"Там не нудно!" Як це – провести вісім років на Антарктиді

6404
26 травня 2017

– Зимівля в Антарктиді – справа непроста. Непроста, проте цікава, – говорить черкасець Микола Старинець.

Він знає, що каже. Вісім разів чоловік брав участь в українській експедиції на станцію "Академік Вернадський" в Антарктиді. Відтак, у сумі, провів вісім років на шостому континенті.

Черкасець Микола Старинець вісім разів брав участь в українській експедиції на станцію "Академік Вернадський" в Антарктиді

"Українська правда. Життя" поговорила з ним про історію та будні української дослідницької станції – найзатишнішої на Антарктиді.

Він розповів нам про традиції полярників, жінок у експедиції, найекзотичніший у світі бар, антарктичних туристів, пінгвінів та про те, як воно – гладити кита.

Зустрічаємось з Миколою Полікарповичем у середмісті Черкас. Сиве волосся, акуратні сиві вуса, блакитні очі та бадьора посмішка.

Він вдягнений у червону "парадну" куртку українських полярників з емблемою станції "Академік Вернадський". Куртка доречна, адже цього травневого ранку в Черкасах +6.

Червона куртка з емблемою станції "Академік Вернадський" традиційний одяг українських полярників. На фото 14-та експедиція

Полярник міцно тисне мені руку, і ми ховаємось у затишній кав'ярні неподалік черкаського Хрещатика.

Микола Старинець з командою повернувся з експедиції на початку квітня, коли їх на станції замінила вже 22-га українська експедиція.

Їхня команда складалась з трьох метеорологів, двох геофізиків, двох біологів і технічного персоналу: лікаря, адміністратора зв'язку, механіка, кухара та начальника станції, котрим цього разу був наш герой.

Микола Старинець з командою повернувся з експедиції на початку квітня, коли їх замінила вже 22-га українська експедиція

Українські полярники діставались рідних теренів два тижні.

– Ми виходимо з Антарктиди, обходимо острів Кінг Джордж, і прямо йдемо на мис Горн (найпівденніша точка Південної Америки, – авт.) на Вогняну землю, через протоку Дрейка.

Тоді заходимо в протоку Бігля, котра розділяє Чилі та Аргентину. І по ній заходимо в Ушуайю (вважається найпівденнішим містом світу, – авт.). Ну, а потім вже на літаках.

Відрізок шляху на кораблі відносно короткий, близько 1200 км, проте саме він є найскладнішим, а то і небезпечним.

До острова, на якому розміщений "Академік Вернадський", всього 1200 км, проте цей шлях складний, а інколи й небезпечний

Цього разу у протоці Дрейка корабель потрапив у дев'ятибальний шторм.

– 9 балів – це така хвиля, як он ті дерева, – показує полярник у вікно на дерева, котрі сягають кронами близько 10 м у висоту. – Нахиляло корабель на 45 градусів. Кошмар!

Там постійно шторми, бо ж зустрічаються два океани. Недарма протоку Дрейка називають найжорстокішою. Буває, що цей шлях за три доби проходиш, а буває і за п'ять.

Для Миколи Полікарповича ця експедиція була восьмою. Ще після шостої зимівлі він встановив національний рекорд з кількості подорожей на Антарктиду. І сам же двічі його побив.

Микола Полікарпович після шостої зимівлі встановив національний рекорд з кількості подорожей на Антарктиду. І сам же двічі його побив

Вперше він побачив льодяні береги шостого континенту на початку 1997-го, у віці 43 років, разом з другою українською експедицією.

Суворі холодні умови для нього вже тоді були не в новинку – адже він за фахом авіатор, колишній військовий і служив на Північному флоті в морській авіації і, зокрема, мав досвід зимівлі на архіпелазі Шпіцберген. Та в команду українських дослідників Антарктиди потрапив, можна сказати, випадково.

– Коли вийшов найперший літак "Руслан" – його пригнали на Північ для випробувань. Базувався він на нашому аеродромі Оленья (Кольський півострів, майже 100 км південніше Мурманська).

