"Прекрасне" Second Life Марини Гримич

До кого ми йдемо, коли нам хочеться підвищити якість свого життя, коли нам хочеться якісно кращого, більш повного та різноманітного його сприйняття?

Адже що може бути більш жаданим? Так склалося, що, коли не брати до уваги психологів, до яких зазвичай приходять із чимось нагальним, то подібні послуги надають представники мистецтва - письменники, художники, режисери, композитори. Ми купуємо книгу - і проживаємо ще одне життя, а потім, відновлені, повертаємося до власного. Але не такими, якими були до ознайомлення з тим чи іншим твором. Ми вже збагачені новими відчуттями. Ми наче щойно отримали - за прийнятну ціну - квитка до кінотеатру, шанс "Second life".

Марина Гримич написала складний неоднозначний роман, який цілком доречно потрапив до елітної серії видавництва "Дуліби" - серії "Дежавю". Дійсно, зображене письменницею - близьке і десь не раз бачене усіма нами.[L]

"Second life" відрізняється винятковою широтою охоплення. Чого варта особиста історія Артема Шуліки: київське комунальне дитинство, північноамериканський чайна-таун, даунтаун у Британії та двозначне товаришування з лордом Чарльзом, престижна фірма знову в Америці, повернення на батьківщину, а потім - раптова смерть у 33 роки. Але і це насичене життя хлопця, який по суті прямує з нізвідки в нікуди, - просто блякне перед тим, що становить безпосередній інтерес письменниці.

На тлі потойбічної багаторівневої подорожі Артема вдячно розгортаються ідеологічні площини, на яких щедро розставляє акценти письменниця. Тут і складні перипетії радянської історії, і путь до Бога як вона є для кожної людини - від пролетарського письменника до фронтовички-атеїстки (до речі, потяг до Бога розглядається як визначальна людська риса), і ієрархія ангелів-архангелів, і усесвітні чорні діри, і депресивні діри у серці. Звичайно, переважна більшість значущих подій відбувається у потойбіччі. Послідовно суб'єктивний підхід письменниці не завжди збігається із звичними історичними акцентами. Це робить твір непередбачуваним і дещо ексцентричним.

[VR]"Марина Гримич демонструє нам гносеологічний оптимізм і не обтяжує Бога земними та потойбічними процесами. У "Second life" точно мають місце професіоналізм, теорія великого вибуху, еволюція та кар'єрне зростання, а от де саме Бог, до Якого прагнуть усі хто як може, мабуть, не знають і самі ангели"[/VR]

Твір визначається певною нерівністю у літературному виконанні. Гарно виписані стосунки Артема з Чарльзом - це, мабуть, найсильніше та найжиттєвіше місце у творі. Легко, наче сама собою, снується оповідь про те, як розгортаються обрії перед розумним хлопцем, який мав класичну нагоду почати з нуля. Життя спливає йому назустріч. Він перетинається з людиною, яка досить розумна, аби гідно поцінувати Артема, досить успішна, аби йому допомогти, та досить самотня, аби тримати його поруч. Це, як не крути, чудовий збіг обставин.

Та от Чарльз помирає від завеликої внутрішньої порожнечі. Раптом виявляється, що у життя досить обмежений комплект іграшок, хоча більшість з них і мають високу ціну. Придбавши практично усі з них, Артем прямує слідом за Чарльзом.

Саме тут починається широкомасштабна авторська спроба переконати, що наука ще свого докаже. Науково-духовний підхід до життєвої путі людства, чорні діри, Космос, радянська епоха з її провідними зорями, нівеляція достоєвщини та толстовщини, розкриття очей на Максима Горького як на справжнього героя серед ангелів - це не може не вражати. Та мерці вже давно мертві, навіть якщо вони мали рацію, але так і не отримали останньої медалі.

Упродовж того Марина Гримич демонструє нам гносеологічний оптимізм і не обтяжує Бога земними та потойбічними процесами. У "Second life" точно мають місце професіоналізм, теорія великого вибуху, еволюція та кар'єрне зростання, а от де саме Бог, до Якого прагнуть усі хто як може, мабуть, не знають і самі ангели.

Зображені картини незвичні для наших широт. Це погляд української письменниці, яка з поважних причин бачить трохи більше за власну домівку. Тож звиклі до рідного садочку чи там шахти мають на це зважати. Просторово-часові виміри у Марини Гримич прозорі, мабуть, тому подекуди часові межі трохи не збігаються з реальними. Так, 33-річний Артем мав робити кар'єру семимильними кроками. Утім годі робити ці жалюгідні закиди письменниці, для якої пізнаваним є майбутнє Всесвіту.

Роман "Second life" цікавий, з важко визначеною цільовою аудиторією. Можливо, для молоді роман стане поштовхом до вивчення історії часів СРСР. Твір також торкнеться сердець аудиторії за 40, яким близькі марксистські теорії за пожовтілими університетськими конспектами, тих, хто ще читав "Життя Клима Самгіна" мовою оригіналу, але, мушу визнати, невідомо, чи буде цей доторк приємним.

Сандра Мост, користувачка сайту Бі-Бі-Сі Мій Світ