторі. Над розробкою алжирських нафтогазових родовищ працюють великі енергетичні компанії світу. Тут уже присутні такі гіганти, як французькі "Газ де Франс" і "Тоталь", російські - "Газпром" і "Роснефть".

Поради туристам в Алжирі

Гроші: Євро чи долари на місцеву валюту слід міняти невеличкими сумами, оскільки в країні не існує зворотного обміну. Динар - неконвертована валюта. Тобто якщо на кінець поїздки у вас залишились динари, ви не зможете їх обміняти назад на євро або долари. Не зможете ви їх витратити і в duty free алжирського аеропорту. У ньому приймають лише євро.

Будьте готові, що у магазинах, ресторанах і навіть у готелі з вас намагатимуться здерти "по максимуму". Для туристів місцеві встановлюють окрему таксу на всі товари і послуги - у десятки разів більшу, ніж для своїх.

Якщо ви помітили у рахунку ресторану страви, яких ви не замовляли, або завищені ціни, не бійтеся торгуватися. Алжирці сподіваються на вашу неуважність, але якщо ви рішучо демонструєте свою незгоду, кількість нулів у чеках усе ж зменшується. 

Сувеніри: В Алжирі ви не знайдете стандартних сувенірних дрібниць - магнітиків, блокнотиків чи попільничок. Натомість у сувенірних лавках продають місцеву берберську кераміку, вироби з верблюжої шкіри і національний одяг. У звичайних магазинах і на базарах можна купити крупу для кус-куса, вино і фініки.

Правила поведінки: Жінкам не бажано ходити вулицями міста без чоловіків. Краще не провокувати місцевих мешканців відвертим виглядом - не слід одягати короткі спідниці і прикраси.

У місті слід стежити за своїми речами - місцеві злодюжки вихоплюють у туристів мобільні телефони, фотоапарати, зривають прикраси.

Про прогулянки вночі взагалі краще забути. Навіть якщо ввечері ви йдете містом великою компанію, до готелю вас супроводжуватимуть поліцейські.  

Будьте також готові до проблем з фотографуванням. Біля державних установ і в багатьох інших місцях це заборонено. Не можна також знімати поліцейських, а місцеві мешканці не дуже приязно ставляться до посиленої уваги збоку туристів.

Для журналістів, які приїжджають в Алжир з інших країн, потрібна акредитація у Міністерстві зовнішніх справ. Лише за наявності цього папірця ви зможете вести відеозйомку. 

 
Анна Григораш, Українська правда. Фото автора
 
Антон _ 20.10.2009 00:46
Сам прожив в Алжирі більше трьох років і можу сказати, що молодь в містах мислить по-європейськи, хоча затиснута ще традиціями. Маю декількох друзів, з якими переписуюся й донині. Що стосуєтся автодоріг між містами та освітлення міст вночі, то нам до них ще дуже далеко. Раджу всім хто туди поїде відвідати третє за величиною місто Константіна (фр.Constantine), яке мене вразило найбільше своїми підвісними мостами та глибоким каньйоном посеред міста.
олег _ 12.10.2009 12:31
дякую за статтю!
0 _ 10.10.2009 18:01
Дуже цікаво. Автор молодець - відчувається, що недарама їздила, багато чого побачила. І нам розповіла :)

Зауваження також є - скажімо, автор не пише, ЗА КОГО САМЕ голосує та молодь, яка рветься до європейських цінностей. Потім, Нігер, Судан і Конго - зовсім не "південні райони Африки", а лиш трохи південніші за Алжир. Справжній Південь це ЮАР, Намібія, Ботсвана.
Що вразило, то це "джинси, які прикривають голову лише для форми". Думаю, це надзвичайно еротично виглядає, в Україні їх носять інакше...

А загалом - хороший матеріал, залишає яскравий образ у пам"яті. Спасибі!
Др. Мальтус _ 10.10.2009 15:52
Дуже цікаво, дякую авторові. Цілком погоджуюсь із Не_таком: не дай боже, аби наша влада допускала приплив вихідців з Третього світу в нашу країну. Європа робить більш ніж дурню - злочин, що впускає чужих людей до себе. Їхні "робочі руки" - то міф, насправді вони рвуться, аби швидше сісти на соціалку та не робити, так само, як і вдома, але вже за гроші (цікава статистика: ."..В Германии число иммигрантов с 3 миллионов в 1971 году увеличилось до 7,5 миллиона в 2000 году, но при этом число работающих так и осталось на уровне 2 миллионов. Если в начале 70-х работающие составляли 65 процентов от общего числа иммигрантов, то уже в 1983 году доля работающих среди них упала до 38 процентов"). І вони ніколи не асимілються, ніколи не стануть європейцями. І навіщо це перенаселеній Європі, в якій й так не залишилось від Природи живого місця (окрім Скандинавії та штучних лісопосадок)? Окрім як суїцидальним синдромом я це пояснити не можу (хоча ні, є більш прагматичні і від того страшніші пояснення)
Ia _ 08.10.2009 11:58
спасибо за интересную статью!
ЦІКАВЕ
 
© 2007-2009, Українська правда. Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на Українську правду.Життя.

Зворотній зв'язок


bigmir)net TOP 100