Коли сів, то в нього виявили тріщину по фюзеляжу довжиною в метр. Не летіти ж йому назад, у Київ, аби його там підшаманили!?

Ми заклепали ту тріщину на "Руслані". А керівником випробувального центру був Оскрет Юрій Борисович (український інженер і винахідник, один з "двигунів" повернення України в Антарктику, – авт.).

Ми посиділи, поговорили з ним. Він і каже: "Скоро звільняєтесь? Добре. В Україні вирішується питання про антарктичну станцію – і такі спеціалісти, як ви, нам потрібні. Тому як будете в Києві – заходьте!" Це був, здається, 91-й рік.

Старинець за фахом авіатор, колишній військовий. Він служив на Північному флоті в морській авіації і, зокрема, мав досвід зимівлі

Після звільнення з військової служби Микола Полікарпович працював слюсарем на заводі "Строммашина" в Черкасах. Та якось побачив на екрані телевізора знайоме обличчя.

– Юрій Борисович Оскрет. Розказує, що у нас вже є своя станція, набираємо спеціалістів, тож приходьте, хто бажає. І я його згадав! Поїхав у Київ, знайшов інститут біології, його кабінет, поговорили, він мене згадав.

"Добре! – каже, – твоє завдання пройти медкомісію. Щодо всього іншого питань немає!"

Проходжу медкомісію, потім мандатна комісія... А там англійська мова! Виявилось, що вона у мене на рівні восьмого класу. А це ж була перша українська експедиція, і станцію треба переймати у британців. Не проходжу!

Мені кажуть: "Не засмучуйся! Поїдеш у другу!" Минув рік, і мене викликають. Знову комісія. Але цього разу вимоги до англійської лояльні, бо уже ж наші там зимують. От я і поїхав. Механіком і заступником начальника станції.

У першу українську експедицію на станцію "Академік Вернадський" його не взяли, але він поїхав на другу і ще на сім інших

Сім'я не перечила виборові Миколи Полікарповича.

– Дружина була зі мною на Шпіцбергені і всю цю кухню знає.

Та й часи тоді такі були... Важкі. Я вже пенсіонер, не хотіли мене на роботу брати ніде. Куди не ткнуся – нікому не потрібен. А туди беруть! Ну і поїхав! І так вже вісім разів! Шість разів механіком, а два останніх рази начальником станції.

Наша станція знаходиться біля Антарктичного півострова, на острові Галіндез. Спочатку вона називалася "Фарадей" і належала Великобританії, але в 1996 році її передали Україні.

Наша станція знаходиться біля Антарктичного півострова, на острові Галіндез. Спочатку вона називалася "Фарадей" і належала Великобританії. Фото uritsk.livejournal.com

– Британці на той час просунулись уже далі, – розповідає Старинець, – південніше на 320 км, ближче до полюсу.

Знайшли хороше місце, де можна зробити і аеродром, і причал щоб кораблі могли підходити. А станція "Фарадей" була незручною в цьому плані. Та й неглибоко ж розташована. От вони і переселились на станцію "Rothera".

Згідно Мадридського протоколу, британці повинні були все демонтувати і вивезти, але це дуже дорого. Тож 1993-го року вони оголосили тендер, на який Україна подала документи.

Будиночок Wordie House, в якому проходили перші зимівлі британців на Антарктиді, збережений як історичний пам'ятник. Фото uritsk.livejournal.com

Конкуренти були серйозні, розповідає Микола Полікарпович, але у нас, окрім наукової бази, був козир: в експедиції Роберта Скотта (1910-1913 років) брав участь українець, хлопець з Полтавської губернії, Антон Омельченко.

– Експедиція закупила коней на Далекому Сході, і за ними потрібно було доглядати. Тож його взяли за конюха, – розповідає полярник. – Скотт про нього добре відгукувався. Навіть пропонував йому землю в Новій Зеландії. Але Омельченко повернувся на Полтавщину.

Українець отримував від Британського уряду пенсію, мав медаль першопрохідця Антарктиди, і став членом Королівського географічного товариства Великобританії.

Загалом, оцінивши нашу наукову базу і цей факт, станцію віддали нам.

