Українська літературна кухня. Прейскурант
Одного разу мій друг передпенсійного віку поділився мрією: написати і видати роман, щоб не боятися мізерної пенсії та жити на гонорар. Того дня мені випала печальна місія розбити його ідеалізм на друзки.
Гонорари за книжки в Україні мізерні. Сьогодні про це навіть не варто згадувати - ризикуєте впасти в банальність. Творча особистість, напевно, мала б цілими днями на крилах літати в небесах, спілкуватися з музами, харчуватися амброзією та нектаром.
Проте письменники дорослішають, а реальність підрізає крила та нагадує - за все треба платити. Навіть за амброзію та нектар, не кажучи вже про зовсім не абстрактну кількість друкованих символів. Тому останнім часом все частіше нам трапляється помічати знайомі з корінців книжок у книгарнях прізвища в ЗМІ - хтось веде колонку, хтось регулярно пише статті на певну тему, хтось став редактором газети або журналу, хтось співпрацює з телебаченням.
Відтак, варто спробувати припідняти завісу цієї кухні та гарненько роздивитися прейскуранти...
Письменники переважно спокійно реагують на запитання про свої гонорари. Дмитро Лазуткін не бере менше 15 доларів за тисячу друкованих символів, Ірен Роздобудько - 10-15 доларів, Сергій Пантюк - від 10 доларів, Юрко Іздрик - від 80 доларів за одну публікацію: "Хоча я й оцінюю себе вище, але саме стільки платять".
Проблеми невідповідності сум бажаного та отриманого гонорару не існує для братів Капранових: "Ми не працюємо з публіцистикою за гонорари, ми працюємо від душі. Колись давно ми вели міні-колонку за гроші. Але життя у нас одне - і витрачати час на колонки за гроші не хочеться".
Хоча поєднати корисні гроші з приємною внутрішньою свободою можна. Наприклад, Лариса Денисенко хвалиться: "Стосовно колонок - я завжди сама обирала теми. Працювала з "Фокусом", "Женским журналом", "Соняшником" і писала тільки про те, що цікавило мене. Для журнала "Корреспондент" час від часу пишу огляд книжок, які я прочитала, які мені сподобалися. Для журналу "Есквайр" (російська версія) готувала спецпроект "Підслухані діалоги".
"Стосовно ціни за мої тексти - це питання узгодження, пропозиції, можливостей, кількості знаків, регулярності виходу, накладу видання, моєї особистої зацікавленості, завантаженості на даний час, а також товариських зв'язків, тому ціна завжди стрибає".
Наталка Сняданко також сама обирає тему своїх дописів: "Мій гонорар складає 100-150 доларів за колонку, де я намагатимусь не виходити за межі літератури. Я - за вузьку спеціалізацію".
Таку любов до літератури не розділяє Таня Малярчук: "Про книжки писати ненавиджу. Найлегше писати про те, що навколо, або якісь історії про письменників. Такі дописи не були би заробітком, я б писала радше з метою власної сатисфакції. В середньому гонорар складає 100 доларів за матеріал обсягом 1 сторінка (близько 1800 символів) раз на 2 тижні - на щотижневі дописи мене не вистачить".
Відмовився від літератури і Артем Захарченко, який заробляє на життя, регулярно пишучи в ЗМІ: "Як журналіст, що регулярно пише, отримую порядку 700 гривень за матеріал. Також заробляю організацією та модеруванням круглих столів - за це можна отримати 200-400 гривень. А от організація літературних заходів в рамках львівського Літературного Форуму - то радше волонтерська робота, де покриваються лише витрати".
Ще ширший спектр діяльності практикує поет, перекладач і дизайнер Ілля Стронґовський - "фактотум", тобто "різнороб", як він себе називає: "Є одне книжкове видання, пропонує 16 гривень за 1000 знаків - якщо мені раптом спадає туди написати, то зву це благодійністю. Менше 200 гривень за статтю на 3500 знаків я не беру - систематично дописувати важко, тому менші гроші не покривають витрат на мої нерви".
"Художній переклад в сенсі оплати буває двох типів: "непристойний мізер" і "доведеться погодитися". У першому випадку йдеться про 0,75-100 центів за 1800 знаків, у другому - 3,5-4 долари. За 4 долари (і більше) я б погодився щось перекладати - без дедлайнів і не дуже велике. Але на нашому ринку такі вимоги межують з фантастикою".
"Також віднедавна я захопився оформленням книжок: "Поштамт" з друзями оформив, долучився до "Ефіопії" Жадана, зараз оце щойно закінчив роботу над свіжими книжками Тані Малярчук і Галі Ткачук, оформив переклад книги Марека Краєвського "Голова Мінотавра". За кожен проект я взяв по 500 гривень".
А от Тарас Прохасько, хоча й надає конкретні цифри, вважає, що оплата взагалі має символічне значення: "За колонку, яку вів регулярно, отримував 50 доларів за одну публікацію. Але це - окремий варіант, адже щотижнева колонка певного обсягу коштує дешевше за одноразову публікацію. А от одноразово пишеться не для заробітку, а лише тоді, коли цікаво. Добре писати речі для польських або німецьких видань - там гонорар від 100 євро".
Експорт красного слова радить також Павло Коробчук: "У літературному житті з фінансової скрути викручуються тільки ті люди, які регулярно їздять в Європу. Заробити можна на поїздках по стипендії в Польщу чи Німеччину. От в Німеччину я їздив, був там буквально 2 дні, мені заплатили 500 євро. Також можна заробити публікаціями в журналах - я публікувався в журналах "Київська Русь", "Сучасність", там давали невеличкі гонорари, гривень 100. В журналі "ШО" колись гарно заплатили - за 2 вірші дали 200 гривень, там було близько 1000 знаків".
Замість моралі процитую Анатолія Дністрового, який не без ноток чорного гумору визнає: "Доводиться постійно своє чисте рильце занурювати в багнюку життя. Наша письменницька робота - то гуманітарна допомога українській державі та культурі".