"Коронація слова": ювілей і нові тренди

У четвер, 10 червня, вкотре роздали нагороди Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова". У конкурсі взяли участь рукописи романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної лірики з усієї України.

Уже 10 років поспіль конкурс дає літераторам грошей. Гроші, до речі, непогані: 20 тисяч гривень за найкращий роман, 15 тисяч за кіносценарій, 10 тисяч за п'єсу і 8 тисяч за лірику.

Крім того, цього року 150 лауреатам конкурсів попередніх років дали другий шанс щось виграти - серед них влаштували окремий конкурс "Гранд коронація" в номінаціях "Роман" (30 тисяч гривень), "Кіносценарій" (20 тисяч) і "П'єси" (обіцянка поставити п'єсу на котрійсь із київських театральних сцен).

Відмінність у сумах, за бажання, можна сприймати як своєрідну ієрархію родів сучасної української літератури.

Цей конкурс багатьом початківцям і аматорам відкрив двері у велику літературу - серед таких можна назвати Ларису Денисенко та Ірен Роздобудько. Остання цього року підбиває свої підсумки: "Можу сказати фактами: у 2000 році у мене було друге місце на конкурсі та перша книжка, а зараз, у 2010 році - вже вісімнадцята книжка і п'ять фільмів".

Говорити про цьогорічних переможців - вкрай складна і невдячна справа. Справжніх переможців покаже книговидавничий процес. Можна перерахувати імена лауреатів, але набагато цікавіше подивитися, котрі з цих імен перекочують зі списку переможців на палітурки книжок.

Цю думку підтверджує багаторазовий лауреат "Коронації слова" Андрій Кокотюха: "Коли я був членом журі, то з 12 рукописів-фіналістів видавці пропонували відзначити лише 4 чи 5, але дали таки 12 премій. З них видали тільки 4, з яких тільки 2 книжки мали хоч якийсь розголос".

Андрій Кокотюха ділиться секретом, як отримав у 2007 році одразу дві премії?
На прикладі цьогорічних романів-переможців у загальному конкурсі та "Гранд коронації" можна простежити, яку кон'юнктуру хочуть сформувати на теперішньому ринку масової української літератури.

Однозначним трендом, здається, стане історичний роман. Недаремно першу премію серед романів отримав текст "Із сьомого дна" про останні дні життя Богдана Хмельницького - його авторка Ярослава Бакалець зізналася, що надихнулася романом Ліни Костенко "Берестечко".

Ярослава Бакалець - вчителька української літератури з Львівської області - отримала першу премію в номінації Роман за текст "Із сьомого дна"
Більше рис тренду додало нагородження в "Гранд коронації" Володимира Лиса за роман "Століття Якова", про який Оксана Забужко сказала: "У нас у журі виникла дискусія про те, що в Україні має бути бестселером. З одного боку, це бестселер по-західному - класний український детектив із класним українським ментом, тобто роман Андрія Кокотюхи "Пророчиця". З іншого боку - нестандартний роман, який викликає щиру емоцію та пробиває на сльози і чоловіків, і жінок у журі".

Зате на церемонії нагородження не плакали. Цього року організатори вибрали форму літературного балу та концерту.

Оксана Забужко розповіла про дискусії у журі
Відкрили дійство дівчата-танцівниці а ля латиноамериканський карнавал і парубки, стилізовані під якийсь давній рід військ. Мені особисто ті парубки чимось нагадали Швейцарську гвардію - особисту охорону Папи Римського.

На сцену вийшов засновник конкурсу Юрій Логуш і сказав привітальне слово. За ним на сцену виїхала коробка на коліщатках, трохи схожа на холодильник для морозива. Після того, як пан Логуш запросив на сцену "гранд-даму та музу конкурсу", коробка відкрилася, і з неї під звуки фанфар вилізла Тетяна Логуш.

Тетяна та Юрій Логуш - муза і засновник конкурсу
Далі програма була стандартною - вручення дипломів та грошей чергувалося з музичними номерами. На сцені відзначилися Іво Бобул, Віталій Козловський, Віктор Андрієнко, Василь Лазарович, Влада Литовченко, Василь Вірастюк, Тарас Федюк, Ольга Богомолець та інші більш чи менш пов'язані з літературою персонажі.