Деяке обладнання британці забрали, деяке Україна купила, а деяке подарували. Серед усього залишили і полярну реліквію – спектрофотометр Добсона – прилад для вимірювання озону, завдяки якому в 80-х роках була відкрита озонова діра над Антарктидою.

Науково-дослідне судно "Ернст Кренкель" біля станції "Академік Вернадський". 2-га українська антарктична експедиція (18.01.1997-31.05.1998)

Передали станцію на умовах, що протягом 10 років Україна надаватиме британцям ті дані, які вони раніше самі отримували.

Станцію придбали за символічний один фунт (за даними деяких видань, на той час її оцінювали у 9 мільйонів фунтів, – авт.).

Той фунт, між іншим, залишився на станції приклеєний на пам'ять, – зазначає полярник.

Станцію "Академік Вернадський" придбали за символічний один фунт, який залишився на станції приклеєний на пам'ять. Фото antcold.livejournal.com

Британці вимагали, щоб станцію перейменували, тож її назвали на честь першого президента академії наук України Володимира Вернадського.

– Класна у нас станція, – говорить з особливим натиском на слові "класна" Микола Полікарпович. – Вона дерев'яна і обшита залізом, а під залізом там ще шар пінопласту та інших утеплювачів. Дуже затишна.

Він пояснює, що на Антарктиді дуже велика магнітна активність, все електризується, а через те, що на нашій станції мало заліза, то і почуваєш себе комфортніше.

На Антарктиді дуже велика магнітна активність, все електризується, а через те, що на нашій станції мало заліза, то і почуваєш себе комфортніше. Фото uritsk.livejournal.com

Люди, які бували на багатьох станціях, а потім на нашій, відзначають цей затишок.

Я й сам був на американській станції, на чилійській – то в них вони залізні, блочні. Просто привезли блоки, стулили контейнер до контейнера, і вийшла станція.

Сама станція двоповерхова. Піднята на палях над поверхнею острова. На першому поверсі лабораторії, наукові та спальні приміщення, а на другому – їдальня. Поруч дизельне приміщення, майстерня, аерологія, аварійна база.

Ми на станції ходимо тільки в капцях, – усміхається полярник.

На першому поверсі лабораторії, наукові та спальні приміщення. Фото uritsk.livejournal.com

В українських дослідників на Антарктиді є навіть дача. В кілометрі від станції залишився британський метеопост "Wordie House". Таких невеличких станцій британці ще під час Другої світової війни наставили чимало, у рамках операції, котра мала назву Tabarin.

– Вони її підтримують, але ключі віддали нам. Там свого роду музей. От як вони пішли – так усе й застигло, обладнання залишилось. Там є буржуйка, пічка, ліжка. Ми за нею доглядаємо, – розповідає Старинець.

На станції також є свій бар, який включають до десятки найекзотичніших барів у світі. Справжнісінький британський паб "Фарадей". З більярдом, музичним центром, колекцією вінілу та алкоголем, він полярникам дозволений.

– Але звичайно ж без фанатизму, – додає Микола Полікарпович.

На станції є справжнісінький британський паб "Фарадей"
Туристи дуже полюбляють цей бар на Антарктиді

Щодо зимівлі – то це справа непроста, говорить полярник.

Він розказує, що Антарктида – не місце для життя людини.

Там важкий клімат. Дуже сухий. Старинець розповідає, що між пальцями і за вухами тріскається шкіра. Велика магнітна активність. Погода може змінюватись 5 разів на день, бувають навіть дощі.

Там у тридцять разів більша доза ультрафіолету, ніж у звичайних умовах. Сніг не поглинає сонячне світло, і воно відбивається під різними кутами та несамовито обпалює.

При мінус 12 можна засмагати. Носи обгорають. Чорні всі ходимо і в окулярах газозварників.

При мінус 12 на Антарктиді можна засмагати, тож всі ходять в окулярах газозварників

Також на станції постійний шум: дизелі гудуть, льодовики відколюються, гуркоче лід, тріщить каміння. І завжди вітер.

Вийдеш вночі, і враження, ніби постійно товарний поїзд проїжджає десь повз. І так весь час… Голова болить.

Мінімальна температура, зафіксована в Антарктиді, мінус 91,2°C. Такі показники зафіксували супутники 2013-го року в районі японської станції "Купол Фудзі" на висоті близько 3720 метрів над рівнем моря.

Попередній рекорд, -89,2°C фіксували на радянській станції "Восток" у 1983-му.

– При мені мінімальна була -42°C. Максимальна +2, але дуже короткочасно, – розповідає Микола Полікарпович. Середньорічна температура у місці розташування нашої станції минулого року становила -24 °C. Але це ще вважається тепло, бо ми не на материку.

Наша станція стоїть перед Південним Полярним Колом. Тому в нас і ніч не триває півроку. Але дні взимку дуже короткі.

У цю зимівлю на станції побили рекорди з опадів.

– Понад три метри випало снігу. Востаннє таке було взимку 46-47 років. Ми відкопували станцію 5 разів. Буквально.

У цю зимівлю на станції побили рекорди з опадів, було понад три метри випало снігу

По цій зимівлі я б і не сказав, що є загроза глобального потепління та чи існує вона взагалі. Льодовики тануть влітку, взимку знову намерзають. Ніхто насправді не може сказати, чи це така циклічність погоди, чи дійсно потепління. 

Та не тільки суворий клімат є випробуванням для полярників. Зимівники мають бути готові і психологічно.

– Дванадцять людей у замкненому просторі. Одні й ті ж обличчя набридають. З часом зростає напруга. Хтось іде по коридору, капцями шкорбає, і когось це починає дратувати.

Ще під час відбору і навчань за нами слідкують психологи. Команда формується і по сумісності також.

Терпіння та порозуміння дуже важливі в експедиції. Були випадки, що люди не витримували, просились додому. А ніхто ж не вивезе звідти. З ними вже лікар працював, заспокоював, як психолог.

Коли 12 людей рік перебувають у замкненому просторі, то одні й ті ж обличчя набридають

Вихідних на станції немає.

Завдання технічного персоналу – забезпечувати роботу станції та умови для роботи науковців. Науковці проводять дослідження, відбирають проби, виконують технічні завдання своїх інститутів. Механіки, повар, радист мають нормальний розпорядок дня.

Метеорологи, наприклад, відправляють дані що три години. Вдень і вночі. Тому в них розпорядок дня рваний.

Геофізики вимірюють озоновий шар кожних 15 хвилин.

Біологи влітку мають більше роботи, виходять на дослідження, відбирають проби. Взимку більше працюють в лабораторіях. Постійно йде передача різноманітних даних в міжнародні бази: про погоду, зміни клімату, динаміку танення льодовиків тощо.

Науковці проводять дослідження, відбирають проби, виконують технічні завдання своїх інститутів. Фото uritsk.livejournal.com

Науковці збирають дані та матеріали, а досліджують глибше вже в інститутах.

– Стараємось подалі від станції відходити для досліджень. Вже й на 40 км відходили. На човні, на лижах, на снігоступах. Є снігоходи.

Усі мають свої обов'язки і один одному допомагають. Там не нудно, – стверджує Микола Старинець. – Буває труба якась замерзне, кришу зірве вітром, а то й десь снігу надме.

Повар має нормальний розпорядок дня. Усі мають свої обов'язки і один одному допомагають. Фото uritsk.livejournal.com

А вже у вільний час полярники ходять в спортзал, організовують чемпіонати з ходьби на лижах, з більярду, тенісу, шахів, шашок, дартсу, доміно. Грають у футбол.

– Без цього не можна на станції. Якщо тупо сидіти, то це людей пригнічує. Тому начальник зобов'язаний це все продумати, скласти план, провести усі ці заходи.

До експедицій я взагалі не вмів грати у більярд. А тепер і сам вчу хлопців, котрі не вміють, – сміється Микола Полікарпович. – Рибу ловимо. На вудку. З човна. І задля інтересу, і як технічне завдання від біологів, для науки. Вони її потім досліджують по всіх параметрах.