Початок музичних номерів зазвичай супроводжувався масовою евакуацією письменників надвір. Можливо, через те, що в приміщенні не працювали кондиціонери, і дихати справді було нічим.

У цьому був і позитив - на вулиці, подалі від шуму концерту, можна було спокійно поспілкуватися з мешканцями українського літературного лісу. Письменники поділилися з "Українською правдою. Життя" своїми міркуваннями про те, чому українська масова література так і не стала справді масовою.

Вдалий дифдіагноз вдалося поставити Оксані Забужко: "Якщо говорити про жанрову літературу як таку - то тут є вже десятки імен. Я читала рукописи, подані на "Гранд коронацію" - з 8 рукописів виявилося 2, які могли б стояти на полицях будь-якої європейської книгарні".

"Але якщо ідеться про жанрову літературу, яка видається великими тиражами, то цю нішу у нас росіяни стійко з 1996 року відняли. Перебрати у них цю нішу не є компетенцією ані видавця, ані будь-кого з учасників книговидання. Це питання державної книжкової політики".

Дмитро Стус висловлює думку практично в унісон: "Чи потрібна Україні незалежність? Чи потрібен Україні захист власного інформаційного простору? Якщо так, то потрібна й індустрія масової літератури, але для цього потрібен попит. А попиту немає - незалежна Україна зламала радянську систему поширення. Ми відстали навіть від Росії десь на півстоліття".

Письменник, літературознавець і редактор Дмитро Стус
Андрій Курков пов'язує ці процеси зокрема з фінансовою кризою: "Література почала ставати масовою перед кризою, але потім проекти зупинилися".

Ірена Карпа також бачить проблему у фінансах: "У нас багато неякісної поп-музики, а от літератури такої нема. І це на краще. Письменництво має краще фінансово винагороджуватись. Я впевнена, що є тьотєчки, які пишуть сльозливі жіночі романи, але вони мусять ходити на свою нудну роботу, і тому не мають часу писати".

Ірена Карпа з чоловіком в очікуванні малечі
Влад Троїцький дає більш узагальнене пояснення: "Просто загалом культурне середовище в Україні "спесиеватое". З'явилися люди, які читають українську літературу, але їх мало. Тут бракує освіти та адекватної критики, журналістики - бракує всього, щоб між читачем і автором був кваліфікований посередник".

Олег Коцарев помітив відсутність української книжки в руках пасажирів українського транспорту і припустив існування такого собі сценарію всесвітньої змови: "Є проблема контакту між видавництвами та розкладками книжок на вокзалах і кіосками преси. Можливо, там працюють якісь монополісти?".

Під час музичних перерв можна було поспілкуватися навулиці, зокрема, з Владиславом Троїцьким
Видавець Діана Клочко натомість бачить проблему в самих авторах: "Проблема тут в жанрах. Щороку на конкурсі підтримують одні й ті ж жанри - жіночий роман, детективний роман... А я чекаю, що виросте література, яка в інших жанрах трактуватиме життя. Я б хотіла видавати книжки, які говорять про те, що робиться з образом людини".

Микола Жулинський з академічних літературних висот поділився рецептом промоції сучасної української книги: "Це має бути захопливий роман українською мовою, який хотілося б читати в електричці чи в метро. Але бракує реклами - вона повинна бути повсюди, вона повинна переслідувати людину та заманювати її в світ української літератури".

Таку промоцію могли б забезпечити учасники культурного процесу різного рівня публічності, на кшталт зірок, що виступали на сцені минулого вечора.

Але натомість маємо доволі типову ситуацію відсутності діалогу між різними ділянками української культури, наприклад, між публічним шоу-бізом і набагато менш помітним літературним процесом. І гарно це можна проілюструвати словами Віталія Козловського: "За сучасною українською літературою я не слідкую".

Усі фото Дмитра Ларіна

Реклама:

Головне сьогодні