Організовуємо лекції один одному. Геологи, метеорологи та біологи нам читають. Такі речі розповідають, що я й не чув. Ми їм про двигуни розповідаємо, про карбюратори. І їм цікаво. З цим і час швидше минає.

У вільний час полярники ходять в спортзал, організовують чемпіонати з ходьби на лижах, з більярду, тенісу, шахів, шашок, дартсу, доміно. Грають у футбол

Ще одна розрада для українських полярників – туристи. Під час 21-ї експедиції, попри не надто задовільні льодові умови, станцію відвідали 3109 осіб.

– І це за три місяці! – каже очільник експедиції. – Ми їх розподіляємо по 15 осіб і водимо по станції. Розповідаємо, чим займаємось, дозволяємо фотографувати.

Екскурсія до Антарктиди на кораблі коштує 10-15 тисяч доларів. З розрахунку 1-1,5 тисячі за день. І без урахування дороги зі своєї країни до Вогняної землі. Маршрути різні, та позаяк наша станція одна за найпівнічніших, то й заходять до неї доволі часто.

Якось на екскурсію на Вернадський приходив і Білл Гейтс.

На екскурсію на Вернадський приходив і Білл Гейтс, і британська принцеса Анна

– Це при мені було! – розповідає полярник-рекордсмен. – Спочатку прийшла охорона. Попередили, хто зараз буде на станції. Запитали, чи немає серед нас людей, що могли б агресивно ставитись до Білла Гейтса. Попросили не знімати, мовляв, вони самі знімуть, а потім дадуть фотографії.

Ну, а потім приплив Білл Гейтс... Звичайний мужик у звичайному одязі. Був він, його батько, син та їхня покоївка.

Роззувався. І в шкарпетках ходив по станції. Походили, подивились, ми їм розповіли чим займаємось.

Потім зайшли у бар. "Горілку будете?" "Звичайно!" Налили йому чарочку... самогонки! Hand-made! Ми самі там вигнали.

Він розписався там, хто де хотів. Мені – прямо у паспорті. Пофотографувались. От і все.

Також на станції гостювала британська принцеса Анна, дочка королеви Єлизавети II. Полярники пригощали її тортом.

– В одного зимівника якраз був день народження напередодні. От і вирішили її пригостити тим тортом. То і їла разом з нами. Абсолютно проста жінка, – згадує Микола Полікарпович.

Жінки на станцію інколи приїжджають на короткі сезонні дослідження, а в складі річної української експедиційної команди були лиш одного разу. Фото uritsk.livejournal.com

До слова, жінки на станцію інколи приїжджають на короткі сезонні дослідження.

А в складі річної української експедиційної команди були лиш одного разу. У другій зимівлі. По її закінченні склалась сімейна пара полярників. Одружились заступник начальника станції Роман Братчик та метеоролог Світлана Краковська. Загалом же, жінок тоді було четверо: двоє метеорологів, геофізик і кухарка.

– Хороший кухар – одна з найважливіших складових експедиції, – каже Микола Старинець. – Дуже важливо, щоб він був професіоналом. Бо 12 здорових чоловіків, котрі люблять смачно поїсти, та й на свята щоб щось приготував.

Цього разу кухар був також із Черкас. Для нього ця зимівля була першою. Перед відправленням на Антарктиду він працював у дитячому садку.

Дуже важливо, щоб повар був професіоналом, бо на станції 12 чоловіків, котрі люблять смачно поїсти

– На харчування там взагалі гріх жалітись, – продовжує Микола Полікарпович. – Корабель привозить продукти на цілий рік. Абсолютно все було!

Головне завдання начальника станції в тому, щоб разом із кухарем правильно ці припаси розподілити.

– Бо можна делікатеси з'їсти за пару тижнів. А треба ж розтягнути на цілий рік, – пояснює Старинець.

Корабель, який привозить експедицію, розвантажують три доби. Але це не тільки ж продукти, а й спорядження, паливо. Потім завантажують зі станції науковий матеріал, непотрібне обладнання, бочки з мазутом та сміття.

Україна орендує судно для експедиції в Аргентині. На 20 діб.

– Виходить така доволі солідна сума, – говорить полярник. – Чотири експедиції ходили на кораблях із України. А зараз в Україні немає корабля, та й невигідно.

Чотири експедиції ходили на кораблях із України. А зараз немає корабля, та й невигідно. "Горизонт" біля берега острова Галіндез. Прибула 5-та українська антарктична експедиція (21.02.2000-20.02.2001)

За словами Миколи Старинця, станція та експедиції щорічно обходяться Україні приблизно у 2 мільйони доларів. Та для держави мати таку станцію дуже престижно, стверджує полярник.

– Це різноманітні договори з різними країнами. Доступ до міжнародного банку даних. Науковий обмін. Спільні публікації. Наші вчені виходять на міжнародний рівень.

Науковець переконаний, що настане час коли Антарктиду будуть дерибанити. Однак якийсь поділ навряд відбудеться раніше 2041-го року, до цього року підписаний Мадридський протокол.

Нині на Антарктиді більше 80 дослідницьких станцій.

Україна знаходиться в числі 28 держав (з усіх 47 країн – учасниць Договору про Антарктиду) з вищим консультативним статусом, з правом голосу і вето. Відтак, є сподівання, що цей статус дозволить нам претендувати на частину ресурсів, що як у банківському сейфі, лежать зараз у надрах материка.

На Антарктиді більше 80 дослідницьких станцій. Україна знаходиться в числі держав з вищим консультативним статусом, з правом голосу і вето

Також, разом із важливими геологічними та біологічними дослідженнями, моніторингом погоди, клімату та стану озонового шару, наші вчені роблять і важливі відкриття.

Зокрема, завдяки антарктичним експедиціям українці розробили препарат, котрий теоретично може лікувати рак. Його назвали "Меловіт", і він вже пройшов випробування на тваринах.

Нашому біологові Андрієві Утевському недалеко від станції, у глибині океану, вдалося виявити два нових, ніким до того не описаних види п'явок.

Чимало проектів ще в лабораторіях і інформація про них не розголошується.

Ще однією екзотичною стороною Антарктиди є її тваринний світ.

– Живності тут вистачає! Особливо морських мешканців, – говорить полярник. – Косатки, тюлені, морські слони, морські леопарди, білокровні щуки. Є птахи: альбатроси, баклани, буревісники. Є навіть комахи!

Екзотичною стороною Антарктиди є її тваринний світ

Микола Полікарпович розповідає, що у районі станції дуже багато пінгвінів. Раніше було менше. А тепер поселилась ціла колонія.

– Щось робиш на станції – а їм дуже цікаво, і вони підходять, дивляться. Не бояться. За штанину може смикати.

А колись сидимо, а кит отак проходить прямо повз вікно.

Кит – це як спина залізничного вагону! Я одного навіть гладив! Вони спали... Зупинились двоє разом і хрюкали своїми дихалами.

Старинець ще й завдання біологів виконував. Вони просили: "Полікарпович, буде можливість – зірви "блоху" з кита!"

На них помітні якісь нарости, і біологи думали, що то якийсь кліщ чи п'явка. А то, виявляється, бородавки. Я їм сфотографував, щоб переконались.

У районі станції дуже багато пінгвінів. Раніше було менше, а тепер поселилась ціла колонія

До 80-го року на станціях Антарктиди були й собаки. Потім міжнародна спільнота підняла питання, що потрібно усіх їх вивезти, позаяк вони неприродні для материка. Та й на пінгвінів нападали.

Загалом, згідно Мадридського протоколу, не можна завозити на Антарктиду жодних рослин та тварин.

Рослинність Антарктиди передбачувано бідна. З квіткових лише дешампція і щучник, котрі подекуди з'являються влітку. Решта – мохи, гриби, лишайники та водорості.

– Зелені там не вистачає, – зізнається Микола Полікарпович. – Як фільм якийсь обираєш, щоб подивитись, то стараєшся, щоб там зелені було побільше. Бо ж набридає. Виходиш зі станції – а там все білим-біле...

Фільми беруть із собою.

– Там їх уже стільки, що за рік не передивишся, – сміється полярник.

Також з собою в експедицію Микола Старинець і колеги обов'язково беруть фото рідних та близьких.

В експедицію Микола Старинець та колеги обов'язково беруть фото рідних та близьких

Високошвидкісного інтернету на станції немає. Полярники користуються доволі недешевим супутниковим зв'язком: хвилина розмови коштує більше долара, передача мегабайту інформації – понад 200 гривень.

Обладнання для проведення нормального інтернету завезли. Полярник сподівається, що наступного року поїдуть спеціалісти і налагодять його.

Полярники святкують усі свята, як і вдома. Проте головним їхнім святом є Midwinter (середина зими), що відзначається у ніч з 21 на 22 червня. Зазвичай на цей день планують фінали спортивних змагань та нагородження. Обов'язково готують святкову вечерю. За традицією, у цей день усі повинні скупатись в океані, в льодяній воді.

– І обов'язково в краватці! А не скупаєшся – не полярник! Слабак! – сміється Микола Полікарпович. Він повторював цю процедуру кожної зимівлі, усі вісім разів.

– Ну бо ж хлопці, котрі там вперше, не бачили що я вже купався! Тож давай, вперед!

За традицією, у свято Midwinter (середина зими) усі повинні скупатись в океані, в льодяній воді

Відзначають це свято й ті полярники, котрі зараз не на станції. Цього року, на запрошення одного з полярників, збиратимуться у Закарпатті. Попередній раз, до зимівлі, зустрічались у Черкасах.

– Якщо домовляємось у Києві зустрітись, то і зі станцією зв'язуємось, – розповідає Старинець. – А це й з Черкас вирішили зателефонувати, з головпоштамту. Поговорили, а потім на телеграфі жінка питає: "Ви шо, на Луну дзвонили?!" Така сума вийшла, що вона аж перелякалась, а говорили хвилин п'ять.

Ще однією традицією у полярників є те, що жінкам-туристкам пропонують прикрасити ялинку у барі "Фарадей" своїм бюстгальтером.

Жінкам-туристкам пропонують прикрасити ялинку у барі "Фарадей" своїм бюстгальтером

Також традиційно щоп'ятниці організовують генеральне прибирання.

А кожної суботи кухар готує святкову вечерю.

– І ми обов'язково приходимо гарно вбрані, і всі разом вечеряємо, – говорить Микола Полікарпович.

Стати полярником може кожен охочий. Кандидат повинен мати добре здоров'я, затребувану спеціальність, стаж роботи не менше трьох років і довідки від нарколога і психіатра. В середньому на місце в експедиції претендують 5 осіб. Перевагу надають людям з подібним досвідом.

– Потрібно принести резюме в Антарктичний центр на Бульварі Шевченка, 16, поспілкуватись, пройти комісії, – інструктує Микола Старинець.

Зарплатня полярника, зі слів Миколи Полікарповича, – 1000 доларів на місяць.

– Де ти тисячу тут заробиш? Та й потім тут легше на роботу влаштуватись. Показав трудову – а там написано, що ти був в Антарктиді. Зрозуміло ж, що, грубо кажучи, дурнів туди не беруть.

Сам він не вирішив, чи поїде на зимівлю ще раз.

– Я кожного разу думав, що вже все, вже не поїду, – сміється. Хто вперше, то йому усе цікаво… А мені вже важче у цьому плані. Напевне, треба сказати собі, що вже досить. Зимівля – це важка справа. Але однак тягне мене туди...

Нині ж Микола Полікарпович займається домашніми справами, розповідає про Антарктиду учням шкіл, студентам, та бавиться з онучками, котрих у нього троє.

– Одна на бабусю ображається: "Я тебе, бабушка, не люблю, бо ти відправила дідуся на цілий рік, а я за ним сумую!".. – сміється. От, зараз забиратиму її зі школи, і треба кудись зводить".

По розмові полярник-рекордсмен знову міцно тисне мені руку і йде за внучкою.

Захар Колісніченко, журналіст, спеціально для УП.Життя

Фото Національного Антарктичного наукового центру та з особистого архіву Миколи Старинця

powered by lun.ua

Головне на сайті